"Я за один день посивів": працював із Маркевичем і Заваровим, привозив Селезньова, став головним тренером лише на 1 матч
Інтерв'ю "Футбол 24" з Ігорем Бабінчуком – людиною, яка стала головним тренером лише на один матч, але завжди була поруч із легендами. Поговорили про його життєвий шлях, роботу в Ниві Тернопіль, Торпедо, Дніпрі, Карпатах та Арсеналі, відкриття талановитих гравців та сучасний стан українського футболу.
Ігор Бабінчук (по центру) / Фото з особистого архіву
Ігор Бабінчук присвятив футболу кілька десятиліть свого життя. Він працював поруч із відомими українськими тренерами, організовував команди, готував до матчів і відкривав молоді таланти. Більшість своєї кар’єри провів у затінку – як помічник тренера, начальник команди чи скаут. Хоч офіційно Ігор Дмитрович став головним тренером лише на один матч, його щоденна робота, уважність до деталей і підтримка гравців зробили значний внесок у розвиток клубів та українського футболу.
кстати
Він віддав понад десять років тернопільській Ниві – допомагав формувати місцеві кадри та досягати найвищих результатів клубу у Вищій лізі. А от київському Арсеналу Бабінчук вділив трохи менше – вісім років: координував тренувальні збори, допомагав із трансферами та адміністративними процесами.
"Мої батьки були виселені в Сибір"
– Ігоре Дмитровичу, вітаю. Минуло майже півтора десятка років від останніх згадок про вашу діяльність. Як зараз складається ваше життя?
– Складається добре. Я живу в Києві і, як усі кияни, переживаю всі відключення – і світла, і тепла. Чекаємо на кращі дні, сподіваємося, що буде світло, що настане перемога. Як і всі кияни, кожен день мріємо про це.
– Чи присутній футбол у вашому щоденному ритмі зараз? У якій ви формі?
– Форма в мене Adidas (Сміється). Не змінюю ні на Nike, ні на яку іншу. А якщо серйозно, то зараз в основному займаюсь бізнесом і переглядаю всі чемпіонати, починаючи з УПЛ і завершуючи тими командами, де грають українці. Я віддаю перевагу Дженоа, Жироні, Брентфорду – там, де грають наші футболісти, ті матчі я всі і дивлюсь.
– Тобто у плані занять спортом футболу у вашому житті немає?
– Ні, футболом не займаюсь, тренерська робота закінчена. Мені 72 роки, слава Богу, з 1986-го майже безперервно працював у командах. Зараз я вже глядач.
Ігор Бабінчук (ліворуч) / Фото з особистого архіву
– На цій ноті хотіла б перейти до вашого життєпису. Ви народилися у Сибіру, але виросли на заході України. Чи вплинув цей контраст на формування вашого характеру?
– На характер не вплинув. Просто мої батьки з Івано-Франківська, тоді місто називалося Станіслав, були виселені в Сибір, і 1954 року я народився там. У 1956-го ми повернулися до Франківська, і там у мене почалася спортивна діяльність: я грав за місцеві команди, а потім вступив у Тернопільський педінститут на факультет фізичного виховання, кафедру футболу.
Після закінчення працював десять років у Ниві Тернопіль, рік – у Торпедо Запоріжжя, і працював із дуже відомими тренерами. Це надзвичайно: деякі з них були наставниками збірної України – Леонід Буряк, Мирон Маркевич, Леонід Колтун, також працював із Олександром Заваровим, Ігорем Яворським, Михайлом Дунцем, В’ячеславом Грозним. Це була справжня плеяда відомих тренерів, які у 70-80-х і 90-2000-х роках були провідними фахівцями українського футболу.
Бабінчук із Яворським / Фото з відкритих джерел
– Чого вас навчила співпраця з цими тренерами?
– Я переконаний, що в чемпіонаті України можуть успішно працювати тільки українські фахівці, які, як кажуть, "від джерела" знають наш футбол, наш менталітет і вимоги до футболістів. Приїжджий тренер так не буде перейматися – він приїде з десятьма агентами, підпише контракт, а все інше його не обходить. Натомість ті тренери, яких я назвав, завжди понад усе ставили акцент на українських футболістах.
