"Ребров зависав у повітрі, як Джордан": сенсаційно вивів Лівий Берег в УПЛ, забив Шахтарю Невіо Скали, грав до 39
Інтерв’ю "Футбол 24" з Віталієм Перваком, головним тренером Лівого Берега, а в минулому – непоступливим захисником Олександрії, Волині, Прикарпаття, тернопільської Ниви.
Віталій Первак / Фото ФК Лівий Берег
Лівий Берег вихором увірвався у Прем’єр-лігу. Щастя звалилося на голову несподівано, за лічені дні до старту нового сезону, який кияни готувалися провести серед Першої ліги. Зняття СК Дніпро-1 було лише шансом, вузьким вікном можливостей, яким ще належало скористатися. І андердог зробив це, почергово здолавши вчорашніх представників еліти Металіст 1925 та Минай.
Часу на комплектацію складу під УПЛ не було зовсім. Тож Лівий Берег залетів на вогник тими силами, які мав у наявності. У перших трьох турах справдилися найгірші припущення – три поразки, жодного забитого м’яча. Але дебютна перемога над Чорноморцем багато чого змінила у психології хлопців з лівого берега столиці. Вони повірили у себе.
Зараз, перед вирішальною третиною чемпіонату, "жовто-зелені" на чотири очки відірвалися від зони перехідних матчів і на цілих сім – від зони вильоту. Перемогами над Вересом та Чорноморцем (по два рази), ЛНЗ і Ворсклою, нічиєю з Поліссям, впертою грою проти Шахтаря підопічні Віталія Первака змусили себе поважати.
Цей 54-річний спеціаліст – не новачок у тренерському ремеслі. Відігравши майже два десятиліття на позиції оборонця, Первак увійшов до тренерського штабу Олександрії, де упродовж багатьох років асистував Володимиру Шарану. І саме Лівий Берег – його перший сольний проект.
"Лукаку є Лукаку. Зробив свою чорну справу"
– Віталію Миколайовичу, пропоную почати із головної теми останніх днів. Після фіаско збірної України у Бельгії фахівці та вболівальники поділилися на два табори. Одні звинувачують головного тренера, інші вказують на великі кадрові проблеми нашої команди. Ви до якого табору належите?
– До жодного з них. Звісно, що я підтримую збірну України і її тренерський штаб, але клас Бельгії, на жаль, вищий. От і все.
– Наскільки могли б вплинути на події Мудрик, Маліновський, той же Конопля?
– Навіть якби були у збірній ті футболісти, яких ви назвали, все одно – де Брюйне, Ванакен, Лукаку, Троссар – ці гравці атаки вищі за рівнем. Що б там преса не писала за де Брюйне, цей футбольний "дідусь" на полі робив усе, що хотів. Ванакен – так само. А Лукаку є Лукаку. Порозпихав усіх наших центральних захисників і зробив свою чорну справу.
– У коментарі зараз краще не заходити. Вболівальники ополчилися проти Реброва і вимагають його відставки. Що відчуває тренер у такі моменти?
– Мені б не хотілося обговорювати цю тему взагалі. То не мій рівень. Так чи інакше, я підтримую тренера і всіх наших хлопців. Терпіли-терпіли, але за 16 хвилин напропускали. Коли клас суперника вищий, витримати дуже складно. Це також урок на майбутнє. Можливо, будуть якісь інші дії від тренерів і гравців. А зараз від мене – лише слова підтримки тренерському штабу та футболістам.
– Ви, мабуть, знайомі зі Сергієм Станіславовичем особисто і на полях свого часу перетиналися, як суперники?
– Ні, ми особисто не знайомі. Але на футбольних полях 90-х зустрічалися неодноразово, так.
– Його роботу оцінюватимуть за результатами відбору до ЧС-2026. Як вам група збірної України – Франція, Ісландія та Азербайджан?
– Рівна група. Французи, звичайно, фаворити. З Ісландією ми не так давно грали. Ця команда може стати великим сюрпризом. А може й не стати – зміна поколінь, ніхто не знає, як воно піде. Азербайджан не вражає, але то таке діло. Від циклу до циклу щось може змінитися. Усі спеціалісти знають, що прогнози – справа невдячна.
