"Свій перший штрафний я забив Буде-Глімту": покинув Динамо і тренувався з Ротанем, Шахтар – топ, з Другої ліги на Брюгге
Інтерв’ю "Футбол 24" з Єгором Назариною, хавбеком Шахтаря і національної збірної України. Атмосфера в таборі "гірників" перед вирішальним ривком сезону, динамівське минуле, мрія поїхати на Кубок світу-2030 та багато іншого – у нашій розмові.
Єгор Назарина / Instagram
"Було важливо в цей період для нашої країни, для людей – саме зараз вийти на ЧС"
– Єгоре, розмовляємо з вами першого квітня. Ви вже розіграли когось? А, може, хтось розіграв вас?
– Ні, навіть не думав про це (Усміхається). Добре, що ви мені сказали. Зараз займуся цим ділом.
– Якісь старі історії пригадуються?
– Якщо чесно – ні. З цим першим квітня ніяких історій взагалі.
– Чи дивились ви спаринг збірної України проти Албанії? Бо серед уболівальників були різні думки – ображені за гру зі Швецією запевняли, що дивитись не збираються…
– Звісно, дивився.
Інтерв'ю Єгора Назарини у відеоформаті
– Помітили різницю в порівнянні з попереднім матчем?
– Як на мене, відчувалося, по-перше, що це товариська гра. Можливо, напруга була трішки не та, як проти Швеції. Але загалом мені сподобалося, як ми зіграли. Намагалися грати в комбінаційний футбол, це у нас непогано виходило. Албанія нічого не створила біля наших воріт. Ми забили і виграли 1:0. Забили також і з офсайду. Були моменти – могли забивати більше. Та найголовніше – після гри зі Швецією перемогли. Це психологічна перемога для нас. Вона була необхідною зараз.
– Думаю, ви на постійному зв’язку із одноклубниками, які поїхали в збірну. Як вони пережили невдачу зі Швецією? Наскільки сильним був психологічний удар для хлопців?
– Я, якщо чесно, не розмовляв на цю тему так конкретно. Але всі переживають, тому що хотіли вийти на чемпіонат світу, давно ми там не були. Це мрія для кожного футболіста. Я вважаю, це було важливо в цей період для нашої країни, для людей – саме зараз вийти на ЧС. Але, на жаль, трапилось як трапилось. Ще раз повторюсь: усі переживають – це стовідсотково.
– Особисто ви ще не втрачаєте надії поїхати на чемпіонат світу?
– Мені 28, через чотири роки буде 32. Усе ще можливо, тому будемо вірити і, як завжди, все для цього робити.
– У вівторок ми побачили гарний приклад – Едін Джеко. Чоловікові 40 років, але він увесь матч відпахав і його збірна їде на Мундіаль…
– Скільки таких прикладів – дуже багато. Це залежить від професіоналізму, від підходу до своєї праці. Все можливо.
– Ви цього разу пропустили збір команди. Наскільки сильно засмутилися невикликом?
– Сказати, що засмучений… Та чому засмучуватись? Звісно – хотів. Звісно – була ціль поїхати на такі важливі ігри, але не викликали. Вважаю, нічого тут засмучуватись. Потрібно тільки більше працювати, наполегливіше, і вірити, що на наступний збір мене викличуть.
– Як провели цю паузу зараз?
– Паузу провів із сім’єю. Останнім часом у нас дуже багато роз’їздів, тож бракувало моментів з найріднішими. Приділив якомога більше часу сім’ї і вважаю, що ця пауза минула продуктивно.
"Туран – досить емоційний тренер. Але це великий плюс"
– Найближчими днями Шахтар знову вийде на перший план для українських уболівальників – чвертьфінальний матч Ліги конференцій проти АЗ. Чи придивлялися до суперника? Можливо, певну інформацію вже отримали від тренерського штабу?
