"Голи сипалися, як із рогу достатку": сенсаційна Польща на ЧС-1938 і після – зрада, підозра у шпигунстві, окупація

Дуньчик, герой польського фільму "Ва-банк", який є палким футбольним уболівальником, одразу після вдалого пограбування каже: "Якби я отримав ці гроші місяцем раніше, я б поїхав на чемпіонат світу до Рима". (Події стрічки відбувалися влітку 1934 року). На що інший герой каже Дуньчику: "Поїдеш, тоді, коли там гратиме Польща". Почувши ці слова, вже немолодий Дуньчик посміхнувся та відповів: "Тоді мені доведеться прожити ще зі 40 років". Однак він помилився. Кадра дебютує на чемпіонаті світу вже через чотири роки. І матч Польщі на Мундіалі 1938-го назавжди увійде в історію.

За два тижні до турніру Кадра здолала Ірландію 6:0, тож не дивно, що вболівальники чекали у Франції від своїх улюбленців ледь не перемоги. Однак існувало одне "але". Внук Жюля Ріме, президента ФІФА, на жеребкуванні підкинув полякам бразильців. Коли Кадра ще лише планувала поїздку до Страсбурга, "селесао" вже акліматизовувалися у Франції. Навчені провалами на двох попередніх турнірах, бразильські футбольні чиновники влаштували своїй збірній дванадцятиденні збори та відправили їх до Європи ще 30 квітня (матч із поляками мав відбутися аж 5 червня).

Після двотижневої подорожі кораблем, "селесао" поселилися в розкішних апартаментах паризького готелю "Генріх ІV". Це було фантастичне місце, де зазвичай зупинялися багатії та еліта суспільства. Однак тренер бразильців Адемар Пімента не давав своїм хлопцям розслабитися. Він ходив за ними назирці зі свистком та влаштував у команді ледь не військову дисципліну. Наставник добре знав: якщо він не контролюватиме футболістів, то ті швидко пустяться берега і тоді про хороший виступ на чемпіонаті світу можна буде забути. А бразильці ж, як завжди, приїхали перемагати.

Напередодні чемпіонату світу Польщу охопила справжня футбольна лихоманка. Дров у мундіальне багаття підкидали журналісти, які розповідали вболівальникам, де сплять, що їдять, де подорожують та тренуються гравці Кадри. До речі, один настирливий журналіст навіть взяв інтерв’ю в матері Ернеста Вілімовського одразу після завершення матчу з бразильцями.

Польська команда на час турніру планувала поселитися в Страсбургу. Однак влітку через наплив туристів це було нереально. Готельєри розводили руками, стверджуючи, що всі номери давно заброньовані. Поляки спробували підключити місцевий футбольний клуб, рідне консульство та турфірму. На жаль, вони теж не змогли поселити Кадру в Страсбургу. Зрештою поляки зупинилися в Селесті, за 45 кілометрів від головного міста Ельзасу.

Перед Мундіалем організували перший збір в історії "біло-червоних". Одразу після останнього туру чемпіонату Польщі футболісти, що потрапили до складу Кадри, вирушили зі своїми речами до Вонгровця (50 кілометрів від Познані). Звісно, гравці збірної Польщі не могли мріяти про такі умови, які мають сучасні зірки. Та підготовка радше нагадувала військові збори. Футболісти зупинилися в педагогічному ліцеї, а за залізничні квитки другого класу на поїзд, що привіз їх до Вонгровця, гравці заплатили зі своєї кишені. Щоправда, на місці їм одразу повернули кошти. Місцеві оточили гостей неймовірною турботою, тож вони раювали на зборах. "Хлопці надзвичайно задоволені. Вони почуваються тут як риба в воді. Боюся, що взагалі не захочуть покидати Вонгровець", – розповідав тренер Мар’ян Спойда.

До Франції збірна Польщі вирушила у складі 18 осіб – тріо тренерів на чолі з Юзефом Калужею (його офіційна посада називалася "союзний капітан") та 15 гравців. Більше не було потрібно, оскільки тоді замінами і не пахло. Незадовго до того як вирушити у Францію, тренер відчепив сімох кандидатів, які найгірше проявили себе на зборах.

