"Ротань бачив мої фільми": як футболіст Динамо знявся у кіно, Ахметов зблизька, що насправді поєднує Трампа і Грецкі
Інтерв’ю "Футбол 24" із Володимиром Мулою, відомим режисером, продюсером та журналістом, першим українцем, який достукався до найкращого хокеїста всіх часів і став лауреатом американської телевізійної нагороди Emmy.
Володимир Мула (ліворуч) із родиною Михайленків / Facebook
Його фільми ви точно бачили і знаєте. Наприклад, у 2020-му значний ажіотаж викликав унікальний проект Мули під назвою "Юкі" – історія найзірковіших хокеїстів НХЛ, які мають українське коріння. Через два роки з’явилася "Нація футболу". Також цей режисер випустив чотирисерійну сагу про донецький Шахтар у сезоні 2022/23 крізь призму війни. А ще написав книгу "Мені подзвонив Вейн". Грецкі, зрозуміло ж.
Зараз у прокат вийшла свіжа робота Мули – 80-хвилинна документалка "Гра на перехоплення". Головні герої – брати Михайленки. Сергій захищав небо України у складі мобільної вогневої групи ППО, тим часом Микола грав за футбольну збірну України на історичній для нас Олімпіаді-2024.
"МОК заборонив використовувати кадри з Олімпіади"
– Ми записали з тобою вже не одне інтерв’ю, а я досі так і не запитав, хто твій улюблений кінорежисер… Отож?
– Не можу сказати, що стежу персонально за якоюсь особистістю. Але мені насправді дуже до вподоби те, що свого часу робив Девід Лінч. Мало хто знає, та він також знімав документальні фільми. Ходи, які там застосовував, мені імпонують. Це точно те, що я запам’ятав, взяв на олівець і намагаюся використовувати у своїй творчості.
– Що відчуває режисер, коли увесь шмат роботи вже позаду і фільм нарешті вийшов у прокат?
– Є відчуття того, що вдалося зробити не просто хороший продукт, а й хорошу справу для двох братів Михайленків. Сергій, старший брат, захищав нашу країну – боронив українське небо. Я відчуваю, як зараз йому щемко і вдячно дивитися на все те, що ми зробили.
Також радію, що зміг долучитися до примноження репутації Миколи Михайленка. Він – відносно нова людина у Динамо. Дуже хочу, щоб у нього все склалося. Класний, талановитий хлопець, трудяга – йому можна довіряти на полі. Готовий виконувати свою роботу і відпрацьовувати за товариша. Кіно якраз, на мою думку, виходить дуже вчасно. Воно покаже Миколу з людського боку, приверне до нього увагу і, сподіваюсь, допоможе в подальшій кар’єрі.
– Найнесподіваніший, найоригінальніший відгук про фільм, який тобі запам’ятався найбільше?
– Люди відзначають, що там є психологічні моменти між братами – взаємопідтримка, братерство, рефлексія на події. Глядачі вбачають у цьому віддушину і людяність. Ми першочергово задумували документалку зі спортивним нахилом. Але коли МОК заборонив використовувати кадри з Олімпіади, заглибилися в сім’ю, родину. У ті якості, які притаманні здоровому суспільству, і витягли їх на перший план.
Видається, що це дуже добра стратегія навіть тому, що зараз практично в кожній українській сім’ї є людина, котра перебуває на фронті або допомагає війську. Ця взаємодопомога і підтримка насправді дуже важлива. Без неї нам в рази було б складніше зберігати позиції і зшивати країну. У фільмі це є, люди це бачать, отже напрям роботи нашої творчої команди був абсолютно правильним.
Володимир Мула із дорогими гостями
– Планувалося, що показ відбудеться у 115 кінотеатрах 56 міст України. Цифри не змінилися?
– Саме так, але у перший тиждень. На жаль, наступного прокатного тижня цих кінотеатрів буде в рази менше. Не знаю, у чому причина. Чи те, що люди бачать на постері військових і не йдуть в такій кількості, у якій би нам хотілося. Чи інші причини – відключення світла і так далі. Я сподівався, що перший тиждень дасть певний буст, але цього не трапилося. Подивимося, якою буде ситуація на другому тижні.
Зрештою, я в цьому плані спокійний. Кіно, на мою думку, вдалося, тож будемо його популяризувати й на інших майданчиках. А кінотеатральний прокат посприяє впізнаваності фільму.
– Микола Васильков висловив думку, що фільм більше орієнтований на закордонного глядача, бо українців темою і кадрами вже не здивуєш…
– Це правда. У нас і була першочергова стратегічна мета – зробити кіно спортивного ухилу, але по максимуму донести в ньому всі меседжі про страждання, проблеми, а також яскраві моменти, які в нас є, на західну аудиторію. Для українського глядача сюжет – зрозумілий, а от для західного буде дуже багато нового. Вони абсолютно не усвідомлюють, з чим ми зіштовхуємося кожного дня.
