Наївні стандарти, несумісність тактики зі складом і цирк при кросах – як Україна провалила старт Ліги націй
Збірна України недобрала вісім очок у перших чотирьох турах Ліги націй 2026/27. Михайло Юхименко аналізує причини невдачі та підбиває невтішні підсумки щодо перспектив у відборі на Євро-2028.
Андреа Мальдера та Ілля Крупський / Vitalii Kliuiev/Getty Images
Хочешь видеть наши футбольные новости чаще?
Збірна України після поразки від Угорщини скотилася на третє місце в групі Ліги націй, відставши від топ-2 на три залікові бали – причому у мадярів є перевага за різницею голів. Повернення на другу позицію все ще реальне, але тепер воно залежить не тільки від наших футболістів. Підопічні Андреа Мальдери втратили ініціативу в турнірі.
Наслідки цього падіння можуть бути катастрофічними. Якщо "синьо-жовті" не завершать у топ-2, то при жеребкуванні відбору на Євро-2028 команда опиниться в третьому кошику. Тобто, ми можемо отримати в свою групу одразу двох сильних суперників – а вийти у плей-офф з третього місця, як перед Євро-2024, вже не вдасться.
Навіть якщо Україна завершить відбір у топ-2, то вихід у плей-офф кваліфікації не є гарантованим. Пряму путівку на Євро-2028 отримають дванадцять переможців груп і вісім найкращих других місць, а інші чотири можуть потрапити у плей-офф. От тільки один чи два з цих чотирьох слотів можуть "згоріти".
Натисніть на кртинку, щоб збільшити
Решту слотів у плей-офф буде розподілено між переможцями груп Ліги націй-2026/2027, які не пройшли кваліфікацію Євро-2028. Це буде 4, 6 або 9 команд. І тільки якщо забракне переможців, то далі будуть дивитися на другі місця ЛН. Ось наскільки важливо було вигравати у вересні-жовтні. Але чому ми провалили цей збір?
Кроси суперників знищують усе хороше
Три з п'яти голів збірна України пропустила після навісів та стандартів. Ще один – після виносу голкіпера Північної Ірландії в район лінії півкола, де Бондар програв верхову дуель. Також пригадується удар Мікаутадзе із зони підбирання (Хлань не встиг накрити), який летів у дальню дев'ятку, однак Трубін врятував.
Критикувати когось індивідуально не хочеться, тому що проблема системна й всебічна. Українські футболісти не розуміють, як треба діяти при кросах у власний штрафний. Показовими стали голи Прайса та Чінгера, які прилетіли після ідентичних помилок.
У матчі з ірландцями привіз Очеретько, який замість гри 1-в-1 проти Прайса спочатку відпустив його.
Всі картинки можна збільшити, натиснувши на них.
А потім Очеретько взагалі забрав футболіста, з яким Забарний грав персонально. Ілля навіть тримав його руками, однак Олег все одно поставив партнеру заслон:
Прайс тут же влетів у розрив, а Забарний не встиг зорієнтуватися. Так Ірландія оформила 0:2.
Якщо Очеретько перестарався з опікою 1-в-1, то Крупський перед другим голом Угорщини зробив навпаки – взагалі кинув грати. Хоча починалося все нормально. Забарний знову працював персонально проти свого опонента, поступово досягнувши тактильного контакту.
Крупський нормально грав по Чінгеру, але дистанція до суперника швидко почала зростати:
У завершенні епізоду Крупський просто зупинився, дозволивши створити 2-в-1 проти Забарного. У мить подачі фулбек Харкова взагалі застигнув, дивлячись на м'яч.
І це при тому, що Забарний ще після пропущеного гола від Прайса показував пальцями принцип, за яким збірна обороняється в таких ситуаціях – 1-в-1. Цей епізод обговорювала вся країна, але він знову повторився.
Навіть коли всі грають 1-в-1, це ніяк не рятує. Показовим став кутовий, який завершився голом Північної Ірландії. Бражко, Забарний і Матвієнко працювали персонально, однак Ілля та Володимир відпустили своїх футболістів.
Микола ж хоч і тримав Атченсона в обіймах, сам не стрибав і не завадив вистрибнути супернику.
Все завершилося замиканням з-під Бражка та серією рикошетів, у яких найспритнішим опинився Браун. Втім, він би не забив, якби Яремчук дійсно прикривав зону на першій стійці, а не дивився звідти футбол. Роман навіть торкався Брауна, але все одно не пішов за ним.
Тотальна орієнтація на м'яч є ключовою проблемою під час оборони нашого штрафного при кросах і стандартах. У футболі існують ще чотири орієнтири – простір, час, позиції партнерів і суперників – але їх систематично ігнорують.