На пероні гостей зустрів президент футбольного клубу Страсбур. Згодом у готелі "Термінус" влаштували бенкет, на якому поляків пригощали вином. На прийнятті виступили президент ліги Ельзасу та керівник бразильської делегації. До Страсбурга Польське радіо відправило свого коментатора Міхала Франка. Він мав неймовірний талант. Коли у 1936 році Польське радіо оголосило конкурс на посаду коментатора, на нього подали заявки аж 300 людей. Сито жорсткого відбору пройшов лише Франк.

Ось як згадував ті події чоловік, який 5 червня 1938 року став очима мільйонів поляків: "На даху стадіону поставили три мікрофони за 20-60 метрів один від одного. Праворуч працював бразилець, посередині – француз. Місцевий журналіст мав також виконувати роль своєрідного бар’єра між латиноамериканцем та мною, адже я стояв ліворуч. Господарі остерігалися, що, накручені подіями на полі, ми могли влаштували бійку. Окрім мікрофонів, на даху стояли дві потужні камери для кінозйомки. Час від часу по скрипучих сходах піднімався радіомеханік, узгоджуючи з нами деталі та час трансляції. Небо затягнулося грозовими хмарами, але, попри це, було дуже тепло. Поряд зі мною розмістився захисник Едмунд Гємса, який не потрапив до складу Кадри на той матч".

У ті часи в Польщі далеко не кожному обивателю радіо було по кишені, незважаючи на те, що спритні продавці обіцяли чималенькі знижки на приймачі під час Мундіалю. Деякі з магазинів виставляли радіо перед вітринами, щоб можна було на халяву послухати трансляцію. Продавці навіть спеціально вийшли на роботу, адже матч припав на неділю. У великих містах встановили гучномовці, тож навколо них юрмилися сотні фанатів. Як бачимо, в Другій Речі Посполитій фан-зони з’явилися ще 1938 року. Цікаво, що гучномовці встановили і на кількох стадіонах, де того дня відбувалися матчі. Тож фанати на трибунах могли не лише слідкувати за грою клубів, а й слухати трансляцію з Франції. Такі от польські Цезарі.

Також деякі вболівальники могли вирушити на матч разом зі збірною. Поїздку організовував Польський футбольний союз. Таке задоволення коштувало 199 злотих. Це були величезні гроші, як на ті часи. У Польщі 1930-х люди, які працювали в сільському господарстві, отримували лише 50 злотих на місяць, покоївки, кухарки, домробітниці – 80. У сталеливарній та металургійній промисловості можна було підняти близько 130 злотих, висококваліфіковані робітники на залізниці отримували від 200 до 400.

Держслужбовцям платили, згідно з таблицею груп окладів, яких було 12. Наприклад, у 1939 році майже 62% державних службовців належали до груп з VIII по X та отримували зарплатню від 160 до 260 злотих. Найнижча група державних службовців (3503 особи) мусила задовольнятися лише 100 злотими на місяць. До речі, президент Польщі отримував з усілякими бонусами захмарні 25 000 злотих на місяць.

І трішки про ціни. Кілограм житнього хліба коштував у Варшаві 30 грошів (польський аналог копійки, чи то пак, шага), а пшеничний був вдвічі дорожчим. Кілограм масла обходився у 3,6 злотих, літр молока – 25 грошів, десяток яєць – 80 грошів. На відміну від сьогодення, яловичина та свинина коштували однаково, близько 1,55 злотого за кілограм. А ось сало тягнуло на 1,8 злотого. Кілограм ковбаси коштував 2,5 злотого. Картопля – 8 грошів за кілограм, морква – 11 грошів, а буряк – 9 грошів. У 1937 році біла чоловіча сорочка коштувала 9,5 злотих, а чоловіче взуття — 24,66 злотих. Ціни на більш елегантний одяг були значно вищими. Сукні могли коштувати від 15 до 100 злотих, а то й більше.

