"Селезньов, Коноплянка і Шевченко": вибір Ротаня, Хацкевич уже як вдома, 6:0 від юнаків – ЕКСКЛЮЗИВ із бази Полісся
Журналістка "Футбол 24" Катерина Бондаренко провела один день у селі Березина, де розташована база житомирського Полісся.
Розваги на базі Полісся / Фото Катерини Бондаренко
Виїзд із Києва
8 вересня, 11:45. Київ, станція метро "Житомирська". Тут зібралися журналісти, аби сісти у два буси й вирушити у напрямку Житомира – на навчально-тренувальну базу Полісся, де клуб у партнерстві з GGBET організував медіадень.
Хтось ще поспіхом пив каву, інші ділилися очікуваннями: що покажуть, кого вдасться розпитати, які теми стануть головними. Атмосфера була передчуттям – ніби ми вирушали не просто на захід, а у внутрішній світ клубу, який на очах країни будує власну історію.
Дорога до Житомира тривала трохи більше години. У бусах точилися розмови пошепки, час від часу вибухав сміх від жартів. Хтось гортав стрічку новин, ловлячи останні повідомлення про команду, інші згадували результати єврокубкових матчів, а дехто просто дивився у вікно. Ця дорога нагадувала передматчевий коридор: усі ніби розігрівалися перед тим, що чекало попереду.
Головний корпус і Хацкевич
Коли ми прибули, нас зустріли співробітники бази, тренерський штаб і керівництво. Гравців було небагато – більшість саме покидала територію. Після єврокубків команда отримала заслужений вихідний, і ця деталь одразу задала тон усьому дню: у клубі вміють цінувати не лише результати, а й людей, які їх роблять.
І саме тут, у світлих коридорах головного корпусу, ми побачили Олександра Хацкевича. Він ішов неквапливо, з усмішкою, час від часу жартував із журналістами й роздивлявся інфраструктуру. Здавалося, він тут уже свій. Трохи пізніше його офіційно представлять віце-президентом клубу, але в його кроках і погляді було щось від господаря дому, який повернувся після довгої подорожі.
"Я тут не вперше, історія почалася ще у жовтні 2024-го. Амбіції клубу добре відомі, я не буду багато говорити – дії важливіші за слова. Моє завдання – зробити все, щоб клуб розвивався", – скаже він на прес-конференції, але й без цих слів було видно: він тут не випадково.
Екскурсія корпусами
Після короткого знайомства ми почали мандрівку базою. Старт – із першого поверху. Тут розташовані медблок, рецепція та їдальня. Втім, углиб нас туди не завели – сказали: "Повернемося пізніше". І справді: найважливіше завжди залишають на десерт. Запах свіжої фарби й легкий відблиск стерильності створювали враження, ніби ми стоїмо в коридорі лікарні майбутнього, яка вміє лікувати не лише тіло, а й атмосферу.
Сходи вели вище – і там на другому поверсі відкрилася інша реальність. Кімната відпочинку виглядала радше як музей із функцією розваг. Більярд, шахи, полиці з книгами, баскетбольне кільце і навіть маленький бар – "але у здоровому сенсі", як жартували працівники. А стіни нагадували, що це місце особливе: рукавички Усика, футболки Шевченка, Маліновського, самого Буткевича, а також футболка ЛНЗ з автографом президента клубу на честь виходу в УПЛ. Тут футбол був не лише спортом, а й пам’яттю, яка робить його більшим.
Третій поверх одразу повернув у буденність. Тиша коридорів, двері, за якими ховається життя футболістів. Нам відчинили одну з кімнат: простота, кілька речей, чистота й порядок. "Чия?" – питаємо. "Таємниця", – відповіли з усмішкою. І в цьому гуморі було щось особливе: звичний інтер’єр перетворився на легенду, бо тепер кожен міг уявити свого героя у цій кімнаті.
А от четвертий поверх був зовсім інший. Тут нас чекала конференц-зала. Простора, світла, з акустикою, яка тримала відлуння голосів. Тут не відпочивають, тут не сплять – тут думають. Саме тут тренери розбирають матчі, креслять нові схеми й шукають відповіді, як перемагати.