"Хотілося б грати у футбол, а не сидіти в бомбосховищі"
– Поки всі стежили за збірною, Лівий Берег готувався до вирішального відрізку чемпіонату. Ваші враження від спарингу з ЛНЗ (0:2)? Що вдалося налагодити у грі за цей період паузи?
– У цьому контрольному матчі ми дали можливість проявити себе футболістам, які мають мало ігрової практики. Більше дати не могли, бо прибули на Шахтар, день побули вдома і поїхали до Чорноморця. Повернулися – матч з Вересом. А поїхали у Кривий Ріг – і гру пропустили всі. Настала міжнародна пауза, належало надати вихідні – щоб гравці відпочили навіть один від одного. Маємо травмованих – вони займалися за індивідуальною програмою.
Від спарингу з ЛНЗ я очікував гіршого. Але побачив, що в роботі над фізичними кондиціями ми на правильному шляху. Від черкащан пропустили два голи лише через те, що ігрової практики було замало. А в цілому виглядали нормально.
– Крім лазарету і гравців, які мають мало практики, ще щось непокоїть вас перед фінальними турами?
– Непокоїть на сьогоднішній день наш бразилець Сідней. Він проходить лікування від травми. Повинен був приєднатися до загальної групи після ЛНЗ. Але зробили контрольний МРТ і виявили, що лікування треба продовжити. Дієго, інший наш легіонер, вирішує візові питання у Польщі. А так – усі в строю і готуються до гри.
– Дієго Енріке приїхав лише взимку. Ваші перші враження від знайомства? Які його сильні сторони? Наскільки він технічний?
– Він, звісно, технічний, бо ж із Бразилії. Іноді хлопці жартують: "Ти якийсь небразилець". Але це нормальна атмосфера в команді. Дієго адаптується до нашого футболу. На зборах у Туреччині більше матчів та ігрової практики було. А тут він побачив усе на власні очі – які швидкості, яка напруга, яка силова робота. Думаю, підведемо бразильця до оптимальної готовності. Підходить той час, щоб випускати його на поле.
– У 20 матчах Лівий Берег забив лише 12 м’ячів. При цьому аж шість перемог в активі вашої команди. Як вам вдається витискати максимум із мінімуму?
– (Усміхається) Ось так виходить. Ми готуємося до всіх ігор, хочемо забити. Але в стартовому відрізку чемпіонату, перші 2-3 місяці, не все так складалося, як би ми хотіли. Хлопці додають у футбольному плані, а також у психології. Впевненості у нас точно стало більше.
– Зимово-весняний проміжок – дуже успішний. Чотири перемоги і тільки одна поразка, до того ж від Шахтаря…
– Ми пройшли адаптацію до елітного дивізіону. Хлопці стали по-спортивному злішими. Їм вже набридло бути тими хлопчиками, які навчаються футболу у Прем’єр-лізі. Вони хочуть безпосередньо брати в ньому участь на серйозному рівні. Головне – скерувати їхнє бажання у правильне русло.
– Яким матчем у виконанні своєї команди ви були найбільше задоволені і в ігровому плані, і в плані результату?
– У плані результату – попередня домашня гра з Вересом. Буває, що задоволений результатом, але не зовсім задоволений грою. Та це такі наші робочі моменти. Що б ми не говорили, не малювали на комп’ютерах, головне – результат.
– Матч із Кривбасом довелося відкласти. Які враження від екстремальної поїздки у Кривий Ріг?
– Враження позитивні тільки в тому, що у такому місті, як Кривий Ріг, де тривоги лунають по 18 годин на добу, ще присутній футбол. Велика шана криворізьким керівникам, які управляють футболом. Але хотілося б грати у футбол, а не сидіти в бомбосховищі. Більше нічого додати.
– Лівий Берег справді пропонував зіграти в Києві і взяти на себе всі витрати?
– Не можу коментувати те, чого не знаю.
– Є інформація, що у Кривому Розі вже не залишилося жодного цілого готелю. Усі пошкоджені після прильотів. Як бути далі?
– Я про готелі також чув. Але як буде надалі – вирішуватиме Прем’єр-ліга. Ми можемо і в нас зіграти. Резервний стадіон Кривбасу – Колос Ковалівка. Ситуація змінюється кожного дня. Ніхто не знає, як воно буде. Щось загадувати, пропонувати – недоречно. Люди на місці, вони ризикують життям щодня, ми не маємо права щось їм розповідати чи доводити.