– У нас третього або четвертого числа (п’ятого, – Футбол 24) гра з Рухом. Тому ми зараз готуємося до Руху – це найголовніше. А потім вже буде АЗ. Думаю, наші тренери покажуть сильні і слабкі сторони цієї команди. Будемо готуватися. Дуже важливий період для нас. Дуже важлива гра. Але ми всі віримо, що нам під силу. Я впевнений, що й вболівальники у нас вірять. Будемо показувати якомога кращий футбол і намагатися перемогти.
– Яка атмосфера в команді? Вже є ось це відчуття, що два кроки – і фінал? Винятковий момент такий.
– Я б сказав, що ніхто про це не думає. У нас є одна гра з АЗ, в якій потрібно перемогти. Потім буде друга гра, в якій потрібно перемогти. Рухаємося крок за кроком. Навіть зараз грали з Лехом – ніхто не думав, що у нас чвертьфінал може бути, півфінал. Стояла ціль – виграти ці матчі. На жаль, другу зустріч не виграли, але найголовніше, що пройшли далі. Тож – крок за кроком. Зараз – АЗ. Що буде далі – побачимо.
– Справді, змусили нас похвилюватися у матчі-відповіді з Лехом. Що сталося з командою після настільки впевненої, на куражі, перемоги в Познані?
– Дуже непроста гра, скажімо так. Пропустили швидкий гол і потім психологічно було нелегко. У нас молода команда, багато молодих бразильців. Як би ми про це не розмовляли, як би нам тренери про це не говорили, психологічно дуже нелегко налаштуватися.
Не кажу, що ми не налаштувалися. Налаштувались до цієї гри дуже серйозно, тому що розуміли – граємо не вдома. Так, номінально вдома, але багато вболівальників Леха було. Ми готувалися до важкої гри. Психологічно переключитися після 3:1 на матч-відповідь – досить нелегко. Але ми очікували такої гри. Не сподівалися хіба що швидко пропущеного голу. Трапилось як трапилось – слава Богу, пройшли далі.
– Коли Арда Туран перебуває у гніві – ховайся в жито? Наскільки він страшний у своїх емоціях?
– Ой, це страшний сон (Сміється). Так, досить емоційний тренер. Але це, можна сказати, великий плюс. У перерві, коли кричить, коли емоції зашкалюють, це тебе мотивує і пробуджує.
– А який він, коли добрий?
– По-перше і найголовніше хочу сказати, що це дуже хороша людина. Як тренер – ви можете бачити це за результатами – досить непоганий. У чемпіонаті ми на першому місці, у Лізі конференцій граємо у чвертьфіналі. Всі щасливі, всі довіряють тренеру, а тренер довіряє нам. Це – найголовніше.
– Знаю історію, що коли у вас народилася донечка, Туран запропонував взяти стільки вихідних, скільки ви б захотіли. Але ви зголосилися зіграти у спарингу.
– У мене народилась донька, а в нас у цей день була гра. Я на гру залишився. Наступного дня зіграв ще один спаринг, і тільки потім попросився з’їздити на кілька днів додому. Команду якраз чекали два вихідних, я поїхав. Потім телефоную: "Буду повертатися". Він: "Ні-ні, якщо тобі потрібен час – ти можеш залишитися вдома, скільки потрібно, побути з дитиною. Я розумію – це перша дитина". Але я пробув 2-3 дні і повернувся в команду на збори.
Єгор Назарина з донечкою / Instagram
– Скільки турецьких слів ви вивчили? А, можливо, містер Арда вже якісь українські слова знає?
– Знає, знає! Звісно. Тому що постійно вони лунають навколо нього. Щось знає, але не говорить. Щодо турецьких слів, то ми ще зі зборів у цій країні – якісь слова чуєш, якісь і говориш. Але комунікація в команді відбувається англійською мовою. Максимально комфортно.
