"Коли чую "київське Динамо" – виростають крила": Євген Селін – про Блохіна, конфлікт із Росією і холодний гуртожиток
Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із колишнім захисником Металіста, Ворскли, Динамо і збірної України, який зараз виборює чемпіонський титул у складі кіпрського Анортосіса.
Ярмоленко, Селін, Гармаш. Останній – досі в Динамо / Фото із відкритих джерел
Український футбол багатий на харизматичні та своєрідні постаті. Такі люди, як Євген Селін, змінюють шаблонне уявлення про типових футболістів. Вільний від тренувань та матчів час він використовує з користю і має чітку громадянську позицію. Зараз колишній захисник збірної України виступає на Кіпрі і у складі Анортосіса веде боротьбу за золоті медалі тамтешньої ліги.
"Даушвілі та Окріашвілі згадують про Україну з позитивом"
– Наприкінці жовтня у матчі проти Докси (6:0) вас замінили на початку другого тайму через ушкодження. Після цього у старті ви не виходили. Зараз все гаразд?
– Так, нічого страшного не сталося. Це банальний забій литкового м’язу. Почуваюся чудово, тренуюся з усіма і готовий грати.
– На паузу в чемпіонаті Кіпру Анортосіс пішов лідером. У вашої команди чемпіонські амбіції?
– Ви знаєте, іншого просто бути не може. Варто глянути хоча б на історію клубу – Анортосіс багато разів вигравав титули. Перед нам стоїть максимальне завдання, як і в кожної команди. Однак Анортосіс прагне вигравати усі можливі турніри – такими є бажання керівництва клубу, тренерів і футболістів.
– Кіпрська ліга – третя іноземна у вашій кар’єрі. У чому її ключова відмінність, якщо порівнювати з грецьким та угорським чемпіонатами?
– Мене якось нефутбольні знайомі запитали: "Де ти зараз граєш? На Кіпрі? А там є футбол?" (Усміхається). У кіпрському чемпіонаті є чимало класних команд, які демонструють цікавий футбол і успішно виступають в єврокубках. Мені складно порівнювати нинішній етап з моїм досвідом у Греції та Угорщині. Десь була краща інфраструктура, десь – рівень гравців. Зараз на Кіпрі багато класних легіонерів – тут справді цікавий турнір.
– Крім вас, на Кіпрі виступають Артур Рудько, Ігор Худоб’як та Ілля Марковський. Підтримуєте стосунки із земляками?
– Нещодавно грали товариський матч з Етнікосом Худоб’яка. Після спарингу привіталися, перекинулися кількома словами. Більше спілкуюся з Рудьком – постійно з ним на телефоні.
– За Анортосіс грають Муртаз Даушвілі та Торніке Окріашвілі, які свого часу залишили помітний слід в УПЛ. У екс-карпатівця такі ж жорсткі підкати, а в "гірника" – вишукані фінти?
– (Сміється) Абсолютно точно! Ми постійно згадуємо про Україну, ділимося спогадами про Карпати, Шахтар і Маріуполь. Крім того, з Муртазом я виступав ще в Угорщині. І варто сказати, що завжди згадуємо про минуле з позитивом. Тоді в Україні був реально серйозний чемпіонат.
– У вашій команді чотири грузинських футболісти і головний тренер – представник Сакартвело. Кажуть, саме Темурі Кецбая порадив Георгію Цітаішвілі спробувати сили в київському Динамо.
– Кецбая – видатний грузинський футболіст, на Кіпрі його надзвичайно поважають. Після відмінної кар’єри футболіста, він розпочав чудовий шлях тренера. А це вдається не кожному. Весь Кіпр дуже поважає Темурі, до нього по-особливому ставляться вболівальники. Також у нас в колективі всі максимально позитивно сприймають його – мені пощастило, що я працюю з таким фахівцем. До переїзду в Анортосіс ми багато спілкувалися по телефону. Коли я почав тісніше працювати з тренером, то переконався, що зробив правильний вибір.