"Плавати в морі і підтягуватись на турніку з Павловим ніхто не ризикне"
– Цього вікенду приймаєте Олександрію – клуб для вас зовсім не чужий. Які емоції переповнюють?
– Усі розуміють, що приїжджає команда, яка перебуває серед призерів і претендує на єврокубки. Ми передивлялися Олександрію, слідкуємо, робимо відеоаналіз. Але м’яч круглий, трава – зелена. Буде цікаво.
– Що в грі команди Ротаня створило вам найбільше проблем у матчі першого кола?
– Олександрія – дуже зіграна команда. Без слабких місць. Кожна лінія доповнює одна одну. З такою збалансованою командою дуже складно грати. У першому колі не дали вони нам зробити нічого взагалі. Пов’язали по руках і ногах. У меншості ми ще якийсь час терпіли, але два стандарти зіграли свою роль. Олександрія на стандартах дуже сильна. Зараз є над чим задуматись.
– Дивлячись у таблицю і враховуючи непереконливу форму Динамо та Шахтаря, Олександрія має шанси навіть на чемпіонство. Можете собі таке уявити?
– Знаєте, ми всі – забобонні, тож в Олександрії про це, мабуть, ніхто навіть не задумується. Я їм бажаю повторити і навіть перевершити успіх нашого тренерського штабу на чолі із Володимиром Богдановичем Шараном. Але тільки не в грі з Лівим Берегом (Сміється).
– А чи могли ви собі уявити після завершення минулого сезону, що Лівий Берег потрапить в еліту?
– Ми не могли собі такого уявити взагалі! СК Дніпро-1 так швидко знявся, що про це ніхто не міг додуматись. Якби ми таке хоча б припускали, то на трансферному ринку попрацювали б зовсім по-іншому. Натомість готувались до Першої ліги. Вийшло як вийшло. Та й хлопці мають можливість довести, що вони – не тільки першолігові футболісти.
– Якими словами налаштовували команду перед стиковими матчами? Чи пам’ятаєте ту розмову?
– Перед Металістом 1925 особливо не потрібно було налаштовувати команду. Ми знали, проти кого граємо. Вони ж у нас на стадіоні постійно проводили домашні матчі. Належало дисципліновано з ними зіграти в обороні і знайти свій шанс попереду, що ми й зробили. На Минай, знову ж таки, особливих слів не знадобилося, тому що фінал є фінал. Мої хлопці й самі були заряджені по максимуму, навіть довелося трохи заспокоювати, щоб не перегоріли.
– Ті дні наразі найщасливіші у вашій тренерській біографії?
– Фінал – звісно, що так. А ще – перша перемога в УПЛ, яка сталася в грі з Чорноморцем. Ми відчули, куди потрапили, ще в першому турі проти ЛНЗ. Тут за мінімальні помилки тебе одразу карають.
– У цьому сезоні головна мета – зберегти прописку?
– Так.
– Як ви оцінюєте матеріально-технічну базу клубу і чи дозволяє вона замахнутися на щось більше в наступному чемпіонаті?
– Перспектива – це така штука, сильно не обмежена. Щодо матеріально-технічної бази – ви бачили нашу інфраструктуру, бачили наш стадіон. Будується академія, манеж. Керівництво клубу добудувало ще одну трибуну. Все робиться з низу до верху. Як буде далі – побачимо трішечки пізніше.
– Почесним президентом Лівого Берега є легендарний Микола Павлов. Як часто спілкуєтесь? Чи ділиться метр тренерського ремесла своїм неоціненним досвідом?
– А знаєте, Микола Петрович присутній на іграх усіх наших вікових груп. І переглянув їх більше, ніж, мабуть, всі інші тренери структури Лівого Берега. Деколи зустрічаємось, розмовляємо, обмінюємось думками. Його слова і підказки мені завжди приємно чути.
– На турніку з ним не змагались?
– Плавати в морі і підтягуватись на турніку з Миколою Петровичем ніхто не ризикне (Усміхається).