"Я проти закордонних тренерів і проти різного типу агентів – воно мене бісить!"
– Повернімося до студентських років. Чи думали ви тоді, що ваше життя настільки буде пов’язане з футболом?
– Думав. Я завжди мріяв, тому після служби в армії вступив у педінститут на кафедру футболу, закінчив її і почав працювати у футбольній команді Нива Тернопіль.
– Ви опинилися у Ниві ще до настання Незалежності. Що вам найбільше врізалося в пам’ять із тих років у клубі? Чим жила команда?
– Команда жила місцевими футболістами. Був тренер Михайло Дунець – він запросив у команду тернополян і львівських гравців, і це була базова команда Ниви Тернопіль. У чемпіонаті України вона дуже успішно виступала поряд із такими великими клубами як Шахтар, Динамо, Дніпро, Зоря, Чорноморець. Командам, які приїжджали у Тернопіль, було, як то кажуть, не дуже легко.
Нива Тернопіль у сезоні 1995/96. Ігор Бабінчук – верхній ряд, другий праворуч / Фото з відкритих джерел
– Кого б ви виділили з тодішніх підопічних?
– Ой, перш за все виділив би Ігоря Яворського – був такий центральний нападник, а пізніше успішний тренер. Також два брати Капанадзе, Біскуп… У всякому випадку, у нас було надзвичайно багато здібних місцевих футболістів. І це найголовніше.
– Наразі тернопільська Нива вже понад два десятиліття не поверталася до елітного дивізіону. Які емоції у вас викликає такий тривалий спад колись конкурентного й амбітного колективу?
– Звичайно, шкода. Я при першій нагоді приїжджаю у Тернопіль і зустрічаюся з Яворським, а також екс-президентом клубу Мариновським. Ми сідаємо на трибунах і споглядаємо за командою, вболіваємо за неї. Є те, що є, бо, на превеликий жаль, постійно міняються тренери. Коли я приїжджаю з Києва, завжди питаю, хто тренер – то Вірт, то вже не Вірт, то третій тренер. Така нестабільність приводить до того, що команда останні 5-6 турів програє в Першій лізі. Шкода!
– А яку основну проблему, що впливає на спад нинішньої Ниви, ви б виділили?
– Перш за все, нестабільність управління. Відсутність, я не відкрию Америку, коштів. Хоч елементарне, щоб щось було. Коли я чую, які в них заробітні плати, краще піти… Ого, які постріли в нас тут...
– Ви в безпечному місці?
– У безпечному, але я просто почув вибух… Ну, взагалі, відсутність коштів – у команди немає грошей поїхати на збори, запросити якихось футболістів і так далі. Ось це основне. І це проблема не тільки у Ниви – така ситуація, як я знаю, у багатьох клубах, на заході України особливо.
– Перехід на посаду технічного директора Ниви у 1990 році – наскільки це змінило ваше бачення футболу?
– У нас в той час це був начальник команди, але можна сказати й технічний директор… Ну, більш технічні питання виконував адміністратор Едуард Яблонський – готелі, поїздки. А з мого боку була організація навчально-тренувальних зборів, комплектація команди, заявки, утворення всього для життєдіяльності. Але з цим у той час… Чому я кажу, що наші тренери найкращі в світі? Бо вони оце все переживають: як нагодувати команду, як організувати збори, як дістати форму, як полетіти, як прилетіти. Це все роблять наші спеціалісти.
З-за кордону ти приїхав, контракт підписав, у тренерській кімнаті на дошці написав: "Завтра об 11:00 тренування", взяв службову машину і поїхав. А тут рутинна робота: одного в лікарню везти – перелом чи УЗД, МРТ, третього треба туди, четвертого – сюди. Отак працюють наші тренери у щоденній роботі. А ці приїжджі фахівці, як щось не сподобалось, сіли і поїхали. Я проти закордонних тренерів і проти різного типу агентів – воно мене бісить! Вважаю, що агенти – не друзі футболу, це щось страшне, як на мене.
