"Селезньов для нас як батько": історія хлопця, який зберіг ногу після важкого поранення і повернувся у футбол
"Футбол 24" розповідає історію Єгора Дирди. Хлопець пережив важке поранення, але не відмовився від мрії знову грати у футбол.
Єгор Дирда із Євгеном Селезньовим / Фото з особистого архіву
Хочешь видеть наши футбольные новости чаще?
Український футбол уже багато років живе в реальності, де поруч із матчами, тренуваннями та перемогами існують тривоги, втрати, поранення й історії людей, чиє життя війна змінила назавжди. Та навіть у таких обставинах спорт для багатьох залишається місцем, куди хочеться повернутися попри все.
Саме такою є історія Єгора Дирди. Ще кілька років тому він лежав у лікарні після важкого вогнепального поранення й не знав, чи зможе бодай нормально ходити. Лікарі говорили про тривале відновлення, пошкоджені нервові закінчення та роки боротьби за звичний рух. А він у той момент продовжував думати про футбол.
Єгор Дирда / Фото із соцмереж
Зрештою ця історія закінчилася не гірким присмаком втрати, а радісним поверненням. Сьогодні Єгор знову виходить на поле, виступає за медіафутбольний ФК Армат, грає поруч із Євгеном Селезньовим, бере участь у турнірах і вже встиг підняти над головою Кубок Зірок UA Steel League.
Як вдалося пройти шлях від важкого поранення до нових перемог на полі – Єгор Дирда розповів Футбол 24.
Ще до великої війни футбол для хлопця був типовою частиною щоденного життя. Навіть не припускав, що колись може її втратити. Усе почалося в Барвінковому, де у вісім років він вперше прийшов у футбольну школу. Потім були чотири сезони дитячого футболу, переїзд до Харкова і новий етап – уже серйозніший, вимогливіший, швидший.
"Виступав за ФК Алмаз, ФК Перша столиця, їздили на чемпіонати, грали по Харкову, по області. Був на перегляді в Металісті. Грали на область за дорослу команду, а також різні юнацькі чемпіонати – U-14, U-15, U-16".
Він ішов звичним шляхом молодого гравця – тренуватися більше за інших, чекати свого шансу і вірити, що далі буде вищий рівень. Однак все змінилось. Лютий 2022 року розірвав звичне життя мільйонів українців. Для Єгора той час теж став межею між "було" і "стало".
Єгор Дирда на фоні зруйнованого росіянами будинку в Харкові / Фото із соцмереж
Харків стрімко змінювався, коли знайомі вулиці наповнювалися сиренами, вибухами, нервовими зборами речей і постійною тривогою за завтрашній день. Родина вирішила виїжджати і саме та поїздка стала точкою неповернення.
"Спочатку планували виїжджати ввечері, але мамі було страшно, тому вирішили, що зранку 26-го будемо їхати. Потім зайшли в автобус, виїхали, трохи проїхали – ніби все нормально. На дорогах дуже багато розбитої техніки, машин майже не було. Проїжджаємо Волохів Яр – і починаються обстріли.
Стріляли, напевно, секунд 15-20. У моїх руках був телефон, він одразу весь опинився у крові. Люди почали кричати, виникла дуже велика паніка в автобусі. Спробував зателефонувати татові, але через те, що на телефоні було багато крові, я навіть не міг його розблокувати", – згадує Єгор.
Момент поранення врізався в пам’ять до деталей.
"Відчуваю, що мені в ліву стопу влучає спочатку, потім задня частина оніміла. Далі відчуваю, що в ікру. Одразу пригнувся. Автобус зупиняється, був вибух гранати, автобус трохи відкинуло. Потім настала тиша. Забігають солдати із ворожими стрічками, починають погрожувати автоматами. Потім витягли з автобуса і вже почали допомагати, бо побачили, що ми цивільні люди. Ми попросили, щоб нас відправили до лікарні, і так нас доставили туди. Там було дуже багато різних нюансів, бо вони не дуже хотіли нас везти".
Усього за кілька хвилин футбол, мрії і старе життя відійшли на другий план. Попереду на Єгора чекала зовсім інша боротьба – за здоров’я, рух і шанс колись знову повернутися на поле.
Єгор Дирда у лікарні / Фото з особистого архіву
Коли людині, яка мріяла про професійний футбол, рекомендують забути про м’яч і думати, чи зможе вона нормально ходити, це звучить жорстоко. Але саме такою стала нова реальність героя матеріалу.
"Коли тільки почали зашивати рани, то казали: дай Боже, щоб ходив. Були розмови, що можуть взагалі відрізати ногу чи ще щось. Потім уже сказали, що все нормально, але десь два роки можу ходити з палицею і буде дуже складно рухатися. А нервові закінчення лікуватимуться роками – мінімум п’ять, а можуть і взагалі повністю не відновитися", – згадує він.