"Дуже принципове дербі – аж іскри летіли"
– Ви народилися у Старокостянтинові, який майже щоночі потерпає від "шахедів". Хвилюєтесь за рідних і близьких? Постійно на телефоні?
– Так, так. Хвилюємося, розмовляємо. Є знайомі, друзі, військові. Але, знаєте, люди на місці – вони вже, на жаль, до цього звикли. Дай Боже, щоб усе було добре.
– У дитинстві ви мріяли стати пілотом?
– Звідки ви знаєте про це?
– Дедуктивним методом, Віталію Миколайовичу. Це ж Старокостянтинів!
– Усі діти мого віку, які виростали у 70-х поруч із військовим аеродромом, бачили все на власні очі. Навіть коли літаки пролітають над 5-поверховими будинками, ніхто на це не звертає увагу, бо всі вже звикли. Звісно, багато хлопчаків мріяли стати льотчиками, але це не кожному дано, треба мати відповідне здоров’я. Можливо і я хотів, але то вже таке. Суто особисте.
– Десь під вашим старим інтерв’ю бачив жартівливий коментар: "Як людина з таким прізвищем взагалі змогла стати футболістом?". Алкоголь вас оминув?
– До алкоголю я був байдужий. У нашій спортивній школі працював вимогливий тренер. Тож серед моїх одногрупників ніхто не курив. Він попередив одразу: "Хто курить – той більше не приходить". Що тут казати, виховання в ті часи було зовсім іншим.
– Професійну кар’єру ви розпочинали у мукачівських Карпатах і грали, зокрема, проти Ужгорода. Яким було давно забуте закарпатське дербі 90-х?
– У Мукачеві збирався повний стадіон, забиті трибуни. Точно не пригадую, але, по-моєму, один матч я навіть відіграв форвардом і забив гол у ворота Закарпаття. Запекла боротьба була. Дуже принципове дербі – аж іскри летіли.
– У Поліграфтехніку, яка потім стала Олександрією, ви приходили тричі. Найкращий спогад про виступи за цей клуб?
– Перший мій прихід, коли команду очолював Анатолій Іванович Бузник. Я приїхав із Мукачевого і перебував спочатку під враженнями. Цей стадіон Олімп, де зараз тренується Олександрія, був першою суто футбольною ареною в Україні. Я тоді вперше зрозумів, що таке дійсно професійний клуб. Усі футбольні моменти, на які ми зараз навіть не звертаємо уваги, бо звикли, в Олександрії впроваджували вже тоді. Існувала величезна прірва між олександрійським і закарпатським футболом.
Вдруге я прийшов у цей клуб при Роману Михайловичу Покорі. Команда вийшла у Вищу лігу. Вже був новий стадіон Ніка з дуже гарним газоном, вболівальники майже повністю заповнювали трибуни.
– Чопик на воротах, Чуйченко у нападі…
– Чуйченко попереду, ми всі позаду (Усміхається). Льоша Іванов також попереду десь там бігав. Так ми грали, такі часи були.
– У середині 90-х ви ще заїхали у Волинь. Кварцяний був тоді молодшим, тож кричав енергійніше та гучніше?
– Я вас розчарую. У Кварцяного я не грав ніколи. Саме в той момент Волинь тренував Анатолій Раденко, хороший такий дядько з Донецька. Барабасевич обіймав посаду президента клубу, а Кварцяного не було взагалі. Вони тоді вилетіли з Вищої ліги і виступали у Першій. Посіли четверте місце. Третім став Металург Маріуполь, який вийшов у Вищу лігу.
"З Ниви мене "пішли". Сказали, що я їм не потрібен"
– У тернопільську Ниву ви переходили за десять тисяч доларів. Комусь зараз розкажете – не повірять.
– Та чому ж не повірять? (Сміється). Так, переходив. Нива завезла у Волинь мішечок невеличкий. То були копійки на той час.
– Стандартна сума тодішніх трансферів?
– Важко сказати. Мені на той момент було вже майже 27, а тут пропонують Ниву Тернопіль. Хотілося нарешті потрапити у Вищу лігу. Тим паче, тернопільська команда була доволі віковою.
– Зрозуміло, що головними зірками Ниви виступали брати Капанадзе. Розрізняли їх без проблем?