– Як уже згадували, ви також допомагали тренувати Торпедо і Дніпро. Що запам’яталося найбільше у роботі з цими командами? Які вони мали відмінності?
– У Торпедо Запоріжжя я допомагав відомому спеціалісту Леоніду Колтуну – за його плечима велика робота в Дніпрі... Це він працював ще коли був Валерій Васильович Лобановський – саме вони створювали перший Дніпро, він був там воротарем. І Леонід запросив мене допомагати йому в Торпедо. Потім ми переїхали в те ж Дніпро – там історія не дуже довга склалася. Я повернувся у Ниву.
кстати
– У сезоні 2001/02 ви працювали скаутом у Карпатах. Яких справді талановитих та в подальшому яскравих виконавців тоді вдалося помітити?
– Ми з Ігорем Яворським допомагали Мирону Богдановичу (Маркевичу, – Футбол 24) і Дячуку-Ставицькому в комплектації команди. Туди були запрошені мною Андрій Чернов і, якщо не помиляюсь, Олексій Іванов. Цих двох футболістів я запросив, і вони непогано грали за львівські Карпати.
"Каже мені Заваров: "Ігоре Дмитровичу, щось нам треба з форвардами робити"
– Пригадуєте день, коли Грозний запросив вас до Арсенала?
– В’ячеслав Вікторович мені подзвонив, ми домовились зустрітись у Вінниці. Він запросив мене, щоб я приїхав з Ігорем Яворським. Ми обоє прибули до нього в гості. Тренер сказав, що після московського Спартака має запрошення в Україну, саме в Арсенал, що там створюється такий проєкт, і запросив нас, щоб ми дали згоду й допомогли йому в комплектації команди, у створенні нового колективу, бази та всього іншого. Ігор Яворський відмовився – він мав запрошення в Карпати і тому залишився у Львові. А я з В’ячеславом Вікторовичем почав працювати і залишився в Києві до сьогоднішнього дня.
Ігор Бабінчук з командою Арсенала (ліворуч від Заварова) / Фото з особистого архіву
– У 2005-му ви хоч і на один матч, але стали виконувачем обов’язків головного тренера. Що це була за емоція? Що ви тоді відчували?
– Ой, я завжди розповідаю: от що переживають ці головні тренери! Я за один день посивів (Сміється). Тому що відповідальність надзвичайно велика і треба підготуватися – це не просто так. Завжди бути помічником – це добре, підказувати збоку. А от брати відповідальність на себе – це, мабуть, дано не кожному. Ну, я вже, звісно, був досвідчений, але відповідальність – величезна. І, слава Богу, після того призначили головним тренером Заварова, а я вже виконував інші функції.
– Цей епізод вашої кар’єри припав на домашню гру проти донецького Металурга. Пригадайте той матч…
– Я пригадую цей матч. Тоді Буньєвчевіч забив у свої ворота – така була не дуже зрозуміла ситуація, але то футбол, всяке буває. І ми не виграли, так воно склалося.
– Якщо не помиляюсь, під вашим керівництвом тренувався Ігор Костюк. Яким запам’ятався вам нинішній тренер Динамо?
– Так. Його запросив у команду В’ячеслав Грозний – він тоді привів багатьох футболістів: Коновалова, Гусєва Олега – молодого хлопця, йому тоді було 18 років, він його запросив із Сум. І тоді ж був й Ігор Костюк. Він – надзвичайно технічний, дуже гарно грав корпусом. Коли вони із Андрієм Шевченком починали у київському Динамо, то перспектива Костюка, м’яко кажучи, була на одному рівні з Шевченком.
Він дуже талановитий форвард, який із нічого міг зробити гол. Але кар’єра в нього не склалася – одна травма, друга, і він вже перейшов на роботу тренера та дуже успішно працював у київському Динамо. Наскільки я знаю, бачив, приїжджав на матчі U-19, дивився ігри, то Ігор – дуже інтелігентний і культурний чоловік, я бажаю йому тільки успіхів. Коли наших тренерів беруть, дають їм шанси – я тільки тішусь із цього приводу.