Медблок і їдальня
Повернувшись униз, ми вже докладніше роздивилися медичний блок. Нові кабінети, сучасне обладнання, турбота, відчутна навіть у деталях. "У нас є все, хіба що МРТ поки не завезли", – з усмішкою сказала адміністраторка. Вона працює тут усього п’ять місяців, але знає кожен куточок.
Саме вона розповіла і про харчування. Меню складають лікар і дієтолог, воно адаптоване під усіх гравців, навіть іноземців. "Солодкого практично немає. Хіба що протеїнові батончики чи дієтичне морозиво", – запевнила. І додала найважливіше: футболісти не можуть жити далеко від бази. "Їхати півтори-дві години з Києва після тренування – це удар по фізіології. Якщо не на базі, то поруч".
Їдальню ми побачили лише здалеку. Простора, світла, зі своїм ритмом і правилами, вона виглядала ще одним тренувальним майданчиком – тільки вже для організму.
Будівництво та академія
Вийшовши на подвір’я, ми відчули, що база живе не лише сьогоденням, а й майбутнім. Просто поруч уже здіймалося нове будівництво – SPA-готель. Остаточна концепція ще в розробці, але сама ідея чітка: тут буде місце не лише для відновлення гравців, а й для створення нового рівня комфорту.
Доріжка вела далі праворуч – і раптом сучасність змінилася контрастом. Перед нами постала стара будівля академії. Ніби нагадування про те, з чого все починалося: ще без реконструкції, але все одно жива, бо тут виросли чимало футболістів. Поруч – тренажерна і спортивна зала, де навіть у цей день відчувалася енергія праці.
І саме тут, між двома світами – старим і новим – нас чекала несподіванка. На відкритому майданчику для футбол-тенісу журналісти отримали шанс кинути виклик новачкам – Шепелєву та Велетню. М’яч підлітав вище, ніж диктофони, сміх перекривав серйозність, а азарт вів кожного у гру. Перемога залишилася, звісно, за футболістами, але головне було інше – на кілька хвилин ми всі стали однією командою.
Молодь і символічна перемога
Далі дорога вела до футбольних полів. Там трава сяяла під сонцем, а ще більше сяяли обличчя юнаків. На одному з полів команда U-19 саме розгромлювала Атлет – фінальний рахунок 6:0. Це була не просто перемога, а демонстрація: майбутнє Полісся вже тут. Юнаки грали з таким натхненням, ніби відчували, що на них дивиться уся структура клубу.
Поки ми спостерігали за грою, працівники бази розповідали про щоденну роботу над газонами. Догляд за ними – окреме мистецтво. Це той фундамент, без якого не буде швидкості в ногах і точності пасу. І в цих деталях знову проступала філософія Полісся: від травинки до великої ідеї – все має значення.
Юнацький корпус
Останнім акордом екскурсії став корпус, який клуб збудував для юнацької команди всього за пів року. Ми увійшли всередину – і відразу зрозуміли: тут створили простір, де футболісти можуть не лише тренуватися, а й жити.
Інтер’єр і стиль повторювали головну базу: той самий мінімалізм, чисті лінії, дисципліна в деталях. Але була й різниця – умови для юнаків трішки менш суворі. Це давало простір для зростання: тут можна почуватися трохи вільніше, але водночас розуміти, куди треба дорости. Саме ця схожість у стилі й легка відмінність у правилах робили корпус особливим – ніби містком між юнацьким футболом і дорослою командою.
Повернення до головного корпусу
Після завершення екскурсії ми знову опинилися у знайомих коридорах головної споруди. Атмосфера вже була іншою: якщо зранку відчувалася легка метушня й передчуття, то тепер – спокій і готовність до головної події дня.
Перед прес-конференцією організатори запросили нас на легкий перекус. На столах чекали сендвічі, фрукти, напої. А ще – маленькі, але дуже промовисті подарунки: брендовані пакети з термосом і шарфом із логотипами Полісся та GGBET. Символіка була очевидною: тут дбають про деталі, і кожен журналіст отримав відчуття, що він – частина цього дня.