Сам Єгор не приховує: найбільше боявся саме того, що більше не зможе грати.
"Я навіть коли зашивали рани, то одразу питав лікарів тільки за футбол. Було образливо, що саме в ноги влучило. Відразу думав, що не зможу бігати, футбол грати тим більше".
З часом найгірші сценарії залишилися позаду, однак наслідки травми нікуди не зникли. Організм і досі нагадує про пережите у щоденних речах і на футбольному полі. Єгор каже, що й зараз права нога відчувається значно краще, тоді як у лівій досі зберігається знижена чутливість, яка не дозволяє повністю забути про поранення.
Єгор під час реабілітації / Фото з особистого архіву
Реабілітація тривала довго. Повернення до навантажень відбувалося поступово – короткі прогулянки, легкий біг, а вже згодом перші повноцінні тренування. Те, що раніше здавалося банальністю, довелося починати майже з нуля.
"Десь рік проходив реабілітацію. Уже потрошку починав бігати. Не футбол – просто 500 метрів міг трохи пробігти, і на цьому все", – зізнається футболіст.
Саме в період поступового повернення до форми в житті Єгора з’явилася можливість зробити наступний крок. Через товариша, який займався блогерством у Полтаві, він вийшов на представників Армата. У клубі знали його історію та вирішили дати шанс. За словами Єгора, президент клубу прямо сказав: вірить у нього як у футболіста і хоче бачити в колективі саме людину, яка пройшла такий шлях повернення.
Втім, ще до переходу, Дирда почав поступово входити у футбольний ритм через тренування в академії Ворскли. Після тривалої паузи це був перший серйозний контакт із грою, який допоміг знову відчути себе футболістом. Єгор згадує, що спершу було непросто. Позначалася трирічна перерва, а також природний страх перед жорсткими стиками й боротьбою, особливо після перенесеної травми. "Боявся цього найбільше", – зізнається він.
Єгор Дирда грає у благодійному матчі за Ворсклу / Фото з особистого архіву
Попри це адаптація відбулася швидше, ніж він сам очікував. Уже за кілька тижнів організм почав звикати до навантажень, а впевненість поступово поверталася. У Ворсклі він тренувався близько року, а невдовзі почав паралельно працювати й з Арматом.
Перший офіційний матч після повернення Єгор пам’ятає до дрібниць. Наприкінці 2023 року Армат зустрічався з Маестро – командою, яка виграла перший сезон медіаліги. Для самого героя той поєдинок мав особливе значення незалежно від рахунку. Армат поступився 1:3, однак результат відійшов на другий план. Значно важливішим було інше – Єгор провів весь матч без замін і вперше за довгий час знову відчув справжній ігровий ритм, напругу боротьби та емоції офіційної зустрічі.
"Я зіграв увесь матч без замін. Емоції були дуже позитивні, хоч ми і програли", – згадує він.
Окремо йому запам’ятався рівень суперників. За словами Єгора, проти нього діяв нападник, який на той момент виступав за Інгулець. Усвідомлення цього лише додало позитиву, адже стало ще одним підтвердженням: після всього пережитого він здатен конкурувати й почуватися впевнено на полі. Попри поразку, після фінального свистка переважали зовсім інші відчуття. Єгор згадує, що йому сподобалася атмосфера в команді, сам матч і головне – момент, коли футбол остаточно повернувся в його життя. Єдиним, чого бракувало того вечора, залишився лише позитивний результат.
ФК Армат / Фото прес-служби клубу
Утім із часом прийшли і успіхи. Разом з Арматом Єгор став срібним призером сезону, а також здобув Кубок Зірок UA Steel League. Сам футболіст зізнається, що найбільше йому запам’яталося саме срібло, адже той сезон став справжньою перевіркою характеру для всього колективу. За його словами, команда не раз витягувала матчі завдяки волі та внутрішньому характеру. Бували зустрічі, в яких Армат поступався 0:3 після першого тайму, однак, відпочивши, повертався зовсім іншим.
"Заходили в роздягальню, Селезньов міг сказати кілька слів, і ми виходили та забивали чотири. Так увесь сезон і минув".
Армат дістався фіналу, де в драматичному матчі поступився Профану з рахунком 2:3. Попри це Єгор називає ту кампанію однією з найбільш пам’ятних у своєму житті.
Єгор із Кубком Зірок / Фото із соцмереж
Кубок Зірок, своєю чергою, став окремим успіхом. У тому турнірі гравців Армата розподіляли по різних командах, а сам Єгор потрапив у склад екс-капітана Динамо Миколи Морозюка.
