"Приємно, коли вдома зустрічають дитина з дружиною та теща, ще й борщем нагодують": Ндукве – 10 голів і фірмовий танець
Розмова "Футбол 24" із Денисом Ндукве – форвардом Вереса, одним із головних героїв 17-го туру УПЛ.
Денис Ндукве / фото: НК Верес
Друге коло УПЛ лише розпочинається, а вже підкидає нам яскравих виконавців і нових героїв. У матчі-відкритті весняної частини чемпіонату Верес – Полтава (3:2) найпомітнішою фігурою став форвард рівнян Денис Ндукве. Саме він віддав гольову передачу на перший м’яч "вовків" у момент, коли його команда поступалася 0:2, а на 65-й хвилині ще й самостійно поставив крапку в неймовірному камбеку, забивши переможний гол і принісши Вересу три очки.
Журналістка Футбол 24 Анастасія Прокопчук зателефонувала Денису Ндукве, аби розпитати про емоції після драматичного поєдинку, повернення після травми та інші цікаві теми, які залишилися поза межами поля.
– Денисе, початок другої частини сезону для вас вийшов майже ідеальним – гол і асист. Наскільки важливо було саме так повернутися, ще й з огляду на вашу відсутність через травму?
– Дуже приємно після травми вийти в другій половині сезону й одразу віддати асист та забити. Це завжди радісно. Але це тільки початок. Далі – більше.
– Восени ви два місяці пропустили через пошкодження. Що було складнішим – фізичне відновлення чи психологічне очікування?
– Думаю, що важко було саме психологічно. Фізично – то таке, а от психологічно було дуже важко.
– Чи виникали моменти, коли з’являвся страх, що після паузи буде важко повернути свій темп?
– Ні, я себе дуже добре знаю. Не з’являлися.
– У Вересі ви виступаєте на правах оренди. Наскільки це додає внутрішнього тиску? Адже потрібно не просто грати, а доводити щось і Вересу, і Ворсклі, і самому собі.
– На мене це ніякого впливу не має. Важливо те, які я перед собою ставлю цілі, і працювати більше над собою. Допомагати Вересу виконувати всі обов’язки, які ставить перед нами тренерський штаб та керівництво команди.
– А як вас прийняла роздягальня Вереса? Хто найбільше допоміг адаптуватися в новому колективі? З ким ви зараз товаришуєте?
– Чесно, дуже важко виділити когось. З усіма ми дуже добре спілкуємося. Можна сказати, як одне ціле.
– Верес – команда характеру та боротьби. Ви відчуваєте, що це ваш стиль футболу?
– Так, звичайно, відчуваю, що це мій стиль. Нічого більше сказати не можу.
– Друга ліга, Полісся, Ворскла, тепер Верес – який головний урок ви винесли з попередніх років кар’єри?
– Ніколи не потрібно розслаблятися і треба постійно працювати. Постійно працювати та задавати планку.
– Чи були у попередніх клубах якісь курйозні або нестандартні історії, які й досі згадуєте з усмішкою? Пригадайте щось таке.
– Та ні, такого нічого не було насправді.
– Ви багато говорили про додаткову роботу поза тренуваннями. Що зараз входить у ваш "післятренувальний ритуал"?
– Зараз у післятренувальний ритуал входить з доцею погратися (Сміється).
– Ви народилися в Харкові та, як і всі українці, пережили початок повномасштабної війни. Як той період змінив ваше ставлення до футболу й життя загалом?
– Чесно кажучи, дуже важке запитання. Як і всім, було важко. Дякую, в першу чергу, ЗСУ за те, що вони дають можливість нам грати у футбол. Що вони дають можливість нам повернутися і грати.
– Чи відчуваєте ви, що у Вересі можете вийти на новий рівень? Якщо так – завдяки чому?
– Звісно, відчуваю. Завдяки всьому. Є все, щоб процвітати.
– Ви завжди впевнено говорите про великі цілі. Чи є конкретна особиста планка на цей сезон – за кількістю голів або результативних дій?
– Так, звичайно, є. У мене планка – забити не менше 10 голів та бути з Вересом не нижче шостого місця.
– Якщо не футбол, ким би ви могли бути?
– Бійцем (Сміється).
– Подобається цей спорт?
– Так, подобається UFC. Дуже подобається.
– Чи є у вас якісь позафутбольні таланти?
– У душі співаю дуже добре.
– Справді, в одному з інтерв’ю ви розповідали, що співаєте в душі й вигадуєте тексти. Чи не думали записати щось жартома для команди – наприклад, після важливої перемоги?
– Ні (Сміється). У мене для команди є фірмовий танець. Хлопці знають.
– Ви вже згадували про сім’ю. Наскільки по-іншому ви сприймаєте перемоги й поразки, коли вдома на вас чекають дружина й донька?
– Звісно, по-іншому. Коли поразка – вдома підтримують. Дуже приємно, коли приходжу, а вдома зустрічають дитина з дружиною та теща, коли приїжджає. І стає набагато простіше, коли ще й борщем нагодують.
– Ваша дружина наразі при надії. Ви чекаєте на сина – вже придумали ім’я?
– Ні, ще ні. Я сподіваюся, що вболівальники або хтось допоможе.
– Повернемось до футболу. Ви маєте можливість грати за збірну України або Нігерії. Ця тема зараз на паузі, чи це постійна внутрішня мотивація?
– Внутрішня мотивація.
– А яка національна команда у вас в пріоритеті?
– Звичайно, збірна України.
– Якщо уявити, що наприкінці сезону ви дасте інтерв’ю, – що має статися у Вересі, щоб ви сказали: "Це був мій рік"?
– Забити 10 голів, щоб ми перемагали у кожній грі й були не нижче шостого місця з Вересом. І я скажу, що це був мій сезон.
