"Тут ніякого дива": перший сезон Вільяреала в ЛЧ – знущання з Юнайтед та трагедія Рікельме

Ліга чемпіонів 2005/06 подарувала дуже яскравого дебютанта, якого відрізняла не лише красива жовта форма. У складі Вільяреала було чимало гучних імен, однак ніхто й не підозрював, якою успішною для "Жовтої субмарини" стане перша велика європейська кампанія.

Футбол 24 спільно з партнером HLIBNY DAR розповідає про перший виступ Вільяреала у Лізі чемпіонів, який подарував футбольному світу чимало позитивних емоцій.

Здійснення мрії

Чемпіонат 2004/05 Вільяреалу вдалося завершити на 4 місці, а відтак – здобути таку омріяну путівку у Лігу чемпіонів. Щоправда, у кваліфікацію. Однак шанси на вихід у групу одразу оцінювалися як високі. Під керівництвом Пеллегріні були Форлан, Рікельме, Сорін, Сенна, Такінарді, молодий Санті Касорла. Команда демонструвала чудову гру та цілком заслужено увійшла в іспанський топ. Перепоною для "Жовтої субмарини" міг стати лише дуже серйозний суперник.

Англійський Евертон виглядав міцним горішком, але Пеллегріні і Ко легко його розкололи: дві перемоги 2:1 гарантували Ель Мадригалу свято Ліги чемпіонів.

Манчестер Юнайтед, Бенфіка та Лілль. Якщо французів можна було записати в аутсайдери, то два інших суперники виглядали солідніше. Втім, Вільяреал не збирався ставати грушею для побиття та готувався до важких битв.

Першим випробуванням став виїзд на Олд Траффорд. Вільяреал пройшов його з гідністю – далеко не кожен вивозив нульову нічию з арени диявольської машини сера Алекса.

На Ель Мадригалі відбулася справжня баталія з Бенфікою. Рікельме на 72-й хвилині з пенальті відкрив рахунок, але "орли" швидко відігралися влучним ударом Фернандеша. Старт з двох нічиїх виглядав непогано, але нулі з Ліллем вже виглядали загрозливо – для плей-офф потрібно було перемагати.

По суті долю плей-офф вирішував виїзд до Бенфіки. Команда Пеллегріні дуже акуратно діяла в захисті, через що постраждали атакувальні дії. Цілком логічно, що зіркою того вечора став колоритний хавбек Маркос Сенна, який невдовзі зафеєрить на Євро-2008. Елегантний удар з 25 метрів – і Вільяреал святкує таку важливу першу перемогу в ЛЧ!

Вдома проти МЮ знову вдалося втримати нулі, а Гуайре, який вийшов на заміну замість Хосе Марії, подарував мінімальну перемогу над Ліллем. Дебютант не лише залишився непереможним, а й вирушив у плей-офф з першого місця у групі! Пеллегріні співали дифірамби, але він не поспішав святкувати.

Тут немає ніякого дива, ми просто якісно робимо свою роботу. Потрібно "залишатися на землі" та продовжувати у тому ж дусі. Турнір ще триває, і одна помилка може бути фатальною. Тиск? Його немає, ми отримали те, на що заслужили.

Написання історії

Жеребкування було прихильним до Вільяреала – Рейнджерс далекий від вершини суперників, які могли випасти "Жовтій субмарині". Однак слова Пеллегріні були пророчими: прохідних матчів на цьому етапі бути не могло.

У Глазго відбулося просто свято футболу. Гості швидко вийшли вперед завдяки пенальті – Рікельме був холоднокровним. Обмін атаками – і вже Левенкрандс чудовим дальнім ударом зрівнює. Форлан ще до перерви знову вивів своїх вперед Рейнджерс кинув всі сили, щоб відігратися, і отримав своє – рикошет від Пеньї і 2:2.

Вільяреал почувався комфортніше завдяки двом голам на виїзді. Левенкрандс знову забив і відновив інтригу, але Арруабаррена на старті другого тайму зняв усі питання. Вже традиційні для Вільяреала нічия й історичне досягнення – 1/4 в першому ж європейському турне.

Міланський Інтер мав більше єврокубкового досвіду та кращий склад. Не дивно, що на Джузеппе Меацца перемогу 2:1 святкували господарі. Та Вільяреал забив на виїзді, а відтак – для проходу далі вистачало мінімальної перемоги. І здобути її вдалось завдяки голу – хто б міг подумати – того ж лівого захисника Арруабаррени, що "поховав" на Ель Мадригалі Рейнджерс! У це було важко повірити, але дебютант ЛЧ опинився за крок до фіналу турніру.

У півфіналі Вільяреал чекав чи не найсильніший Арсенал Арсена Венгера. На Хайбері сильнішим виявилися "каноніри", долю матчу вирішив гол Туре. Мінімальна поразка не виглядала вироком, тим паче, що на Ель Мадригалі Вільяреал ще не програвав.

Матч видався динамічним, але без голів. Зустріч вже підходила до завершення, як доля подарувала господарям шанс у вигляді пенальті. Дев'яноста хвилина, лише забити – і дотискати гостей в овертаймі. До м'яча підійшов Рікельме, лідер, який реалізував вже не один одинадцятиметровий, кілька – в ЛЧ. Напруга на стадіоні така, що хоч ножем ріж.

Хуан б'є – і просто туди, куди стрибає Леманн. Зіграти на добиванні не виходить, м'яч відскочив занадто високо. Кілька хвилин, лунає фінальний свисток – і Арсенал святкує вихід у фінал, хоча в його ворота м'яч мав влітати мінімум тричі. Рікельме плаче на газоні, і втішити його не вдається нікому. Надто близьким було диво, надто болюча рана втраченої надії, яка щойно була в руках. Усі були спустошені, і ніхто б не зміг підібрати в той вечір потрібні слова.

Лише згодом усі говоритимуть про фантастичний дебют Вільяреала в ЛЧ. Та в його очевидців назавжди залишиться гіркий присмак втраченої можливості, подібну якій доля може не подарувати вже ніколи.

Геній Ла-Коруньї: як Ірурета перетворив середняка Депортіво на монстра Ліги чемпіонів