"Вишиванка на стінах – ідея та виконання моєї дружини"
– У 2016-му преса писала, що у вас був варіант із переїздом у Крилья Совєтов. Здається, публічно ви не пояснювали, чому відмовилися від переїзду в Самару.
– Це вже минуле, не хочу його ворушити. Так, пропозиція така справді була. Чому я відмовився? Я родом із Луганської області. У нас конфлікт із Росією – тому виключно через це не поїхав туди. Відверто про все сказав керівникам самарського клубу, вони начебто все зрозуміли. У мене на даний момент така позиція, і на це є причини.
– Ситуацію на сході України прийнято називати політикою. Хіба це політика, коли люди гинуть, захищаючи свою країну?
– На початку війни люди йшли за покликом душі. Вони воювали за свою Україну, за свою землю, демонстрували, що наша країна – єдина і неподільна. Зараз, мабуть, це все переросло у політичну площину.
– Ваш рідний Новоайдар – особливе місце на карті, адже його селищним головою є Ігор Шопін, колишній футболіст Зорі та Металіста. За час діяльності Шопіна у селищі відбулися серйозні зміни.
– Я знайомий із Шопіним, хоча не можу сказати, що ми тісно спілкуємося. У нього своя робота, а я багато часу проводжу за кордоном. Звичайно, знаю про його хорошу футбольну кар’єру. Я також чув про Шопіна-політика виключно позитив – його поважають в нашому регіоні.
– Як часто буваєте вдома?
– Востаннє приїжджав влітку. Це традиційний час відвідин. Минулого року завдяки ранній зимовій паузі в угорському чемпіонаті навіть на Новий рік приїхав у Новоайдар. Хоча звично приїжджаю під час літньої відпустки.
– Новоайдар розташований неподалік окупованих територій. За роки війни з Росією ваше селище сильно змінилося?
– Зараз вже набагато краще. Навіть рух по трасі на Щастя став більш інтенсивним. Життя внормовується і заспокоюється. Якщо згадувати 2014-2015 роки, то справді було важко. Було дуже багато емоцій: і поганих, і хороших.
Хочу сказати лише одне. Важливу роль в обороні Новоайдару відіграв афганський батальйон. Я дуже вдячний цим людям. Саме вони не пустили сюди ворога і лінія розмежування виглядає таким чином, що зараз Новоайдар – це Україна. У мене до них величезна вдячність. Не вдаватимуся в подробиці, проте добре знаю усі деталі непростих часів.
– Кілька років тому у рідному селищі ви заснували соціальний проект – відкрили їдальню та аптеку. Звідки виникла така ідея?
– Я втілив свою дитячу мрію. Завжди хотів відкрити такий заклад саме у стінах цієї будівлі. Тепер там аптека, їдальня і продуктовий магазин. У дитинстві, ще коли грав за алчевську Сталь, часто проїжджав повз цю будівлю, адже вона розташована неподалік транзитної дороги і виїзду на Луганськ. Завжди дивився на неї і дивувався – стіни розвалювалися, мали гнітючий вигляд, все руйнувалося. Хоч був дитиною, однак не розумів, чому у цьому місці не наведуть лад. З часом мені вдалося придбати цю будівлю і надати їй нового життя. Зараз там все працює – більше того, на другому поверсі ми відкрили хостел.
– Інтер’єр цього закладу особливий і його основу складає візерунок у стилі вишиванки. Ваша ініціатива чи дизайнерський задум?
– 2015 рік видався доволі складним і для нас, і для жителів цього регіону. Ідея з вишиванкою виникла у моєї дружини. Спочатку ми оформили фасад у світло-коричневих тонах, а потім вирішили у такому ж стилі оформити інтер’єр. Дуже довго думали, яким чином прикрасити стіни. Дружина багато часу шукала дизайнерські варіанти, а потім ми вирішили зробити спеціальний орнамент – плели тканину на металевих сітках.
– Дружина самотужки це робила?
– Запитав Анастасію: "Зможеш це зробити?" Вона ствердно відповіла і все це плетіння робила сама, це виключно ручна робота.
– Крім громадського закладу в Новоайдарі, ви з дружиною започаткували спеціальний проект в Instagram. У чому його суть?
