"Опинився у ситуації, коли в мене забрали футбол": новачок Кудрівки марив Дніпром, грав з МЮ, але Олександрія не оцінила
"Футбол 24" – спеціально з новачком Кудрівки Олександром Бєляєвим: про Дніпро, Олександрію, статус вільного агента та перезапуск кар’єри.
Олександр Бєляєв із коханою / Instagram
– Академія Дніпра свого часу виховала цілі покоління талановитих гравців. Чого вона навчила тебе не лише у футбольному плані, а й у формуванні характеру?
– Академія Дніпра дала мені характер переможця. З самого дитинства я не любив програвати, а емблема Дніпра говорила сама за себе – тут була лише перемога. Ну і, звісно, це любов до футболу. Тренування завжди були цікавими, за що велика подяка нашим дитячим тренерам. На тренування я завжди їздив із великим бажанням і задоволенням.
– Ти не лише є вихованцем академії Дніпра, а й народився в цьому місті. Що для тебе означає Дніпро?
– Для мене Дніпро – це найрідніше й найулюбленіше місто на планеті. Саме тут я зробив перші кроки у футболі, дебютував в УПЛ на рідному стадіоні, на який приходив ще маленьким уболівати за Дніпро і подавав м’ячі футболістам. У мене була мрія зіграти на цьому стадіоні – і вона здійснилася. Тому це місто для мене дуже значуще, адже саме тут я став професійним футболістом.
– Наскільки боляче сьогодні усвідомлювати, що в рідному місті фактично немає великої команди, за яку можна було б грати на професійному рівні?
– Дуже шкода, що таке місто залишилося без професійної команди. Але я вірю, що в нашому місті знову з’явиться команда, яка гратиме в УПЛ. Хотілося б ще кілька сезонів провести на рідному для мене стадіоні.
– Чи ловиш себе на думці: "Якби Дніпро зберігся – моя кар’єра могла піти інакше"?
– Таких думок не було. Я намагаюся не думати про те, що якби щось було інакше, то, можливо, й моя кар’єра склалася б по-іншому. Я радий кожному етапу своєї кар’єри.
– Які футбольні спогади з дитинства у Дніпрі для тебе найсильніші?
– Пам’ятаю, як ми полетіли на турнір до Іспанії, нам було 11-12 років. Ми вийшли з групи й потрапили на Манчестер Юнайтед. Це були неймовірні, непередавані емоції – напевно, одні з найяскравіших вражень дитинства.
– Перехід до Олександрії виглядав логічним і стабільним кроком у кар’єрі. З якими очікуваннями ти туди йшов?
– У той момент було кілька варіантів, але тільки-но я дізнався про інтерес Олександрії, одразу сказав, що хочу тільки туди. Там працювали Руслан Петрович і Сергій Сергійович (Ротань і Кравченко, – Футбол 24). Колись ти приходив на стадіон і вболівав за них, а з Сергієм Сергійовичем навіть вдалося пограти, і з’являється шанс зіграти в їхній команді під їхнім керівництвом – у мене не було жодних сумнівів. Я знав, що там буду розвиватися, бачив, у який футбол грала молодіжна збірна під керівництвом цих тренерів. Для мене то був крок уперед, і я дуже радий, що в моїй кар’єрі трапився цей тренерський тандем.
– Коли вперше відчув, що ситуація в клубі складається не так, як ти уявляв на старті?
– Насамперед тоді, коли пішов тренерський штаб. Одразу стало зрозуміло, що команда оновлюватиметься, буде багато змін – так і сталося. Звісно, хотілося ще зіграти при тому тренерському штабі, який брав тебе в команду, але це футбол – тут усе постійно змінюється.
– Минулого сезону Олександрія виборола срібні медалі, а нині бореться за виживання. Як ти поясниш такий контраст?
– Минулого сезону Олександрія зробила щось нереальне – це найкращий результат в історії клубу. На жаль, в українській лізі таке трапляється часто: коли команда в топі, а наступний сезон уже не такий. Дуже складно тримати стабільний рівень, як це роками роблять Динамо і Шахтар. Що зараз відбувається всередині команди – я не знаю і не можу про це говорити, бо вже не перебуваю в клубі.
– Момент, коли тобі сказали, що на тебе не розраховують, був несподіваним?
– У мене була розмова з тренером. Він сказав, що не розраховує на мене. Ми потиснули руки й розійшлися – в принципі, більше додати нічого.
– Після цієї розмови ти фактично залишився без прямого контакту з керівництвом. Що було найважчим?
– Після розмови з тренером керівництво клубу ще довгий час зі мною не спілкувалося. Ніхто нічого не пояснював. Я був на зв’язку зі своїм агентом, ми намагалися знайти команду, але всі клуби вже були укомплектовані.
– Наскільки важливо для футболіста, в якій формі й тоні з ним говорять у такі моменти?
– Це дуже важливо. Потрібно, щоб усе доносили нормально – у спокійній розмові, в нормальному тоні, по-людськи. І головне – щоб говорили все як є, прямо і в очі.
– Чи залишилося відчуття недосказаності після цього етапу?
– Ні. Ми з клубом про все домовилися по-людськи, жодних проблем не було й відчуття недосказаності також.
– Чому статус вільного агента ти отримав лише у вересні?
– Агент намагався знайти клуб до закриття трансферного вікна, щоб у мене була можливість підтримувати фізичну форму – мати тренажерний зал, футбольне поле, проходити відновлення та процедури. Тому ми чекали до кінця трансферного вікна. Коли час уже підтискав, ми розірвали контракт, щоб я міг не чекати до зимової паузи, а одразу перейти до нового клубу в статусі вільного агента.
– Що було складнішим у статусі вільного агента – фізична пауза чи психологічний момент?
– Фізично я підтримував себе щодня: працював у залі, виконував бігову роботу. Найважче було психологічно – я вперше опинився в ситуації, коли в мене, можна сказати, забрали футбол, мою найулюбленішу справу.
– Чим для тебе є Кудрівка на цьому етапі кар’єри?
– Найголовніше – коли тебе хочуть бачити в команді й коли на тебе розраховує головний тренер. На цьому етапі моєї кар’єри такою командою стала Кудрівка. Я дуже радий опинитися тут і робитиму все від себе, щоб команда досягала позитивних результатів.
– Які критерії стали визначальними у виборі клубу?
– Найголовніше – знайти клуб, який тобі довірятиме, так само як і тренерський штаб. Я вважаю, що на цьому етапі кар’єри зробив правильний крок і відчуваю, що в Кудрівці мені довіряють. Усе інше залежить лише від мене.