У 1939 році поїздка з Кракова до Варшави пасажирським поїздом третього класу коштувала майже 17 злотих. Другий клас вартував 25 злотих, а перший – майже 34 злотих. У 1937-му авіаквиток із Варшави до Кракова коштував 40 злотих, до Риги – 81 злотий, а до Берліна – 105 злотих. А ось якщо ви хотіли помилуватися грецькою архітектурою, то вам слід було викласти аж 335 злотих за квиток до Афін. Якщо купували квиток в обидва боки заздалегідь, то економили 20%. Діти віком від 3 до 7 років літали за пів ціни.

П'ятого червня 1938 року на трибунах Стад де ла Мено в Страсбурзі, за офіційними даними, зібралися 13 452 глядачі. Деякі джерела стверджують, буцімто за одним із найкращих матчів в історії Мундіалів спостерігали аж 20 000 вболівальників. Насправді підрахунок глядачів у ті часи виявлявся ще тією задачею із зірочкою. Тоді не існувало пронумерованих місць і натовпи вболівальників часто розміщувалися просто за боковою лінією.

Спеціально під матч французька залізниця організувала поїзд із Лілля, яким на гру приїхали чимало польських заробітчан, що хотіли підтримати "біло-червоних". Місцеві ж вболівальники жадали на власні очі побачити головну бразильську зірку – Леонідаса. У Страсбурзі VIP-місця отримали гравці, які не потрапили до складу команд. Як ми вже згадували, вони розміщувалися на даху. Щоправда, пересічних фанатів туди не пускали, оскільки звідти велася трансляція.

За кілька годин до стартового свистка директор французької радіостанції у Страсбурзі особисто піднявся на дах, щоб перевірити, чи кожен із тріо коментаторів має відповідні умови для роботи, і, що найважливіше – чи долинають їхні голоси до країни, на яку вони мовили. Кожен із трьох коментаторів, які стояли біля вертикальних мікрофонів, наче конферансьє, був підключений кабелем до одного з фургонів для трансляції, припаркованих приблизно за 100 метрів від стадіону.

Поляки остерігалися суперників. "Бразильці сильні, швидкі, спритні, мов коти, які на полі творять справжні дива. Кожен із них є жонглером, якого м’яч слухається, як дресирований пес свого господаря", – писав напередодні матчу Przegląd Sportowy.

Казімєж Гурський, який у якості тренера згодом приведе збірну Польщі до бронзи на чемпіонаті світу 1974 року, згадував: "У той день 5 червня я повертався з відпочинку в лісі та коли проходив повз один із будинків, то почув звуки репортажу. Нечисленні люди, які мали радіоприймачі, виставляли їх надвір і майже цілий будинок підтримував Кадру. Той поєдинок коментував знаменитий Міхал Франк, який навіть після 90 хвилин основного часу тримав глядачів в інтризі, оскільки не знав, чи буде продовжуватись трансляція овертайму".

Події на полі змінювались немов у калейдоскопі. На 18-й хвилині рахунок відкрив Леонідас. Через п’ять обертів секундної стрілки Вілімовський вискочив тет-а-тет з кіпером бразильців, попередньо пошивши в дурні трьох захисників "селесао". Ернест легко розібрався з воротарем, але той завалив його у власному штрафному. Суддя призначив пенальті, який легко реалізував Шерфке.

"Голи сипалися, як з рогу достатку. Після першого тайму бразильці вигравали 3:1, а дебютний гол забив чарівник Леонідас. Варто було поїхати до Страсбурга, промокнути до нитки, бути абсолютно спустошеним як фізично, так і морально, щоб насолодитися грою Леонідаса. Щоправда, на жаль, я постійно плутав його з Домінгосом. Бразильський коментатор Гальяно Нето шаленів від гри своєї команди у першому таймі. Однак у другій половині хід поєдинку перевернувся на 180 градусів", – згадував Міхал Франк.

Попри 1:3 за підсумками першого тайму, поляки не думали викидати білий прапор. У перерві гравці Кадри, незважаючи на рясний дощ, не вирушили до роздягальні, а розсілися в районі кутового прапорця. Там вони налаштовувалися на другий тайм, слухаючи полум’яну промову Калужі, котрий стверджував, що гра ще не завершена і ще є час, щоб відновити статус-кво, а то й виграти цей поєдинок.