Ігор Бабінчук (середній ряд, третій ліворуч) та Ігор Костюк (нижній ряд, перший праворуч) / Фото з особистого архіву
– Чи були в Арсеналі яскраві виконавці, яких запросили саме з вашої ініціативи?
– Були. Наприклад, воротар Байрашевський. Потім я повернув в Арсенал Чернова та Іванова, Віталіка Розгона. Особисто їздив у Белек на збори і запрошував Євгена Селезньова. Каже мені Заваров: "Ігоре Дмитровичу, щось нам треба з форвардами робити". І я зідзвонився з начальником команди, сказавши, що так і так – я поїду й заберу цього футболіста. Поїхав у Туреччину, і наше керівництво вирішило питання оренди. Ми забрали не скажу, що "зеленого", але не дуже досвідченого форварда. І після того Селезньов забив за Арсенал близько 19 голів, став найкращим форвардом, повернувся в Шахтар, а далі – Дніпро, збірна України і, як ви знаєте, фінал Ліги Європи із Севільєю.
Ігор Бабінчук на зборах у Туреччині / Фото з особистого архіву
Це для нас було велике відкриття – що в нашому клубі з’явився такий форвард. Але ненадовго, бо його швидко забрали. У нас він розквітнув, як це часто буває, пройшов хорошу школу, оскільки поруч були сильні футболісти – Мізін, Беньо, покійний Закарлюка. Це була дуже потужна команда.
У будь-якому разі, мені довіряли таку функцію: їздити, запрошувати, вступати в переговори, переконувати футболістів і так далі.
– Бачила інформацію, що ви запрошували і Юрія Беня.
– Так, і Беня також. Я добре знав його за виступами в Карпатах. Його кликали в Металург Запоріжжя, були й інші пропозиції, але всі в один голос мені говорили: "Ігоре Дмитровичу, їдь в аеропорт, забирай Беня!" Ми були настільки вражені ним, адже це дуже інтелігентний футболіст, капітан команди, вихований, ввічливий – просто чудовий гравець.
"Це тільки Рабінович – він знищив клуб"
– Ви пережили в Арсеналі дуже контрастні періоди – від стабільності до не надто приємного, тобто звільнень. Який момент того відрізку ви згадуєте найчастіше?
– Згадую лише хороше. Тому що працював поруч із такими футболістами, які для Арсенала були справжніми легендами – прізвища я вже називав. У нас грали хлопці, які через клуб потрапляли до збірних, і не лише України. Були й іноземці, які викликались у національні команди своїх країн – той же Апхазава, польський футболіст Ганцарчик… Багато сильних гравців пройшли через Арсенал, і клуб до 2012 року залишив дуже гарну сторінку. А потім команду передали Рабіновичу – він, як умів, так і "розібрав", знищив усе. Не стало ні команди, нічого.
– Арсенал зник із футбольної мапи України після сезону 2018/19. Як ви сприйняли те, що клуб, у якому ви провели стільки років, припинив існування?
– У житті всяке буває: є початок і є кінець будь-якої історії чи шляху. Дуже багато клубів зникає – була команда і немає команди; була історія – і вона завершилась. Це абсолютно нормально. У країнах, де немає потрясінь, усе стабільно. А в нас – самі бачите, що відбувається. Про який футбол може йти мова, коли на стадіон не пускають, а на вході стоять три поліцейські й собака?
Вадим Рабінович / Фото з відкритих джерел
– Тобто, ви вважаєте головним винуватцем зникнення клубу нового керівника?
– Так, так. Це тільки Рабінович – він знищив клуб. Я навіть не заглиблювався в цю історію, бо займаюся бізнесом і мені це не дуже цікаво. Але підтримую зв’язок із багатьма друзями – багато хто ще тренує. У Києві ми часто бачимося, вболіваємо за київське Динамо. Шкода, що команда зараз не така, якою має бути. Від Динамо завжди вимагають лише перемог, ніхто не приймає виправдань. А тепер бачимо, як іде чемпіонат: команда четверта, відставання дев’ять очок… Навряд чи побореться за чемпіонство – у кращому випадку за третє місце.
