"Сином цікавилось Динамо, але коли травмувався, про нього забули": Тарас Степаненко очима своєї матері

11 березня 12:00 16124 Читать на русском
"Сином цікавилось Динамо, але коли травмувався, про нього забули": Тарас Степаненко очима своєї матері
Тарас Степаненко / Фото із відкритих джерел

Відверте інтерв’ю "Футбол 24" із Наталією Степаненко, матір’ю провідного півзахисника Шахтаря та збірної України.

"Футбол 24" представляє третій матеріал із серії "Свої" – тут ми спілкуємося із батьками та родичами гравців національної збірної України. Якими були сучасні кумири у дитинстві? Якими вони є зараз – за межами футбольного поля? Про це найкраще можуть розповісти тільки свої – найрідніші люди.

Я зателефонував Наталії Володимирівні наступного дня після матчу Шахтаря у Лісабоні. Феєрична нічия, яка дозволила "гірникам" пройти до наступного раунду Ліги Європи, плюс надважливий гол Степаненка – кращої нагоди для інтерв’ю годі шукати.

Бенфіка – Шахтар: Каштру перевершив Фонсеку, жахіття для збірної України, чергове диво з купою голів і вихід в 1/8 ЛЄ

"Я кричала від щастя! Моя подруга, яка живе на відстані трьох кілометрів, написала мені: "Я чула, як ти кричала". Уявляєте?", – ділиться своїми емоціями мати Степаненка. Вона тільки-но вийшла із тренажерного залу.

Ніщо не віщувало біди. Але через кілька днів після нашої розмови стало відомо, що Тарас потребує хірургічного втручання...

степаненко

“Ніколи не хотіла, щоб син був футболістом"

– Наталіє Володимирівно, ви щойно з тренування. У сина-спортсмена – спортивна матуся?

– Так, я ходжу в звичайний тренажерний зал, де займаюся фітнесом (Усміхається). Люблю гантелі, але зараз маю проблеми з колінами, тому в основному використовую еспандер. Як і всі звичайні спортивні жінки, відвідую спортзал тричі на тиждень.

– А ви – молодець!

– Ну ви ж розумієте, у мене – три сини, три онуки. Я не можу дозволити собі бути не у формі (Сміється). Мама, тато, я – спортивна сім’я.

– Справді, у вас троє синів. Один – футболіст, а двоє інших?

– Два молодших сини у мене – двійнята. Зараз вони мешкають у Польщі. Закінчили школу у Запоріжжі, а тоді поїхали навчатися за кордон. Один працює менеджером з туризму, інший – логіст.

– Пригадуєте день, коли у вас народився Тарас?

– Це неможливо забути. Для нас він став довгоочікуваною дитиною. Чоловік був на 6 років старшим від мене, постійно повторював: "Хочу дітей". А я йому: "Ти завжди будеш старим татом, а я – молодою мамою" (Усміхається).

Пологи були важкими – первісток. Народився великим – 4,600 грамів, 58 сантиметрів зросту. Дуже крупний хлопчик. Мій батько, царство небесне, був лікарем. Природно, що народжувати я поїхала до нього – у селище Велика Новосілка.

Вся моя сім’я, щоб ви розуміли, з Донецька. Так сталося, що я закінчила технікум і за розподілом потрапила у Запоріжжя. З 1986 року мешкаю у цьому місті. Вважайте, вже запоріжанка.

Так ось, це зараз дітей одразу віддають породіллям. У наш час було по-іншому – мені його не давали три дні. Але коли Тараса принесли вперше і я його побачила… Ви ж мабуть не знаєте про мого чоловіка. Справа в тому, що він за національністю – грек, смаглявий такий. Дивлюся на сина: "Ну це ж треба! Дев’ять місяців виношувала, а народила копію батька" (Усміхається).

Моя палата була далеко від пологового будинку. Але коли їх везли на годування, я ще здалеку чула, як він плаче. Швиденько бігла назустріч, щоб забрати його і погодувати грудьми. Такі моменти ніколи не забудуться.

