Депортіво знову у Прімері: історія клубу, який ламав Мілан, падав у третій дивізіон і знайшов дорогу назад
Депортіво повернувся в Ла Лігу після восьми років поза елітою – клуб із Ла-Коруньї пережив падіння, борги й роки болючих невдач, але знову змусив Ріасор чекати великих матчів.
СуперДепор повертається / IMAGO
Колись Ріасор був місцем, де гранди втрачали спокій ще до стартового свистка. Депортіво не просто грав у Прімері, не просто час від часу заважав сильнішим і багатшим. На межі століть клуб із Ла-Коруньї був однією з найяскравіших команд Європи – зухвалою, сміливою і достатньо сильною, щоб ламати звичну ієрархію іспанського футболу.
Це була епоха СуперДепора. Команда Хав'єра Ірурети не просила місце серед великих – вона забирала його на полі. У сезоні 1999/00 Депортіво став чемпіоном Іспанії, випередивши грандів, які звикли дивитися на подібні історії зверхньо. Не Реал, не Барселона, не Атлетіко, а клуб із Галісії підняв трофей Ла Ліги й остаточно змусив говорити про себе як про силу, з якою треба рахуватися.
Участь в азартних іграх може викликати ігрову залежність. Дотримуйтесь правил (принципів) відповідальної гри
ТОВ “СЛОТС Ю.ЕЙ”. Ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення букмекерської діяльності у мережі Інтернет від 05.12.2024 (Рішення комісії з регулювання азартних ігор та лотерей №559 від 21.11.2024).
Рой Макай, Мауро Сілва, Фран, Джалмінья, Жак Сонго'О, Моліна, Найбет, Валерон – це були не просто імена з красивої ностальгійної листівки. Це були герої команди, яка зробила Ріасор однією з найскладніших арен Європи. Депор міг не мати бюджету Реала чи Барселони, але мав характер, структуру, талант і тренера, який зібрав усе це в команду з власним обличчям.
Чемпіонський Депортіво зразка сезону 1999/00 / Фото: Allsport UK
Найгучніша ніч прийшла у квітні 2004-го. Після поразки 1:4 від Мілана у першому матчі чвертьфіналу Ліги чемпіонів Депортіво мав майже неможливе завдання. У відповідь він виграв 4:0. На Ріасорі впав чинний володар трофею, а команда Ірурети стала першою в історії Ліги чемпіонів, яка відіграла три м'ячі після першої зустрічі. УЄФА досі згадує той матч як одну з великих європейських ночей Депортіво.
Потужна доза ностальгії з 2004 року у виконанні Депортіво
Після таких вечорів здається, що клуб уже назавжди залишається в колі особливих. Чемпіонство, регулярна Ліга чемпіонів, півфінал турніру, перемоги над грандами, повний Ріасор і команда, яка не боялася жодного суперника. СуперДепор став не просто прізвиськом, а символом часу, коли іспанський футбол ще міг дарувати такі казки без відчуття штучності...
...а потім усе зламалось
Клуб, який колись знищував Мілан у Лізі чемпіонів, опинився там, де його ім'я звучало майже абсурдно – у третьому дивізіоні іспанського футболу. Стара велич не захистила Депортіво від реальності, у якій немає місця для сентиментів. Футбол не зберігає статус за старі заслуги. Він дуже швидко карає за помилки, хаос, борги й втрату спортивної логіки.
Падіння Депортіво було не короткою кризою і не тимчасовим збоєм. Це був довгий і болючий процес, у якому клуб поступово втрачав позиції, впевненість і відчуття контролю над власним майбутнім. Депортіво провів вісім років поза Прімерою, пережив два вильоти, два підвищення, чотири сезони у третьому ешелоні, болючі провали у плей-офф і понад три сотні матчів ліги в очікуванні повернення.
Для клубу з таким минулим це було більше, ніж спортивне приниження. Депортіво довелося жити з пам'яттю про себе колишнього. Ще вчора – Реал, Барселона, Мілан, Манчестер Юнайтед і вечори Ліги чемпіонів. Потім – суперники з нижчих дивізіонів, стадіони без великої сцени, постійне нервове очікування плей-офф і відчуття, що кожна нова невдача відсуває повернення ще далі.
Стара слава поступово стала не опорою, а тягарем. Кожен знав, що грає проти Депортіво. Кожен хотів обіграти клуб, який колись був чемпіоном Іспанії. Але сам Депор уже не мав ані колишньої сили, ані стабільної структури, ані фінансового простору для швидкого відновлення. Минуле нагадувало, наскільки високо клуб був раніше, але не могло саме витягнути його нагору.
Окремою тінню над усією історією висіли гроші. Клуб згенерував історичний борг у 168 мільйонів євро – цифру, яка добре пояснює, чому повернення не могло бути простим. Депортіво треба було не лише виграти достатньо матчів. Йому треба було заново зібрати себе як клуб.
Саме тому шлях назад став таким довгим. Депортіво не міг просто покликати кількох гучних ветеранів, натиснути на минуле і повернутися у Прімеру завдяки імені. Це вже не працювало. Клубу довелося відновлювати фінанси, структуру, спортивний план, академію і довіру людей, які роками бачили не тріумфи, а нові спроби вибратися з ями.