Характерним став момент у першому матчі з Угорщиною, коли одразу три мадяри опинилися без опіки на лінії воротарського. Матвієнко замість перекриття лінії прострілу пішов до Забарного, а Бражко разом з партнерами дивився на м'яч – на щастя, тоді замикання від Болли пройшло над поперечкою.
Схожі епізоди можна знайти у купі матчів під керівництвом Сергія Реброва. Наприклад, у товарняку з Канадою в 2025 році. Навіть суперзірковий Забарний наприкінці відпустив свого футболіста, а Бондар на нього не дивився.
Ця проблема є хронічною і тягнеться ще з часів Сергія Реброва. У контрольному матчі з Польщею збірна "згоріла" з рахунком 0:3, пропустивши двічі після кутових – і це до 30-ї хвилини. Ось як нашу оборону при корнерах і штрафних описував тренер "Кадри" зі стандартів перед Євро-2024:
"Двоє покривають зони, решта грають індивідуально. "На бігу" та в напрямку атаки ніхто не обороняється. Вони погано діють 1v1. Їх розгромлять на Євро в цьому аспекті"
Не можна добиватися успіхів, якщо опорники і захисники не розуміють алгоритму дій при кросах і стандартах. Неможливо вимагати стабільних позитивних результатів, якщо кожна друга подача – це як пенальті. На жаль, аналогічна ситуація спостерігається і в наших клубах, тож залишається тільки змиритися.
Структура збірної не відповідає кадровій ситуації
Характерною особливістю нашої команди при Андреа Мальдері стала звужена структура гри на м'ячі. На стадії білд-апу за просування передусім відповідали опорники, які мали опускатися до трійки або четвірки захисників, створювати лінії передач і виводити м'яч у центр, у фазу розвитку атаки.
От тільки вже на цій фазі виникали проблеми, адже тільки Очеретько міг давати достатній рівень інтенсивності відкривань під тиском, швидко розвертатися на прийманні та оперативно роздавати паси. Бражку та Назарині важко давалася робота, яка мала б добре піти у Ярмолюка – а без Єгора доводилося опускати Судакова.
У фазі розвитку атаки базовою була схема 3-2-5, де ширина створюється фулбеком виключно на одному фланзі. Влітку її давав Миколенко, а з Угорщиною – Крупський.
Інші три захисники сідали в трійку, а над ними перебували два опорники. Вони відповідали за просування м'яча з власної половини на чужу третину. Там у вузькому просторі мають комбінувати одразу три десятки, які були сформовані із вінгерів (реальних чи формальних) та одного з двох нападників.
Іноді ширина взагалі ігнорувалася. Квінтесенцією цього підходу став поєдинок з Північною Ірландією, у якому не було чистих фулбеків – замість них грали центрбеки, які взагалі не висувалися вперед у першій фазі атаки. Допомога на фланзі могла виникати у завершальній частині, але рідко.
Грузія та Північна Ірландія, формуючи блоки в схемах 5-3-2 чи 5-4-1, швидко продемонстрували вразливість нашого підходу. Українські центрхави дуже легко розбиралися персоналками 1-в-1.
Попри провал з айрішами, Андреа Мальдера повторив цю ідею в матчі з Угорщиною на старті зустрічі. Крупський не відкривався вище, а сидів у лінії, однак це була адаптація під пресинг мадярів. Та у всіх матчах повторювалася однакова проблема – комбінації у центрі з трьома "десятками" не приносили успіху.
Вузька структура атаки банально спрощувала завдання супернику. Віддати передачу в цю тісняву ще можна було – благо, є виконавці з достатнім рівнем пасингу (як у Забарного) – але розвернутися й скомбінувати вже не вдавалося.
Коментатор Ігор Бойко влучно зазначив – щоб грати у такий футбол і зламувати настільки щільні оборонні блоки, потрібно мати у складі Зінченка. А краще двох.
Ну або хоча б найкращу версію Судакова й Маліновського поруч з Олександром. Варто згадати і про відсутність мобільного Ярмолюка, адже належної підтримки Очеретьку в опорній зоні теж бракувало. Єгор крутий у всіх типах передач і швидко приймає рішення, тоді як Бражко під тиском розкатує поперечні паси.
Загалом ідея Андреа Мальдери зрозуміла. Вона навіть цікава й модна – схожу схему використовує Хаві у збірній Нідерландів. Каталонець часто залишає Дюмфріса в задній лінії разом з трьома іншими захисниками, навіть якщо попереду є купа простору.