Слово тренера
У конференц-залі вже панувала робоча атмосфера. За столом – Руслан Ротань, Сергій Чоботенко, Олександр Філіппов та директор із маркетингу й медіа Олександр Денисов. Журналісти розсілися з диктофонами й блокнотами, камери налаштували світло, і нарешті розмова почалася.
Першим заговорив головний тренер. Ротань говорив рівно, без пафосу, але кожне слово звучало впевнено: "Хотілося виграти перший матч із Фіорентиною. Ми не заслуговували на такий результат, навіть статистика це підтверджувала".
У залі стало тихо. Його інтонація не містила ані жалю, ані виправдань – лише тверезий підсумок і готовність рухатися далі.
Гравці про досвід
Після головного тренера слово перейшло до футболістів. Атмосфера одразу стала теплішою: від стратегічних тем – до особистих вражень.
Сергій Чоботенко говорив як захисник, який дивиться правді у вічі: для команди найважливіше зараз – це досвід. З 2012 року Полісся ще не мало подібного виклику, і лише тепер, зіткнувшись із рівнем Ліги конференцій, зрозуміло, який це масштаб.
Олександр Філіппов підтримав колегу і додав: найважче було не на полі, а в часі. Команда формується з нуля, а нове завжди дається важче. "Потрібен час, якого поки бракувало, але ми впевнені: зробимо все можливе, аби досягти високого результату", – сказав він.
Маркетинг, регламент і партнери
А далі – зовсім інший акцент. До мікрофона підійшов Олександр Денисов, директор з маркетингу, медіа і спонсорства. Його виступ розсунув рамки розмови: від футболу на полі – до того, як клуб виглядає у світі й які битви веде за кулісами.
"Змінити лого та слоган було амбітним викликом – футбол любить традиції, але ми впевнено його прийняли. Коли помітили цю айдентику на ультрас, зрозуміли, що потрапили в десятку", – сказав він, і в залі з’явилися усмішки: влучно.
Але головний акцент спікер зробив на регламенті. За його словами, саме Полісся стало ініціатором змін в УПЛ, щоб інтереси команд, які виступають у Європі, нарешті враховувалися. "Важливо, щоб команда підходила до матчів свіжою. Логістика, перенесення ігор – це не питання комфорту, це питання конкурентоздатності", – підкреслив він.
І вже після цього Денисов перейшов до теми партнерства з GGBET. "Це не просто контракт, – сказав він, – а справжнє перезавантаження для обох брендів. Ми рухаємося в одному напрямку, прагнемо створювати цікаві кейси для вболівальників і робити продукт, який об’єднує фанів та клуб".
Погляд партнера
Його слова підтвердив і CEO GGBET UA Сергій Міщенко. У його промові не було сухої ділової лексики – радше емоції, що йшли від відчуття живої енергії команди.
"Партнерства з футбольними командами – це завжди новий унікальний досвід взаємодії. Полісся – молоді, амбітні, жваві, і не лише на полі, а й у маркетингу. "Сила в зграї" – це не просто слова, а реальна енергія, яку відчувають і гравці, і вболівальники. Саме з такими клубами ми хочемо працювати й створювати нове".
І ще: "Полісся – це не тільки команда, а й бренд, який уже сьогодні говорить однією мовою з партнерами й уболівальниками".
Нові обличчя
Після розмов про регламент і маркетинг на сцену вийшла головна інтрига літа – новачки. Атмосфера одразу пожвавішала: камери навели різкість, диктофони наблизилися ближче.
Першим заговорив Владислав Велетень. Його слова звучали впевнено, без зайвих емоцій: "Звичайно, позитивні враження від зграї. Тут чудові умови, щоб грати у футбол і прогресувати. Я б сказав, прямо дуже високі умови – на даний момент найвищі в Україні. Плюс – гарний колектив, персонал, тренерський склад. Тому тільки позитивні емоції".
Далі слово взяв Володимир Шепелєв. Він говорив спокійно, але з відчутною внутрішньою рішучістю: "Так, те, що було раніше, вже в минулому. У мене новий етап у кар’єрі. Хочу вигравати якомога більше і потрапити в історію".
