Архаїчна "Маракана", знайома сірість і тінь Путіна – (не)футбольний Белград за один день неозброєним оком

19 листопада 13:30 6323 Читать на русском
Архаїчна "Маракана", знайома сірість і тінь Путіна – (не)футбольний Белград за один день неозброєним оком
Збірна України прогулюється Белградом / УАФ

"Футбол 24" публікує "Белградські нотатки" Антона Федорціва, який відвідав сербську столицю у день поєдинку місцевої збірної проти національної команди України.

Коли приземляєшся на летовищі, що носить ім’я Ніколи Тесли, то очікуєш якогось неймовірного рівня технологічності. Та з перших кроків у приміщенні аеропорту розумієш, інновацій тут обмаль. Звісно, все сучасне, але без крайнощів. Ті ж наші "Жуляни" чи "Бориспіль" – не гірші. Минувши формальності – прикордонниця ліниво погортала мій паспорт і без ентузіазму й зайвих запитань поставила штамп – я у Сербії. І тепер із вікна автобуса за якихось 20-30 хвилин маю скласти враження про Белград.

"Бєсєдін шокував Маракану". Сербські ЗМІ – про холодний душ, урок від своїх фанів для українців і любов до Шевченка

Зібравши всіх, водій, ззовні схожий на Левка Дурка, вирушає своїм автобусом у хвості колони. Попереду два поліцейських автомобілі – легковик і бус, позаду – ще одна машина місцевих копів. На фоні складних взаємин українських і сербських фанатів до безпеки українців правоохоронці ставляться максимально уважно. Про всяк випадок в автобусі сів не біля вікна, але кут огляду дороги та узбіччя ідеальний. Сербія "радує" вже на виїзді з аеропорту. За першим же вказівником відстаней до населених пунктів гостей столиці зустрічає білборд "Партнерство за будучность" із прапорами Росії і Сербії. Історія повторюється кожні кількасот метрів. Здається, хтось дуже прагне продемонструвати власний інтерес на Балканах.

Поки місто видніється в далечіні. Та ось поступово з’являється промислова зона, а за нею і така знайома сірість спальних районів. Типова однотипна радянська забудова, яка восени додатково змушує депресувати в будь-якому українському місті з населенням понад 100 тисяч. Пізніше на горизонті помітно й новобудови, вінцем яких є Міст над Адою – вантова споруда над рікою Сава, правою притокою Дунаю. Він справді красивий і змушує пригадати, мабуть, найвідомішого свого побратима на планеті – міст Бей-Брідж у далекому Сан-Франциско. А зовсім поруч Старий залізничний міст, який, схоже, вже не використовується, зате додає Белграду зайвого антуражу.

"Другий матч збірної під щасливою зіркою", або Про що писатимуть італійські газети: реакція соцмереж на Сербія – Україна

Зрештою, опиняємося на Бульварі Визволення – одній із головних вулиць сербської столиці. Тут запланований обід, а після нього я отримав першу нагоду роздивитися Белград зблизька та прогулятися районом. Забудова тут значно краща – переважно приватні будинки з подихом класики. Вулицею на швидкості проносяться авто, переважно витвори німецького чи французького автопрому. Аж раптом іншим боком вулиці летить місцева легенда – компактний Yugo Florida, що впродовж 20 років виробляли на заводі в Крагуєваці. Кидається у вічі місцева етика водіїв (чи її відсутність). Щоб перейти дорогу навіть на позначеному переході пішоходу на краю "зебри" доводиться активно махати руками.

Час вирушати на стадіон Райко Мітіч. Культова арена ззовні справді виглядає величаво. Тут усе в біло-червоних барвах господаря стадіону – Црвени Звезди. Біля центрального входу красива статуя, встановлена два роки тому, на честь того самого Мітіча – гравця та тренера "звездашів", який двічі брав срібло Олімпіади зі збірною Югославії. Та, вочевидь, найбільші події в своїй історії "мала Маракана" вже пережила. Навряд тут ще колись хтось вперше виконає феноменальний удар на кшталт панєнки (фінал Євро-76) чи переграє мюнхенську Баварію у півфіналі Кубка чемпіонів (весна 91-го). Зменшена за місткістю вдвічі після реконструкції арена, хай із пластиковими сидіннями, залишається олдскульною. Бігові доріжки віддаляють спраглого до споглядання видовища безпосередньо сучасного глядача, а поява гравців фактично з підземелля нагадує невимушеність бразильської Серії А.

Амбітний сербський уболівальник у переважній більшості поєдинок проігнорував через примарні шанси місцевої збірної стати другою у групі відбору. Та на стадіон навіть не прийшло заявлених напередодні 8 тисяч. Трохи більше трьох тисяч уболівальників на 55-тисячній арені виглядали в кращих традиціях відвідуваності української Прем’єр-ліги. Та після появи гравців із підтрибунного приміщення навіть вони завдяки якісній акустиці Райко Мітіча зуміли створити непоганий ефект присутності. Гімн України тут зустріли сухо – поодинокі свистки й поруч не стоять зі шквальним свистом на Арені Львів у першому матчі команд. Хіба якісь шмаркачі під час виконання українського славня підняли чорно-жовто-білий прапор імперської Росії і щось нерозбірливо прокричали своїми ще немутованими голосами.

Сербія – Україна, відбір Євро-2020: провал лідера, крутий характер, несподіваний джокер і 2 найвразливіші місця збірної

Натомість фанатський актив збірної Сербії матч не відвідав. Лише на 15-й хвилині на секторі за воротами з’явилися зо три десятки чи то другого, чи третього складу ультрас "білих орлів". Налагодити активну підтримку до фінального свистка вони так і не зуміли. Трохи покричали "Сербія, Сербія" і принишкли, потім вирішили нагадати "Косово – це Сербія", а коли українська збірна перехопила ініціативу, то почали скандувати "Росія, Росія". Та навряд чи хтось із дружини Андрія Шевченка взагалі це розчув на полі. У цих трьох зарядах, власне, і вся сучасна Сербія – замкненість у собі, боротьба з косовським "вітряком" і рівняння на Москву. Схоже, тут досі так і не зрозуміли, що войовничий націоналізм – це не вихід із усіх сербських проблем, а їхнє джерело. Так було в розвалі Югославії, програній війні, "розлученні" з Чорногорією і втраті Косова.

Одноденна подорож галопом – не найкращий варіант для пізнання міста. Проте, у випадку з Белградом висновки напрошуються відразу. Сербська столиця, як і вся країна, потрапила в полон часу. Тут старе поруч із сучасним, сумне з веселим, відкрите із закритим. Та щось у цьому є. Приїду ще, щоб Белград обійняв мене, як просила Свєтлана Цеца Ражнатовіч в одній із найвідоміших своїх пісень…

Аркан. Найкривавіший президент клубу в історії футболу – крутий сценарій для бойовика

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
19
год
:
51
хв
Кальярі
21:45
Лаціо
Вгадай результат матчу
Залиште відгук