– Легендарному Луческу дорікали за те, що він до українських і бразильських гравців ставився по-різному. Чи помічаєте ви різне ставлення від Турана?
– Я б не сказав, не відчуваю такого. Мені здається, що ставлення до всіх футболістів однакове. Та ми і бразильці відрізняємося менталітетом, тож все одно потрібне різне ставлення – до молодого бразильця чи досвідченого українця. Як би ми не хотіли, повинно бути різне ставлення. Це не мінус, а плюс. Арда Туран знаходить цей баланс.
– З ким із молодих бразильців особисто у вас найкращий коннект?
– У нас зараз така атмосфера в команді! Бразильці – не окремо, а разом. Навіть в автобусі коли сидимо, немає такого, що вони в одному місці, а ми в іншому. Сидимо всі разом, жартуємо разом, сміємося і так далі. Усі молоді бразильці – комунікабельні, вони сміються, розмовляють. Максимально комфортно.
– Як поживає Проспер Оба? Коли ми нарешті побачимо від нього феєрію вже у футболці Шахтаря?
– Ми теж чекаємо. Але розуміємо, що потрібен час на адаптацію. Все-таки футбол ЛНЗ відрізняється від футболу Шахтаря. У нас є конкуренція, якої, можливо, там не було. Її потрібно вигравати. Сподіваємося, що він покаже той футбол, який показував у ЛНЗ. Ми всі цього чекаємо.
"Я б не сказав, що слідкую за Динамо"
– Після 21 туру знову двовладдя у нашій таблиці, хоча Шахтар, варто зазначити, має гру в запасі. Від кого найбільший пресинг відчуваєте – від ЛНЗ, Полісся чи Динамо, яке зараз додало суттєво?
– По-перше, пресинг у нас іде від самих себе. Тому що в нас великі очікування від самих себе. Ми вважаємо, що можемо бути чемпіонами. Це наша ціль і ми до неї йдемо. Кожного дня мотивуємо один одного, тренер нас мотивує. Дивимося самі на себе. Я навіть не знаю, скільки в нас очок у таблиці. Знаю тільки, що порівну з ЛНЗ, а на скільки відстає третє місце – без поняття. Усе залежить від нас: якщо виграємо всі ігри – ми на першому місці. Тому дивитися на ЛНЗ, Полісся чи Динамо немає сенсу. Якщо зробимо все, що від нас залежить – будемо чемпіонами.
– Як оцінюєте фізичні кондиції свої і всієї команди? Попереду вирішальні матчі єврокубка. Восени ми бачили: Шахтарю важче даються ігри чемпіонату саме після Ліги конференцій. Зрозуміло, що це додаткове навантаження + переїзди. Чи вистачить сил на фініш сезону?
– Я вважаю, що ми плідно підготувалися на зборах. Це дуже важливо. Тренери готували нас до цього відрізку – є план і ми по ньому працювали. Гадаю, у Шахтаря достатньо гравців, досить великий склад, який може вирішити всі питання у чемпіонаті і єврокубках. Переїзди, звісно, дають про себе знати. Це досить нелегко. Зараз граємо в Кракові, наступна гра у Черкасах, потім – у Нідерландах. Але я впевнений, що ми впораємося.
– Чи здивувало вас Динамо Костюка? Бачимо переможний спурт від столичної команди.
– Якщо чесно – не дивився багато матчів. Бачив гру з Поліссям – цікава гра. А так – я б не сказав, що слідкую за Динамо.
– Ви є вихованцем саме Динамо – кілька років провели у структурі київського клубу. Яким пригадується той період? Що було так, а що – не так?
– Знаєте, у мене навіть мурахи по шкірі пробігли (Усміхається). То був дуже важливий період становлення як гравця. Там я отримав футбольну базу. Перебував в академії з 11 років аж до випуску – 16-17 років. Цей час зараз згадую з максимальним позитивом. У мене дуже багато друзів залишилось в Динамо серед тренерів, персоналу. Навіть пізніше, коли ми із Зорею базувалися в динамівській академії на Нивках, приємно було бачити жінок, які працюють в їдальні чи прибирають. Вони мене пам’ятають.