Максим Брагару підхопив, роблячи акцент на розвитку: "Звісно, позитивні враження. Ми розуміємо, який це клуб – він щороку прогресує. Дуже якісна база, інфраструктура, усе на найвищому рівні. Тут є все, щоб прогресувати й досягати найвищих цілей".
Їхні слова звучали як три різні голоси, але з єдиним змістом: Полісся – це середовище, де хочеться рости.
Звернення Георгія Бущана
І саме в цей момент на екрані з’явилося відеозвернення Георгія Бущана. Камера показала його в розташуванні збірної України, але голос звучав упевнено й спокійно: "Дуже радий приєднатися і стати частиною футбольного клубу Полісся. Зараз я перебуваю у розташуванні збірної України та з нетерпінням чекаю першої зустрічі з уболівальниками. Побачимось уже зовсім скоро. Цей сезон буде особливим".
Зала відреагувала майже синхронно – схвальними вигуками й усмішками. Навіть дистанційна присутність воротаря збірної додала відчуття масштабу й амбіцій клубу.
Одразу пролунало уточнення: новачки поки що недоступні для великих інтерв’ю. Клуб спершу планує зробити власні матеріали з ними, і лише потім відкрити для ширшої комунікації.
"Вовк місяця"
Коли офіційна частина вже добігала кінця, організатори приберегли ще одну новину. Було презентовано ініціативу "Вовк місяця" – тепер вболівальники зможуть голосувати у чат-боті клубу за найкращого гравця. Переможець отримуватиме кастомний трофей від Полісся та GGBET. За сезон їх буде десять.
Зала відреагувала пожвавлено: уболівальницька активність – це те, на що чекали давно, і тепер вона отримала конкретну форму.
Кульмінація: м’яч із підписом Усика
А далі – момент, який став окрасою дня. Серед журналістів оголосили конкурс: м’яч із підписом Олександра Усика отримає той, хто поставить найцікавіше запитання. Атмосфера одразу загусла: диктофони підняли вище, запитання готувалися з особливою ретельністю.
І тоді прозвучало: "Кого б ви запросили в Полісся із гравців минулого? З тих, із ким ви грали або перетиналися на полі, кого б хотіли бачити тут – з легенд, які вже завершили кар’єру?"
Руслан Ротань зробив паузу, усміхнувся і відповів: "Селезньов, Коноплянка і Шевченко".
У залі вибухнули сміх і оплески. Журналіст, який поставив запитання, під загальне схвалення отримав м’яч із підписом Усика. Символічний подарунок, який поєднав у собі одразу кілька світів – футбол, бокс і щиру людську розмову.
Приватні розмови і дорога назад
Але навіть після завершення конференції день не закінчився. Ротань ще майже годину залишався серед журналістів. Його оточили щільним колом, запитання сипалися одне за одним. Він відповідав спокійно, без жодної втоми чи роздратування. "Я поважаю роботу журналістів", – сказав він, і ця фраза звучала не як формальність, а як щирий принцип.
Гравці тим часом швидко роз’їхалися – на них чекав вихідний. А ми, зібравши блокноти й диктофони, сіли у ті самі два буси, якими приїхали зранку.
Дорога назад була іншою. Якщо зранку всі їхали з передчуттям, то тепер у салонах панувала тиха зосередженість. Хтось переглядав записи й уже формулював тексти, хтось обговорював між собою слова новачків, а хтось просто дивився у вікно, прокручуючи в пам’яті моменти – від жарту адміністраторки про МРТ до паузи Ротаня перед словами "Селезньов, Коноплянка і Шевченко".
Коли буси під’їхали до "Житомирської", день замкнувся у коло. Почавшись тут, він повернувся туди ж – але з іншим відчуттям. Ми поверталися не просто зі стажування чи прес-туру. Це було занурення у світ Полісся – у його дисципліну, атмосферу й амбіції. І стало зрозуміло: клуб із Житомира вже сьогодні будує майбутнє, у якому кожна деталь – від шарфа в подарунковому пакеті до м’яча з підписом Усика – має свій сенс.
Медіазахід було організовано за підтримки офіційного спонсора ФК "Полісся" ліцензійного букмекера GGBET.
Реклама
21+
