Шокував Барселону, але був звільнений аутсайдером Ла Ліги – він виграв Копа Лібертадорес і більше ніколи не повертався
"Футбол 24" вшановує світлу пам’ять Мігеля Анхеля Руссо.
Мігель Анхель Руссо і Дієго Марадона знову разом / Getty Images
Аргентина цими днями оплакує свою легенду. Восьмого жовтня Мігель Анхель Руссо, виснажений і тонкий, наче соломина, остаточно впав у смертельні клешні раку простати, з яким невпинно боровся довгих вісім років.
До останніх днів 69-річний тренер залишався на бойовому посту у Бока Хуніорс. Ще влітку привозив команду на Клубний чемпіонат світу. Його стійкість, любов до футболу та відданість професії заслуговують найвищих епітетів. Руссо так і відповідав, коли ловив на собі співчутливі погляди: "Хвороба? Це лікується любов’ю". А тому продовжував. У 2020-му виграв з Бокою 28-й чемпіонський титул в історії клубу, хоча двома днями раніше завершив курс складної хіміотерапії…
Участь в азартних іграх може викликати ігрову залежність. Дотримуйтесь правил (принципів) відповідальної гри
ТОВ “СЛОТС Ю.ЕЙ”. Ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення букмекерської діяльності у мережі Інтернет від 05.12.2024 (Рішення комісії з регулювання азартних ігор та лотерей №559 від 21.11.2024).
Гранд із Буенос-Айреса приніс Мігелю Анхелю найкрутіший трофей у його житті – Копа Лібертадорес. У червні 2007-го Бока з Руссо на тренерській лаві і Рікельме, Банегою та Палермо на полі в блискучому стилі двічі розібрала Греміо – 3:0, 2:0. Не полінуйтеся, знайдіть відеоогляди того фіналу – отримаєте справжню насолоду.
Окрім Бомбонери, сльози за тренером ллють торсиди ще, як мінімум, восьми аргентинських клубів, які він очолював – Ланус, Росаріо, Колон, Лос-Андес, Велес Сарсфілд (чемпіонство-2005), Сан-Лоренсо, Расінг і, звісно ж, Естудіантес. У клубі з Ла-Плати сеньйор Руссо провів усю свою ігрову кар’єру. Був добротним півзахисником, викликався у національну збірну Аргентини, а на тріумфальний Кубок світу-1986 не поїхав лише через прикру травму.
Ба більше, скорбота за Мігелем Анхелем поширилася далеко за межі країни. Пом’янули його у Мексиці (Морелія), Чилі (Універсідад де Чілі), Колумбії (Мільйонаріос), Перу (Альянса Ліма), Парагваї (Серро Портеньйо) і навіть Саудівській Аравії (Аль-Наср). Руссо справді був фантастичним трудоголіком. Розпочавши тренувати у 1989-му, він упродовж 36 років майже не робив тривалих пауз. Творчі кризи, професійне вигорання були йому невідомі. Максимум – кілька місяців після відставки, а тоді спрагло хапався за новий проект.
Заїжджав і на Піренеї. Та ось європейська пригода аргентинського ентренадора виявилась занадто короткою. Влітку 1998 року Руссо очолив Саламанку. Скромному клубу із заходу Іспанії належало провести другий сезон поспіль серед елітного товариства Ла Ліги. Попередню кампанію новачки завершили на п’ятнадцятій сходинці – за очко від зони вильоту. Інші, можливо, раділи б, що головне завдання на чемпіонат – збереження прописки – успішно виконане. Але на Ельмантіко вважали, що заслуговують більшого, тож тренера Хосе Франсіско Рохо відправили у відставку. А навздогін ще й свій головний актив – найкращого бомбардира Педру Паулету загнали в Депортіво.
Мігелю Анхелю Руссо довелося працювати зі скромним кадровим ресурсом. Звісно, був Богдан Стеля – феноменальний голкіпер збірної Румунії, учасник трьох Кубків світу, втілення крилатої фрази "воротар – це пів команди". Оборону цементував Марко Ланна, екс-зірка Роми та Сампдорії, а центр поля – Жозе Тайра. Із флангів гостроту біля чужих воріт створював Мартін Велліска. Проданого Паулету спробував замінити Мартін Кардетті – креатура самого Руссо, якого він добре знав і переманив із Рівер Плейт. Аргентинський нападник виправдає довіру співвітчизника, витиснувши максимум із мінімуму – заб’є 9 голів.
Та все ж цього клаптика зірок було замало, щоб сподіватися на регулярне поповнення очкового доробку. Саламанка стартувала в новому сезоні домашніми нулями із Мальоркою ще одного аргентинського менеджера Ектора Купера. А потім без шансів поступилася Атлетіко в Мадриді – 0:2. Свою першу перемогу Руссо здобув у третьому турі над Депортіво. Хав’єр Ірурета лише розпочинав розбудову топ-проекту, який невдовзі кошмаритиме Лігу чемпіонів, а поки ж галісійці віддали гру Саламанці – 1:3.
Стабільністю не пахнуло і в колективі Мігеля Анхеля. Тур №4 – і його команду шматує Вільяреал (0:5). Саламанка швидко приходить до тями і реабілітується в рідних стінах проти Вальядоліда (1:0). Поїздка в шостому турі на Камп Ноу принесла гучну сенсацію. Гранд під керівництвом Луї Ван Гала важко входив у сезон. Зіркові Рівалдо, Клюйверт, Фігу, Енріке, Коку спромоглися пробити Стелю лише одного разу. При рахунку 1:0 теперішній наставник ПСЖ ще й не реалізував пенальті. Натомість Саламанка в одній із нечисленних вилазок покарала фаворита за легковажність – Еду Алонсо забив із гострого кута, 1:1.
На куражі команда Руссо взяла цілих три очки з Атлетіком Більбао, учасником ЛЧ (2:1), і вистрибнула на восьму сходинку за підсумком семи турів. Здавалось, усе йде навіть краще, ніж про це могли мріяти боси Саламанки. Обмежена в ресурсі команда здатна виграти спринт, але не марафон. "Чаррос" спіймали свою першу яму, програвши три тури поспіль Бетісу, Сарагосі і Расінгу.
Аргентинському спецу вдалося тимчасово взяти ситуацію під контроль. Обіграли таких же невдашок з Естремадури в битві за "шість очок" (2:1) і розписали нічию з потужною на ті часи Сельтою (1:1). Однак друга яма стала виявилася для тренера фатальною: мінімальні поразки від Алавеса, Валенсії та Еспаньйола. З каталонцями вийшло по-особливому дошкульно – Саламанка вела 2:0, але потім пропустила тричі. Наступного дня клуб оголосив про відставку Мігеля Анхеля Руссо, хоча попереду назрівав виїзд на Сантьяго Бернабеу.
Якщо відкинути емоції, статистика ентренадора була не такою вже кепською: чотири перемоги, три нічиїх, вісім поразок. А успішні матчі з Барселоною, Сельтою, Атлетіком підживлювали надію, що Саламанка збереже елітну прописку. Проте Мігелю Анхелю часу на виправлення становища не дали, хоча на календарі були лише перші дні січня 1999-го.
З новими тренерами, а їх до закінчення сезону змінилося аж двоє (Ортуондо і Діарте), справи пішли значно гірше. Лише три перемоги, кілька нічиїх та безліч поразок. Саламанка фінішувала на останньому, двадцятому місці і вилетіла в Сегунду, щоб більше ніколи не повернутися в Ла Лігу. Натомість Мігель Анхель Руссо більше ніколи не повертався на європейський континент.
