Бразилія – Італія на ЧС-1970. Мудрий Жерсон, магічний Рівеліно, великий Пеле
Рівно 47 років тому, 21 червня 1970 року відбувся матч, після якого бразильці отримали "Золоту богиню Ніку" у вічне володіння.
Пеле виграв третє звання чемпіона світу
"Ніка" вже не мала куди діватися. "Золота богиня", яку вручали переможцям мундіалів з 1930 року, нарешті мала потрапити до чиїхось рук назавжди. Що це може статися, було зрозуміло ще перед півфіналами світової першості-1970, куди вийшли відразу троє дворазових чемпіонів. Після того ж, як Італія в одному з найдраматичніших матчів в історії футболу перемогла німців, коло зімкнулося остаточно.
Склади і тактика
Маріо Заґалло, який був причетний до двох попередніх перемог бразильців на мундіалях як гравець, виставив тих же людей і в тій же розстановці, в якій команда провела весь турнір. Воно й не дивно, адже усі шість зустрічей у Мексиці Бразилія виграла і зробила це переконливо. Власне, щоб зрозуміти, наскільки основним є склад Бразилії, достатньо подивитися на стартові номери гравців. На відміну від решти команд, у найсильнішої футбольної нації світу все суворо – номери з першого по 11-й там дістаються виключно основним. Інша річ, що лівий оборонець Еверальдо, який грав під 16-м номером, остаточно виграв конкуренцію в "шістки" Марко Антоніо уже в ході турніру.
В італійців натомість усе трохи складніше. Ферруччо Валькареджі змінював позиції гравців впродовж усього турніру. Фінальний поєдинок винятком не став. То за умови, що на цю гру вийшла та ж 11-ка, яка розпочинала матч з німцями. Ось лишень Маріо Бертіні на цей раз грав не стоппера, а з ухилом на правий край півоборони, хавбек Анджело Доменґіні натомість змістився вправо в оборону, а роль другого стоппера поряд із Роберто Розато виконував досвідчений Тарчізіо Бурньїч. Вірним собі Валькареджі залишився лише в одному. Як би добре найкращий футболіст Європи 1969 року Джанні Рівера в попередніх поєдинках не грав, він знову залишився у резерві. Й вийшов на цей раз, коли все в зустрічі було зрозуміло.
Ложка дьогтю
Перед матчем Валькареджі сказав, що Бразилія ліпше пристосована до умов мексиканського високогір’я, а тому його команді важливо добре почати зустріч. Дослухавшись до порад наставника, Луїджі Ріва у самому дебюті могутньо вистрелив метрів з 25-ти. М’яч, який пірнав під поперечину, Фелікс перевів на кутовий з величезними труднощами.
В атаці Луїджі Ріва
Втім, на тому й усе. Бразилія домінувала на полі тотально впродовж майже всього ігрового часу, причому активну участь у наступі брали обидва крайніх оборонці й опорні хави Клодоальдо і Жерсон. Шульга Жерсон крім усього виконував функції, які можна було б порівняти з розвідним у волейболі. Невисокий хавбек деригував напрямами атак, вміло і своєчасно їх змінюючи.
Жерсон (у центрі) встигав і забирати, і віддавати, і забивати
Бразильці в дебюті зустрічі активно пресингували і на самому старті два прехоплення в середині поля призвели до двох небезпечних ударів. Та в тих випадках італійці встояли. А ось Пеле на 18-й хвилині забив. Тостао вкинув м’яч з аута на Рівеліно, а той в дотик виконав зліва навіс. 170-сантиметровий Король футболу вистрибнув неймовірно високо й, зависнувши в повітрі, чітко спрямував м’яч головою в кут – 1:0.
Повівши в рахунку, команда Загало контролювала хід гри й створила кілька передумов для того, щоб збільшити перевагу. Однак на 37-й хвилині Клодоальдо, надто самовпевнено вибиваючи м’яч з власної половини, не помітив суперника. Роберто Бонінсенья, підхопивши м’яч, який у нього влучив, увірвався на швидкості в залишену стопперами центральну зону й прокинув м’яч повз Фелікса, котрий навіщось вибіг нападникові італійців на зустріч. В завершальній фазі Роберто залишалося лишень поділити м’яч з Рівою, який знаходився поруч і теж претендував на удар по порожніх воротах метрів з 17-ти. Але пробив Бонінсенья – 1:1.
Діжка меду
Ще до перерви, вибиваючи м’яч з-під ніг Жерсона, у стійку власних воріт влучив Бертіні. А після поновлення гри перевага бразильців стала вражаючою. Вочевидь окрім суто ігрової переваги почали даватися взнаки особливості гри у високогір’ї й втома, яка накопичилася у гравців "Скуадри адзурри" за 120 хвилин півфіналу.
На початку другого тайму свою знамениту гармату ввімкнув Рівеліно. Він пробив чотири штрафних поспіль – двічі вдарив поруч із каркасом воріт, раз влучив у стінку, а ще в одному випадку італійців врятував воротар Енріко Альбертозі.
Очікуваний гол народився в середині другої половини. Жаїрзіньо, витягнувши перед штрафним майданчиком на себе Джачінто Факкетті, віддав коротку передачу на Жерсона, а той ідеальним за виконанням ударом шведою метрів з 20-ти поклав м’яч точно в дальній кут – 2:1.
Чарівна лівиця Жерсона невдовзі зняла питання про переможця зустрічі остаточно. На цей раз хавбек виконав дивовижну діагональ з середини поля, а Пеле, знову вигравши верхову боротьбу, здійснив скидку в межі воротарської зони на Жаїрзіньо. Нападник Ботафоґо, який забивав в усіх попередніх шести поєдинках мексиканського чемпіонату, свій сьомий на турнірі гол провів, проштовхнувши м’яч повз Альбертозі ледь помітним дотиком – 3:1.
У решту часу ілюзій стосовно підсумку двобою не мали навіть італійці. Остаточно ж добив їх гол капітана суперників Карлоса Альберто. Бразилія провела класиву атаку віялом. Жаїрзіньо, отримавши м’яч зліва, віддав у центр на Пеле, а Едсон Арантес ду Насіменту викотив м’яч вправо. Карлос Альберто, набігши з глибини, вколотив м’яч низом у дальній кут.
ПРОТОКОЛ
Фінал чемпіонату світу-1970
Бразилія – Італія – 4:1
Голи: 1:0 – Пеле (18). 1:1 – Бонінсенья (37). 2:1 – Жерсон (66). 3:1 – Жаїрзіньо (71). 4:1 – Карлос Альберто (86)
Бразилія: Фелікс – Карлос Альберто (к), Бріто, Вільсон П’яцца, Еверальдо – Клодоальдо, Жерсон – Рівеліно, Пеле, Тостао – Жаїрзіньо. Тренер – Маріо Заґалло
Італія: Альбертозі – Чера – Доменґіні, Бурньїч, Розато, Факкетті (к) – Бертіні (А. Юліано, 74), Маццола, Де Сісті – Ріва, Бонінсенья (Джанні Рівера, 84). Тренер – Ферруччо Валькареджі
Судді: Ґльокнер (НДР) – Шойєр (Швейцарія), Коерецца (Аргентина)
Попередження: Рівеліно – Бурньїч
21 червня 1970-го. Мехіко. Стадіон "Ацтека". 107 412 глядачів
Бельгія – СССР на ЧС-1986. Матч, після якого Лобановського ледве відкачали