– Це було легко. У нас зараз в команді брати Когути – от їх точно важче розрізнити, ніж братів Капанадзе. Тодішня Нива була досвідченим колективом. Юра Чумак на воротах, Біскуп, брати Капанадзе, Турянський, Фокін. А от Закотюк, Кирлик і я на їхньому фоні видавалися більш молодими футболістами. У 30 років і більше хлопці в "квадрат" заходили, щоб ви собі розуміли. Було цікаво. Ігор Петрович Яворський нам нудьгувати не давав.
– Хто з інших грузинських легіонерів здивував вас талантом, а хто, можливо, не дружив із дисциплінкою?
– Автанділа Гвіанідзе я застав. Був ще Каха Дгебуадзе, який зараз став ресторатором, розкрутив свій бренд "Мама Манана". Не так давно ми з ним зустрілися. Грузинська діаспора була в нас нормальна.
– Ви достатньо пограли і в 90-х, і в 2000-х. Відчули той момент, коли Вища ліга зробила квантовий стрибок?
– Коли Олександрія повернулася в УПЛ у 2011 році. От тоді був рівень най-найвищий. І Металіст Маркевича, і Ворскла Павлова, і Дніпро, Чорноморець, Карпати… Багато солідних клубів, серед яких виділялася потужна перша четвірка. На жаль, у 2014-му все закінчилося.
– А на початку "нульових" це ще не відчувалося?
– Тоді лише Динамо і Шахтар конкурували. Почали оживати Карпати і Дніпро із зовсім молодими Ротанем, Назаренком. Усе тільки зав’язувалося.
– Ви грали довго – до 39. З тернопільською Нивою в сезоні 2008/09 ще встигли стати чемпіоном Другої ліги. Пішли на мажорній ноті?
– Не я пішов, мене "пішли" (Усміхається). Я би ще грав і грав. Керівництво мене "пішло" і все, до побачення. Сказали, що я їм не потрібен.
"Чиї то дрова стоять?!" – питає Яворський"
– Отож, підсумуємо. Найкращий тренер у вашій кар’єрі?
– Вибачте, але я над цим взагалі не задумувався. Не хочу нікого ображати. Усі були гарними спеціалістами і достойними людьми.
– Найпам’ятніша перемога?
– Над Шахтарем, коли Нива Тернопіль виграла 2:0. Це був один із перших моїх матчів у Вищій лізі. Капанадзе забили два голи.
Віталій Первак (на передньому плані) у грі за тернопільську Ниву
– Найкращий гол?
– Не можу сказати, що мої голи були якимись видатними. Але у тому сезоні, коли Шахтар вперше став чемпіоном, я забив їм гол в Олександрії, зрівнявши рахунок. От його, мабуть, виділю.
– Найскладніший опонент?
– Дуже незручним суперником був Сергій Ребров. Як відомо, він невисокого зросту. Але вистрибував високо і зависав у повітрі, як Джордан. Він вже там на м’ячі, а ти тільки думаєш про те, що треба стрибати.
– Арбітр, до якого було найменше претензій?
– Хай мене вибачать, але я ніколи не звертав увагу на арбітрів. Багатьох знаю, деколи спілкуємось. У них дуже невдячна робота.
– А якимось горбилем чи бувальщиною поділитеся?
– У Ниві я мав "шестьорку" (ВАЗ-2106 "Жигулі", – Футбол 24). Приїхав якось на базу і запаркувався на місці головного тренера Яворського. Тоді я ще не знав, що він там свого "Мерседеса" ставить. Запаркувався я отже і пішов дивитись телевізор, який стояв у холі. Приходить Ігор Петрович, а вся команда сидить навколо телевізора. Тоді ж ні телефонів, ні інтернету не було. Всі збиралися біля телевізора і травили байки після вечері.
"Чиї то дрова стоять?!" – питає. А ніхто не може зрозуміти, до чого це він. Запитав і пішов. Минає кілька хвилин. Знову Яворський: "Чиї то дрова стоять? Біжіть заберіть". Ніхто нічого не розуміє, всі "хі-хі, ха-ха". Тренер повертається втретє: "Чиї дрова?!" – "Які дрова, Петрович?" – "Шестьорка чия стоїть?" – "Моя". – "Йди перестав". То ми ще довго потім з цього реготали.
