"Він називає мене Педрінью": Педрі – про Барселону Фліка, взаємини з Рафіньєю і Ямалем, особливу мрію
Півзахисник Барселони та збірної Іспанії Педрі дав інтерв'ю для французького видання L'Équipe перед стартом нового сезону 2025/26.
Педрі / фото: Sebastien Boué/L'Équipe
– Як ви почуваєтесь після місяця відпустки?
– Дуже добре! Було приємно нарешті вперше за довгий час скористатися можливістю мати справжню довгу відпустку (адже Барса не грала на КЧС). Це дозволило мені по-справжньому відключитися після чудового сезону з командою. Я був радий провести час із родиною – це для мене найважливіше. Я подорожував, а потім, як завжди, на певний час повернувся додому, на Тенеріфе.
Участь в азартних іграх може викликати ігрову залежність. Дотримуйтесь правил (принципів) відповідальної гри
ТОВ “СЛОТС Ю.ЕЙ”. Ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення букмекерської діяльності у мережі Інтернет від 05.12.2024 (Рішення комісії з регулювання азартних ігор та лотерей №559 від 21.11.2024).
– Тим часом інші великі клуби грали на клубному чемпіонаті світу у США. Яке у вас враження від цього турніру?
– Вони мали значно менше відпочинку – це безперечно. Різниця між командами, які грали до середини липня, і тими, що мали довгу відпустку, цього сезону так чи інакше дасть про себе знати. Турнір здався мені дуже довгим. Здавалося, що там було дуже спекотно, і команди виглядали втомленими. Але водночас і натхненними. Оскільки це нове змагання, гравці дуже хотіли у ньому перемогти. Я не стежив уважно за першим етапом, бо був у Танзанії та на Занзібарі, де складно дивитися матчі. А от уже на Тенеріфе бачив кілька зустрічей, зокрема фінальну стадію.
– Барселона незабаром повернеться на Камп Ноу, який покинула у травні 2023 року. Ви вже про це думаєте?
– Камп Ноу дуже багато для нас означає. Нам дуже бракує гри на цьому стадіоні. Атмосфера там зовсім інша, ніж на Монжуїку, де ми грали останні сезони. Хоч там нам і було комфортно, але це не те саме. Камп Ноу – унікальний, особливий. Коли я був маленьким, бачив по телевізору, як мої улюблені гравці виступають там, і замислювався, який він насправді. Завжди мріяв там грати. Тож повернення туди – справжній подарунок!
– До речі, як ви оцінюєте минулий сезон і з командного, і з особистого погляду? Та яким бачите наступний?
– У колективному плані, який завжди був для мене пріоритетом, ми – молода та амбітна команда. Ми провели дуже хороший сезон, здобувши кілька титулів (Ла Ліга, Кубок Іспанії та Суперкубок Іспанії). Звісно, поразка у півфіналі Ліги чемпіонів (проти Інтера – 3:3, 3:4 в овертаймі) залишилася в пам’яті. У нас був невеликий спад, що нормально з огляду на фізичну інтенсивність, якої вимагали матчі, але загалом ми були стабільними протягом усього року. Добре додали у порівнянні з сезоном 2023/24. Цього сезону віддамо всі сили, щоб зробити ще більше. Мета чітка: вийти у фінал Ліги чемпіонів (у Будапешті, 30 травня 2026 року).
Особисто я почувався дуже комфортно, знайшов ту стабільність, якої прагнув. Тренер (німець Гансі Флік) довірився мені. А це, на мою думку, ключове, щоб я міг показати свій найкращий футбол.
– Чи могли б ви розповісти нам про Гансі Фліка та його вплив?
– Я виходив із складного періоду, позначеного низкою травм, але він повірив у мене й підштовхнув не втрачати впевненості. Мати тренера, який повністю в тебе вірить, допомагає залишатися спокійним і просто насолоджуватися життям футболіста. Ззовні Гансі Флік може здаватися дуже серйозним і прямолінійним – часом це так і є. Але, насправді, він, немов батько для нас, завжди готовий вислухати й врахувати наші потреби. Йому вдалося справді змінити атмосферу в команді. Він приніс нам свою ментальність переможця, це постійне бажання віддаватися на максимум у кожну мить.
