"Ми були егоїстичними невдахами": Джеррард – про збірну Англії, падіння проти Челсі, фінал ЛЧ у Стамбулі та геній Алонсо
Легенда Манчестер Юнайтед Ріо Фердінанд взяв інтерв'ю у не менш легендарного екс-гравця Ліверпуля Стівена Джеррарда. "Футбол 24" переклав найцікавіше з розмови цих двох культових футболістів.
Стівен Джеррард та Ріо Фердінанд / Скріншот
– Привіт, Стівене, як ти? Я чув, ти став дідусем цього літа. Чесно кажучи, ти наймолодший на вигляд дідусь, якого я коли-небудь бачив.
– Та ні, трохи сивини в мене додалося. Я тому й підстригся. Насправді справи йдуть чудово.
кстати
– Перший, про кого я хотів би тебе запитати – це Майкл Оуен. Він був у мене на попередньому інтерв'ю. Ми з ним багато говорили про тебе. Але чи такий же він у житті, яким є перед камерами?
– Ми з ним пройшли всю систему Ліверпуля. Я знаю його, як облупленого. Я вважаю Оуена недооціненим гравцем, всі забули, яким сильним він був у віці з 17 до 23 років, коли травми його не турбували. Але, якщо чесно, у футболі він був справжньою твариною – дуже неприємним для суперників. Можливо, саме ця нелюбов до опонентів принесла йому "Золотий м'яч" свого часу.
рекламная информация
HLIBNY DAR. Витримана мʼякість. Тобі справжньому!
– Якщо порівнювати Оуена з Руні, то хто кращий?
– Їх не можна порівнювати напряму. Вейн Руні був найкращим гравцем у збірній Англії, з яким я грав. Він умів усе на полі. Його б я швидше порівнював із Луїсом Суаресом, який також був дуже універсальним нападником. А Оуен, як і Торрес – це інший тип форвардів.
– А серед гравців центру поля хто був найкращим в АПЛ: Лемпард, Скоулз чи ти?
– Я завжди буду ставити на себе. Але це залежно від компонентів гри. У вмінні забивати голи і вриватись в штрафний майданчик – Лемпард найкращий. Скоулз був найкращим у контролі м'яча, вмів диригувати грою, задавати темп. А я хотів робити це все разом. Для мене півзахисник – це той гравець, який уміє все на полі. Чесно кажучи, я старався бути найкращим в плані всіх аспектів гри: оборона, захист, універсальність, перехідні фази і так далі.
– Мені це подобається. Знаєш, в Америці, наприклад, це нормально казати фразу: "Я найкращий". А в нас у Британії це сприймають, немов самовпевненість.
– Тебе також постійно порівнювали з Джоном Террі, хоча ви були різними. І мене найбільше злить зараз, що в збірної Англії був такий підбір виконавців, але за 15 років ніхто з тренерів не зміг зробити так, щоб ми запрацювали разом – як команда.
Частина провини в цьому й на мені також, адже інколи я не віддавався на повну за збірну. Всі тренери хотіли, щоб я, Лемпард і Скоулз грали разом. Але інколи когось варто було залишати на лаві запасних, навіть якби цей вибір падав на мене. Ми в тій збірній Англії були егоїстичними невдахами.
Я дивлюсь зараз телевізор і бачу, як Каррагер спілкується зі Скоулзом та Невіллом, немов вони найкращі друзі, а я спілкуюсь з тобою... То чому ми не могли товаришувати раніше, коли нам було років по 20 і більше? Мабуть, це було наше его, суперництво і загалом культура англійського футболу тих часів. Ми так і не стали справжньою командою.
– Я теж думаю, що справа була в градусі суперництва Манчестер Юнайтед, Ліверпуля та Челсі.
– Відверто кажучи, я лише на 9-й чи 10-й день зборів відчував справжнє єднання збірної. А потім міжнародна перерва закінчувалась і ми повертались у клуби. У цьому плані Гарет Саутгейт недооцінений, адже йому вдавалося зробити збірну Англії єдиною командою.
– Хто зі сучасних півзахисників може досягнути того, чого досягли легендарні гравці центру поля у наш час?
– Я б виділив Деклана Райса і Джуда Беллінгема. Також зараз я дивлюся на те, як грає Педрі, і одразу згадую, як ненавидів грати проти гравців Барселони. Мені хотілося якось поставити корпус, нав'язати боротьбу, але Бускетс, Хаві та Іньєста завжди діяли колективно. Їх було майже неможливо переграти. Думаю, в сучасному футболі я б так не цінувався, як колись, адже гра стала більш динамічною, тактичною і технічною. Я б частіше отримував вилучення в сучасному футболі. А от Скоулз, мабуть, ідеально підійшов би для цих часів.
