"Я вбив свою команду": найепічніша розв’язка в історії Ла Ліги – як розгубити 9 очок і програти корону одним ударом
"Футбол 24" згадує іспанську драму, яка розігралася у травні 1994-го.
Джукіч і його Депортіво у нокауті / D.R.
"Сьогодні мої ноги були з каменю"
Мірослав Джукіч
89 хвилин усі спроби господарів розмочити рахунок, забивши такий омріяний "золотий" гол – вінець сезону – безжально розбивалися об мур суперників. Команда гостей, якій вже нічого не було потрібно від цього турніру, вийшла на поле напрочуд вмотивованою і билася, наче на кін поставили її життя.
І ось, коли резервний арбітр вже готувався просигналізувати табличкою, скільки доданих хвилин надії залишились у фаворита, головний суддя свиснув, вказавши на 11-метрову позначку. Переповнена арена підірвалася у радісному екстазі. Дехто навіть поквапився привітати товариша з перемогою. "Чемпіонство у ногах Мірослава Джукіча!" – вигукнув коментатор прямої трансляції. На гравця, який встановив м’яч, втупилася вся Іспанія. Секунди здавалися вічністю.
Участь в азартних іграх може викликати ігрову залежність. Дотримуйтесь правил (принципів) відповідальної гри
ТОВ “СЛОТС Ю.ЕЙ”. Ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення букмекерської діяльності у мережі Інтернет від 05.12.2024 (Рішення комісії з регулювання азартних ігор та лотерей №559 від 21.11.2024).
…Восени 1993-го зіркова Барселона Йохана Кройфа не без проблем впоралася з київським Динамо у Лізі чемпіонів і помітно пробуксовувала у Прімері. Ситуацією скористався сенсаційний Депортіво з Ла-Коруньї, котрий ніколи нічого не вигравав серед еліти, а найвищим досягненням у його історії залишалося віце-чемпіонство 1949/50. Команда легендарного Арсеніо Іглесіаса виявилася сильнішою за Барсу у жовтневому поєдинку на Ріасорі (1:0), а з дванадцятого туру взагалі очолила турнірну таблицю Ла Ліги.
Поки каталонці продовжували втрачати очки, Кройф скандалив, а Ромаріо перевіряв на міцність щелепу Сімеоне (після чого отримав резонансний бан), темна конячка з північного заходу Іспанії нарощувала перевагу. Максимальний відрив першого місця від переслідувачів становив 6 очок. За перемогу тоді ще нараховували 2 бали, тож за теперішніми мірками це були б солідні 9 пунктів. Експерти все частіше припускали: Депортіво – новий чемпіон Ла Ліги!
Проте зима лише закінчувалась. Барселона вчасно прокинулася зі сплячки. Ромаріо, позасмагавши на рідних пляжах, повернувся і з потрійною енергією повів "гранатово-синіх" за собою. У 26 турі каталонці влаштували вискочкам показову екзекуцію на Камп Ноу – 3:0. Перемога за перемогою – дистанція почала скорочуватись. На Депортіво, до того ж, тиснули ще й завищені очікування від усіх, кому набридло домінування команди Кройфа.
У чемпіонських раундах лідер двічі поспіль спіткнувся, що й мало вирішальне значення.
35 тур. Леріда – Депортіво – 0:0
36 тур. Депортіво – Райо Вальєкано – 0:0
37 тур. Логроньєс – Депортіво – 0:2
Тим часом "Блауграна" набрала ідеальний хід.
35 тур. Сельта – Барселона – 0:4
36 тур. Барселона – Спортінг Хіхон – 4:0
37 тур. Реал – Барселона – 0:1
Доля титулу вирішувалась 14 травня. Депортіво все ще випереджав Барсу на одне очко і приймав Валенсію. Каталонці грали вдома зі Севільєю. Їм належало перемагати й сподіватися, що виснажений конкурент зазнає чергової невдачі. Барселона мала перевагу і за особистими зустрічами, і за різницею м’ячів, тож навіть нічия у паралельному матчі її повністю влаштовувала.