– У вас молода команда, яку підтримують кілька ветеранів. Що це за незвичне поєднання у роздягальні?
– Цей мікс поколінь працює чудово. Молоді гравці в нас у більшості, тож ми багато жартуємо й весело проводимо час. Підколювання між Робертом (Лєвандовскі, якому 21 серпня виповниться 37) та Ламіном (Ямаль, якому 18 років) – це типова щоденна картина. Роберт на тренуваннях досить серйозний, а Ламін любить його трохи піддражнювати, по-доброму. У нас завжди вистачає сміху та жартів, але ветерани вміють навести лад і поставити нас на місце. Коли треба, ми зосереджені й дисципліновані. Таке поєднання молодості та досвіду дуже корисне для команди.
– Яку роль ви відіграєте в команді?
– Коли треба бути серйозним, я зазвичай перший, хто таким стає. Люблю тренуватися й працювати наполегливо, бо знаю: саме це дає результат на дистанції. Звісно, коли приходить час жартів, я теж у справі! Я багато сміюся з Ламіном, Гаві, Ферраном (Торресом) чи будь-ким іншим.
– Ви не фарбували волосся у блонд, як Гаві, Лєвандовскі, Ламін Ямаль…
– Ні-ні, це я залишаю своїм партнерам – їм це личить значно більше, ніж мені.
– Ви здаєтесь набагато сильнішою та згуртованішою командою, ніж під час останнього сезону Мессі 2020/21. Як впоралися з його відходом?
– Відхід Лео (до Парі Сен-Жермен) був дуже важким для клубу, особливо тому, що ніхто цього не очікував. Коли дізнався новину, був у Японії на Олімпійських іграх і, чесно кажучи, важко було в це повірити. Усвідомлення, що він більше не буде з нами, стало шоком, адже Лео мав здатність майже самотужки вигравати матчі, і це змінювало все.
– Які спогади у вас залишилися про нього?
– Коли я мав м'яч і на мене тиснули двоє чи троє гравців, завжди намагався віддати пас саме йому. Бо було очевидно, що він зробить краще за мене. На тренуваннях він творив неймовірні, майже нереальні речі, які тільки ми, його партнери по команді, мали щастя бачити. Це було щось шалене!
– Після цього Барселона втратила свою велич. Знизилася якість складу, з'явилася нездатність проявити себе навіть у Лізі Європи... Чи думали ви покинути корабель?
– Ні, ніколи, бо грати тут – моя дитяча мрія. Коли зірка такого рівня йде, це нормально, що настають один-два складні сезони, потрібен час на адаптацію. Ми пройшли через важкі моменти, і мені було боляче, що не змогли зіграти в Лізі чемпіонів. Проте нам вдалося відновитися. Ми сформували нову команду, стали краще розуміти одне одного, з’явилися молоді таланти, здатні творити різницю. Сьогодні у нас чудова команда. Я переконаний, що ми досягнемо неймовірного рівня.
– Цього року ви виграли всі чотири Класіко і повернули перевагу над Реалом, який за цей час виграв ще дві Ліги чемпіонів. Це приємно?
– Якщо обирати найяскравіший момент, то це гол, який я забив у фіналі Кубка Іспанії (3:2 в додатковий час, 26 квітня в Севільї). Це було особливо, надто з моєю сім’єю на трибунах. Після періоду, коли ми з труднощами перемагали Реал, здобути чотири поспіль перемоги (4:0 і 4:3 у чемпіонаті; 5:2 у Суперкубку Іспанії) – справжня гордість. Ми зробили це, граючи у приємний футбол і отримуючи задоволення на полі. Ці Класіко мають величезне значення, особливо для вболівальників. Вони обожнюють, коли ми їх виграємо, і ми знаємо, що це приносить їм задоволення піддражнювати фанатів мадридців наступного дня!
