"Шахтар до мене не звертався": Русин у Сандерленді – Миколенко запрошує в гості, ван Леувен на зв’язку, протеже Мбаппе
Інтерв’ю "Футбол 24" з Назарієм Русиним, українським новачком в атаці Сандерленда. Труднощі адаптації, рівень Чемпіоншипу, легендарний наставник "чорних котів" – наш форвард розповів про перші кроки на Туманному Альбіоні.
Назарій Русин / Фото ФК Сандерленд
"Авто я купив за свої гроші"
– Назаре, як минає ваш день і наскільки часто ви сьогодні згадували про Україну?
– Україну я згадую кожного дня і дуже часто. Скучаю за нею. Сьогодні я прокинувся, поснідав, потім – передігрове тренування, бо завтра матч (4 жовтня Сандерленд приймає Уотфорд, – Футбол 24). Потренувався, приїхав у готель, поспав та й усе. Так минає день.
– Ви в Англії вже майже місяць. До чого ще не вдалося звикнути?
– Помаленьку звикаю до всього. Не сказав би, що дуже відрізняється все. Хоча важко – це зовсім інша країна, навіть не європейська (за межами материка, – Футбол 24). Найнезвичніше для мене – що треба їздити по іншому боці вулиці.
– Процес перелаштування триває?
– Ну я вже їжджу. Але трошки важкувато – постійно треба думати, як рухатись лівою смугою.
– Ваш рівень англійської дозволяє порозумітися з усіма?
– Ні, я багато чого не розумію. Займаюся англійською з вчителем. Кожного дня стає краще, але поки все одно важко. У команді майже ні з ким не спілкуюся. А спілкування з одноклубниками і тренерами – дуже важливе.
– Клуб забезпечив усім необхідним у побутовому плані? Автомобіль, будинок…
– Клуб виділив мені кошти на переїзд. Але в плані машини, в плані будинку дали мені людей, які можуть допомогти знайти. Авто я купив за свої гроші. Будинок винайматиму також за свої.
– Про ваш перехід у Сандерленд стало відомо наприкінці трансферного вікна, але вийти на поле ви змогли тільки під кінець вересня. Англійська бюрократична система дасть фору навіть українській?
– Навіть якби не було проблем із візою, я б не почав грати швидше. Півтора місяці тому травмувався і не тренувався з командою. Працював лише в тренажерному залі – закачував пахові кільця. Тож усе вийшло так, як мало бути.
"Я б не сказав, що у Сандерленді – залізна дисципліна"
– Якою була перша розмова з Тоні Моубреєм, легендарним головним тренером Сандерленда?
– Він привітав мене в клубі. Сказав, що радий мене бачити. Запевнив, що будуть допомагати. Виглядає добрим дядьком і хорошим тренером. Сподіваюся, що я тут буду тільки прогресувати.
– Моубрей прославився ще в час ігрової кар’єри, виступаючи за Мідлсбро та Селтік. Один із його тренерів – Брюс Ріоч – якось сказав: "Якби мені довелося полетіти на Місяць, я взяв би з собою свого капітана Тоні Моубрея. Виняткова людина!". Людські якості сера Тоні дійсно на висоті?
– Так. Я ж кажу – виглядає добрим дядьком. Завжди стриманий, спокійний, усміхнений. Мені це дуже імпонує. За три тижні я ще не можу пізнати, яка він людина. Можливо, з часом. Подивимось.
– Пишуть, Моубрей є прихильником здорового способу життя – взагалі не вживає алкоголю і не курить. У команді відчувається залізна дисципліна?
– Я б не сказав, що тут залізна дисципліна. Усе як і у всіх інших командах.
– Після вашого виступу за дубль Сандерленда головний тренер запевнив: "Зараз у Русина буде більше можливостей себе проявити". Отримаєте більше ігрового часу?
– Чесно – не знаю. Подивимося, як воно буде. Однозначно мені треба тренуватись, грати і набирати форму. Шкода, що я випав на місяць у той час, коли вони вже грали. Тут дуже класні футболісти і хороша команда. Хочеться якомога скоріше вийти на їхній рівень.
– Проти дубля Дербі Каунті ви себе чудово проявили: заробили пенальті, а також асистували Аділю Аушішу. Свого часу сам Кіліан Мбаппе просив ПСЖ не відпускати цього таланта. Зараз ви перетнулися з Аушішем в одній команді. Що можете про нього сказати? Наскільки він технічний хлопець?