"Я поганого не зроблю. Просто довірся мені"
– Брати погодилися на зйомки одразу? Чи було здивування або сумніви?
– У принципі, погодилися одразу. Але був момент і в старшого, і в молодшого, коли вони хотіли відмовитися (бачив це по їхньому дискомфорту), але вже виявилося пізно. Коли знімали Сергія із військовими, траплялися різні ситуації. Вони ж працюють, в основному, вночі. Повертаються вранці втомленими, а тут ми з камерами. Їм відпочити треба, і позніматися треба. Вони – при виконанні обов’язків, тому диктувати свої вимоги нам не випадало.
Микола також ніколи раніше не брав участі в таких масштабних зйомках, коли багато уваги навколо. Тож йому довелося першочергово тримати в голові виступ на Олімпіаді, адже для збірної України це був історичний дебют. Ось цю відповідальність перед країною він дуже сильно відчував. Плюс – знімальна група працює. Мені все ж вдалося налагодити комунікацію – тут зіграв мій досвід роботи над іншими фільмами і моя репутація. Сказав Михайленку: "Я поганого не зроблю. Просто довірся мені".
Ще одна складність полягала в тому, що дві знімальні групи працювали паралельно у Франції та Україні – нам довелося стикувати ці графіки. Було важко, але впоралися. З кожним новим знімальним днем мої прохання та завдання сприймалися краще.
На прем'єрі – всі причетні, хоча список далеко не повний
– На нічні чергування з групою ППО також виїжджали?
– Знімали і вночі. Але ти не завжди можеш відпрацювати так, щоб не засвітити локацію і не нашкодити. Не завжди існувала суто фізична можливість бути присутніми з хлопцями на тій чи іншій позиції. У деякі місця нас взагалі не брали. Тож ми викручували цю історію максимально, бо все одно хотіли якомога повніше передати атмосферу – як живуть, як працюють хлопці на передовій.
Умови у футболістів – не порівняти. І в цьому є цінність – кожен на своєму місці здобуває для України перемогу.
– Хто з братів природніше почувався у кадрі?
– Сергій почувався якось природніше. Можливо тому, що вже багато в житті пережив, бував у різних ситуаціях. Камера його взагалі не бентежила – був максимально собою. Та й хлопці-військові, які потрапили в кадр, теж абсолютно органічно виглядали. Я відчував, що їм це цікаво. То були направду приємні теплі зустрічі, що й дозволило нам передати атмосферу.
Микола просто закритіший. Плюс – я відчував, що є ось ця відповідальність перед командою і самим собою. Він реально хотів показати свої найкращі якості. А коли ти це можеш показати, як не на Олімпіаді? Це Михайленка-молодшого трохи сковувало.
Тим не менше, воно не виглядало дивно. У кадрі все нормально абсолютно. Просто треба ще Миколу знати, щоб зрозуміти – він такий є. Не все те, що виглядає стримано – через присутність камери. Інколи люди так і поводяться в реальному житті. Особисто мене це дуже сильно підкуповувало.
"Уявлення про українських футболістів, які їздять на дорогих машинах, живуть у пентхаусах і ні з ким не спілкуються – це зовсім не про нього"
– Кажуть, Руслан Ротань, тодішній наставник збірної України, роздав добрячого вогню у цьому фільмі…
– Було діло. І це ще ми всього не показали через заборону Міжнародного олімпійського комітету. Але те, що Руслан Петрович впустив нас так близько в команду і абсолютно не зважав на камеру, додає йому максимальних зірочок у відгуках.
Я сильно хотів познімати всередині команди – те, чого звичайний вболівальник не бачить. Саме тому перебував поруч із футболістами і тренерським штабом. Тут, знову ж таки, мені дуже допомогло, що Петрович знає мене безпосередньо. Він бачив мої фільми, розуміє, який продукт я роблю. Ця довіра надзвичайно важлива. Сильно сумніваюся, що інша знімальна група отримала б такий кредит довіри.
Ось вона – популярність / Фото ФК Динамо
– Виявляється, МОК і тут встромив свою палку в наші колеса. Чи пережив ти зараз дежавю, коли завірусилася історія із шоломом Владислава Гераскевича?
– Я не здивувався цій історії, тому що зіштовхнувся з ними ще влітку. Ми писали офіційне звернення, спілкувалися. Але вони дуже категорично відповідають: кажуть "ні" і все. Ти не можеш нічого оскаржити чи щось довести. Ситуація з Владом ще раз демонструє, що ми не маємо в їхніх очах підтримки і розуміння. Це дуже дивно спостерігати, тому що Ковентрі виходить майже у сльозах і розповідає "ми з українцями, підтримуємо український народ". Але при цьому бачимо, що Гераскевича не допускають до змагань або не дозволяють використовувати кадри з Олімпіади.