– Як відбуваються протистояння з Джудом Беллінгемом, вашим прямим суперником?
– Джуд справді вражає. Він поєднує фізичну силу та техніку, що робить його дуже складним опонентом. У чотирьох останніх Класіко ми змогли добре стримувати його і, що найважливіше, контролювати гру, а це для нас ключове. Нам подобається, коли ми задаємо темп, тримаємо м'яч, а не дозволяємо Джуду, Вінісіусу чи Мбаппе вести гру. Саме тоді ми отримуємо найбільше задоволення і почуваємося найсильнішими. Це суперництво – справжній виклик, який змушує нас перевершувати себе.
– На вашу думку, хто найкращий гравець Реала?
– У Реала багато дуже сильних футболістів. Коли Кіліан (Мбаппе) отримує м’яч і опиняється в ситуації сам на сам, його дуже важко зупинити.
– Як повернувся до топ-рівня півзахист Барселони з вами, Дані Ольмо або Ферміном Лопесом, Френкі де Йонгом, Гаві, Марком Касадо?
– Кожен чітко знає свою роль. З самого початку ми добре порозумілися. Оскільки ми поділяємо один стиль гри – стиль Барселони, тому зв’язок виник природно. Постійні матчі зміцнили наше взаєморозуміння. На полі легко знайти одне одного. Звісно, ми ще не на рівні Хаві, Іньєсти, Бускетса… Сподіваюся, що колись досягнемо їхнього рівня, бо вони багато дали клубу і збірній. Ми намагаємося брати з них приклад.
– Барселона знову стала Барселоною завдяки, зокрема, появі талантів з Ла Масії. Що в них такого особливого?
– Ці гравці прийшли в Барселону ще дітьми і вбирають у себе філософію клубу. Тут стиль гри, якого навчають змалку, дуже близький до першої команди. Тому, коли вони приєднуються, то вже його засвоїли. Всі говорять про Ламіна, але є також Пау Кубарсі, Фермін Лопес… За останні сезони кілька молодих гравців піднялися до першої команди, і їхній рівень вражає, вони багато нам дали. Крім великої технічної майстерності, вони демонструють чудову фізичну і ментальну підготовку. Це справжні фанати наших кольорів, вони віддають усе за клуб своєї мрії.
– Цю молодь треба берегти. Ви самі пережили перший сезон, який був трохи занадто насиченим (52 матчі за клуб у 2020/21), і це коштувало вам трьох років м'язових травм...
– Це складні періоди, які треба пережити. Точні причини не завжди можна встановити. Футбол залишається вимогливим спортом, часто важким для тіла. Не існує чарівної формули. Травма може трапитися через що завгодно, навіть якщо ти у найкращій формі. Моя остання, на Євро у складі збірної (на початку чвертьфіналу проти Німеччини, 2:1 в овертаймі), була справжнім складним моментом. Я провів кілька хороших матчів поспіль, почувався добре фізично, і раптом отримав той удар (від Тоні Крооса). Це просто невдача, яку не контролюєш. Звісно, у такі моменти багато думаєш, питаєш себе: "Чому це знову зі мною трапляється? Що я можу змінити, покращити?" Але мені вдалося зберегти спокій, бо я знав, що це не через брак роботи, і що літо дозволить повернутися в повній формі.
– Минулого сезону ви знову провели багато матчів (69, разом із клубом та збірною). Чи вважаєте це своєрідним відродженням?
– Я не знаю, чи назвав би це саме так, але дуже радий, що знову знайшов цей ритм. Якщо моя гра кардинально не змінилася, то моє тіло – так. Дотримуюся режиму занять у залі, який мені більше підходить. Безперечно, цей складний період залишився позаду. Тепер просто насолоджуюсь цією стабільністю, бо в глибині душі кожен професійний гравець хоче максимально проводити час на полі.