– Більше часу і уваги цьому приділяє дружина. Зараз багато людей намагаються правильно харчуватися і вести здоровий спосіб життя. Існує чимало різних програм: детокси, схуднення… Ми не підтримуємо це, також не сповідуємо вегетаріанство. Просто вважаємо, що треба правильно споживати їжу і намагаємося навчати, яким чином варто поєднувати білки, вуглеводи та клітковину або ж як часто пити воду. Першого листопада ми сформували групу з 12 осіб і вони проходять наш курс. Надалі плануємо розвивати цю справу.
"Девіч і Обрадовіч могли "зарубатися" на тренуванні"
– У травні вам виповнився 31 рік. Час задуматися, що буде після кар’єри футболіста?
– Безперечно, часто задумуюся. Якось навіть зі своїм агентом Сашком Панковим говорив про вік. Відверто йому зізнався, що зараз почуваю себе навіть краще, ніж у 25 (Усміхається). Можу сказати одне – залишатися у футболі в мене немає бажання. Тренерство – це не моє. Маю невеличкий бізнес і хочу розвивати його.
– Колись ви згадували, що в дитинстві вам доводилося працювати на городі з батьками. Важкою фізичною працею вас не злякаєш?
– Та я й зараз не вилажу з городу, коли додому приїжджаю (Сміється). У дитинстві я справді завжди допомагав батькам. Знаєте, як воно буває – крім 3-4 городів, ми ще й на поля їздили. Важка праця була у моєму житті та й зараз також присутня. У мене корони на голові немає. Мовляв, як це я буду на городі працювати? Мені навпаки подобається допомагати батькам.
– Ваша мама – фармацевт, батько працював далекобійником. Що ви обрали б у своєму житті, якби не футбол?
– Футбол – це ще одна моя мрія, як з тією недобудовою. Все сталося дуже стрімко і раптово. Мене певною мірою можна назвати мрійником. І практично кожна моя дитяча мрія збулася. Я повністю концентрувався на футболі, адже розумів, що ця професія може відкрити для мене велике і хороше життя.
– Умови на старті вашої кар’єри сміливо можна назвати спартанськими. Навіть коли тренувалися на асфальті і жили у холодних гуртожитках, все одно вірили у краще?
– Все так і було – абсолютно спартанські умови. В Алчевську, де я розпочинав, вода була не просто холодною, а льодяною! Особливо це відчувалося, коли приходив після тренування. Роздягальні холодні, без обігріву. Жили у заводських гуртожитках від металургійного комбінату.
– Як вони виглядали?
– Уявіть собі 4-поверхову будівлю. На четвертому поверсі мешкала основна команда Сталі, а на другому – дитяча школа, де жив я. Частина нашого поверху належала робітникам заводу. Думаю, пояснювати, як виглядає дозвілля багатьох роботяг, не варто. Постійний "газ-квас" (Усміхається). Було весело…
Зараз підтримую стосунки зі своїми друзями з дитячої школи і з усмішкою про все це згадуємо. Це розмова не на півгодинки. Тут можна кілька днів розповідати про те, як нам жилося.
– Ваш перехід зі Сталі в Металіст був серйозним кроком нагору. У Харкові ви не мали повної довіри від тренерського штабу, втім цей період був, мабуть, надзвичайно корисним?
– Однозначно. У мене взагалі спогади про всі мої команди – тільки найкращі. Два роки в Металісті – це початок мого становлення, це чудовий досвід із Мироном Маркевичем. Це час, коли я ділив роздягальню з чудовими футболістами і людьми: Сашком Рикуном, Валиком Слюсарем, Едмаром, Девічем, Обрадовічем, Папою Гуйє. Там я пройшов чудову школу і дуже радий, що виступав у Харкові.
– Конкуренція і боротьба за місце в старті – важлива частина будь-якого колективу?
– У мене загалом були хороші стосунки з усіма – в Металісті було весело і класно. Хоча траплялося всяке. Наприклад, Девіч і Обрадовіч могли "зарубатися" на тренуванні і поштовхатися. Зате після заняття дружили так, ніби нічого й не було, і товаришували сім’ями.
