"Не подобається, як грає Динамо". Біатлоніст-чемпіон Дмитро Підручний – про футбол, сльози від Гімну, зміну громадянства

4 апреля 12:00 4202 Читати українською
"Не подобається, як грає Динамо". Біатлоніст-чемпіон Дмитро Підручний – про футбол, сльози від Гімну, зміну громадянства
Дмитро Підручний

Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із Дмитром Підручним, першим українцем, який став чемпіоном світу з біатлону.

Минулої суботи на НСК Олімпійський відбулася урочиста церемонія "Герої спортивного року-2018". Цей захід став 13-м за ліком і запам’ятався якісною організацією, теплою атмосферою та величезною кількістю зірок, що зібралися на головній арені країни.

З-поміж інших особливої уваги заслуговував герой вже нового року, який на початку березня став першим українським біатлоністом-чоловіком, який виграв чемпіонат світу. Крім того, 27-річний тернополянин Дмитро Підручний зробив це в особливій манері, що стала нереальною сенсацією у світі біатлону.

підручний

Статус, база у Тернополі, Бьо

– Дмитре, після тріумфальної гонки минуло вже достатньо часу для того, щоб усвідомити всю значущість і важливість події.

– Зараз я вже починаю розуміти, що це за медаль, однак мені ще важко звикнути до статусу чемпіона світу (Усміхається). Зрештою, усвідомлення цього вже є і я відчуваю позитивні емоції.

– Ваше життя сильно змінилося після перемоги у Швеції?

– Не скажу, що кардинально, але певні зміни є. І варто сказати, що усі вони мають позитивний аспект.

– Нерідко буває, що після великих перемог спортсмени мріють побути вдома із сім’єю, насолодитися відпочинком у колі рідних. Ви – не виняток?

– Це правда, зараз більше часу проводжу вдома з рідними. Сезон тільки закінчився, потрібно плавно зменшувати навантаження. Тепер у мене в графіку багато зустрічей, тому все одно не завжди маю нагоду побути із сім’єю.

"У гості зайшли футболістки з горілкою". Історія хіта "Карпати програли футбол", або Чи були "Брати Гадюкіни" вболівальниками

– В Україні спортсменам часто доводиться працювати зі старим обладнанням без належних умов. Раніше ви звертали увагу на проблеми біатлонної бази в селі Підгородне, поруч із Тернополем. Як гадаєте, ваша перемога допоможе привернути увагу на проблеми біатлону в Україні і зрушити з місця вирішення цього питання?

– Це питання рухалося і без моєї перемоги. Разом з тим, моя золота медаль додала значного поштовху і думаю, що вона допоможе зберегти цю базу, відновити її і збудувати нові тренувальні комплекси в нашій країні.

– Після переможної гонки ваш головний конкурент – норвезький біатлоніст Йоганнес Бьо вразив неоднозначною фразою: "Це так погано, що просто ганьба. Ми тут, на чемпіонаті світу, і віддаємо золото українцям". Як ви трактуєте це висловлювання срібного призера чемпіонату світу?

– Я спілкувався з ним вже після закриття сезону. У нас не було жодних проблем і ми нормально поговорили. Цю тему також дуже поверхнево зачіпали. Було організовано вечірку, де ми з Йоганнесом мали нагоду поговорити тет-а-тет.

підручний

Я розумію його – у той момент до останньої стрільби він був беззаперечним лідером і не міг подумати, що українець, який ніколи нічого не вигравав, може його перемогти. Розумію, що це було для нього шоком. Це трохи вдарило по амбіціях і планах Йоганнеса – він прагнув забрати золото. Я не засуджую Бьо за ці слова. Бути таким великим спортсменом, як він, доволі важко.

– Крім обговорення тієї фрази норвежця, вам вдалося поспілкуватись на інші теми?

– Він певною мірою вибачився і побажав мені успіхів у спорті. Також Бьо казав, що сподівається на певний поштовх в українському біатлоні після моєї перемоги і появу інших чемпіонів з нашої країни.

Джеррард, Металіст, тернопільська Нива

– Якими видами спорту, крім біатлону, цікавитеся?

– Звичайно, що футболом. Ним не можливо не цікавитися. Футбол дуже популярний у всьому світі. Попри це, намагаюся слідкувати за всіма видами спорту. Щодо футбольних команд, то у мене є улюблена – це Ліверпуль.

– На фіналі Ліги чемпіонів у Києві побували?

– На жаль – ні, не вдалося. Шкода, що Ліверпуль раніше переживав кризу, проте зараз вони виходять на вершину своїх можливостей. Улюбленого гравця не маю, тому не скажу, що це, наприклад, Мохамед Салах. Подобається, що різні футболісти мають свої особливості і сильні якості – мені це якраз імпонує.

– У вас значний стаж вболівання за Ліверпуль?

– Та ні, я не настільки серйозний фанат. У мене навіть футболки їхньої немає. Хоча вперше захопився Ліверпулем ще у 2002-му. Упродовж багатьох років фанатів від Стівена Джеррарда, особливо захоплювала його самовідданість. Любов Стівена до клубу важко було не помітити.

джеррард

– Як щодо українського чемпіонату?