Правий вінгер Саммервіл при цьому зміщується в центр, а ширину дає лівий вінгер Ван Боммель.
От тільки у Хаві в центрі поля є Гравенберх, Рейндерс, Верман (новачок Дортмунда), там відкривається Гакпо, а згодом до структури додадуть Де Йонга. І все одно ця структура працює зі скрипом – Мальдера ж поставив у ній вінгерів Полісся та Гурніка, фулбеків Харкова й форвардів четвертої команди УПЛ. Навіть тотальний резерв працював у цій важкій моделі.
Андреа Мальдера у Лізі націй вимагав занадто складних речей від занадто неготового складу. Щоправда, матч з Угорщиною додав оптимізму, адже команда почала краще використовувати глибину, систематично розтягувати блок суперника і розкидувати діагоналі. Тренер коригував систему, але шляхом спрощення йти відмовився.
Можна сказати, що перший офіційний збір Мальдери пішов на перевірку сумісності ідей з кадровим потенціалом. От тільки ціною стала втрата восьми очок і потенційний проліт повз Євро-2028. Дуже потенційний.
Стандарти треба допрацьовувати
Коли не вдається нормально зіграти у футбол, у нагоді стають кутові та штрафні. У топ-лігах та на топ-турнірах голи зі стандартів становлять 30-40% від загальної кількості, а тренери зі стандартів вже стають не меншими зірками, ніж хед-коучі. Ніколя Жовер і Остін Макфі зробили собі ім'я в АПЛ, а в УПЛ виділяється Мацей Кендзьорек – у ЗМІ подейкували, що поляка навіть розглядали в якості заміни Ігора Костюка.
У збірній України за стандарти відповідає Володимир Єзерський. Результат його роботи в Лізі націй – 14 кутових, 1 гол, 0,48 xG. Це з урахуванням гола Яремчука, а у перших трьох турах корнери принесли мізерні 0,12 очікуваних голів. Фіаско. Але чому так сталося?
Насправді роботу Володимира Єзерського помітно. Тренер підготував одразу декілька варіантів кутових – із заслонами, ривками з-за спини партнера та спробами копіювати Арсенал. Два кутових виявилися близькими до ідеалу.
Перший, звісно ж – це гол Яремчука у ворота Угорщини. Просто, але ефективно. Роман затиснув свого опікуна на лінію воротарського та замкнув навіс.
Але насправді цей кутовий не такий вже простий. У мить подачі Сарапій поштовхом запустив Забарного на ближню стійку, звідки той міг би виконати скидку чи навіть пробити (якщо відірветься) – а сам Едуард заблокував свого захисника, аби той не відреагував на ривок Михавка з-за спини.
Завдання Тараса – втекти від свого опікуна й добігти до дальньої стійки. Назарина при цьому рухався прямо за футболістом, який побіг за динамівцем, чим забезпечив собі позиційну перевагу на випадок замикання. Схема спрацювала, але навіс пішов на Яремчука.
Корнер з матчу проти угорців https://t.co/skwhscWTnH
— Аезакмі (@gifenko) October 9, 2026
Другий "ідеальний" кутовий стався у тому ж матчі ще за рахунку 0:1. Схема була схожою й типовою – ключову роль відігравала трійка в центрі штрафного, яку закривали персонально. У Лізі націй така побудова повторювалася регулярно.
У цьому випадку центрбеки ховаються за спинами один одного.
У мить подачі Забарний виконує швидкий ривок на ближню стійку. Тепер уже Михавко робить блок, у відчайдушній спробі прихопивши за руку ще й другого захисника (буквально на мить). Неймовірний рівень агресії Тараса використали з розумом.
На ближню з лінії воротарського рухався і Яремчук, який намагався перевантажити Собослай. Сарапій водночас відклеївся від свого опікуна (Віталіша) й промайнув повз Раймунда Тота. Останній так чекав ривка Циганкова у свою зону, що зависнув і не підстрахував – мадяри в принципі погано захищають штрафний.
Сарапій добіг до дальньої стійки у повній самотності і був готовий замикати зрізку від Собослая (якби це не зробив Домінік, то це зробив би Забарний). На жаль, Едуард розминувся з м'ячем.
Але саме в цих "ідеальних" кутових можна помітити головну проблему стандартів збірної. На скрінах і відео невипадково є позначки "2-в-2", "1-в-1", "3-в-3" – більше п'яти українців у штрафному при корнерах ніколи не з'являлись. Опоненти легко розбирали цю п'ятірку через персоналки і додатково ставили 3-4 футболістів за зонним принципом.