– Згодом Металіст ви змінюєте на Ворсклу, яка демонструвала якісний футбол. Полтавські вболівальники, мабуть, з особливими відчуттями згадують вас, Безуса, Сачка, Даллку, Маркоскі та Янузі, дивлячись на теперішні результати?
– Це велика заслуга президента Олега Бабаєва та тренера Миколи Павлова. Вони сформували прекрасний колектив. Результати не примусили себе чекати: виграли Кубок, пробилися до Ліги Європи. Звичайно, всі згадують ті часи з приємними емоціями.
"Гол за збірну – збіг обставин"
– Дебютний виклик у збірну ви отримали саме з Ворскли. Спочатку Олег Блохін тренував вас у головній команді країни, а потім ви працювали з ним у київському Динамо. Що передусім згадуєте про Олега Володимировича?
– Перша асоціація – видатний рівень Блохіна як футболіста. Думаю, всі про це згадують. Пригадую грецький етап своєї кар’єри. Навіть через багато років після його виступів у цій країні всі тільки й повторюють "Блохін, Блохін, Блохін". Достатньо глянути в інтернеті епізоди матчів за участю Олега Володимировича. Великий футболіст, нічого додати. Особливих діалогів тренер-гравець у нас не було. Спілкувалися виключно про футбольні моменти.
– На дебютний гол у збірній вам знадобилося всього 7 хвилин – саме стільки часу минуло з моменту початку зустрічі з Болгарією.
– Це справді велика подія для мене. Прем’єрний матч, відразу ж гол. Передусім це збіг обставин. За день до поєдинку в нас було передігрове тренування і мені вдалося забити аналогічний гол. Минає день і я знову забиваю таким чином, щоправда, вже під час матчу. Спочатку не міг повірити.
– У вас на аватарці у WhatsApp дуже соковите фото – ви боретеся проти Златана Ібрагімовіча. На Євро-2012 ви провели усі три матчі від дзвінка до дзвінка. Незабутні емоції?
– Це, безсумнівно, найбільш значуща подія у моїй кар’єрі. Взагалі атмосфера нашого чемпіонату Європи була якоюсь особливою для всієї країни. Цей турнір – суцільний позитив. Інколи навіть переглядаю шматки наших матчів. Та й вдома на стінах багато фотографій з Євро – це нагадує невеличкий музей у будинку.
– Поки глядачі спостерігали за кадрами шаленої зливи на Донбас Арені в матчі з Францією, ви разом з партнерами повернулися до роздягальні. Що відчували тоді?
– Я не пригадую, про що думав, однак це єдиний такий випадок у моїй кар’єрі. У будь-якому разі ми хотіли продовжити переможну ходу, розпочату в першому турі зі Швецією. Можливо, перегоріли під час цієї паузи, вийшли на поле і пропустили двічі.
– Наявність VAR в заключному матчі з англійцями подарувала б нам шанс?
– Я не можу сказати, що є однозначним прихильником VAR, хоча в тому епізоді він точно не завадив би. Згадую про той удар Девіча і можу сказати лише одне – це була помилка, реальна помилка судді. У нас забрали чистий гол. Все могло скластися інакше.
– Ми згадували про Металіст та Ворсклу. Ще однією командою у вашому житті було київське Динамо. Це – вершина вашої кар’єри?
– Динамо – це справжній позитив. Коли звучить словосполучення "київське Динамо", то виростають крила (Усміхається). Ти хочеш доводити, грати у футбол. То був чудовий час. Так, можливо, я грав не так багато, як хотілося б, втім у столиці я провів чудовий період.
– Ви вже кілька років виступаєте за кордоном. Не задумувалися над поверненням в Україну?
– Ні, поки всі думки пов’язані з Анортосісом. Якщо шанси на повернення додому є, то вони дуже мінімальні. Я повністю сконцентрований на виступах у моєму клубі. Мені не хочеться думати про зайві речі і я хочу допомагати Анортосісу. Поки повністю зосереджений на грі за свою команду і не замислююся над іншими варіантами.