– Читав, що ви покинули Динамо, бо вас не взяли на фінальний турнір – так опинилися у Дніпрі. Це правда?
– То був останній фінал в академії, і я не потрапив у заявку команди. Надійшла пропозиція від Дніпра приїхати на перегляд. Я поїхав – сподобалося. Мені запропонували професійний контракт. Перед тим, як його підписав, отримав дзвінок від Леня – тренера, який брав мене у Динамо. На той момент він прийняв Динамо U-19, тож запрошував до себе. Але вже не хотілося повертатись.
Я побачив зацікавленість від Дніпра. Я побачив, як усе там влаштовано. Мені сподобалось, тож вирішив залишитися у Дніпрі.
– Не пошкодували? Дніпро після фіналу Ліги Європи-2015 стрімко почав сипатися, а згодом опинився у Другій лізі.
– Не шкодую, бо це для мене ще один дуже важливий період – становлення професійного футболіста. У 18 років потрапив до першої команди Дніпра. Тренувався з такими гравцями як Безус, Зозуля, Селезньов, Ротань. Мрія, яка здійснилася, досвід. То був дуже класний період і, як бачите, з Дніпра я потім потрапив в Антверпен. Тільки з позитивом згадую, як і академію Динамо.
"Був трішки закритий, десь соромився розмовляти англійською"
– Ви приїжджаєте у Бельгію з Другої ліги і дебютуєте в матчі проти самого Брюгге. Наскільки це було для вас культурним шоком, вибухом мозку?
– Взагалі, цей перехід був неочікуваним. А від дебюту проти Брюгге – шалені емоції. В Антверпена – неймовірна підтримка стадіону. Гра з Брюгге – це дербі. Пам’ятаю, я вийшов наприкінці – на 85-й чи 87-й хвилині. Ми вигравали 2:0 і за п’ять хвилин пропустили два голи. Забив, зокрема, Іван Томечак, який колись належав Дніпру, а потім перейшов у Брюгге. Це було класно. Згадую ту гру і той період з усмішкою і позитивом.
– Ви зіграли за Антверпен трохи більше десяти матчів, правильно?
– Я був у команді півтора року. Зіграв матчів зо двадцять, думаю.
– Наскільки корисним виявився досвід, отриманий у Бельгії? І яких помилок, поїхавши знову за кордон, ви б тепер не повторили?
– Перше і найважливіше – комунікація в команді. Я тоді був трішки закритий, десь соромився розмовляти англійською. Це дуже велика помилка. Зараз, вважаю, була б інша ситуація. Комунікація – це найголовніше, щоб адаптуватися в команді. Потрібно постійно працювати над собою у фізичному плані. Це невід’ємна частина тренувального процесу. У тебе є тренування з командою, але твоя індивідуальна фізична підготовка – теж дуже важлива. Після Антверпена я почав більше працювати над собою індивідуально. Досі продовжую це робити.
У Карпатах / Instagram
– Що відчуває футболіст, який спробував за кордоном, але не зміг себе реалізувати на 100 відсотків і повертається в український чемпіонат? Ви повернулися в Карпати…
– Скажу чесно: я не хотів на той момент повертатися в Україну. У мене були пропозиції з Бельгії. Але так вийшло, що тодішній агент, вважаю, не досить красиво зі мною вчинив. Залишалося 2-3 дні відкритого трансферного вікна. Я зателефонував Сергію Серебреннікову, ми поспілкувалися, він мені допоміг, за що йому дуже вдячний. Тож в останні дні я перейшов у Карпати. В іншому випадку залишився б до зими в Антверпені – не знаю, грав би чи ні. Дуже сумніваюсь.