– Чим сьогоднішній Педрі відрізняється від того, яким він був на полі чотири роки тому? Ваша мама каже, що ви тепер граєте, як ветеран...
– З часом і досвідом ти краще розумієш позиції кожного, краще бачиш гру, і це допомагає розвиватися. Багато помилок, яких я припускався у молодості, були через бажання зробити занадто багато: не знати, коли прискорити, коли збавити темп, коли віддати пас у правильний момент... Усе це ти вчишся з матчів, з тих ситуацій, які переживаєш. Ось що футбол дає з роками.
– Може здатися дивним, але ви також один із гравців, що найчастіше відбирає м’ячі за матч у Європі. Як поясните цей новий аспект вашої гри? Гаві дав вам поради?
– Гаві навіть не треба давати поради, достатньо побачити, як він тренується, щоб зрозуміти, як він обороняється і скільки віддає у кожній справі. Наш розподіл позицій вище на полі дозволяє мені частіше відбирати м'ячі. Зазвичай це я перехоплюю, але то результат роботи всієї команди.
Гравці Барселони / фото: Pep Morata / Propias
– Після цього дуже успішного сезону (7 голів, 10 результативних передач), де ви себе бачите серед найкращих півзахисників світу?
– Це не мені судити, хто найкращий. Є люди, які краще розуміються на цьому, зокрема ті, хто голосує за індивідуальні нагороди. Зараз багато говорять про мене і про Вітінью. Врешті-решт, рішення ухвалюють люди, у кожного своя думка. Але точно те, що і він, і я провели хороший сезон.
– Вдруге з 2021 року ви серед номінантів на "Золотий м'яч". Чотири роки тому посіли 24 місце. А як оцінюєте свої шанси цього року?
– Я багато працював минулого сезону, думаю, досягнув дуже хорошого рівня. І колективно все пройшло чудово. Тож сподіваюсь, що покажу кращий результат, ніж 24 місце, я – боєць. Я краще залишу голосування людям, але, звісно, якщо потраплю до топ-5 або топ-10, це буде велика гордість і чудова нагорода.
– Вигравши "Золотий м'яч" минулого року, ваш земляк Родрі показав, що цей трофей доступний для гравців вашого профілю. Чи прагнете ви колись його наслідувати?
– Довгий час ця нагорода здебільшого присуджувалася нападникам. Перемога Родрі доводить, що роль півзахисника нарешті отримала належне визнання. Адже футбол дуже часто вирішується саме в центрі поля. Коли команда контролює цю зону, їй легше вигравати матчі. Тож так, чому б і не мріяти про "Золотий м'яч" у своїй кар'єрі? Але для цього перш за все потрібно провести дуже успішний колективний сезон.
– Цього року багато хто вважає Усмана Дембеле та Ламіна Ямаля фаворитами. Ви грали з обома. Чи можете описати їх?
– Грати з ними – справжнє задоволення. Обидва провели неймовірну кампанію, кожен у своєму стилі. Ламін – гравець, який не боїться дуелей, впевнено грає сам на сам. Його дриблінг неймовірно легкий, ніби перед ним немає захисників. Він грає для задоволення, і це помітно. У нього величезний потенціал і він чудово володіє обома ногами – навіть не впевнений, яка з них у нього домінантна. Цього сезону він справді сяяв, зокрема і голами (21 у сезоні 2024/25), що для нього є новизною. Щодо Дембеле, він дуже непередбачуваний гравець, здатний атакувати з будь-якого флангу, що ускладнює суперникам його читання. Він також провів винятковий сезон, часто ставав вирішальним гравцем (37 голів і 15 результативних передач).
– Розкажіть про ваш зв'язок із Ламіном Ямалем і Рафіньєю на полі. Чи неправильно казати, що ви задаєте темп команди, а вони створюють нестабільність у захисті суперника?
