"Футболку Обамеянга зберігаю досі": легенда Ворскли про 15 років у клубі, вбивство Бабаєва, слова Шеви і "Червону руту"
Інтерв’ю "Футбол 24" з Ігорем Пердутою. Виліт Ворскли до Першої ліги підвів риску під тривалою кар’єрою 34-річного захисника у Полтаві. Екс-капітан "зелено-білих" підписав контракт із Зорею.
Ігор Пердута / Фото Романа Породка
"Сподіваюся, що Ворскла, до якої ми звикли, повернеться"
– Ігоре, вітаю з новим кар’єрним викликом. Наскільки незвично після стількох років в одній команді опинитися в іншому клубі?
– Звичайно, це незвично. Упродовж більшості кар’єри я сам приймав новобранців, а зараз опинився в трошки іншій шкірі, скажімо так. У Зорі також є досвідчені футболісти, які прийняли мене нормально. Колектив непоганий, все гаразд.
– Довелося пробігти "коридорчик"?
– Поки ні. Думаю, вже не доведеться (Усміхається). Але якщо буде – нічого страшного. Це нормально. Всюди так приймають.
– Ваш відхід із Ворскли став помітною подією в нашому футболі. Все ж – ветеран клубу, капітан команди. Якою є справжня причина такого рішення?
– Я обговорював це питання з дружиною. Навіть якби закінчив кар’єру у Ворсклі, ми однаково переїжджали б у Тернопіль. У нас там батьки, друзі, знайомі. Та й ми самі звідти родом. Чи була зараз можливість залишитися у Ворсклі? Так, була. Нам озвучили, які фінанси можуть бути – причому, ще не 100-відсотково. Плюс-мінус окреслили умови. Ми поспілкувалися з віце-президентом. Я отримав запевнення: якщо мені вдасться продовжити кар’єру в УПЛ – вони не будуть перешкоджати.
– Розійшлися, як кажуть у таких випадках, полюбовно?
– Так. Я розумію, що в мене вік. І через рік може вже не бути можливості пограти в УПЛ.
– Розійшлися без боргів?
– Ні, ми розійшлися з боргами. Але у нас є домовленості, які мають виконуватися.
– Ви красиво попрощалися з Ворсклою, присвятивши їй великий допис у Facebook. Але ми розуміємо, що зараз це зовсім інший клуб, ніж той, до якого ви звикли. Вже немає багатьох знакових гравців, як і працівників, мабуть. Яке майбутнє у Ворскли? Чи вірите у швидке повернення до УПЛ?
– Сподіваюся, що у Ворскли буде майбутнє. Це клуб, за яким я слідкуватиму завжди і переживатиму за нього. Усе залежить від керівництва, нового тренерського штабу, футболістів – чи вдасться їм одразу повернутись у Прем’єр-лігу.
– Ріната Ахметова ми звикли бачити у строгих ділових костюмах. Ігор Суркіс – із цигаркою або айкосом, жонглює м’ячем. А яким вам запам’ятався Костянтин Жеваго?
– Я його бачив лише три або чотири рази. Він приходив, потискав гравцям руки, але ми не спілкувалися. Проте якщо людина стільки років фінансувала футбольний клуб, отже чогось досягла у цьому житті. Ворскла йому точно не байдужа. Сподіваюся, надалі відбудеться якесь перезавантаження у клубі. І та Ворскла, до якої ми звикли, повернеться.
– Що вам сказав Віктор Скрипник? Якими були аргументи на користь Зорі?
– Аргументи – це дзвінок із Зорі і слова, що мене там хоче бачити головний тренер. Інших аргументів мені й не потрібно було, в принципі. Зоря – це команда, яка завжди бореться за високі місця. Були день-два роздумів, хотів поспілкуватися зі сім’єю. А тоді прийняв рішення.
– Не так давно ви вже працювали разом із Віктором Анатолійовичем. Які головні вимоги в цього тренера до футболістів?
– Максимально працювати і щоб не було байдужості. Виконувати всі його вказівки на полі – з м’ячем і без м’яча.
– Німецька дисципліна відчувається?
– Дисципліна є, так.
"У Полтаві всі знали, хто такий футболіст Пердута"
– Ви народилися в Теребовлі, над якою височіє старовинний замок. У дитинстві обійшли його вздовж і впоперек?
– Ми колись там і кроси бігали, і тести з фізкультури здавали. Вид на місто з цього замку відкривається неймовірний. Але мої діти ще там не були. Ніякими історичними знахідками я похвалитися не можу. Для мене цікавіше було побігати з м’ячем на стадіоні (Усміхається).
– Ваш батько – футболіст-любитель. Чому не склалося з професійною кар’єрою?