У відомому українському мультфільмі дощ став великою перешкодою для наших футболістів. А ось для поляків він став порятунком. Незвиклі до такої погоди бразильці втратили свою перевагу в техніці, а ось поляки звикли грати в болоті. До того ж взуття "селесао" не надто пасувало до такої погоди. Тож інколи вони падали, мов корови на льоду. Вже на 59-й хвилині Вілімовський відновив статус-кво. На 71-й Перасіо пробиває здалеку в поперечину, м’яч влучає в шию воротаря Мадейського та залітає у ворота. До речі, про голкіпера. Під час чемпіонату світу він де-юре був без клубу. Едварду заборонили грати в чемпіонаті Польщі через скандальний трансфер з Вісли в Гарбарню.

Після гола Перасіо видавалося, що перемога вже у бразильців в кишені. Однак поляки не збиралися здаватися та перли вперед. В одній з атак Вілімовський поцілив у штангу, через кілька хвилин Пєц з кількох метрів не забиває у порожні ворота. Збігають останні миті гри, бразильці перепасовуються та затягують час. Поляки звертають увагу арбітра Івана Еклінда на ці витівки "селесао". Суддя стверджує, що він все бачить і не забуде додати пару хвилин. І за хвилину до завершення матчу Вілімовський все ж зрівнює рахунок у цій зустрічі. Тепер вже черга чарівників футболу апелювати до рефері. Бразильці закидають Еклінду, що він давно мав дати фінальний свисток. Але скандинав залишається незворушним.

"У другому таймі лило як із відра. Дощ був настільки потужним, що я навіть не бачив себе. Я був мокрий як хлющ. Мішок, накинутий на голову, аж ніяк не рятував від дощу. Гємса, який мав тримати парасолю, котру люб’язно залишив секретар нашого консульства, теж не надто якісно виконував свою "роботу", проте його можна зрозуміти. Едмунд танцював по всьому даху, реагуючи на події на полі, які він часто коментував лайкою, що могла означати подив, жаль, захват та розчарування.

Найцікавіше для мене розпочалося після закінчення основного часу. Я не знав, чи Польське Радіо транслюватиме овертайм. Але я, звичайно ж, мусив працювати, щоразу більше намокаючи. Протягом 38 хвилин я не знав – говорю сам із собою, чи мене і надалі чує вся Польща. У мене давно пересохло в горлі. Я ледь говорив, адже балакав безперестанку і без цигарки цілих півтори години", – розповідав Франк.

На щастя, Польське радіо продовжило трансляцію. В овертаймі Леонідас, який став одним із головних героїв того Мундіалю, двічі вражає ворота поляків. Вілімовський зміг у відповідь забити лише раз. Після цієї гри один із польських журналістів заявив: "Якщо тепер хтось скаже, що ми не вміємо грати, то я плюну йому в обличчя". Цей матч став рекордним за кількістю голів на чемпіонатах світу. Досягнення протримається аж до 1954 року, коли його переб’ють австрійці зі швейцарцями, які почастують фанатів вишуканою трапезою з 12 гольових страв.

Однак рекорд аж ніяк не тішив поляків. Їм довелося повертатися додому лише після одного зіграного матчу. Бразильські вболівальники також були не надто задоволені своєю збірною. Вони сподівалися, що "селесао" здолають поляків однією лівою. Але не так сталося, як гадалося. Тож бразильці вигадали байку, начебто Домінгос грав хворим і його незадовго до матчу буквально витягнули з лікарняного ліжка. Цікаво, що Польський футбольний союз запропонував Бразилії зіграти в Другій Речі Посполитій матч-реванш, проте тоді ще не "пента" і зовсім не "кампеони" відмовилися.

Вдома гравців Кадри зустрічали як справжніх героїв. Найбільше компліментів лунало на адресу Ернеста Вілімовського. І було за що. Чотири голи, забиті гравцем в одному матчі чемпіонату світу, залишалися рекордними до 1994 року, коли Олег Саленко відвантажив п’ять м’ячів у сітку воріт збірної Камеруну. Однак невдовзі поляки зненавидять, мабуть, найкращого форварда в історії "біло-червоних". Оскільки з початком Другої світової Вілімовський згадає своє коріння і стане німцем. А поляки проголосять його "юдою". Але давайте не зупинятися на монументальній фігурі Ернеста. Можливо, якось напишемо про нього більше.