– Мені важко зараз комусь віддати перевагу. Раніше подобався Металіст. Мабуть, найкращий період припав на сезон, коли вони фінішували на другому місці в УПЛ. Харків’яни мали у своєму розпорядженні дуже сильних гравців. Мені шкода, що клуб припинив існування. На даний момент я слідкую за нашим чемпіонатом без особливих симпатій. Проте в єврокубках підтримую усі без винятку українські команди.

"Лобановський підспівував "Хрещатик". Чому Павло Зібров вболіває за Шахтар і коли востаннє зголював легендарні вуса

– Якщо вам довелося б обирати – Динамо чи Шахтар?

– Я просто сам "динамівець", представляю це спортивне товариство, тому вибір буде на їхню користь. Можливо, зовсім трохи більше вболіваю за киян, ніж за решту команд. Хоча скажу відверто – мені не подобається те, як вони зараз грають (Усміхається).

– Порівняно недавно Нива була чимось особливим і сакральним для багатьох тернополян. Ви не пам’ятаєте тих часів у середині 90-х?

– На жаль, давно не доводилося спостерігати за їхніми матчами наживо. Напевно, ще кілька років тому востаннє був на трибунах нашого стадіону. Знаю, що минулого року у Ниви змінився власник. Якщо буде можливість, то з радістю піду на їхній матч у Другій лізі. Раніше в місті також існував ФК Тернопіль – мені подобалася гра цієї команди.

– Про братів Капанадзе чули раніше?

– Так, вони колись грали за Ниву. Я не застав тих часів. Проте у мене є старший брат, тому чув від нього про цей успішний період, адже він часто ходив на стадіон. Я ж був ще занадто малим.

– У ваших найближчих планах є похід на стадіон? У червні, наприклад, два поєдинки у Львові проведе збірна України.

– Ой, дуже хочу відвідати їхні матчі. Принаймні, сильно на це сподіваюся. Дуже хочеться саме на матчі збірної – я ніколи раніше не бував на поєдинках "синьо-жовтих". Все через щільний графік – дуже важко було вирватися. Тепер надіюся, що нарешті зможу підтримати команду з трибун.

Санітра, сльози, Олімпійська медаль

– Футбол є популярним серед українських біатлоністів?

– Влітку ми часто граємо у футбол. Наш тренер Юрай Санітра навіть колись займався цим видом спорту і виступав у Банській Бистриці за якусь команду. Санітра добре грає у свої майже 60 років. Звичайно, що в плані фізики він нам не конкурент, але техніка у нього на дуже високому рівні. З ним цікаво грати. Ми часто практикуємо таке – це чудово емоційно розвантажує. У команді також граємо у флорбол та волейбол, однак футбол у нас поза конкуренцією.

– Нещодавно збірна України двічі зіграла зі збірною Словаччини у Лізі нації УЄФА. Уникнути суперечок зі словаком Юраєм Санітрою не вдалося?

– Суперництва у нас не було, проте перед матчем не бракувало "підколів". Постійно сперечалися, хто ж переможе. "Гамшик заб’є" – "Ні, Гамшик не заб’є" і все в такому дусі. Коли наші виграли, то ми спочатку поспівчували Юраю, хоча це йому було не до вподоби. Однак все закінчилося сміхом і позитивними емоціями.

– Хто найсильніше грає у футбол з наших біатлоністів?

– Ми всі трохи дерев’яні (Усміхається). Проте можна виокремити Артема Приму – він дійсно виділяється на нашому фоні. Непогано грає ще Руслан Ткаленко, втім Прима точно на першому місці.

"Виграємо Євро – виголю тризуб на потилиці". Сергій Стаховський – про теніс із Ребровим, любов до "Динамо" і бан для російських медіа

– Коли ви заплакали під час українського гімну після тріумфу в Естерсунді, можна припустити, що, дивлячись на вас, плакала частина країни. Що ви відчували в цей момент?

– Гордість за свою країну. Гордість за себе. Більше нічого… Взагалі, коли чую гімн, то в мене мурашки по шкірі бігають, а коли ще й стоїш на найвищій сходинці п’єдесталу – це взагалі щось неймовірне. Хочеться переживати ці відчуття якомога частіше.

підручний

– Вам пропонували коли-небудь змінити громадянство?

– Ні, слава Богу, не пропонували, бо я ніколи б на це не погодився (Усміхається).

– Після серйозних успіхів і гучних перемог часто хочеться перевести подих і перепочити. Коли ви вдосталь відпочинете, то готові підкорювати нові цілі?

– Моя ціль не змінилася з дитинства. Раніше дуже хотів поїхати на Олімпіаду, стати олімпійцем. Зараз її суть є схожою, просто більш чіткою. Тепер я хочу завоювати олімпійську медаль. Хотів би, щоб вона була золотою.

Один крок назустріч я вже зробив – став чемпіоном світу. Для мене це теж дуже важлива мрія, яка навіть трохи неочікувано для мене здійснилася. Зрештою, я розраховував на цю медаль чемпіонату. Тепер цілеспрямовано готуватимуся до Олімпійських ігор. Мотивація? Чесно кажучи, з кожним роком її стає менше. Проте існують ще нездійснені мрії, які не дають цій мотивації згаснути.

"Під час кваліфікації я молився "Отче наш". Чому олімпійський чемпіон Олександр Абраменко не став футболістом

Если Вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter
powered by lun.ua
6
час
:
49
мин
Манчестер Сити
14:30
Тоттенхэм
Угадай исход матча
Залиште відгук