– Батько виступав правим, лівим і навіть переднім захисником. Добре грав головою. Тоді були зовсім інші часи. Потрібно було заробляти гроші для сім’ї. Тож він паралельно працював водієм автобуса. Де краще платили – там він і працював. А футбол залишився на рівні хобі.
– Як власник прізвища Бабій, маю моральне право запитати і про ваше прізвище. Чи цькували вас у школі? Бо діти, знаєте, бувають жорстокими.
– (Усміхається) Ну, звичайно. Все одно зі ста людей знайдеться одна, яка зверне на це увагу. Але чогось прямо критичного, щоб мене так цькували і я не міг дати собі раду, не пригадую. У Теребовлі всі звикли і не звертали увагу. Потім я поїхав у Копичинці. У перші тиждень-два якісь посмішки були, але потім також звикли. І так у кожному колективі, куди я приходив. Щодо моїх дітей, то у Полтаві взагалі не було до них жодних питань. Всі знали, хто такий футболіст Пердута.
– Зі своїм дебютним професійним клубом – тернопільською Нивою – ви стали чемпіоном Другої ліги 2008/09. Ще не забулася сума першої зарплати?
– Точно не пам’ятаю. Десь 100-200 доларів. Старші гравці, звісно, отримували більше. Перед тим ще щось заробляв в аматорському ФК Тернопіль. А ось у Ворсклі U-21 мав 250 доларів.
– У Тернополі ви ще застали Віталія Первака, який зараз – відомий тренер. Чи розповідав він юнацтву бувальщини про славетну Ниву кінця 90-х?
– Ні, бо старші зазвичай спілкувалися зі старшими, а молоді – з молодими. Зрозуміло, що він завжди підтримував, підказував на тренуваннях і у грі. Але історій, якою колись була Нива, я від нього не чув.
"Шок не тільки для Кременчука і Полтави, а й для всієї країни"
– За першу команду Ворскли ви дебютували весною 2012-го проти Металіста, після чого цілий рік не з’являлись в основі. Все було настільки погано?
– Ні. Я вийшов на хвилину. Тоді була прощальна гра Миколи Петровича Павлова. Замість нього прийшов Вадим Євтушенко і запросив на позицію правого захисника Вадима Сапая. Я зрозумів, що у мене шансів не буде, тому поїхав в оренду до Оболоні.
– Як Ворскла проводжала Павлова?
– У нас тоді після матчу був бенкет, на якому прощалися з тренером. Особливих почестей не згадаю. Звичайна обстановка.
– Стабільним гравцем основи Ворскли ви стали вже при Сачку. Правильно?
– Так. Хоча на зборах мене не розглядали, як гравця основного складу. Потім Сачко поцікавився, чи зможу грати лівим захисником. Ось так я і відіграв два роки, або навіть три. Використовував будь-яку можливість закріпитися в команді. Головне – перебувати на полі.
– Василь Вікторович – улюблений тренер у вашій кар’єрі?
– У мене не було проблем з головними тренерами, тому не можу виділити когось одного. Хіба що назву Сергія Свистуна, який повернув мене з Оболоні в першу команду і реально бачив мене у складі.
– У 2014-му вбили тодішнього президента клубу Олега Бабаєва. Наскільки це стало великим ударом для команди?
– Та ну, був шок не тільки для Кременчука і Полтави, а й для всієї країни. Це людина слова. Це людина з великої літери. Завжди був справедливим, спілкувався з командою. Як сказав – так і було. Ніколи свого слова не порушував. Важко було усвідомити цю трагедію. Він робив для Ворскли все, що залежало від нього.
"Коли запитали, що я буду співати, відповів: "Червону руту"
– Якщо вірити джерелам, ви зіграли за Ворсклу 343 матчі і забили 3 голи. Напевно, кожен цей м’яч дуже добре запам’ятався?
– Правильно (Усміхається). Мій перший гол – Таврії, на стадіоні Бутовського, у ворота, протилежні до табло. Забив у підкаті. А інші два м’ячі відправив Колосу на Оболонь-Арені. Всьо! От і вся історія (Сміється).
– Пригадайте три найщасливіші для себе моменти у Ворсклі.
– Коли ми взяли "бронзу" у сезоні 2017/18. Коли грали з Динамо у фіналі Кубка України 2019/20, навіть попри те, що матч закінчився не на нашу користь. Ну і, звичайно, груповий турнір Ліги Європи 2018/19. Дуже солідно для футболіста – пограти у груповому етапі єврокубка. Ще й такі команди нам випали – Арсенал, Спортінг і Карабах!
– Восени 2017-го вас ще й у національну збірну України викликали.
– У команді мене прийняли нормально, як і всіх. Хороший колектив, старші хлопці були і Андрій Миколайович. Атмосфера панувала чудова. Я побув там тиждень – дуже все сподобалось. Звісно, не зіграв, тож певне відчуття недосказаності залишилось. Але в загальному, отже, заслуговував на той виклик.