Міхал Франк після матчу став зіркою. Завдяки цьому поєдинку він почав вважатися найкращим польським коментатором. Шкода, що цей Мундіаль став останнім великим форумом для Міхала. Ще протягом тривалого часу в багатьох польських кінотеатрах перед сеансами крутили огляд матчу Польща – Бразилія, який був однією із найкращих вистав, поставлених на великій футбольній сцені.

Цікаво, що якийсь період Варшавою ходила чутка про те, що "біло-червоні" зіграють у чвертьфіналі. Казали, що ФІФА дискваліфікує бразильців за те, що вони під час овертайму провели нелегальну заміну. І фанати вірили в цю висмоктану з пальця історію, незважаючи на те, що "селесао" не лише зіграли чвертьфінал, а й вийшли до півфіналу.

...І про подальшу долю деяких героїв цього матеріалу. Під час Другої світової Едмунда Гємсу, який підтримував Кадру з даху стадіону, примусово мобілізували до вермахту. Однак він не збирався служити окупантам та дезертирував і завдяки Французькому Руху Опору невдовзі долучився до Другого польського корпусу, що воював в Італії. Гємса не забував і про футбол – у вільний час грав за Анконітану (Анкона) та за польський військовий спортивний клуб. Після закінчення війни Гємса не прийняв владу, яку нав’язали батьківщині радянські "визволителі", та залишився мешкати в Англії.

Фрідріху Шерфке, автору дебютного гола "біло-червоних" на Мундіалях, пощастило пережити Другу світову. Після німецького вторгнення до Польщі та "возз’єднання" Познані з Рейхом у жовтні 1939 року Шерфке отримав фольксліст – документ, який нацистська влада видавала фольксдойче (етнічним німцям, котрі мешкали за кордоном), що пройшли процес натуралізації, і який одночасно виконував роль паспорта та посвідчення про "чистоту походження".

Нова німецька влада використовувала Шерфке як "тимчасового фахівця" з футболу в новоствореній адміністративно-територіальній одиниці Райхсгау Вартеланд. Фрідріху доручили відродити "німецький футбол" у Познані. Він пробув на посаді лише пару тижнів, поки її не зайняв офіцер вермахту. Також Шерфке став одним із засновників 1. ФК Позен, у діяльності якого могли брати участь тільки німецькі громадяни. У цьому клубі Фрідріх працював менеджером. Однак після його перетворення на Luftwaffen SV Posen у жовтні 1940 року покинув команду. Влітку 1941 року Шерфке приєднався до новоствореного клубу Sportgemeinschaft SS Posen, хоча, як і більшість гравців, не був членом СС. З розпуском SG у лютому 1942-го, він завершив свою футбольну кар’єру у 32-річному віці.

Взимку 1940 року Фрідріх став тимчасовим керівником футбольного відділу в управлінні у справах спорту нової німецької адміністрації. За розповідями колег, він використовував свої зв’язки, щоб захистити їх від нацистських переслідувань. Йому вдалося врятувати Мар’яна Фонтовича, який разом із Фрідріхом колись захищав барви Варти Познань, а також заарештованого Болеслава Ґендеру (теж свого екс-одноклубника). Шерфке насамперед допомагав товаришам по команді та їхнім родинам, домігшись викреслення багатьох із них зі списку тих, хто мав бути депортований на примусові роботи. Він врятував родину адвоката Болеслава Дембецького від депортації та двічі попереджав футболіста і підпільника Міхала Фліґера про арешт.

З часом потрапив під приціл гестапо, яке звернуло увагу на Шерфке. Занадто часто він намагався захищати поляків, котрим загрожувала небезпека. У 1942 році Фрідріха мобілізували до вермахту, і він служив на Східному фронті, а пізніше в Югославії. У травні 1945-го екс-футболіста взяли в полон британці. Шерфке звільнили 25 липня того ж року. Невдовзі Фрідріх переїде до Західного Берліна, в якому відкриє меблевий магазин.