Поки у Ла-Коруньї горіли нулі, на Камп Ноу пахнуло сенсацією. Сімеоне та Шукер двічі виводили Севілью вперед – на перерву команди пішли за рахунку 1:2. Однак у другому таймі гранд завчасно гарантував собі перемогу голами Стоїчкова, Ромаріо і Лаудрупа. Під кінець забив ще й Бакеро. Каталонія жадібно ловила новини з Ріасора. А там розігралася справжня драма.
Отримавши право на пенальті, гравці Депортіво розгубилися. Донато, штатного виконавця 11-метрових, на той момент уже замінили. А його співвітчизник Бебето, повагавшись якусь мить, не ризикнув взяти м’яч у спітнілі від хвилювання долоні. І тоді зголосився Джукіч. Дочекавшись дозволу, сербський захисник взяв розбіг із лінії штрафного майданчика.
"Я бачив у його очах тиск, – пригадує Хосе Гонсалес, голкіпер Валенсії. – Коли він підійшов до м’яча, мені стало зрозуміло, що битиме у лівий від себе кут. Туди пробивають, коли бояться промахнутись. Я кинувся – і почув тишу. Найгучнішу тишу в моєму житті".
Гонсалес не просто парирував м’яч, а взяв його намертво. Титул вислизнув із Ріасора в останній момент, залишивши чашу стадіону для гірких сліз.
Джукіч: "Я вбив свою команду. Ця провина залишиться зі мною назавжди. Сьогодні мої ноги були з каменю. Не можу засуджувати Бебето. Усі ми були паралізовані тиском. Просто я взяв відповідальність – і не впорався".
"Я не зміг, – зізнався Бебето в інтерв’ю Globo кількома роками пізніше. – У мене всередині все стиснулося. Відчував, якщо підійду до позначки, то не витримаю. Ті секунди здавалися вічністю. Я чув рев трибун. Бачив, як Джукіч бере м’яч, і молився, щоб він забив… Після гри я плакав у роздягальні. Люди казали, що я зламався. Але це була не боягузливість. Це був страх помилитися і зруйнувати мрію цілого міста".
Наступного дня опозиційно налаштована щодо Барселони преса вибухнула скандалом: каталонський клуб пообіцяв Валенсії премію, якщо вона відбере очки в Депортіво! Називалася сума в 25-30 мільйонів песет (близько 200 тисяч доларів). Деякі гравці Депора підтверджували цю версію: "Відчувалося, що "кажани" грають не тільки за себе".
Prima a terceros (винагорода третім сторонам) не заборонялася. Корупцією вважалися лише премія за поразку або купівля конкретного результату матчу. Згодом в Іспанії заборонили будь-яке фінансове стимулювання інших команд, вважаючи це порушенням спортивної етики. Президент Валенсії Фернандо Ройг ще довго відбивався від журналістів: "Нам ніхто нічого не платив. Ми виходили за честь клубу. Хочете бачити змову – спочатку доведіть".
То було останнє чемпіонство Кройфа і фактично кінець його великої Барселони. У наступному сезоні "блаугранас" стануть четвертими, а весною 1996-го піднімуться лише на одну сходинку – бронза. На місце легендарного Йохана прийде Боббі Робсон.
Бебето сумував недовго. Через два місяці після фатального матчу проти Валенсії він став чемпіоном світу зі збірною Бразилії.
Мірослав Джукіч зумів оговтатися після фатального промаху з позначки і відіграв за Депортіво ще три роки, після чого перейшов у… Валенсію! Саме з "кажанами" йому підкорився титул чемпіона Іспанії-2002.
Щодо самого Депортіво, то команда з Ла-Коруньї таки приміряла омріяне золото навіть раніше за Джукіча – у блискучому сезоні 1999/00. Цього разу Барселону не підпустили ближче, ніж на 5 очок. Доля повернула "біло-блакитним" борг, ще й з відсотками.