– Якою він був дитиною, яким школярем?

– Тарас дуже швидко зіп’явся на ноги. Перші кроки зробив у 9 місяців. Мамочки на прогулянці сидять на лавочках, розмовляють. Зі мною такого не було. Син у мене то на лавочці, то під лавочкою, то на турніку. Аж смішно згадувати! Увесь час бігав, ніколи не міг всидіти на одному місці.

При цьому був дуже худим. Моя мама жила у селі. Коли ми влітку приїжджали до неї, вона бідкалася: "Боже, невже ти його нічим не годуєш?!" На запитання "що ти їстимеш" одна відповідь – чай! Бабуся знайшла вихід: доїла корову, робила вершки і додавала їх у чай. Дитина напилася цього чаю і могла по півдня не їсти – всі задоволені.

Пішов у садок. Там був лідером, як згодом і у школі. Особливо сильне лідерство проявилося з 10-12 років. Він у мене закінчив школу із золотою медаллю. Я ніколи не хотіла, щоб мій син був футболістом. Казала: "Футбол футболом, але у тебе повинна бути якась спеціальність".

"Вибухнув Іл-76 із нашими десантниками, ми зірвалися на ноги": він покинув окупований Луганськ, а футбол замінив наукою

Особливо добре у нього складалося з математикою, фізикою, хімією, історією. Трохи гірше – російська мова. Він просто не любив писати твори. Напише сім речень – і там викладе все. Вчителі ж вимагали описати кожен листочок, кожну деталь. Йому це було не до душі.

Окрім футболу Тарас займався рукопашним боєм, але у дворі продовжував наполегливо ганяти м’яч. Ви знаєте, 7-річного хлопчика брали до себе в команду хлопці, яким було навіть по 17-18 років. Одного дня син дізнався про набір у футбольний клас 1990 року народження, і хоча сам – 1989-го, попросився: "Мамо, я хочу на футбол".

– А ви що?

– Я ніколи нічого не забороняла дітям. "Хочеш – іди, але розраховуй свої сили. Спорт спортом, а навчання – навчанням. Щоб одне іншому не перешкоджало". Тренер подивився на нього і відмовив: "Не можу тебе взяти, ти – на рік старший". Тарас у мене – хлопчик із характером. Прийшов раз, прийшов вдруге. Тренер зм’як: переглянув його і в підсумку забрав у команду.

"Не забуду його очей у той момент… Він дуже хотів у Шахтар"

– Коли Тарасові виповнилося 13, сім’я залишилася без батька. Даруйте за таке болюче запитання, але що трапилося?

– Наш тато був далекобійником, часто їздив у відрядження… Ми досі не знаємо, що відбулося насправді. За версією міліції його на смерть збила машина. Винуватця не знайшли. Діти залишилися без батька: Тарасові – 13 років, молодшим – по 5,5. Було скрутно…

степаненко

– На заняття футболом це не вплинуло?

– Продовжував займатися і навчатися у дитячо-юнацькій школі запорізького Торпедо, перший тренер – Олег Вєтров. Після закінчення школи йому запропонували перший контракт.

– У цей момент ви змирилися, що син таки стане футболістом?

– Знаєте, я йому казала: "Станеш ти футболістом, чи ні, але ти повинен мати освіту". І він мене не розчаровував. Коли ж після закінчення школи мене запросили в адміністрацію запорізького Металурга і повідомили, що хочуть укласти з ним контракт, то звісно, що я не заперечувала: "Синку, це твоє майбутнє".

Окрім Металурга на сина претендував ще й Шахтар – донецькі селекціонери приїжджали у Запоріжжя. Але про них ми дізналися лише тоді, коли вже дали принципову згоду на контракт із Металургом. "Ми хотіли вас підписати", – підійшли до мене представники Шахтаря. Уявляєте ситуацію?! Не забуду очей сина у той момент… Він дуже хотів потрапити у Шахтар, дуже! Металург також був хорошим клубом, але середняком.