– Пригадайте ваше звільнення з Арсенала.
– Звільнення було пов’язане з тим, що хотіли прибрати Заварова, але не могли цього зробити – вся команда і весь персонал були на його боці. Мене, як начальника команди, викликали й попросили посприяти цьому. Я відповів: "Ось вам свисток, ось секундомір", – і на тому співпрацю завершили. Отак буває.
"Зараз ще не вдарив по м’ячу – і вже контракт, і всі журналісти пишуть: "Наша зірка"
– Як я раніше згадувала, після 2012 року інформація про вас практично зникає. Яким був цей період – пауза, перезавантаження, втома чи обдуманий та свідомий відхід?
– Перезавантаження. У мене двоє дітей. Вони займаються бізнесом і сказали мені: "Все, тату, досить з футболом, хочеш – займайся бізнесом". І зараз я займаюсь нерухомістю в Києві. У мене два сини, два внуки, тож деколи від’їжджаю закордон, до внука в Маямі, він там живе, навчається. Майже все літо з дружиною Світланою перебуваємо там.
Ігор Бабінчук із дружиною Світланою / Фото з особистого архіву
– Чи були думки повернутися у футбол?
– Ні-ні, не було бажання повертатися. Яка причина? Футбольне життя... Будемо дивитися відверто: зараз у кожній команді молоді тренери, молоді реформатори, які по-іншому бачать футбол. І скрізь, куди не ступиш, агенти – впливають на все. Мені це не цікаво. Дивлюсь футбол із великим задоволенням, вболіваю за київське Динамо. Але футбольна історія, як тренера, колись має завершитися. Мені вже 72 роки, і я думаю, що зараз є кому працювати.
– У чому головна різниця між футболом епохи 90-2000-х і сьогоднішнім?
– Розумієте, завжди казатиму, що у той період, коли я працював, футбол був цікавішим, динамічнішим, із великою кількістю забитих голів. Було надзвичайно багато глядачів, повні трибуни. Це не так, як зараз, коли транслюється майже кожен матч. Футбол був надзвичайний. Як на мене, футболісти були цікавіші.
А зараз ще не вдарив по м’ячу – і вже контракт, і всі журналісти пишуть: "Наша зірка". Яка зірка? Зірка на небі. Дивлюсь: команда за 18 ігор забила три голи – як таке може бути? Гра іде, а футболісти по воротах майже не б’ють. Зате агенти пишуть… Читаєш: "Гуцуляк не підпише чи підпише контракт". Ну от без нього Полісся помре? Агент каже: "Я сказав так – буде так". Хто ти такий? Звідки взявся? Ти у футбол грав, чи що ти собою представляєш? І він диктує президенту, як має бути…
Світ перевернувся з тими агентами та всім цим. Сказали б: "На тобі ручку, пиши заяву – і до побачення". Виставте його за ворота бази і побачимо, яка команда його візьме. Але отак ідуть на повідку в агентів… Це моя суб’єктивна думка, можливо, агенти потрібні, але ми якось обходилися без них і прекрасно жили.
– Які команди в українському футболі, окрім Динамо, викликають у вас інтерес?
– Інтерес, як у вболівальника, сьогодні викликає ЛНЗ. Це просто... Віталій Пономарьов, я особисто його знаю, пам’ятаю його ще зі Львова. ЛНЗ на сьогодні – дуже успішна команда. Вони в цьому сезоні не зробили сенсацію, коли обіграли Шахтар 4:1 – вони обіграли "гірників" по ділу. Також перемогли Динамо 1:0, набрали 35 балів, при цьому пропустили лише 8 голів. Для мене це показник тренерської роботи, того, як усе вибудувано: воротар, оборона, півзахист, атака і так далі.
– Багато хто вважає, що, продавши Проспера Оба до Шахтаря, ЛНЗ втратить свої кондиції. Як вважаєте ви?