Поступово Армат став для Єгора значно більшим, ніж просто команда, у якій він отримав шанс після важкого періоду життя. Тут він знову відчув атмосферу роздягальні, командний дух і ту футбольну енергію, за якою встиг скучити. Окремо герой матеріалу відзначає вплив Євгена Селезньова, який став для багатьох молодших партнерів важливою фігурою не лише на полі, а й поза ним.
За словами Єгора, у повсякденному спілкуванні легендарний нападник завжди відкритий і готовий допомогти, однак під час матчів чи тренувань може бути дуже вимогливим. Саме цим, переконаний Дирда, досвідчений форвард і задає правильний рівень усередині колективу.
"Він усе розуміє. Коли дізнався про мою ситуацію, одразу сказав: якщо треба якась допомога – звертайся. У нас був хлопець у команді, в якого вилетіло коліно, і Селезньов допоміг йому з реабілітацією, знайшов лікаря із Шахтаря. У цьому плані дуже сильно допомагає команді. Можна сказати, він для нас як батько. Якщо щось каже в роздягальні, ми це дуже близько сприймаємо. Починаємо грати не тільки за себе і команду, а й за нього. Бо для нього немає другого чи третього місця – існує тільки перше. І він це неодноразово каже".
Завдяки медіафутболу Єгор перетнувся з багатьма відомими людьми із футбольного середовища. Найбільше йому запам’яталися матчі проти Артема Мілевського та знайомство з Віктором Вацком. Каже, що Мілевський у спілкуванні дуже приємний і простий, але на полі ще той хитрий суперник – трохи зачепиш, і він уже падає, хоча все це робить з посмішкою. А от Вацко, за словами героя, справив враження дуже доброї та відкритої людини, з якою було справді приємно поспілкуватися.
Втім навіть після повернення до активної діяльності наслідки поранення повністю не зникли. Єгор зізнається, що й досі відчуває слабкість у лівій нозі. Це проявляється як у звичайному житті, так і під час тренувань та матчів. Іноді доводиться підлаштовуватися навіть у дрібницях – наприклад, вибирати екіпірування або уникати зайвого навантаження на ушкоджену ногу.
"Іноді не можу тренуватися у штанах, бо повітря нагрівається, заднє стегно починає дуже напружуватися. Через це навіть узимку можу тренуватися у шортах і гетрах. А от у штанах взагалі не можу", – зізнався Дирда.
Попри все, сам герой переконаний, що пережите суттєво змінило його характер і ставлення до життя. Якщо раніше невдалий матч чи поганий період могли сильно вибити з рівноваги, то зараз багато речей сприймаються інакше. Пам’ять про лікарню, відновлення та шлях назад у футбол допомагає дивитися на труднощі спокійніше.
"Після поганого матчу можеш засмутитися, але потім згадуєш, який шлях пройшов, щоб просто повернутися на поле. І вже на все дивишся по-іншому".
Окрім футболу, важливою частиною його життя стало блогерство. Єгор з усмішкою каже, що зняти якісний ролик іноді навіть складніше, ніж провести матч. Адже гра закінчується фінальним свистком, а над контентом потрібно думати ще довго після цього – обміркувати ідею, організувати зйомку, змонтувати та подати для глядача. Саме тому зараз він намагається поєднувати два напрями – футбол і медіа. А саму Медіалігу сприймає ширше, ніж просто розважальний формат. На його думку, це водночас і шоу, і реальний шанс для гравців проявити себе, отримати впізнаваність та навіть перейти на серйозніший рівень.
"Є випадки, коли гравці Медіаліги виступають за команди з області, які потім грають проти Шахтаря в Кубку України. Там четверо гравців виходили на матч проти "гірників". Тобто з Медіаліги можна фактично зіграти проти півфіналіста Ліги конференцій останнього сезону".
Попри всі досягнення, Єгор тверезо оцінює ситуацію і визнає, що до професійного футболу через стан здоров’я вже навряд чи повернеться. Однак амбіції нікуди не зникли. Він хоче виграти Медіалігу разом із командою, а також реалізувати нові контент-проєкти, пов’язані з українським футболом. Один із задумів – провести день або навіть тиждень усередині клубу УПЛ і показати це життя зсередини.
У футболі часто говорять про характер, але для кожного це означає щось своє. Для Єгора Дирди – це пройти складний шлях від лікарні до повернення в гру та не втратити бажання рухатися далі.
"Найголовніше – вірити в себе і ніколи не здаватися. Треба мати дисципліну. Якщо сказали вчасно пити ліки чи робити уколи – отже треба робити. І тільки тоді буде результат", – підсумовує наш герой.