кстати
– А коли була найкраща версія Стівена Джеррарда?
– Напевно, з 2004 по 2007 роки. Рафаель Бенітес зробив мене вільним художником і я відчував свободу. Потім ще був відтинок з 2009 по 2011 роки. Особливо тоді, коли попереду мене грав Торрес, а позаду Алонсо і Маскерано.
– Як же ви не виграли АПЛ з таким складом?
– Через вас (Манчестер Юнайтед, – прим.). А потім ми не зберегли кістяк команди. Звісно, мене досі переслідує сезон 2013/14, але один титул ми повинні були взяти навіть до цього. Просто тоді керівництво клубу не було готовим підсилювати основу, як це робили в МЮ. Наведу приклад: у Ліверпуля був вибір підписати Ель-Хаджі Діуфа або Ніколя Анелька. І ми підписали Діуфа. Просто на основі кількох матчів на чемпіонаті світу. Хоча Анелька перед цим провів шість років на топ-рівні.
– Який момент був найвизначнішим у твоїй кар'єрі?
– Мої найкращі моменти в кар'єрі завжди відбувалися після невдач: травм, поганих ігор та серій поразок. Я завжди вмів перезавантажуватися, використовувати невдачі, як паливо. Це була мотивація добиватися чогось більшого. Для мене ніч у Стамбулі в 2005-му проти Мілана завжди буде найкращим моментом кар'єри. Я завжди не стільки думав про перемоги, скільки намагався уникнути поразки. Так само було і тоді.
– Я повністю згоден. Я не думав про те, як виграти. У моїй голові була фраза: "Ми не можемо програти!". Тому хочу запитати тебе про біль від поразок. Та помилка у 2014 році проти Челсі, яка коштувала Ліверпулю чемпіонства – наскільки часто ти думаєш про той момент? Бо я частіше замислююся про свої помилки, ніж про хороші моменти.
– Мені важко, коли я згадую про помилку в грі з Челсі. Я відчуваю себе жахливо в такі моменти. Всі невдачі у кар'єрі часом спливають в моїй пам'яті, але я навчився жити з цим досвідом. І ось, я сиджу тут через 11 років після того матчу і все ще говорю про те, що жодного разу в кар'єрі не виграв Прем'єр-лігу. І мова не лише про той рік, а про весь мій час в АПЛ. Я зобов'язаний був виграти її в ролі капітана Ліверпуля, але не склалося...
– Поговорімо про твою тренерську кар'єру. Що найбільше тобі подобається в тренерстві?
– Коли я був гравцем, то не хотів думати про тренерську кар'єру. Але після того, як закінчив грати, в душі з'явилась величезна порожнеча. Тому я пішов спочатку працювати в академію Ліверпуля, а потім у мене з'явився варіант з Рейнджерс. Це було ідеальне влучання. Мені подобалось мотивувати гравців, впливати на гру по-новому, працювати індивідуально з кожним футболістом. Таким чином я заповнював прогалини, які залишились після завершення моєї кар'єри футболіста.
Але робота тренером значно важча, ніж роль капітана. Ти не можеш говорити те саме, що казав, коли був футболістом. Тоді можна було бути чеснішим і жорсткішим. Сучасному тренеру треба бути м'якшим на слівце, адаптуватися до гравців, адже в кожного своя індивідуальність. Але це неймовірно прекрасна робота, хоч моя тренерська кар'єра склалася не найкращим чином. Я маю на увазі моє звільнення з Астон Вілли. Особливо важкими були останні 6-7 матчів, коли я відчував, що не можу достукатися до гравців. Це жахливе відчуття: ти викладаєшся на максимум, працюєш ще інтенсивніше, але нічого не виходить. Я втратив контроль і гравці команди мені вже не допомагали.
Робота в Аль-Іттіфаку у Саудівській Аравії також була цікавим досвідом. Це зовсім інший футбол у порівнянні з європейським. Там я мав свободу і простір для розвитку. Тиску з боку керівництва геть не було, хоча, звісно, кожен клуб хоче лише перемагати. У порівнянні з цим досвідом в Астон Віллі було важче. Це прикро, бо в перші шість місяців справи в Бірмінгемі були чудовими. Ми підняли команду з 17-го місця, за статистикою були в топ-8 команд АПЛ. Але в якийсь момент я просто втратив контроль над командою і все посипалося. Всі три команди, з якими я працював, були різними, але це неоціненний досвід.