Між нами відбулася серйозна розмова. "Синку, – кажу йому. – Якщо ти доведеш, що є хорошим гравцем, у будь-якому випадку тебе заберуть – Шахтар, Динамо або Дніпро. А поки – не розчаровуйся. Краще бути першим хлопцем на селі, ніж останнім у місті".

Він – трудяга, він працював. Йому було лише 17, а його вже взяли у U-21. А далі втрутилася доля. У першій команді Металурга виникла гостра потреба в останньому захисникові. Його беруть – і перша ж гра проти Динамо. Звичайно, вони програли, але якими були емоції! Тож у 17 років Тарас почав виступати в основному складі запорізького Металурга.

– Я читав спогади вашого сина про той період: як "старики" посеред ночі заходили у кімнати до молодих гравців, посилали їх за пивом, змушували відтискатися. Фактично – дідівщина. Чи відчувало біду материнське серце?

– Знаєте, мій син настільки скритний… Я сама про це дізналась, коли прочитала, як і ви. Думаєте, розповідав мені про це? Ні. Вже після інтерв’ю запитала його: "Тарасе, а чому я про це нічого не знала?" – "А навіщо?".

Він завжди усміхався, постійно переконував, що в команді все гаразд. "Ну ти й молодець, – кажу. – Стільки років я нічого навіть не підозрювала" (Усміхається). Я, звичайно, не знаю, як повелася б у той момент, але зараз, через багато років, реагую вже спокійно. Тим паче, знаю, що він завжди може себе відстояти. І, напевно, відстоював. Але ми про це ніколи не говорили.

"Тарас – молодець", – казав Ахметов"

– Суму його першої футбольної зарплати пригадуєте?

– Пам’ятаю, нам одразу дали підйомні – 10 тисяч доларів. На ті часи, коли я самотужки виховувала трьох дітей, це були великі, божевільні гроші. Щодо зарплати – спершу 8 тисяч отримував, якщо не помиляюся, потім 10. У Металурзі більше не платили.

– Це правда, що із Запоріжжя Тарас міг переїхати у київське Динамо?

– Абсолютно правильно. Йому тоді було 18 років. За ним стежив не тільки Шахтар, а й Динамо. Але Тарас отримав травму, його прооперували. І Динамо про нього забуло. Син відновлювався від операції близько півроку. Повернувся на поле, але Динамо навіть не згадувало. А коли запропонував Шахтар, то Динамо одразу згадало, мовляв, ми ж тебе хотіли взяти! Але було вже надто пізно.

степаненко

– Омріяне запрошення від Шахтаря ваш син отримав у 2010-му. Це була мить абсолютного щастя?

– Тоді його агентом був Сергій Ключик. Пам’ятаю, приїждає син із тренування: "Мамо, мене і Кривцова запрошують на співбесіду у Шахтар". Звісно, радості не було меж: Ура! Як? Що? Вони поїхали у Донецьк, пройшли співбесіду, телефонує: "Все, мамо, проходжу медогляд і переїжджаю". Це таке щастя, яке не передати словами.

– Тарас потрапив до рук титулованого Мірчі Луческу. Хоча б раз у житті ви спілкувалися із Містером?

– До Донецька – рукою подати, тож я їздила на всі домашні матчі Шахтаря. Із Луческу в мене не було серйозних розмов, але ми завжди віталися, обіймалися. Це – обов’язково.

– А з Рінатом Леонідовичем?

– Із Рінатом Леонідовичем я зустрічалася двічі. Це було тоді, коли завойовувалися трофеї і він організовував масштабні святкування. Навіть сиділа з ним за одним столом. "Тарас – молодець", – казав Ахметов.

– Минулого місяця ваш син зіграв 300-й матч за Шахтар. Які з цих поєдинків для вас – особливі?

– Господи, так багато цих матчів було! Знаєте, я завжди неймовірно радію, коли він забиває голи (Усміхається). Це буває не так часто. Пригадую, свій перший гол за Шахтар син забив у Лізі чемпіонів – Партизану на виїзді.

