"Віддали на полі все": Ротань від емоцій до жорсткості, стрес при 0:2, брудна політика на трибунах – Полісся йде далі
Катерина Бондаренко побувала на матчі Полісся в угорському Пакші і розповідає про прикру поразку (1:2), яка все ж вивела український клуб у раунд плей-офф Ліги конференцій.
Рідні кольори у Пакші / Фото Катерини Бондаренко
Шоста вечора. Літній Пакш зустрічав мене теплим, але трохи сонним ритмом. Місто, яке зазвичай не назвеш футбольним, у цей день усе ж змінило обличчя. Вузькими вулицями йшли групи людей – у зелених футболках з емблемою місцевого клубу, з іменами улюблених гравців на спинах. Батьки з дітьми, компанії друзів, літні пари – усі прямували в одному напрямку.
На підході до стадіону панувала особлива атмосфера: продавались сувеніри, відчувався аромат свіжої випічки з невеликого кіоску-пабу, гомін уболівальників. Хоч місто й невелике, але напередодні єврокубкового матчу воно вміло створити ефект футбольного свята.
На вході до арени – одна деталь, яка різала око: серед місцевих ультрас були ті, хто вдягнув чорні футболки з російськими написами та символікою. Для когось це було просто атрибутом "підтримки" своєї команди, для мене ж – неприємним нагадуванням про те, що спорт іноді перетинається з брудною політикою. Згодом, під час матчу, саме з цього сектора лунали пісні та вигуки на підтримку Росії.
Всередині стадіон почав повільно заповнюватися. Обіцяли половину арени, але людей прийшло менше. Та все ж підтримка Пакша була гучною – особливо від ультрас, які не замовкли жодної секунди за весь матч. Вони або співали, або вигукували щось у такт барабанам. І якщо на розминці обидві команди отримали свою порцію уваги, то місцеву зустрічали значно тепліше: кожен рух футболістів Пакша викликав гучні оплески, тоді як на адресу гравців Полісся реакція була стриманою.
На око я побачила лише два українські прапори – вони вирізнялися на фоні суцільної зелені трибун, як тихий, але впертий сигнал, що гості тут не самі.
Початок, який обіцяв більше
Власне українська команда виходила на матч із солідною перевагою – 3:0 після домашньої гри у Словаччині. Усі розмови напередодні зводилися до одного: "Виходимо з нулями на табло й граємо на перемогу". З перших хвилин команда підтвердила ці слова – гості одразу пішли в атаку, створювали моменти, притискаючи Пакш до воріт. Перші 15 хвилин були фактично ідеальними, і саме тоді можна було знімати всі питання про результат протистояння. Але голів не сталося.
Поступово темп упав. Полісся глибше сідало до своїх воріт, і все частіше м’яч повертався до воротаря Волинця. Передачі ставали коротшими, а втрат – більшало. На 39-й хвилині господарі відкрили рахунок – трибуни буквально вибухнули. Ультрас стали ще гучнішими, а окремі вигуки з "проблемного" сектора стали агресивнішими й різкішими.
Ротань на бровці
Руслан Ротань прожив цей матч на межі нервів. У першому таймі він активно жестикулював, підказував, збирав гравців під час "водопою" і показував руками, як діяти. Але навіть після цього тривога не зникла: тренер кілька разів буквально падав на коліна або сідав навпочіпки, немов намагаючись передати команді свою енергію.
Після перерви, вже за рахунку 1:0, Пакш швидко забив другий. Ротань одразу відреагував трьома замінами, щоб освіжити гру. У цей момент його підказки стали ще жорсткішими, голос – гучнішим. Він постійно рухався вздовж бровки, то підходив до крайніх гравців, то емоційно звертався до центральних. Здавалося, що навіть трибуни реагували на його крики та жести.
Далі гра стала "гойдалкою" – атаки летіли то в один, то в інший бік. Тут уже важливою була концентрація, а злість і жорсткість у підказках від тренера вздовж бровки лише підсилювали бажання гравців вигризати кожен м’яч.
Післясмак
Розв’язка вийшла нервовою. І все ж останнє слово залишилося за гостями: лише в компенсований час Таллес вніс свою крапку – єдиний у цьому матчі м’яч, який остаточно закріпив вихід команди до плей-офф.
Останні десять хвилин Олександр Денисов, як він сам зізнався, "взагалі не дивився на поле" – настільки емоційно було важко. Президент клубу Геннадій Буткевич залишив стадіон ще при 2:0, не дочекавшись фінального свистка.
Після гри багато гравців уникали спілкування – не через зверхність, а просто від виснаження. "Віддали на полі все, сил і настрою просто не залишилося", – пояснювали у підтрибунному приміщенні.
І все ж кілька ключових голосів цього вечора прозвучали. Своїми емоціями та оцінками поділилися головний тренер команди та один із лідерів Полісся.
Руслан Ротань: "Ми планували, щоб результат першого матчу взагалі не був у головах хлопців. На жаль, він там все ж сидів. Добре, що все закінчилося позитивно, але маємо розуміти: підсумок міг бути іншим. Сьогоднішній матч додасть нам досвіду, якого нам ще бракує".
Олександр Філіппов: "Гра вдавалася, ми добре працювали і з м’ячем, і без нього. Але після другого пропущеного було більше нервів і переживань. Добре, що пройшли далі – це головне".
Сімейний фінал вечора
І все ж після фінального свистка атмосфера біля виходу з роздягалень була майже домашньою. Сім'ї Руслана Ротаня та Сергія Кравченка зустрічали гравців тепло, з обіймами й усмішками. Вітали не лише футболістів, а й увесь тренерський штаб, керівників, усіх, хто причетний до цього єврокубкового кроку вперед. Така тепла, сімейна сцена різко контрастувала з гарячими емоціями на полі та трибунах. І хоча післясмак від поразки в конкретному матчі залишився, головний підсумок був очевидним – Полісся продовжує свій шлях у Лізі конференцій.
Несподівана післямова
Коли інтерв’ю були записані, обійми завершилися, а автобус із командою поїхав, я залишилася перед стадіоном із знайомою проблемою – виклик таксі в Пакші виявився майже квестом. І тут на допомогу прийшов персонал клубу Пакш: спершу намагалися викликати машину, а коли й це не дало результату, ситуацію взяли у свої руки… футболісти суперника.
Попри те, що годину тому ми були по різні боки поля, без зайвих слів вони люб’язно підвезли мене до готелю. І цей жест, зроблений після гри, нагадав, що футбол, навіть у запеклому протистоянні, залишається місцем, де людяність важить більше, ніж рахунок на табло.
