Традиція, олігархи та народне визнання: чому неонацизм на українських стадіонах залишиться непереможним?

11 листопада 22:17 6194
Традиція, олігархи та народне визнання: чому неонацизм на українських стадіонах залишиться непереможним?
Традиція, олігархи та народне визнання: чому неонацизм на українських стадіонах залишиться непереможним?

Проявами праворадикальних ідей в українському футболі вже нікого не здивуєш. Михайло Юхименко аналізує корінь цього явища та робить невтішні висновки щодо перспектив боротьби з ним.

63 хвилина центрального матчу 14-го туру УПЛ між Шахтарем і Динамо. Арбітр Микола Балакін підходить до резервного судді та довго крутить пальцем, показуючи в небо. Здається, у нього проблеми з гарнітурою, однак за кілька хвилин диктор вишуканою російською оголошує попередження про неприпустимість расизму й передає погрозу рефері призупинити матч в разі продовження подібної поведінки. На 74-й хвилині Тайсон жбурляє м’яч у бік фанатів Динамо, показує їм "фак" і проливає зовсім не скупу чоловічу сльозу, покидаючи поле разом з іншими футболістами. Шок, скандал. Відео з українським расизмом за кілька годин розлетілося по всьому світу.

Шахтар – Динамо: 3 травми, вилучення, скандал – гравці ротації і збірної України вбивають чемпіонську інтригу УПЛ

Проблема расизму та інших проявів нетолерантної поведінки з боку вітчизняних ультрас не нова. У Львові ще кілька років тому весело наспівували “На*уя Карпатам мавпа?”, у Києві били темношкірих прямо на стадіоні під час матчу проти Челсі, а у Полтаві телекамери зловили молодиків у футболках, на яких прославляли “Мого дєдушку – австрійського художника”. Власне, кричалка “Зіг хайль, Рудольф Гесс, Гітлерюгенд, СС” якщо не родом з Харкова, то точно лунала на його вулицях задовго до війни. Усі ці випадки жорстоко засуджувалися у ЗМІ, але віз і нині там. У чому ж проблема?

Власне, першопричина такої поведінки – правий ухил активних фанатів українських клубів. Це склалося історично: фанатизм як форма радикальної організації завжди тримався поруч з лівими чи правими політичними напрямами, обумовленими конкретними причинами для кожної країни, міста чи верстви суспільства. Ми не унікальні і далеко не найбільш жорстокі "фашисти" в Європі.

"Ми потрапили в засідку": фанати Марселя атакували автобус з гравцями Ліона

Банер на секторі Лаціо на адресу фанів Роми: "Освенцим – ваша батьківщина, печі – ваші домівки"

Популярність правих ідей в Україні "засіяна" найбільш лівою державою в історії – СРСР, який із 1930-х років тримався традиціоналістських позицій, залишаючи комунізму роль прозорого фантика. Із початком загальної кризи радянської держави наприкінці 80-х саме цей фантик прийняв основний удар критики, а в Україні до всього додався ще й національний курс. Перші ультрас виросли саме в той час – і вони не могли любити “червону” ідею, до якої схилялися "ліві" з їхніми дивакуватими одягом, зачіскою, музикою і поведінкою, а також із співчуттям до СРСР. Згадуємо Лєтова: “Один лишь дедушка Ленин хороший был вождь…”. Справжній мужик має бути сильним, нормальним і готовим до бою.

Останній пункт характерний і для сучасного українця. Погодьтеся, у вас достатньо знайомих, які жахаються від слова “гей” і з радістю відкидають кілька расистських жартів на кшталт “дивись, копчений йде!” (мова лише про примітив на публіку, а не висміювання стереотипів чи просто щось “для своїх”). Чого ж ви очікуєте від найбільш радикальної групи нашого суспільства?

"Ганьба і дикунство", – Яніна Соколова засудила ультрас Динамо через расистський скандал з Тайсоном

Так, радикали співчуватимуть Гітлеру, Ку-клукс-клану та Андерсу Брейвіку – хоча б із мотивів протиставлення. "Ви такі толерантні й ніжні? Ось вам наші футболки з прінтом про австрійського художника!". Це вже не кажучи про те, що за 28 останніх років праворадикальна ідея у Європі стала самовідтворюваною, має власну літературу та своїх героїв.

Власне, в цьому нічого страшного немає. Хтось любить Гітлера, хтось вірить у відсутність агресії Росії на Сході, комусь до вподоби теорія плоскої Землі, а декому просто весело бути агресивним контркультурником – серед таких людей ви можете знайти навіть вчених із науковими ступінями. Це було, є і буде в тих чи інших іпостасях у всьому світі, тож робити круглі очі й кричати “ШОК, У НАС ФАШИСТИ НА СТАДІОНІ” дивно. Проблема не в цьому.

99% українських угруповувань ультрас (а не весь сектор) співчувають неонацистським ідеям. Це загальновідомий факт. Та ж сторінка фанів Динамо у Facebook не просто так називається White Boys Club. Ультрас час від часу б’ють темношкірих, кидають зіги, малюють свастики, одягають ковпаки Ку-клукс-клану й влаштовують “Білу шизу”, від якої ліберальні ЗМІ впадають в істерику.