– Я вважаю, що неправильно так думати. Вони вчинили ще краще – продали Проспера Оба, але купили, як на мене, дуже потужну компанію. Вони придбали Микитишина та Твердохліба – два півзахисники, які мені дуже подобаються. На мою думку, їм не треба адаптуватися. Оба прийде в Шахтар – треба звикати, а це зовсім інша ситуація. У ЛНЗ в нього була хороша зв’язка з косоваром Мухарремом Яшарі – вони обоє забивали.
кстати
Мене ще просто дивує, що Твердохліб і Микитишин не зацікавили київське Динамо – чи люди просто не бачать… У будь-якому випадку, Оба буде забивати в Шахтарі, і боротьба піде між Шахтарем та ЛНЗ за перше місце.
– З якими тренерами сучасності вам було б цікаво поспівпрацювати?
– Давайте я розповім, з ким мені було цікаво працювати. Це різні люди, так само як і різні журналісти, різні лікарі – всі творчі особистості. Я працював, повторюю, з такими людьми… Це просто… Буряк, Маркевич, Заваров, Грозний – це справжні епохи. Стояти поруч із ними було за честь, а я з ними працював!
На дуже великий жаль, зараз вони вже не працюють. Функціонують мої, скажімо так, вихованці, яких я підтягував у асистенти – це Юра Бакалов, він працює у Другій лізі. Він же працював у Руху та вивів ЛНЗ у еліту.
– Тоді трохи по-іншому сформулюємо запитання. Які тренери сучасності вам імпонують своєю роботою?
– Мені дуже сподобалося, я вже казав, як працює Віталій Пономарьов. Дуже подобається, як працював у Локомотиві Вадим Лазоренко – я був на багатьох поєдинках, дивився. Мені також подобалося, як в U-19 працював Ігор Костюк – і не тому, що він зараз у Динамо, а тому що я бачив, як він керував. Ось саме ці молоді тренери мені подобаються.
Іноді кажуть: "Поміняють тренера – нічого не зміниться". Але приклад Олександрії показує інше: там працює молодий хлопець Кирило Нестеренко, і можу сказати – молодчина, добре працює. Але коли Ротань був у команді, вони потрапили до єврокубків. Потім Руслан Петрович пішов і забрав групу футболістів. Зрозуміло, що молодий тренер без великого досвіду потрапив у складну ситуацію.
Ігор Бабінчук (праворуч) із тернопільськими друзями по Ниві / Фото з особистого архіву
Інший приклад – Колос: брали молодого тренера – не пішло, іншого – не пішло. Команда була на межі вильоту. Потім повернули Руслана Костишина – результат: обіграли Динамо, нічия з Шахтарем, борються з усіма, команда в середині таблиці. Президент довірився людині, команда повірила в себе, надихнулася. Зміна тренера дуже впливає.
Я вважаю, що Олександрія рано чи пізно повернеться до Шарана, адже він виводив команду декілька років тому в єврокубки, жив цим клубом, створював команду. Просто не завжди молоді тренери, пов’язані з агентами та компанією PASS, можуть успішно працювати. Приклад Карпат: були величезні кошти, великі надії, а команда опинилася на дев'ятому місці. Я їздив на ігри – шкода, що в Лупашка не вийшло, звісно. Але він казав, що в нього вийде, що вони все знають – молоді люди з комп’ютерами, агентами. Все знають, але не точно – я завжди так кажу.
– Чи є у вас сьогодні якась мрія, пов’язана з футболом?
– Є мрія. Хочу поїхати на матч нашої збірної (мається на увазі поєдинок плей-офф відбору до ЧС-2026 проти Швеції, – Футбол 24) і щоб ми перемогли та вийшли на поляків. Дуже цього хочу, бо наші люди вже багато пережили – ці тривоги, відключення світла… Ми це все вистраждали, і я думаю, що Господь Бог нам допоможе.
– Як би ви хотіли, щоб вас пам’ятали у футбольному середовищі?
– Ну, я не Блохін і не Буряк (Сміється). У Тернополі пам’ятатимуть Яворського, Дунця, в Арсеналі – напевно, інших футболістів і тренерів, Заварова там... А мене що памʼятати – звичайний тренер, який працював, як і всі, на роботі. Головне – щоб поганого не говорили, а пам’ять… То таке.
