"Щоб не казати, що я сидів у Польщі і збирав полуницю": екс-гравець Карпат – про подвиги волонтерів і контузію на фронті
Колишній нападник Карпат і низки українських клубів Павло Онисько, який добровільно пішов на фронт, розповів свою позицію щодо необхідності участі в бойових діях.
"Брат відразу пішов у тероборону Львова – тоді був великий ажіотаж. Я вирішив не стояти в чергах і попросив попередити, якщо буде добір. Тим часом займався гуманітарними справами – їздили і допомагали різним волонтерам, фури завантажували і розвантажували.
На початку квітня брат зателефонував і сказав, що сформували спецроту, де в основному були спортсмени. Потрібні були ще люди. 10 квітня я прийняв присягу і став на захист Батьківщини. У травні тероборону приєднали до ЗСУ. Так розпочався мій військовий шлях.
На початку вторгнення всі йшли і хотіли записатись в тероборону чи регулярні війська. А тут пройшов час, люди чують багато історій, бачать якісь відео, і все це трішки впливає. Рівень військового романтизму, очевидно, падає. Інформації дуже багато, людина обробляє її і робить свій вибір: хто йде, хто не йде, хто ховається. Люди вже розуміють, що там робиться.
Допомагати теж треба. Якщо всі підуть воювати, то нікому буде допомагати. Волонтерська допомога – просто колосальна. Волонтери – це друга армія після ЗСУ. Одні захищають країну зі зброєю в руках, інші захищають всім, чим можуть. Хлопці, які не йдуть на фронт, мають якось допомагати тут, в тилу, хто чим може, щоб онуки не спитали на старості: "Діду, а де ти був, коли була війна?" Щоб не казати, що я сидів у Польщі і збирав полуницю. Жінки йдуть на фронт, а мужики перевдягаються у жіночий одяг, щоб переїхати кордон. Навіть не знаю, як їх назвати.
Якщо людина реально відчуває, що вона не готова, що вона боїться, страшно йти на війну – тоді й не треба їхати, бо з неї користі не буде. Їй треба тут реалізовувати себе. Тут кожен має сам собі задати питання: "Що я зробив?" Можна всіх надурити, але себе не надуриш. Воювати треба і там, і тут – всюди. І допомагати, хто чим може – і навіть трохи більше.
Зараз я лікуюся після контузії. Десь місяць втратив, бо на фронті було практично без лікування, а тут у мене почались панічні приступи. Мене поклали в лікарню і стабілізували стан. Спати почав набагато більше. Там спали мало, до того ж, після контузії постійно боліла голова. Зараз найголовніше – це сон і відпочинок.
Відчуваю, що мені стало спокійно. Жахіття вночі не сняться. Зараз практично нічого не сниться. Хоч висипаюсь, бо на початку з цим були великі проблеми. Все має бути добре. І все буде добре. Ще у футбол побігаємо", – цитує Павла Ониська Tribuna.
За час ігрової кар'єри нападник виступав за Карпати, Львів, Іллічівець, Оболонь, Ниву та інші клуби.
показати приховати