"Вперше зіграв при 60000 глядачів – це було потужно": українець виходив проти Селтіка і Рейнджерс, тепер їде до Яремчука
"Футбол 24" поспілкувався з воротарем Євгенієм Кучеренком, який днями став гравцем грецького Панетолікоса. Шлях за кордоном, досвід різних чемпіонатів, адаптація до нових реалій і непрості рішення в кар’єрі. А ще – про виклики, конкуренцію, травму, повернення в ігровий ритм і мотивацію рухатися далі.
Євгеній Кучеренко в матчі з Рейнджерс / Getty Images
– Ви – вихованець Шахтаря, але ваш професійний шлях уже охопив кілька країн. У який момент ви зрозуміли, що кар’єра складатиметься не за класичним українським сценарієм?
– Насправді досить важко зрозуміти, в який саме момент, адже після Шахтаря довелося їхати в Португалію, у Лейрію. Після пів року перебування там я повернувся до України – в Колос, де пробув більше року. Мені сказали, що треба грати та йти в оренду, так я й опинився в оренді – Перша ліга. А вже після Першої ліги зʼявилася можливість поїхати за кордон. Першим виявився Казахстан – Аксу, потім Грузія – Діла.
кстати
Через певний час отримав пропозицію з України від команди ЛНЗ і, не думаючи, погодився та повернувся в український чемпіонат. Там досить добре себе показав. Проте завжди говорив своєму агентові Андрію Кириченку, що хочу себе спробувати в іноземному чемпіонаті. Тож після завершення сезону отримав дзвінок від нього стосовно Данді Юнайтед і швидко ухвалював рішення. Мабуть, саме з цього моменту зрозумів, що карʼєра явно не складається за класичним українським сценарієм.
– За кордоном ви захищали кольори Лейрії, Аксу та Діли. Який із цих етапів ви могли б виділити окремо і чому?
– Особисто мені етап перебування в команді Діла Горі (Грузія) запамʼятався найяскравіше, зважаючи на отриманий досвід, емоційну складову, злагодженість команди та участь у Лізі конференцій. Саме після цієї карʼєрної сходинки я отримав гарну пропозицію від черкаської команди.
– Якщо подивитися на цей шлях загалом – різні країни, чемпіонати, стилі, – як ви самі для себе оцінюєте його: це послідовний рух угору чи пошук оптимального середовища для розвитку?
– Скоріше, це перманентна комбінація. Адже навіть у поступовому русі кожен шукає для себе найоптимальніший варіант середовища для розвитку – як особистісного, так і карʼєрного.
– Період у Данді Юнайтед уже позаду. Як ви зараз оцінюєте його – що він вам дав саме як воротарю?
– Це був досить непростий етап, який дійсно дав можливість отримати вражаючий досвід в умовах шотландської Премʼєр-ліги. Як воротарю мені довелося пристосуватися до більш силового чемпіонату, де в рази більше боротьби в грі. Витривалість увімкнулась на максимум. До того ж зʼявилася дуже велика відповідальність – як перед командою, так і перед фанатами, групою підтримки.
– Шотландський футбол має дуже специфічний стиль. Що стало найскладнішим для адаптації на воротарській позиції?
– Насправді найскладнішим було перейти на варіант силової гри.
Кучеренко у Шотландії / Instagram
– За сезон ви провели 17 матчів у всіх турнірах. Наскільки цей ігровий відрізок відповідав вашим внутрішнім очікуванням?
– Викладався на всю силу, проте, звісно, траплялися моменти, які, на жаль, не були реалізовані вдало.
– За період у Данді Юнайтед вам довелося зіграти проти Селтіка та Рейнджерс – клубів із легендарним статусом. Яким був цей досвід?
– Це був неймовірний досвід – відчути та спробувати себе проти такого рівня команд. З ними було найоптимальніше грати, бо ти відразу розумієш, який тиск суперника на команду буде всю гру, тож морально та фізично готуєшся зі ще більшим рівнем віддачі та відповідальності.
– Наскільки такі матчі – з точки зору тиску, атмосфери та інтенсивності – змінюють внутрішнє відчуття рівня і власних можливостей?
– Завжди перед такими іграми є хвилювання, але разом зі звуком свистка судді все автоматично відходить на другорядний план, і ти просто отримуєш задоволення від гри, від атмосфери навколо, показуєш свої якості. Чесно кажучи, я вперше в житті зіграв при кількості вболівальників у 60 тисяч, і це було справді потужно.
– У листопаді ви зазнали серйозної травми – розриву литкового м’яза. Яким був перший емоційний момент після діагнозу?