– Із Шевченком поспілкувалися тет-а-тет?
– Так. Нічого неординарного не було. Тренер сказав: "Працюй, як працюєш у клубі. Ми тебе через це і викликали. Доводь – і все буде нормально".
– Ви на представленні перед командою виконали "Червону руту", хоча в той час ще не було моди на українське. Проявили характер?
– Не знаю, не задумувався над цим. Коли запитали, що я буду співати, відповів: "Червону руту". Свого слова дотримав – не міг щось інше заспівати.
– Ліга Європи, осінь 2018-го. Матч на Емірейтс, коли майже вдалося відігратись із 0:4, був найкращим у виконанні Ворскли?
– Та ні. Я думаю, причина в тому, що Арсенал почав грати більш розслаблено. А найкращий матч був проти Спортінга, коли ми вдома вигравали 1:0 до 87-ї хвилини (насправді – аж до 90-ї, – Футбол 24). З Карабахом добре зіграли на виїзді – перемога 1:0. Емірейтс більше запам’ятався крутою атмосферою. Та й наша діаспора прийшла. Підтримували Ворсклу серйозно, ми їх чули.
– Хто найбільше вразив із "канонірів"? Мхітарян? Обамеянг? Озіл?
– Обамеянг. Я навіть взяв його футболку після матчу. Зберігаю досі. Як і футболки Спортінга та Карабаха.
"Є план Б, не пов’язаний із футболом"
– Запам’яталася Ворскла і серією сенсаційних та драматичних поразок у кваліфікації єврокубків. Спочатку Жиліна, потім – Локомотива, зрештою – КуПС і Діла. Яка з невдач боліла найбільше?
– Скажу, що всі поразки були дуже болючими. Жиліна – виграємо 3:0 і пропускаємо на 120+. З Локомотивою вдома не забили пенальті. КуПС – на 90-ій виграємо, але – 2:2, зрівнюють. Від Діли теж пропустили на останніх хвилинах. Не знаю, чому так складалося. Отже, треба одразу заходити в груповий турнір.
– Бачите, зараз вся УПЛ у такій ситуації, що жоден із клубів не має прямої путівки в групу. Загнали себе… У вирішальних серіях пенальті Ворсклі теж не щастило – поразка від Динамо у фіналі Кубка, виліт від Кудрівки в битві за УПЛ. Психологія чи злий фатум?
– Ну чому ж. До того фіналу ми прийшли теж через серію пенальті. Це лотерея. Кожен міг помилитися в тій ситуації.
– Символічна збірна Ворскли за всі роки вашого перебування в команді – назвете найкращих?
– Я не хочу нікого образити. Чесно. Тому що на кожну позицію сміливо можна назвати по 2-3 людини. Завжди були якісні футболісти у Ворсклі. Їх так багато, що навіть ризикую когось забути. Чоловік 50 набереться. І ви навіть не посперечаєтеся зі мною, що це не топові футболісти.
– Не посперечаюся. Ворскла була одним із головних клубів країни за іменами, зірковістю, досягненнями.
– Від досвідчених, яким зараз по 40-45 років – і до 20-річної молоді. За моїх 15 років тут дуже багато футболістів пройшли.
– Отже, грамотно працювала система.
– Так, погоджуюсь.
– П’ятнадцять років в одному клубі, капітанська пов’язка, участь у єврокубках, виклик до національної збірної. Чого у вашій кар’єрі бракує до повного щастя?
– Чемпіонства з Ворсклою (Усміхається). Або хоча б другого місця. Я пережив у цьому клубі все: фінал Кубка, третє місце, Лігу Європи, Лігу конференцій… Життя мене дуже класно звело з містом і з командою. З людьми, які там працювали – від прибиральників до керівництва. Я тепло з ними спілкувався і знаю, що й вони до мене ставляться так само. Кар’єрою у Ворсклі я задоволений. Чи могло бути краще? Так. Але могло бути й гірше.
– Відчуваю дуже багато ностальгії у ваших словах. З важким серцем ви покинули Полтаву, чи не так?
– Звичайно. Хоча, як я вже розповідав, ми себе готували до цього. Через рік, два або три все одно настав би час прощатися. Таке життя.
– Із Зорею у вас контракт на один рік. Думали про те, що буде потім? Чим би ви хотіли займатися?
– Плюс-мінус я підготувався до моменту, коли доведеться закінчити кар’єру. Матиму, чим займатися. Але поки не хочу цього афішувати. Якщо захочеться стати тренером (а я зараз вчуся) – буде добре. Якщо ні – є план Б, не пов’язаний із футболом.