Ви ж знаєте, який Тарас у мене: якщо немає картки – то це не Тарас (Усміхається). Тому запам’ятовуються і такі матчі, де він відіграв без жовтих та червоних карток. "Сину, ти навіть сьогодні без карточки?". Він усміхається. Чомусь так повелося, що варто Степаненкові підняти ногу або піти у підкат – одразу "жовтяк". Це вже наче якесь тавро.

степаненко

– Чи траплялося, що ви сварили сина за червону картку?

– Ні, ну що ви. По-перше, я не такий вже й ас у футболі. По-друге, коли запитую "Чому?" – він дуже самокритичний. Починає переглядати ці моменти – по 1000 разів. Страшенно переймається: "Навіщо я це зробив?". Як я можу сварити його у таких випадках? Лише підтримую: "Тепер трохи відпочинеш, діти тебе побачать".

Матчі проти київського Динамо – зона підвищеного ризику. Налаштовуєте сина по-особливому?

– Ні. Просто кажу: "Все буде добре проти Динамо. Хороша гра. Ви любите одні одних" (Усміхається). Це – його робота, тож ніяких настанов не даю. Для цього є тренер, а я всього лише любитель. Щоб ви розуміли: ні я, ні мій чоловік футбол не любили. Завжди казала: за м'ячем бігають 22 дурнів, вибачте на слові. Але життя усе докорінно змінило.

Єдине, про що прошу сина, – берегтися від травм. То голову йому розіб'ють, то ще щось. А він у мене такий скритний хлопець! Я ж у Запоріжжі, запитую телефоном: "Як справи?" – "Все нормально". Але кілька разів, гостюючи у них в Києві, заставала моменти, коли повертався додому із розбитою головою. Тоді вже мусів зізнатися, що сталося. В інших же випадках – "ніколи нічого не болить".

"На Євро-2016 я так плакала…"

"З кожним матчем все більше сивини у моєму волоссі", – зізналися ви. Настільки емоційно вболіваєте?

– Дуже, дуже емоційно! І не тільки перед телевізором, але й на стадіоні. Пам'ятаю, приїхали ми на матч Шахтаря у Дніпропетровськ. Роззирнулася на трибуні – навколо нас самі лише вболівальники Дніпра. Але ми так гучно підтримували Шахтар, мені навіть здавалося, що нас поб'ють (Сміється).

Я – дуже темпераментна людина. Мені байдуже, хто сидить поруч – динамівці, дніпряни чи інші суперники. Гучно кричу, обурююся, коментую кожен епізод. А вдома – це взагалі. Кричу так, що чула моя подруга за три кілометри (Сміється).

– У травні 2014-го тодішній наставник збірної України Михайло Фоменко відпустив Тараса спеціально для того, щоб ваш син евакуював свою сім'ю із Донецька, де склалася вкрай небезпечна ситуація. Що пригадуєте про ті дні і наскільки вам бракує рідного міста?

– Донецьк – дуже красиве місто. Я з 18-річного віку мешкаю у Запоріжжі, проте мріяла, що переїдемо у Донецьк і житимемо усі разом. Надія, звичайно, завжди є… У мене там сестра живе неподалік – у Єнакієво.

Коли Тарас вивозив сім'ю, я пропонувала свою допомогу, але вони впоралися без мене. Ситуація, яка тягнеться з 2014-го, – це дуже важко. Не вистачає нам Донецька. Що мені вартувало проїхатися із Запоріжжя у Донецьк? 150 кілометрів – і ти вже там. Їздила на всі домашні матчі Шахтаря – не пропускала практично жодного. Зараз намагаюся їздити у Харків, але із Запоріжжя машиною не завжди зручно. Ви ж знаєте, які у нас дороги.