– Дуже добре працює з м’ячем, приймає. Хороший футболіст. Але чогось такого особливого я не побачив.
– Я розумію, що наразі існує певний мовний бар’єр, але можливо з кимось із пацанів ви вже здружилися?
– Тут у команді всі до мене добре ставляться. Але вони розмовляють англійською мовою – і в тому плані мені важко. Є ще п’ять французів. У кожній команді існують свої окремі групки: французи спілкуються між собою, англійці поділяються на ветеранів і молодих футболістів. Усі до мене добре ставляться, але найбільше спілкуюся з Тимуром Тутєровим, який з України.
– Про війну вас запитували у Сандерленді?
– Ні разу не запитували. Але вони знають.
– У Зорі за вами закріпилося прізвисько "Хижак". А як називають англійці?
– Кажуть просто "Назар". І все. Я б навіть не сказав, що у гравців Сандерленда є якісь прізвиська. Називають по імені або прізвищу.
– Наразі найкращий бомбардир команди Джек Кларк – у нього 7 забитих м’ячів. Вже знайшли з ним спільну мову?
– Нічого такого поки немає. Він – лівий вінгер. Я ж можу зіграти і праворуч. Тренуюся на різних позиціях.
"Живу у готелі біля стадіону"
– Ви двічі виходили на заміну за першу команду – проти Кардіффа і Шеффілд Венсдей. Думаю, навіть ті хвилини, які були, вже дали вам можливість відчути атмосферу та рівень Чемпіоншипу. У порівнянні з УПЛ – це космос?
– Багато читаю і бачу, як журналісти принижують рівень УПЛ. Зрозуміло, що він упав. Не хочу нікого образити, але у нас при рахунку 0:3 вже б курили сигарету і дограли матч до кінця. Я вийшов на 20 хвилин, Шеффілду немає що втрачати (Сандерленд переміг на виїзді 3:0, – Футбол 24), але вони біжать, несуться. Тут дуже високий темп. Немає такого, що ти катаєш м’яч, десь пауза. Натомість – атака на атаку. Різниця також у тому, як вони працюють з м’ячем, як приймають рішення – усі роблять це дуже швидко. У Чемпіоншипі справді високий рівень.
– Ваш улюблений закордонний клуб – Ліверпуль, улюблений стадіон – Енфілд. Стедіум оф Лайт – домашня арена Сандерленда – наскільки він є атмосферним місцем за підтримкою, гучністю?
– Я живу у готелі якраз біля стадіону. Чесно – на першій домашній грі, коли в мене був дебют, панувала топ-атмсофера. Фанати і стадіон – топ. Я отримав величезне задоволення.
– На вулицях міста вже впізнають?
– Так, впізнають. Тут навіть у звичайний день, коли немає матчу, люди ходять у футболках Сандерленда. І діти, і старші. Жінки і чоловіки. Настільки люблять свій клуб.
– Фотографуються з вами?
– Буває, що фотографуються.
– Українців зустрічали?
– Ще ні одного українця не зустрів.
– У місцевих пабах вже побували?
– Матч Італія – Україна ми переглянули в пабі. Старші жінки, років по 60, з бокальчиком пива спокійно собі дивляться футбол. Класно виглядає. Англійці – фанати футболу. А ще недавно тут грала жіноча збірна Англії – зібрався увесь стадіон. Для них футбол – то празник, свято велике. Вони просто божеволіють.
– Ви поповнили значну українську футбольну діаспору в Англії. З ким вже перетнулися або перебуваєте на зв’язку? У кого, можливо, запитуєте поради?
– Я ще ні з ким не перетинався. Спілкуюся з Віталіком Миколенком. Запрошував мене в гості, тож коли буде кілька днів вихідних – або він до мене, або я до нього. Обов’язково зустрінемось.
– Днями першим офіційним голом за Челсі відзначився Мудрик. Ви, як форвард, скажіть: коли після такої тривалої засухи нарешті забиваєш – наскільки легше потім?
– Однозначно це великий тягар. Ви не зрозумієте. То важко пояснити, що футболіст чи тим паче нападник відчуває, якщо давно не забивав гол. Коли ж скидаєш цей тягар – отримуєш полегшення, кайф. Це додає тобі впевненості. А для футболіста найголовніше – впевненість. Якщо ти впевнений у собі, у своїх діях, то можеш гори звернути.