Блокування, ривки, зміщення – це все добре, але Володимир Єзерський занадто сильно поклався на індивідуальні дуелі. Успіх залежав від того, чи встигне відірватися футболіст і чи зможе він перестрибнути опікуна. Без цього, звісно, ніяк – але у Лізі націй жодного разу не виникало кутових, де Україна отримала б перевагу хоча б 2-в-1 у котрійсь із зон.
Північна Ірландія яскраво показала, що установка на індивідуальні дуелі погано працює проти команд, які захищаються краще за Угорщину.
"Синьо-жовті" використовують такий же розіграш, як у попередньому прикладі – з розбіганням центрбеків по стійках і заслоном (тепер від Яремчука). Втім, ірландці нікого не відпустили, а Браун ще й вирвався з-під блоку Яремчука та встиг переорієнтуватися на Сарапія.
Корнер з айрішами https://t.co/XqSF4rf9v0
— Аезакмі (@gifenko) October 9, 2026
У Володимира Єзерського було ще дві варіації кутових – з ривком двох центрбеків у одну зону на дальній стійці. Її використовували проти Північної Ірландії. Перша з них, можливо, передбачала відскок Сарапія та скидку від Забарного, однак британці знову зіграли уважно. Браун спокійно вибив подачу.
Ще один корнер з айрішами https://t.co/AeE45k8ZGh
— Аезакмі (@gifenko) October 9, 2026
Другий варіант – це вже щось із конспектів Ніколя Жовера. На ближню стійку зміщується майже вся команда, що могло б сильно заплутати ірландців. Пономаренко в цю мить має прорватися 1-в-1 і замкнути скидку на дальню. Дуже цікавий розіграш, якби не одне але: у штрафному – 5 українців проти 10 ірландців.
Конкретно в зоні подачі вже скромніші 7-в-5 без урахування голкіпера. Тут варто відзначити роботу Майкла О'Ніла, адже одразу три його гравці розташовані таким чином, що в разі відскоку вони вилетять у контратаку. Саме тому їх балансують одразу чотири наших футболісти.
Кутовий Арсенал-тайп https://t.co/aV206dw8aZ
— Аезакмі (@gifenko) October 9, 2026
Як помітно на гіфці, українці знову не змогли переграти суперника індивідуально. Із Пономаренком дограли до кінця, вибивши скидку.
Нижче – майже ідентична схема кутового, яка знову завершується невдало. Навіть якби скидка від Ярмоленка пройшла, далі все б залежало тільки від індивідуальних дуелей. Позиційно ірландці розібрали українців, щільно опікаючи усіх. До дальньої стійки наші гравці навіть не добігли.
Також щось схоже на Арс https://t.co/CuqbFqorUe
— Аезакмі (@gifenko) October 9, 2026
Окремий біль – короткі розіграші кутових. У одному з моментів проти збірної Угорщини команда змогла створити певний хаос, але Циганков забарився з подачею. У іншому ж епізоді спостерігалася відсутність руху в штрафному майданчику аж до миті подачі Віктора. Ну і навіщо тоді було розігрувати?
Розіграш корнера https://t.co/5gnfywpE67
— Аезакмі (@gifenko) October 9, 2026
Трішки краще давалися подачі зі штрафного на ближню стійку. У першому поєдинку з Угорщиною міг залетіти гол після замикання Матвієнка – Микола влетів за спину Реджичу й перевантажив 2-в-1 Керкеза, після чого пробив у дотик. М'яч поцілив у зовнішній бік сітки.
У другому матчі з мадярами теж пішла подача, перед якою вдалося масово перевантажити ближній кут воротарського. Сарапій добіг до стійки та скинув м'яч назад, де було аж три партнери – подальша метушня й серія ударів призвели до гольового кутового.
Володимиру Єзерському важче, ніж Ніколя Жоверу чи Мацею Кендзьореку. Він не може відпрацьовувати стандарти тижнями – у збірній занадто мало часу для тренувань. З іншого боку, у режимі чотирьох матчів за одинадцять днів тільки стандарти й можна нормально відпрацювати.
Робота справді ведеться, однак у наступному зборі треба коригувати схеми розіграшів. У вересні та жовтні збірна занадто залежала від індивідуальних дуелей, а виграти їх у ірландців та грузинів буде вкрай складно. Крім того, у листопаді слід переглянути систему балансувань у зоні підбирання, адже нам критично бракує людей у карному майданчику.
А ще слід замислитись щодо гравців на подачі. Циганков виконував більшість, але з 20 його кросів точними виявилися тільки чотири. Хоча у клубі аж 75% кросів Віктора досягають адресата.