– Ні, це правда. Я намагаюся приносити спокій на поле. У нас є дуже талановиті гравці попереду, тож ми намагаємося максимально вигідно їх використовувати, віддаючи їм м’яч у зручних ситуаціях. Ламін і Рафінья люблять грати віч-на-віч, і хоча це не завжди просто, ми шукаємо для них потрібний простір, щоб вони могли проявити свій талант. Наприклад, Рафінья особливо добре рухається, щоб знаходити вільні зони – ми прекрасно розуміємося на полі. Це неймовірний гравець, дуже ефективний (38 голів і 24 результативні передачі у сезоні 2024/25), і ми завжди намагаємося максимально використати нашу взаємодію. Ми також добре ладнаємо поза полем, він часто називає мене Педрінью.
– Можна відчути, що ви гравець "старої школи", творець, не обов'язково швидкий із м’ячем, але той, хто швидко мислить і виконує, у дусі Зідана, Рікельме, Пірло...
– Так, справді, я не маю тієї фізичної сили, як деякі більш міцні гравці. Мені доводиться компенсувати це інакше. Я намагаюся думати швидше за інших, завжди мати маневр на крок уперед. Я компенсую брак потужності ігровим інтелектом. Це пов’язано з моїм шляхом. Більшість сучасних футболістів виросли у великих академіях. Я ж починав на вулиці, дивився Барселону у батьків, грав у клубі свого села. Багато чого навчився на цьому вуличному футболі, на цій інстинктивній грі, де грають заради задоволення. Саме тому на полі я дію дуже природно, адже це закладено в мені з дитинства.
– Трохи як південноамериканці?
– Саме так, особливо бразильці. Часто чуємо про гравців, які росли, граючи у фавелах, на тимчасових майданчиках, просто заради гри. На Канарських островах це трохи схоже: ми граємо де завгодно, ставимо ворота, граємо з друзями. Це пристрасть і інстинкт допомагають нам розвиватися. На моїй позиції ідеальна передача – це також інстинкт, наче внутрішній погляд, який показує вільний простір.
Звичайно, я б хотів бути на полі і насолоджуватися грою повною мірою. Мені довелося переживати це інакше – з боку, ззовні. Для мене це був перший титул, який я здобув, перебуваючи поза грою, але швидко з цим змирився. Мої партнери по команді часто цікавилися моїм станом, це дуже допомагало. Мабуть, я більше страждав морально, ніж фізично. Найголовніше – вигравати. Я був на трибунах, з пов'язкою на лівому коліні. Кінезіолог попросив мене залишатися спокійним, не стрибати занадто багато, щоб не погіршити травму. Чесно кажучи, було неможливо не бути щасливим, не поділяти радість із партнерами. Це був неймовірний момент.
– Іспанія буде одним із головних фаворитів чемпіонату світу-2026. У чому ця команда може ще прогресувати, щоб здобути другу зірку після титулу 2010 року в ПАР?
– Ми показали дуже хороші результати на останніх турнірах: перемога на Євро-2024, півфінал у 2021 році, перемога у Лізі націй 2023-го, два фінали у 2021 і 2025 роках, вихід у вісімку на ЧС-2022. Саме тому нас вважають фаворитами на 2026-й. Проте попереду ще довгий шлях. Треба побачити, які гравці прийдуть у команду, як ми будемо розвиватися колективно... Виграти чемпіонат світу – це довготривалий і складний виклик, але чому б і ні? У нас молода команда з чудовим рівнем, і я впевнений, що ми будемо прогресувати. Підняти цей найголовніший трофей – мрія кожної дитини, яка грає у футбол. Звичайно, це й моя мрія.
– І нарешті, де ви бачите себе через десять років? З Кубком світу та "Золотим м'ячем"?
– Звичайно, я б хотів здобути обидва! Завжди можна мріяти, правда? Але понад усе я сподіваюся бути здоровим, оточеним родиною і радісно насолоджуватися футболом на повну.
Барселона знищила команду Фабрегаса – Рашфорд не забив у порожні ворота, феєрія Ямаля і Ферміна