Абегондо знову став одним із ключових слів для Депортіво. Академія, яка колись давала клубу основу і відчуття власної ідентичності, знову мала стати не красивою згадкою, а реальною частиною проєкту. Нинішня модель Депортіво тримається на фінансовій стабілізації, роботі спортивної структури, ставці на Антоніо Ідальго та гравців із клубної системи.
Антоніо Ідальго повернув Депортіво у Ла Лігу / Фото: IMAGO
Це повернення не було побудоване на одному емоційному ривку. Депортіво довго вчився бути не великим у спогадах, а нормальним у щоденній роботі. Не жити тільки фразою "ми ж той самий Депор", а знову стати командою, яка знає, що робить. І саме в цьому контексті сезон 2025/26 виглядає не випадковим проривом, а результатом болючого перезавантаження.
Команда Антоніо Ідальго пройшла Сегунду не як романтичний хаос, а як дорослий колектив. Депортіво не грав у футбол лише заради красивих спогадів про минуле. Він навчився терпіти, тримати структуру, не розсипатися після важких моментів і брати очки там, де без цього не буває підвищення.
Ідальго зібрав команду, яка не була копією СуперДепора – і не намагалася нею бути. Це був інший Депортіво: менш гламурний, більш прагматичний, зібраний, іноді суворий, але дуже живий. У ньому не було Макая чи Валерона, але були футболісти, які дали Ла-Коруньї нову причину вірити.
Обличчям цього проєкту став Єремай Ернандес. Для нового Депора він означає більше, ніж просто якісний фланговий гравець. Це футболіст, навколо якого можна будувати історію, продавати майбутнє і знову говорити про Абегондо не як про пам'ять, а як про джерело сили. За даними Transfermarkt, Єремай має солідну оцінку у 25 мільйонів євро, а його сезон став одним із головних аргументів на користь того, що клуб повертається не з порожніми руками.
Єремай Ернандес / Фото: IMAGO
Поруч із ним виріс Маріо Соріано. Менш гучний, не такий вибуховий для афіш, але критично важливий для гри. Якщо Єремай давав Депортіво різкість, то Соріано – ритм і логіку. У сезоні, де треба не лише вигравати яскраві матчі, а й витримувати довгу дистанцію, такі гравці часто стають справжнім цементом команди.
Девід Мелла, Закарія Еддахчурі, Ное Каррільйо, Біль Нсонго – у кожного була своя роль у цьому поверненні. Депортіво не зібрав команду з випадкових імен на один короткий забіг. Він створював основу, у якій молодість, академія, орендовані рішення, досвід і тренерська структура нарешті почали працювати разом.
Фінальний крок команда зробила у Вальядоліді. Там, де можна було знову задихнутися від тиску, Депортіво не став чекати подарунків. На 10-й хвилині Біль Нсонго відкрив рахунок, а на 33-й оформив дубль. Ця перемога математично закріпила за Депортіво одне з двох місць прямого підвищення.
Матч з Вальядолідом, який подарував Депортіво пряму путівку в Ла Лігу
У цьому була майже ідеальна драматургія. Клуб, який так довго шукав шлях назад, повернувся завдяки голам футболіста з власної системи. Не випадкової зірки на один сезон, не дорогого рятівника з боку, а гравця, який став частиною нової історії Депора саме в той вечір, коли минуле і майбутнє нарешті зустрілися.
Після фінального свистка Ла-Корунья вибухнула. Для міста це було не просто спортивне досягнення. Депортіво – частина його ідентичності, і роки в нижчих дивізіонах не зламали цей зв'язок. Іспанська преса пише про 27 тисяч власників сезонних абонентів і чергу охочих потрапити на Ріасор. Ці цифри важливі не менше за турнірну таблицю. Депортіво витримав, бо не залишився сам. Ріасор міг уже давно не бачити Лігу чемпіонів, але він не став порожнім пам'ятником старій величі. Люди приходили, чекали, злилися, розчаровувалися, знову вірили – і саме тому повернення в Прімеру стало святом не лише команди, а цілого міста.
Біль Нсонго святкує промоушн з вболівальниками / Фото: IMAGO
Тепер Ла Ліга знову отримає Депортіво. Разом із ним повернеться Ріасор, повернеться Галісійське дербі проти Сельти, повернеться клуб, який несе із собою не тільки історію, а й емоцію. У чемпіонаті, де багато що давно поділено між багатшими і сильнішими, такі повернення мають особливий смак. Звісно, новий Депортіво ще дуже далеко від СуперДепора Ірурети. Було б наївно вимагати від команди Ідальго швидкого повторення епохи, у якій Ла-Корунья боролася за титули і вибивала Мілан із Ліги чемпіонів. Сьогодні завдання інше – закріпитися, не зламати те, що так довго будувалося, і довести, що підвищення було не останнім спалахом ностальгії, а початком нового етапу.
Та в цьому і є головна краса історії. Депортіво повернувся не для того, щоб стати музейним експонатом старої Ла Ліги. Він повернувся після років болю, помилок, боргів, третього дивізіону і розбитих плей-офф-мрій. Повернувся з новими героями, живою академією, стабільнішою структурою і містом, яке не відпустило його навіть тоді, коли минула велич стала важким тягарем.
СуперДепор Ірурети вже не повернеться в тому самому вигляді. Але Ла-Коруньї зараз потрібне не повторення старої казки. Їй потрібен Депортіво, який знову має майбутнє. І після восьми років очікування Ріасор нарешті дочекався моменту, коли це майбутнє знову починається у Прімері.