– Не буду приховувати: морально до цього повністю готовим не може бути ніхто, зокрема так було і зі мною. Момент відторгнення відразу замінив на момент прийняття ситуації та чіткого розуміння того, що варто собі дати час для відновлення – тут і зараз. Тож, звісно, було непросто, але таке трапляється у футболі.
– Що виявилося найважчим у процесі відновлення – фізично чи ментально?
– Тут, насправді, комбо. Бо відразу ти падаєш емоційно, тим паче це перша моя серйозна травма у кар'єрі. Далі настає момент, коли емоційно відновлюєшся, але фізично тіло і мʼязи починають грати проти тебе. Травма мʼязів – річ неприємна, яка потребує довгого відновлення, і тут також фізично варто бути готовим до цього.
– У медіа з’являлася інформація, що через тривалу паузу після травми ви випали з ігрового ритму, і саме це стало одним із факторів зміни клубу. Наскільки цей момент справді вплинув на ваше рішення?
– Після моєї травми у команді отримав шанс інший воротар. Він проявив себе досить непогано, закріпився в основі. Так теж буває, це нормально. Далі мені надійшла пропозиція з іншої команди. Власне, все.
– Ви вже не вперше живете і граєте за кордоном. Наскільки з роками стало простіше адаптуватися до життя в іншій країні поза футбольним полем?
– З кожною новою командою та країною стає трішки легше адаптуватися в плані побуту. Звісно, не без винятків. Шотландія адаптувала і загартувала мене ще більше. До того ж я приїхав із дружиною – це великий плюс до підтримки.
– Перед переходом у Панетолікос повідомлялося, що у вас був реальний вибір між кількома варіантами. Між якими саме?
– Анортосіс (Кіпр) та Панетолікос (Греція).
– На що ви в першу чергу опиралися, ухвалюючи остаточне рішення?
– При переході в новий грецький клуб я, насамперед, опирався на спортивний проєкт і довіру з боку тренерського штабу. Для мене, як голкіпера, дуже важливо розуміти, що тренер бачить у мені першого номера або, принаймні, серйозного конкурента, готового боротися за місце в основі.
– І наскільки важливою у фінальному виборі стала довіра до конкретних людей – тренера, керівництва, самого проєкту?
– Дуже важливим фактором залишалась і є, власне, довіра – як до тренерського штабу, так і до керівництва. Мене влаштували умови контракту, атмосфера в клубі та амбіції – бажання боротися за високі місця й розвиватися. Я відчув, що це правильний крок для мого професійного росту, і тому прийняв рішення перейти саме сюди.
– Країни, де ви грали, дуже різні за футбольним стилем і менталітетом. Де вам було найскладніше адаптуватися?
– Я не відчув великого рівня дискомфорту чи відсутності якісної адаптації в якійсь із країн чи клубів.
"Шотландія адаптувала і загартувала мене" / Instagram
– Як, на вашу думку, змінюється роль воротаря залежно від країни та чемпіонату – у вимогах, відповідальності, тиску?
– Де б ти не був, у якій із країн чи команд – роль воротаря важлива як ніколи, адже, по суті, це кінцева ланка в "ланцюжку" командної гри.
– Тепер ви в Греції. Які перші враження від грецького футболу і що вже зараз здається принципово іншим порівняно з попередніми етапами?
– Я лише приїхав сюди, і робити якісь висновки чи порівняння занадто рано. Тож поки що мені немає чого сказати.
– Яка країна з усіх, де ви грали, виявилася вам найближчою за стилем життя і внутрішнім комфортом?
– Мабуть, Грузія.
– З яким внутрішнім відчуттям ви заходите у цей новий етап кар’єри в Панетолікосі?
– Це шанс повернутися до гри після травми. Я маю велике бажання проявити себе та показати – як команді, так і собі – свої сили та амбіції.
– Що для вас стане показником правильності вибору?
– Для мене головним показником правильності цього вибору буде стабільна ігрова практика та мій прогрес як голкіпера. Якщо я відчуватиму, що стаю сильнішим – у грі ногами, у прийнятті рішень, у впевненості на лінії воріт, – отже, я на правильному шляху. Також важливо, щоб команда досягала своїх цілей. Перемоги, сухі матчі, надійна гра в обороні – це те, заради чого працює воротар.
Якщо мої дії допомагатимуть команді набирати очки й рухатися вперед, це буде найкращим підтвердженням правильності вибору. І, звісно, внутрішнє відчуття: коли ти із задоволенням виходиш на тренування та матчі, відчуваєш довіру партнерів і тренерів, бачиш перспективу розвитку – тоді розумієш, що рішення було правильним.