Я радий, що це були Карпати. По-перше, це команда з іменем та вболівальниками. Можливо, не дуже добрі часи переживали тоді Карпати, але у нас був хороший тренер, хороша команда, ми намагалися грати у футбол. Отримав досвід чемпіонату України, якого в мене не було до цього. Я відіграв усі ігри, провів хороший період…
– Ви й забивали у Львові багато.
– Так, забивав. У підсумку отримав пропозицію від Зорі, куди і перейшов. Тож не шкодую, що повернувся у Карпати, в Україну. Напевно, все так і повинно було бути.
– Як вам велося у Зорі? Все-таки це боротьба за вищі місця у таблиці, єврокубки, але водночас і затримки зарплати…
– Дивіться, за два роки, які провів у Зорі, не було ні однієї затримки, ні одного місяця. Усе було вчасно. Зорю, як і Карпати, Антверпен, Дніпро чи академію Динамо, згадую з позитивом. У нас був хороший колектив і хороший тренер, було все необхідне, щоб розвиватися та показувати свої найкращі якості. У підсумку ми боролися не тільки за третє чи друге місце чемпіонату України, а й був період, коли боролися за перше. Сумую за тим часом.
"Штани ми не будемо скидати в прямому ефірі"
– Коли ви відкрили у собі талант до штрафних ударів?
– Свій перший штрафний я забив за Зорю – Буде-Глімту. У мене завжди був удар, дуже часто відпрацьовував їх після тренувань. Зрештою, як бачите, там пробив, там пробив – і забив (Усміхається).
– Зараз почастішали результативні удари від вас. Уже вважаєтеся майстром стандартів. Мабуть, приділяєте ще більше уваги цьому компоненту?
– Приділяю, але наразі не дуже багато можливості це робити. Такий період у нас – два матчі на тиждень. Це було б додатковим навантаженням, яке зараз не потрібне. Але коли є час – то, звісно, працюю і б’ю, це дуже важливо. Коли маєш таку чесноту, її потрібно розвивати.
– Собослай? Маліновський? Мессі? Хто є зразком виконання штрафних ударів?
– Ви сказали за Собослая, його останній м’яч зі штрафного – це клас. Звісно, дивлюсь, як забивають, аналізую. Але не думаю, що є якийсь зразок. Б’ю! Попав – забив. Не попав – треба працювати більше (Сміється).
"Додаткове навантаження зараз не потрібне" / Instagram
– Вам подобається ПСЖ і робота Луїса Енріке. А ще ви не проти вдруге спробувати сили за кордоном, правильно?
– Так, мені подобається ПСЖ, подобається Луїс Енріке і той футбол, який він ставить. Це дуже цікаво. А за кордоном пограти, звісно, хотів би. Але не скажу, що це ціль №1. Я зараз щасливий у Шахтарі – найкращій команді України та, не побоюсь цих слів, одному з найкращих клубів Європи. Тут все є, щоб працювати, відновлюватися і отримувати задоволення від щоденної роботи.
– Шахтар припинив боротьбу у Кубку України, але може оформити золотий дубль – чемпіонство + Ліга конференцій. Давайте ми зараз із вами парі укладемо: якщо команді вдасться забрати обидва трофеї – який божевільний вчинок ви обіцяєте зробити?
– А ви можете щось запропонувати? (Усміхається)
– Ну, починаючи з банального гоління голови… Гарі Лінекер колись штани скинув у прямому ефірі.
– Штани ми не будемо скидати в прямому ефірі – це точно. Поголитися прямо налисо?
– Так. Навіть не під "нулик", а щоб блистіло.
– Почекайте (Сміється). А є ще варіанти?
– Колеги підказують ідею: Арда Туран сідає вам на плечі, і ви з ним здійснюєте коло по всьому стадіону.
– Дивіться – без проблем! Я можу запропонувати Арді Турану. Давайте зробимо! Думаю, це буде весело.