З початком Другої світової голкіпер Мадейський повернувся до рідного Кракова, де грав у підпільних змаганнях за АКС. Едвард не міг залишитися осторонь від боротьби за батьківщину, тому і вступив до лав Армії Крайової. Якось він разом із другом погодився допомогти перевезти коштовності до Львова. Їх хтось заклав. Гестапо запроторило голкіпера до в’язниці. Там Едвард кілька місяців провів у камері смертників, де підхопив тиф. Мадейському вдалося втекти від нацистів під час трансферу в іншу буцегарню. В останні місяці війни воротар переховувався від німців у горах.

Друга світова війна, камера смертників та страшна хвороба не зламали Мадейського. Це зробила нова "народна" влада. "3 серпня 1956 року замість службового автомобіля, який завжди возив мене на роботу, під’їхала інша машина. "Одягайся, тебе заарештовано", – сказав офіцер у цивільному. Мене відвезли до Служби безпеки. Виявилося, що, звинувачений у шпигунстві на користь лондонського уряду, мій безпосередній начальник заявив, що я співпрацював із ним. Це була підла брехня", – згадував Мадейський через багато років.

Хоча колишнього воротаря згодом реабілітували, ніхто не зміг відновити його здоров’я, яке значно погіршилося під час трирічного ув’язнення. У цей час від Едварда пішла дружина, що стало нокаутуючим ударом. Після звільнення з в’язниці він не міг знайти гідну роботу. До Едварда постійно ставилися як до ворога режиму. У 1970-х його ще тричі ув’язнювали за фальшивими звинуваченнями. Звільнення Польщі від комуністичних пут не надто позначилося на долі Мадейського. Він виживав на скромну пенсію, постійно намагаючись вибити собі компенсацію за зруйноване колишньою владою життя, однак чиновники залишалися глухими до прохань екс-голкіпера "біло-червоних".

Під час Другої світової війни тренер Калужа став одним із небагатьох членів правління Польського футбольного союзу, який залишився на батьківщині. Він відхилив усі пропозиції співпраці з німецькою окупаційною владою та посаду спортивного діяча в Генерал-губернаторстві, посилаючись на брак часу та погане здоров’я. Юзеф помер 11 жовтня 1944 року в Кракові після важкої хвороби. Тренера міг би врятувати пеніцилін. Але такі ліки були недоступні полякам в окупованому місті. Похорон Юзефа перетворився на масштабну антинацистську маніфестацію.

Під час окупації коментатор Міхал Франк відкрив приватну медичну практику у Варшаві. Його приміщення також використовувалося Армією Крайовою для видачі фальшивих документів: свідоцтв про народження, хрещення, шлюб та смерть. У квітні 1941-го Міхала заарештували. Його допитували та катували, проте Франк нікого не видав. Разом з іншими в’язнями-медиками Міхал працював у чоловічій медичній частині. Завдяки можливості відносно вільно пересуватися, коментатор передавав таємну інформацію та секретні повідомлення.

Якось Міхал вдало інсценував гострий апендицит й німці привезли його до лікарні, звідки поляки організували втечу Франка. На жаль, чоловік недовго перебував на волі. Вже за кілька тижнів якийсь "добродій" видав Франка німцям. Його жорстоко побили та запроторили до в’язниці, де коментатор мав вказати на людей, які допомогли йому втекти. Незважаючи на тортури, Міхал вдав, що нікого не "впізнав".

Сімнадцятого квітня його відправили до пекла на землі. Того дня Франк переступив браму, на якій були сумнозвісні слова "Праця звільняє". В Аушвіці Міхал провів шість місяців. Франка розстріляли разом із 279 іншими ув’язненими 28 жовтня 1942-го. Йому було лише 35 років. Невдовзі тіло Франка перетворилося на попіл у печі крематорію. У музеї Аушвіца є свідоцтво про смерть коментатора, видане німцями 9 листопада 1942 року, в якому вказано, що лікар Міхал Ізраель Франк помер у таборі від… "пневмонії".