"А я тебе не хотів. Тебе хотів скаут і спортивний директор"
– Була інформація, що перед трансфером до Сандерленда ви могли перейти у Шахтар – услід за ван Леувеном…
– Ніякої конкретики від Шахтаря не було. Ніхто до мене не звертався. І не було такого (я це читав), що Патрік дзвонив мені і казав: "Давай у Шахтар". Я з Патріком спілкуюся, і дуже добре спілкуюся. Але він мені ні разу не сказав "Я хотів би тебе забрати" чи "Переходь у Шахтар". Тренер навпаки дуже радий за мене. Цікавиться, як мої справи: "Усе буде добре, не переживай". Тож це все, напевно, на рівні чуток.
– У минулому сезоні ван Леувен зробив із Зорі фантастичну команду, яка могла замахнутися на щось більше, ніж бронза. У чому феномен нідерландського тренера і чому в нього не все виходить із Шахтарем?
– Я у жодному разі не буду коментувати Шахтар. Бо це неправильно. Щодо Зорі, то я б відзначив психологію, європейський менталітет і важкі тренування. Але ти розумієш, що це приносить свої плоди. Повірте, спочатку нам теж було дуже важко. Проте коли ми зрозуміли Патріка, його ідеї та тренерський штаб, то просто почали у другому колі грати і кайфувати від хорошого футболу.
– Так, це було помітно. Ви ще застали у Зорі сербського наставника Лалатовіча. Що хорошого або поганого можете про нього сказати? Адже результати моментально погіршилися.
– Я не така людина, що коментуватиму чийсь рівень. Але все змінилося. У першу чергу змінилася команда – більше, ніж наполовину. Ми змінили базу – вона виявилась набагато гіршою, ніж була до цього. Раніше жили на Нивках – там хороше поле… Тренер прийшов – у нас 15 футболістів на зборах. Каже, що не може дати навантаження, аби часом хтось не травмувався і матчі не почали скасовувати.
Шкода мені, що так сталося. Шкода хлопців. Але думаю, що, дай Боже, вони зараз наберуть обертів і все буде добре.
– Найскладніший період вашої кар’єри – варшавська Легія. Ми з вами спілкувалися після того і ви пообіцяли: "Настане час – ви дізнаєтесь. Я все розкажу в інтерв’ю". Можливо, Назаре, цей час настав сьогодні?
– (Усміхається) Якщо коротко розібратися, не вдаючись у подробиці, я приїхав і побачив, що головний тренер на мене не розраховує. Викликав мене на розмову. Почали говорити – не на емоціях, але так чесно, відкрито, як дорослі люди. Він каже: "У мене є чотири нападники. Ти в мене п’ятий". Я відповідаю: "Тоді для чого ви мене брали?" Він: "А я тебе не хотів. Тебе хотів скаут і спортивний директор. Мені сказали, що ти приїжджаєш. Я сказав – окей, хай приїжджає". Коли тебе головний тренер не хоче, то важко щось довести.
– Але ви – молодець. Після настільки депресивного періоду змогли повернутися на високий рівень і почали багато забивати. А влітку навіть отримали запрошення у національну збірну України. Що відчули у той момент?
– То для мене був дуже важкий час. Пів року не грав при Луческу у Динамо. Пів року не грав у Польщі. Потім пішов у СК Дніпро-1 – там зовсім трохи грав, виходив десь на заміну. Перейшов у Чорноморець – почалася війна, знову не грав. У мене просто випали два роки з футболу. А я – молодий футболіст. Після Зорі мені був лише 21 рік…
Коли викликали у збірну України, отримав велике задоволення. Я знав, що багато працював для цього. Якщо ти багато працюєш, робиш усе правильно, Бог і футбол тобі віддячать. Головне – не здаватися і вірити. Ще рік тому я навіть припустити не міг, що буду в Англії. Але на все – Божа воля. Можливо, футбол мені в такий спосіб віддячив за всі зусилля. Я працював, терпів і йшов до мети.
Вже після запису інтерв'ю стало відомо, що Назарій Русин знову викликаний у табір національної команди – на заміну травмованому Андрію Ярмоленку.