Як на це реагує керівництво українських клубів? Звісно ж, виділяє для ультрас окремий сектор, на якому ті самі реалізовують квитки. Більше того – всі штрафи за дії фанатів сплачує клуб. А ви згадаєте хоча б один приклад вічного бану для порушників поведінки на арені? Їх тепло згадують тільки добрі поліціянти, яким пощастило "скручувати" хуліганів. Про них також можуть згадати вболівальники на секторі або в автобусі, до яких час від часу залітали з протягнутою шапкою та проханням скинутися для порятунку пацанів, які потрапили до рук правоохоронців.

А знаєте, як вирішив проблему хуліганів на власному стадіоні мадридський Реал? Флорентіно Перес просто заборонив представникам легендарного угруповування Ultras Sur приходити на Сантьяго Бернабеу, а місця фанатів на секторі зайняли представники так званої Молодіжної трибуни – сірі, пластмасові, однак контрольовані клубом представники фан-клубу. “Південні ультрас” так чи інакше з’являються на матчах Реала, але більше п'ятнадцяти років політичних маневрувань і пресингу з боку керівництва "бланкос" та правоохоронців настільки підкосили сили фірми, що вона практично припинила існування.

Реал готує безпрецедентні заходи проти піротехнічних акцій фанатів Галатасарая – перевірятимуть навіть їжу та дітей

Деякий час Ultras Sur трималися на підтримці Жозе Моурінью, що грало на руку Флорентіно Пересу. Крім того, президент Реала також любив атмосферу, яку створювали фанати – та й загалом у постфранкістській Іспанії неонацистами не здивуєш, адже навіть очільник Ла Ліги починав свою кар’єру в їхніх рядах. Фанати переступили межу, коли почали плюндрувати імідж комерційно вигідних клубних проектів – саме тому атмосфера на Бернабеу, Камп Ноу, а також на англійських стадіонах більше нагадує тихенький спектакль із роздачею хот-догів та азіатськими туристами. Money talks, як говорять у США.

Історія боротьби Ultras Sur та Флорентіно Переса яскраво демонструє, чому в Україні ніколи не переможуть неонацистів на стадіонах. Українські клуби не є комерційно вигідними – і це попри приклади Зорі та Карпат, яким вдавалося тримати більш-менш позитивний фінансовий баланс завдяки гнучкій трансферній політиці. Керівники клубів не вірять у можливість заробітку на своїх футбольних дітищах – принаймні, вони не збираються задовільнятися прибутком у розмірі якогось мільйона за рік. Саме тому сайти клубів УПЛ не оновлюють інформацію, їхні соцмережі не ведуться по кілька місяців, а у Лізі Європи грають у старій формі. І саме тому ніхто не збирається боротися з неонацизмом на стадіонах.

Фанати-радикали вигідні керівникам українських клубів

Поки що єдиним клубом, який наслідує прикладу Флорентіно Переса, в Україні можна назвати Шахтар. Керівництво “гірників” вже давно хоче спекатися ультрас із власних стадіонів, методично проводячи політику утисків – втім, існує підозра, що проблема зовсім не в іміджевих втратах, а у давній опозиційності фанатів, яка з початком війни ще й прийняла політичну форму.

Шахтар вимагає паспортні дані, щоб злити сєпарам, як навесні 2014 року, – ультрас "гірників" зробили гучну заяву

Саме політика керує українським футболом, який дарує дивіденди у вигляді вагомого статусу навіть за відсутності значного впливу на економіку країни. А що може бути кращим за керівництво проектом, при якому працює велика організована група радикалів, готових співпрацювати за певні поступки? Цим постійно користуються.

Найбільш відомим прикладом є пікетування міської ради Львова фанатами Карпат у 2006 році. Тоді вони вимагали передачі стадіону Україна в оренду клубу, що і було виконано. Утім, Петро Петрович також хотів отримати території верхніх полів під "інвестиційні зобов'язання". До цього він вже встиг побудувати критий ринок на місці футбольного поля, чим і налякав місцеву владу.

Ультрас Карпат: Автори звернення до Димінського та Коломойського не мають нічого спільного з фанатським рухом

Також варто згадати про лідерів фанатів Дніпра, які в 2015 році агітували за Бориса Філатова. Так, його опонентом був Вілкул, однак нинішній міський голова Дніпра вважається ставлеником олігарха єврейського походження Ігоря Коломойського. Таким чином, фанати пішли проти своїх "правих" принципів, забувши про давній заряд “Киев, Днепр дружба – нам жидов не нужно”. Деякий час вони цілком "дружили" з Філатовим і навіть співпрацювали, однак у 2016-му між ними стався конфлікт, який досі не закритий.

"Людям наср*ли на голову і сказали "їжте". Дніпро доживає останні дні

У більш широкому сенсі маємо мережу праворадикальних організацій на кшталт Національного корпусу або С14. Не кожен член цих об’єднань є футбольним фанатом, але багато фанатів або причетні до цих “двіжів”, або підтримають їх у разі потреби. Це вигідно тим силам, які фінансують групи радикалів у одностроях – достатньо просто призначити ворога. Це, однак, не означає, що націоналісти – всесвітнє наймане зло. Це просто політика, в якій інтереси одних збігаються з інтересами інших.