Збірна вже давно не "золота"
Заявка на Лігу націй від самого початку була неідеальною, якщо говорити суто про клас та поточну форму виконавців, а по ходу збору ситуація тільки ускладнювалася. У лазареті опинилися Довбик і Ярмолюк, через пошкодження не приїхали вкрай перспективні Степанов і Андрієвський, а Яремчук і Пономаренко були неготовими до першого матчу. Вже у Будапешті зламався Миколенко.
До четвертого матчу збірна залишилася ще й без Судакова, Зубкова, Михайліченка, Шапаренка та Піхальонка, а Сікан і Матвієнко не зіграли через дискваліфікації. Це вже не кажучи про травми Маліновського та Зінченка. І ось за таких умов Україна мала провести чотири гри за одинадцять днів. Здається, кінець був трішечки передбачуваним.
Тим паче, що значна частина наших лідерів переживає далеко не найкращі часи в клубах. Яремчук до виклику в збірну зіграв всього 129 хвилин у чотирьох матчах за Олімпіакос (хоч і забив гол). Зубков лише у трьох з одинадцяти поєдинків за АЕК відбігав більше дев'яти хвилин, а загалом у нього 224 хвилини.
Ванат має хорошу статистики, але він провів тільки чотири матчі за клуб і залишився у Сегунді. Хлань переживає певний спад у польському Гурніку (12 матчів, 2 голи), а про готовність Піхальонка та Шапаренка взагалі краще помовчати. Навіть з урахуванням факту, що Микола в останніх турах УПЛ став подавати ознаки життя, а Олександр подав гольовий кутовий з Угорщиною.
Роман Яремчук запевнив, що із поверненням Довбика, Зінченка та Мудрика збірна почне показувати гідний футбол. У це дуже хочеться вірити, але реальність змушує сумніватися. Мудрик після двох років без футболу зазнав пошкодження й повернеться тільки 31 жовтня – прямо перед Лігою націй. Навряд чи після такого Михайло приїде до збірної у топовій формі.
Зінченко відновлюється після травми хрестів і повернеться не раніше зими. При цьому Олександр взагалі залишається без клубу. Довбик тим часом адаптується в Болоньї – не факт, що він виборе місце в основі до листопада. Особливо з урахуванням нещодавнього пошкодження.
Та і коли Артем дійсно розривав у збірній? У чвертьфіналі Євро-2020?
Список можна продовжувати. Конопля, наприклад, тільки-но відновився від травми у Ґладбаху. Ігровий час у Бундеслізі йому ніхто не обіцяв. Юхим урізноманітнив би нашу атаку, але в обороні він точно не сильніший за інших українських фулбеків.
33-річний Маліновський дограє в Трабзонспорі (і теж залишається у лазареті). Навіть за Ярмолюка страшно, враховуючи вкрай серйозну конкуренцію з боку Сангаре, якому в Брентфорді довіряють більше. Та і Судаков, попри регулярну гру в основі Бенфіки, не дає значного впливу на атаку – а конкуренція там серйозна.
Збірна вже давно не в праймі, але від неї все одно вимагають Мундіалі та Євро – тому що українці досі присутні в топ-лігах. От тільки зараз ми опинилися у світі, де в основу національної команди рвуться футболісти Полісся, Харкова й Гурніка. Діти ж, які роз'їхалися по Європі після 2022 року, тільки починають підтягуватись у U-17, U-19 та U-21.
Щоб збірна злетіла, потрібен збіг багатьох факторів. Тут важлива і стратегічна організація, яка впливає на вибір тренерів та штабу. Тут і фактор покоління відіграє роль – і клуби, в яких це покоління виступає. А також поточна форма футболістів (в моменті, протягом сезону і в динаміці), атмосфера й тактика.
У 2006-му та 2019-му все зійшлося. Топова група виконавців почала виходити на свій пік. Зінченко і Ко органічно сприймали ідеї сучасних тренерів – і їм не треба було пояснювати елементарні речі на кшталт захисту 1-в-1. Іноземні коучі в клубах і академіях + хороша конкуренція навчили всьому, що потрібно на високому рівні.
Нині ж Україна має збірну гравців, які у 20+ років залишаються в УПЛ або дограють до 30-ти. Ідеї та якість нових тренерів поки що не дуже метчаться з цим складом. Зараз у нас є посередня команда на перехідному етапі розвитку, тож невдачі слід сприймати спокійніше – як правильно зазначив Роман Яремчук, зараз потрібне терпіння.
Фото в тексті: УАФ / Дан Балашов; скріншоти MEGOGO, графіка "Футбол 24
