Геній Ла-Коруньї: як Ірурета перетворив середняка Депортіво на монстра Ліги чемпіонів

На початку 90-х у Депортіво мріяли про чемпіонський титул, однак ця вершина ніяк не підкорювалася попри значні вливання у гучні трансфери. Здавалося, перед командою стоїть невидимий бар'єр, подолати який просто неможливо.

Футбол 24 спільно з партнером HLIBNY DAR розповідає про Хав'єра Ірурету – людину, яка змогла перетворити казку на реальність та подарувала Європі одну з найбільш яскравих сенсацій.

Не черговий, а винятковий

Після того, як Депортіво став володарем Кубка та Суперкубка Іспанії в сезоні 1994/95 здавалося, що перемога в чемпіонаті – це лише питання часу. У команду прийшов Рівалдо, а скандальний наставник Джон Тошак виглядав достатньо амбітним та кваліфікованим для такого завдання.

Попри постійні конфлікти всередині клубу команда демонструвала хороші результати, і в сезоні 1996/97 видала 17-матчеву серію без поразок та довго очолювала турнірну таблицю. Втім, відсутність злагодженості таки далася взнаки, і після мінімальної поразки Барселоні все пішло шкереберть. Третє місце, Тошак зі скандалом покинув клуб, каталонці купили Рівалдо, а лідер захисту Мірослав Джукіч перебрався у Валенсію.

Наступний сезон попри активність на трансферному ринку був кошмаром: зміна тренерів, купа втрачених очок та лише 14 місце у таблиці. Здавалося, Ла-Корунья за крок до того, аби надовго залишитися на футбольній периферії. Боси клубу зрозуміли, що без якісного тренера жодні трансфери не мають сенсу. Вони звернули увагу на Хав'єра Ірурету, який став "Тренером року", вивівши Сельту в Кубок УЄФА. Короткі перемовини – і фахівець погодився очолити цей складний та амбітний проєкт.

З перших хвилин стало зрозуміло, що клуб зробив правильний вибір. Хав'єр був амбітним, але не літав у хмарах, та тверезо оцінював ситуацію.

Боротьба за чемпіонство? Так, це чудова мета, однак спершу потрібно відповідати цій амбіції. Нам належить виконати чимало роботи, щоб бодай мати моральне право робити такі гучні заяви.

Ірурета почав крок за кроком змінювати ситуацію. Мікроклімат у роздягальні, тренувальний процес, точкові підсилення – за рік Депортіво набрав хороші оберти та фінішував шостим. Не найвища позиція, однак гра команди приємно тішила, тож і результат повинен був прийти. Влітку відбулася велика чистка складу, а серед новоприбулих був Рой Макай – голеадор, якого так не вистачало. Ірурета підготував чудовий фундамент, далі – лише витримати тиск та не стати жертвою власної сміливості.

Золотий час Ла-Коруньї

Сезон 1999/00 став чудовою ілюстрацією генія Ірурети. Чудовий старт сезону, нічия з Реалом, перемога над Більбао та Барселоною – вже у 12 турі Депортіво очолював турнірну таблицю. Ба навіть більше – хлопці Хав'єра зуміли втримати темп на всій дистанції та не покидали цієї позиції до кінця сезону. Так, через акцент на чемпіонаті трапилися прикрі поразки Осасуні в Кубку Іспанії та Арсеналу в Кубку УЄФА, але воно того вартувало – Депортіво вперше в історії став чемпіоном Іспанії! Звання "Тренер року" цілком заслужено знову отримав Ірурета.

Після цього два сезони поспіль Депортіво фінішує другим, пропускаючи вперед Реал та Валенсію. Ірурета стає місцевим героєм, а його команда гучно крокує Європою, поступившись у чвертьфіналах Лідсу та Манчестер Юнайтед. Гірку пігулку підсолодила перемога над Реалом у Кубку, після чого усі одноголосно записали Депортіво в ряди іспанських грандів. У Суперкубку Валенсія не мала шансів – гучні 4:0 і черговий трофей прямує в Ла-Корунью.

Через рік Депортіво фінішував третім, а єврокубкова дорога завершилася на другому груповому етапі – подолати одразу Ювентус та МЮ не так легко. Макай став найкращим бомбардиром і вирушив у Мюнхен, що викликало занепокоєння, але Ірурета запевнив:

Пандіані повернеться з оренди і впорається з роллю лідера. Настав його час.

У наступному сезоні Депортіво не зміг втримати лідерство у чемпіонаті та знову фінішував на третій сходинці, однак видав історичний виступ в Лізі чемпіонів. Перемога над Юве в 1/8 фіналу ЛЧ вже була сенсацією, однак попереду чекало ще більше свято. Поїздка на Сан-Сіро до Мілана видалася жахливою: поразка 1:4, і ніхто не давав шансів на камбек навіть на рівні статистичної похибки. Та Ірурета разом із вболівальниками знайшли правильні слова, і хлопці здійснили диво: перемога 4:0 над Міланом, який був чинним володарем Європи!

Казку "обламав" Порту Жозе Моурінью, який теж крокував до історичного здобутку. І витримати цей удар Депортіво, на жаль, не зміг. Лідери почали розбігатися, клуб не здійснив жодного придбання, Пандіані, відчувши спад колективу, попросився в оренду у Бірмінгем, а в групі з Монако, Ліверпулем і Олімпіакосом команда не здобула жодної перемоги. Наприкінці сезону окрім восьмого місця вболівальників чекала ще одна неприємність – Ірурета, який подарував Ла-Коруньї казку, йшов з посади головного тренера.

Я був тут неймовірно щасливим та дякую всім за те, чого нам разом вдалося досягнути. Щиро зичу Депортіво всього найкращого та вірю, що незабаром клуб святкуватиме ще чимало перемог.

Однак без Ірурети Депортіво чекав занепад, і зараз Ла-Корунья лише із сумною ностальгією пригадує часи, коли її команда била місцевих грандів, а на стадіоні лунав легендарний гімн Ліги чемпіонів.

"Вам потрібна черниця чи футболіст?": король Ла-Коруньї, який проміняв футбол на розваги