кстати
Причому, у нашому фільмі немає крові, у нас все абсолютно стримано, у нас віковий ценз 12+, тобто діти можуть подивитися це кіно. Ми репутаційно нічого поганого про олімпійський комітет не кажемо. Але – рішення ось таке. Особисто мене це дуже сильно наштовхує на думку, що там можлива присутність третьої сторони і що не все вирішує президент МОК. Бо як по-іншому пояснити її вислови і рішення, які виходять під символікою олімпійського комітету?
Це все – дуже велика гра. Переконаний, що політична. Вони начебто намагаються абстрагуватися від політики, але вона їх наздоганяє.
– Микола Васильков вкотре написав сценарій для твоєї стрічки, разом ви не один пуд солі з’їли. Чим тобі комфортно працювати із ним?
– Знаєш, з Миколою водночас і комфортно, і складно працювати. Ця людина – максимально візійна, дуже широко бачить світ. Бувають такі епізоди чи ситуації, коли він може запропонувати ідею, втілити її на папері і надіслати мені, а я думаю: "Бляха, реально класно. Але як ми це зробимо?" Тож доводиться трішки обрізати ці бурхливі бажання зробити щось круте, тому що в нас на це немає можливостей.
кстати
Микола дуже підсилює глибину матеріалу. Він чудово пише. Максимально інтегрується у процес. Це та людина, на яку ти дійсно можеш покластися, довіритися – і отримаєш результат. Мені справді комфортно з ним працювати. Сподіваюсь, у майбутньому ми ще зробимо важливий та масштабний проект для України разом.
– Президент Динамо Ігор Суркіс вже переглянув "Гру на перехоплення"?
– Переглянув у понеділок.
– Що казав?
– Казав, що йому дуже сподобалось. Це був показ для футбольного клубу Динамо. Увесь тренерський штаб з усіма гравцями і президентом, а також почесним президентом Григорієм Михайловичем прибули на цей сеанс. Їм сподобався фільм, тож сподіваюся, що вони по-іншому подивилися на Миколу Михайленка. Він у цій стрічці реально зображений простим звичайним хлопцем.
Ігор Суркіс ділиться враженнями / Фото ФК Динамо
Ось ці уявлення про українських футболістів, які їздять на дорогих машинах, живуть у пентхаусах і ні з ким не спілкуються – це зовсім не про нього. Простий звичайний хлопець із села Варва, який своєю працею здобув можливість поїхати на Олімпіаду, щоб захищати честь України.
Повторюся: я дуже радий, що мені вдалося показати саме такого Миколу – простого амбіційного хлопця, який, думаю, у майбутньому точно гратиме за нашу національну збірну. У нього великий потенціал, а це кіно йому серйозно допоможе і в кар’єрі, і в житті.
"Я навіть бачив світлини з Едмонтона, де вони облили його статую лайном"
– Раніше, після серіалу про Шахтар, який приніс тобі Emmy, ти познайомився з Рінатом Ахметовим. Які враження від президента "гірників", як від людини? Адже він веде непублічний стиль життя.
– У нас були неформальні зустрічі вже після того, коли я отримав Emmy. Плюс – доволі довго розмовляли в рамках знімального процесу. Враження таке, що людина намагається зараз усю свою енергію і кошти вкладати в допомогу Україні. Це дуже сильно відчувається і вкрай, на мою думку, потрібно. Подейкують, що допомога компанії Ахметова зараз є чи не найбільшою в Україні за забезпеченням Збройних Сил. Це, як мінімум, викликає повагу. У нас, будемо відверті, не так багато людей з такими статками, які чимало коштів вливають в українську економіку та військо.
– Любов до футболу в нього не охолола?
– Він живе цим. Відчувається, що Шахтар посідає особливе місце в його серці. І він реально вірить в те, що через якийсь час команда повернеться на Донбас Арену. Навіть мені особисто казав, що в нього є мрія – зустрітися зі мною на Донбас Арені. Він і вірить у це, і робить все для того, щоб так сталося.
Мула, Ахметов і Emmy
– Ще одна VIP-персона з твого кола – Вейн Грецкі. Чи не збайдужів легендарний хокеїст до України за ці роки? Чи не "втомився" він від війни?
– Я гадаю, що він не задумується над тим. Це, на жаль, реалії сьогодення. Я з ним спілкувався через нашого спільного знайомого Келлі Груді після прем’єри мого фільму в Едмонтоні приблизно в цей же час минулого року. Грецкі передавав світлі вітання і слова підтримки. Ще раз наголошував на тому, що його бабуся була українкою і вони спілкувалися українською мовою. Але якоїсь глобальної посильної допомоги я не бачу. Я ж теж не можу постійно тягнути ковдру на себе і просити: "Зверни увагу". Якщо в людини не відгукується – це вже інше питання.