Скандал навколо Тайсона найбільш повно розкрив настрої українського суспільства в 2019 році. Достатньо просто подивитися на реакцію соцмереж і викристалізувати основні тези, на які опираються вболівальники Динамо та Шахтаря.

"Сало в Бразилії", хто принизив фанів Динамо, або Яка світла пляма расистського скандалу з Тайсоном: реакція соцмереж

Недалеко від рядових вболівальників пішли і журналісти всіх штибів. Головний редактор журналу "Футбол" Артем Франков, його колега Андрій Шахов та колишній головний редактор Football.ua Кирило Крижановський, зробивши банальні відступи щодо неприпустимості расизму, більшу частину тексту своїх заяв у соцмережах присвятили випадку на матчі Шахтар – Айнтрахт, коли на расизмі підчатували "гірників" і коли таких слізних реакцій дійсно не було. Це справедливе зауваження, однак важко уявити щось подібне у Європі – там ніхто б не намагався захиститися згадками про "косяки" суперника. Ти налажав, і ти відповідаєш – все інше не має сенсу.

Звісно, було немало і звичайних дописів із підтримкою Тайсона та антирасистськими лозунгами, однак значна частина реакцій на епізод характеризувалася відсутністю предметного інтересу до вияву расизму. Кияни намагаються захистити клуб, забуваючи про те, які хлопці стоять на їхньому секторі і як називається їхнє об’єднання – забудьте, мова не про це, а про подвійні стандарти! Вболівальники “гірників” також забувають про власний скандал на матчі з Айнтрахтом – Тайсона образили, швидше приймайте рішення, такого не може бути в XXI столітті! Суспільна рефлексія крутиться не стільки навколо проблеми неонацизму, скільки навколо того, хто кого першим спровокував і хто повинен нести відповідальність.

"Тайсона можна зрозуміти": Шахтар переміг заслужено, або Що загрожує Динамо через расизм

Таким чином, Тайсон і фанати Динамо яскраво продемонстрували той факт, що в українському суспільстві наріжним каменем усіх скандалів є поділ на своїх і чужих з подальшим непробивним захистом власного табору. Ні вболівальникам, ні журналістам, ні футболістам не цікаво знайти та вирішити істинні причини негараздів – їм цікаво знаходити смітинку в очах опонента. Все це ми бачили і під час виборів, і під час історії з сірими виплатами зарплатні в Динамо, і під час дебатів навколо телепулу.

“Ви малороси під ковпаком Рижого, забули, як зробили X?” vs “Вы нацики на зарплате у Сурка, забыли, как сделали Y?” – ось і весь зміст українських скандалів. Расизм, нацизм, війна? Це все зачекає.

Праворадикали перемогли

У 2019-му можна впевнено говорити про те, що прояви праворадикальних ідей на українських стадіонах нікуди не зникнуть. Політичні та соціальні позиції ультрас занадто сильні, щоб отримати тривалий суспільний осуд. Нині вони не вважаються маргінальною групою, радикалізм яких може знадобитися лише в кризовий період. Усі ми, більше чи менше, “праві”. Усі ми до певної міри схильні виправдовувати дії фанатів.

"Ракицький – іди на**й", – ультрас Шахтаря гнівно відреагували на заяву захисника щодо відходу зі збірної України

Президентам футбольних клубів нецікаві навіть офіційні сайти своїх дітищ. Годі й казати про маркетингову політику та боротьбу за позитивний імідж! Футбол не приносить грошей, а витягує їх із кишені – втім, він же дає хороші політичні дивіденди.

Ультрас – основна сила цієї діяльності. Керівництво Олімпіка не просто так влітку намагалося продемонструвати наявність фанатського ядра, адже торгуватися за привілеї набагато легше, коли за тобою на майдані стоїть бодай сотня активних людей без ознак термінального алкоголізму. Які в них герої, ким працював їхній австрійський дідусь і скільки темношкірих вони побили вчора, керівництву нецікаво. Втрати від їхньої поведінки занадто малі, щоб перейматися через неї. Фанати це прекрасно розуміють.

Динамо – Копенгаген: автобус із данськими фанатами закидали камінням перед матчем

Зрештою, змін не бажаємо і ми з вами. Нам набагато цікавіше боротися з опонентом задля встановлення власної істинно вірної думки. Сьогодні ми говоримо, що Тайсон сам винен у тому, що народився темношкірим і спровокував фанатів, завтра вимагаємо розвалу телепулу та Прем’єр-ліги, а післязавтра розділимо країну по Дніпру – аби тільки не знаходити точок дотику з політичним опонентом. Така позиція є по-справжньому деструктивною, а нацизм, расизм та інші радикальні форми є лише похідними від неї. Think about it!..

Расизм у футболі: сльози Тайсона, англійці стали м’якотілими, італійський "ку-клукс клан" та безголоса Іспанія

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
9
год
:
34
хв
Шахтар
19:55
Аталанта
Вгадай результат матчу
Залиште відгук