степаненко

– Ви згадували, що Тарас дуже боляче переживає невдачі. Як він оговтувався після фіаско збірної України на Євро-2016? Ярмоленко, наприклад, тривалий час соромився навіть вийти на вулицю

– Ви знаєте, я так плакала. І Тарас також сильно переживав. Він, звісно, все тримає в собі. Бувало, що йшов у свою кімнату і ні з ким не хотів спілкуватися. Старався нікуди не виходити, як і Ярмоленко.

Особливо на останньому матчі – проти Польщі – я плакала. Мені було прикро і соромно за нашу команду. Хороші ж хлопці. Ну чому так сталося? Але, мабуть, через це потрібно було пройти – таке життя. Зате тепер бачите, як ми ростемо?

"Тарас любить АПЛ. Але зараз – 30 років, троє дітей…"

– Минуло чотири роки – команда справді стала сильнішою. Чи плануєте побувати на Євро-2020?

– Якщо син скаже "так" – то обов'язково поїду. Дуже хочеться побувати на матчах нашої збірної.

– Як зіграємо на Євро? Що вам підказує серце та інтуїція?

– Я завжди казала і кажу: бачу ціль – не бачу перепон. Твердо впевнена, що все буде добре, буде зовсім інша гра, ніж 4 роки тому. Сподіваюся, долатимемо раунд за раундом і зайдемо далеко.

– Були розмови про ймовірний трансфер Тараса у клуби із топ-чемпіонатів – Крістал Пелас, Рому тощо. Відпустили б сина так далеко?

– Хотілося, щоб він спробував свої сили за кордоном, коли йому було 25-27. Тарас дуже любить англійську Прем’єр-лігу. Але зараз – тридцять років, троє дітей. Я навіть не знаю… Іноді читаю, пишуть у коментарях, що він вже "старий". Для мене син – завжди молодий, але футбольний вік досить короткий. Тому, можливо, за цими мірками вже й "старий".

Палкін пояснив, чому Шахтар не відпустив Степаненка в Крістал Пелас

Якщо таки вдасться поїхати – то нехай пробує. Але чи я сильно хотіла б його від’їзду? Ні, не хотіла б. Дітки підростають, Ярослав піде до школи. Зривати дитину з одного місця в інше? Я у цьому питанні все-таки консерватор. Але це тільки моя думка. Вирішувати буде сам Тарас і його сім’я.

степаненко

– Як часто бачитеся зі своїми онуками?

– Бачимося хоча б один раз на два місяці – намагаюся до них приїхати. А для щоденного спілкування є багато різних способів – Skype і так далі. Влітку, звісно, зустрічаємося частіше, усі їдемо відпочивати.

– Вам би хотілося, щоб хтось із онуків продовжив футбольну справу свого батька?

– Звичайно, що хотілося б! Футбол – це красива гра, якщо один одному ноги не ламають (Усміхається). Інтерес, емоції, життя. Завдяки футболу можна об’їхати всю Європу. Але для цього потрібна наполеглива праця і просто фанатична відданість футболу.

Пригадую період Тарасової юності. Якщо йому щось не вдавалося у футболі, він виходив у двір на спортивний майданчик і відпрацьовував з м’ячем різні вправи. Повертаюся додому: "Що ти робиш?" – "Мені потрібно набити м’ячем 1500 разів, не опускаючи його на землю". І поки він не набив оті 1500 разів, доти не заспокоювався. Таку ж наполегливість демонстрував у всьому іншому.

Якщо мої внуки любитимуть футбол і матимуть такий же характер, хтось та й стане футболістом. У цьому я не сумніваюся.

Сторінка автора у Facebook

Інші матеріали рубрики:

"Перехід у Динамо відбувся з подачі Суркіса": батько Караваєва – про Шахтар, Шеву, футболку Роналду і відмову від Росії

"У Динамо син потрапив не в ті руки": батько Безуса – про Блохіна, дружбу з Ярмоленком, страшний діагноз і Євро-2020

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
2
дн
:
16
год
:
55
хв
Ньюкасл
22:00
Вест Хем

Ми використовуємо Куки ! Що це таке ?

Залиште відгук