Тим не менше, мені б дуже хотілося ще раз зустрітися і поспілкуватися з Вейном. Суто по-людськи – зрозуміти, в чому він живе, які у нього взагалі думки про Україну. Коли ми з ним тісніше спілкувались, на початку повномасштабного вторгнення, він мені і телефонував, і запитував: "Як ти? Чи потрібна допомога?". У перший рік повномасштабки я надсилав йому і світлини, і відео. Він кожне відео передивлявся, коментував, потім виступав на телебаченні, намагаючись привернути увагу світу до цього.
кстати
Але десь приблизно півтора року тому Грецкі змінив контактний номер. У мене втратився із ним зв’язок. Чесно кажучи, я не намагався знайти актуальний номер телефону, хоча це можливо зробити. Якось після цього вчинку з Овєчкіним, коли Вейн таку грандіозну підтримку йому влаштував, я абстрагувався від цієї історії. Але кажу ж – цікаво було б зустрітися ще раз, поспілкуватися, зрозуміти його позицію. І тоді або закрити остаточно для себе це питання, або спробувати зачепити його темою українства. На мою суб’єктивну думку, Грецкі є тією людиною, яка точно може нам усім, українцям, і допомогти, і зробити багато класних речей. Тож поки я б не закривав таку сторінку нашої історії.
– Останнім часом він перебуває під шквалом критики і хейту від канадських уболівальників. Які спільні цінності, на твою думку, можуть бути між Грецкі і Трампом?
– Вони дуже давно товаришують. Тут, напевно, не стільки про цінності, як про якийсь спільний бізнес і спільних друзів. Я знаю, що Вейн зараз перебрався до Флориди, де намагається розвивати хокей. Створює під своїм іменем льодові арени, майданчики, академії. Бізнес-інтерес там доволі великий.
Справді, деякі канадці дуже агресивно поводяться щодо Грецкі. Я навіть бачив світлини з Едмонтона, де вони облили його статую лайном. Слухав подкаст за участю Вейна: він заперечував, що має американський паспорт; запевняв, що ніколи в житті не відмовився б від канадського громадянства; що в душі і серці зберігає канадське підданство.
"Грецкі передавав світлі вітання і слова підтримки..."
У цьому ж подкасті ще раз наголошував на тому, що його бабуся розмовляла українською мовою. Запевняв, що про це пам’ятає і згадує з великою теплотою. Підкреслював, що він – спортсмен і намагається максимально абстрагуватися від політичних заяв та процесів. Мовляв, ніколи в житті не хотів стати "губернатором Канади", що йому пропонував, зокрема, Трамп. Словом – не хоче лізти в політику, але політика постійно знаходить його.
Не знаю… Живучи в такому світі несправедливості, ми, українці, розуміємо: людина з громадянською позицією не може не говорити про політику. У нас кожен український спортсмен, ведучий, співак, будь-яка впізнавана особистість намагається використати міжнародні майданчики, де має за честь виступати. Щоб вкотре нагадати за Україну, щоб світ не забував і повернувся нарешті до базових людських цінностей. А Вейн трішки по-іншому поводиться.
Легко критикувати, звісно. Але це зовсім не та позиція, яку ми всі очікуємо. Тим паче, що і у фільмі "Юкі", і поза ним він абсолютно чітко визнавав своє українське коріння та пишався. Це не було притягнуто за вуха, а підтверджено історичними фактами, документами і мовою, якою вони спілкувалися в сім’ї. Попри це, маємо зараз таку ситуацію… Якщо Грецкі у ній комфортно – it’s okay. Але нам усім від неї дуже прикро.
– Глядачі пропонують ідеї для твого наступного фільму: серед варіантів – Сергій Стаховський, який усі ці роки на фронті, Еліна Світоліна… Ти вже визначився, що далі?
– Насправді тем доволі багато – їхнього браку я не відчуваю. Натомість відчуваю великий брак фінансування і підтримки таких історій. Здавалося б, я вже шість проектів зробив і мало би бути простіше в плані фінансування, а виходить так, що кожна нова ідея, кожен фільм перетворюється на велике випробування для усіх, з ким працюю. Постійно критично не вистачає грошей.
Зараз я вирішив стратегічно вчинити по-іншому. Якщо раніше був готовий пірнати в якісь історії навіть без коштів, то тепер суто фізично не готовий це робити. Усі мої сили на цьому етапі першочергово будуть спрямовані на пошук джерела фінансування. А далі уже будемо творити.