– Ти б хотів спробувати знову?
– Так. Я б дещо змінив, покращив би багато речей, які не помічав раніше. Хотілось би зібрати інших людей поряд зі собою. Зараз я якраз працюю над новими ідеями. Подивимось, що буде далі...
– Як тренери формують свої штаби?
– Я знаю свої сильні сторони й знаю слабкі. Тому я обираю людей спеціальної компетенції, які будуть доповнювати мої вміння. У Рейнджерс в нас була ідеальна команда, ми стали чемпіонами, пройшовши сезон без поразок. А ось в Астон Віллі та Саудівській Аравії було багато кадрових перестановок у тренерському штабі.
Зараз я проводжу час із сім'єю, але відчуваю, що в мене залишилися незавершені справи. Хотілося б нового виклику. Якщо ідеальний варіант з'явиться – я вхоплюсь за нього. Якщо ж ні – буду чекати. Але я хочу працювати з командою, яка буде боротися за перемоги.
Після відходу з Саудівської Аравії мені дзвонили п'ять клубів, але я був не готовий. Тоді у мене не було готового штабу або просто був не найкращий момент для змін. Якщо ж буде правильний дзвінок у правильний час від правильного клубу – я обов'язково відгукнуся.
– А як тобі Хабі Алонсо?
– У ролі гравця чи тренера?
– У ролі тренера. Ти очікував такого рівня від нього?
– Мене не дивує його зліт тренерської кар'єри. Все тому, що гравцем він був дуже розумним, багато підказував партнерам. З ним було так, немов ти граєш з тренером на полі. Це в хорошому значені. Запитай Рафаеля Бенітеса – він скаже те ж саме. Хабі можна було слухати кожен день, він був тренером в тілі гравця. І одна із причин, через яку Бенітес вирішив підписати Алонсо в Ліверпуль – це його бачення гри, він розумів усе. До речі, батько Алонсо також був тренером і хорошим гравцем. Для мене Хабі в Реалі – не сюрприз, я за нього дуже радий.
– Що ти думаєш про перехід Трента в Реал? Він виріс у Ліверпулі, грав в академії, став топ-гравцем команди, але покинув клуб. На чиєму боці ти?
– Будь-який гравець, коли за тобою приходить Барселона або Реал Мадрид, зійде з розуму. За мною також свого часу приходив Реал. Серйозно, Моурінью кликав мене і це запаморочило мені голову. Тоді не було такого резонансу, як це сталося з Трентом. Але все швидко закінчилось, адже я відмовився робити речі, які від мене вимагав Реал для трансферу.
кстати
– А ти згоден з тією критикою, яку Трент отримував? Зі свистом на Енфілді?
– Я це розумію. Я також отримував критику, коли ледь не перейшов у Челсі. Наступний гравець Ліверпуля, який пофліртує з Реалом або Барсою – також її отримає. І це нормально. Ми граємо у футбол – гру, яку дивляться мільйони людей. Очевидно, що ти отримуватимеш критику. Навіть від тих, хто ще вчора носив футболку з твоїм ім'ям. Але дехто переходить межу, особливо якщо починаються особисті погрози. Ось це неправильно.
– Останнє запитання: коли біля Енфілда поставлять пам'ятник Стівену Джеррарду? Я готовий підписати петицію щодо цього. Я бачив багато статуй футболістів, коли ж з'явиться твоя?
– Якби ти знав, що цей клуб зробив не лише за час моєї кар'єри, а й з моменту, як я перестав бути гравцем Ліверпуля. Якби ти знав про ту пошану, яку цей клуб дарує мені, це б вразило твою уяву. Ті телефонні розмови, які у мене були з керівництвом, речі, які вони зробили для мене та моєї родини. Запрошення на різноманітні події й всіляка турбота – і це все після того, як я припинив бути гравцем. Це все просто вразило б тебе.
Мені не потрібна статуя, щоб відчути любов Ліверпуля, її було достатньо та завжди буде вдосталь. Моя повага до Ліверпуля стала тільки сильнішою та міцнішою з того дня, як я закінчив професійну кар'єру. Раніше я думав, що після завершення кар'єри ти просто розчиняєшся в повітрі. Але Ліверпуль подарував мені ще більше любові, турботи та поваги після того, як я перестав грати за них.
