"Витягували людей з-за столу на Різдво – Карпати відроджуються!": судді в криниці, драбина для Лайзанса і Завіня
Інтерв'ю Любомира Кузьмяка з Анатолієм Тищенком, легендарним адміністратором львівських Карпат.
Тищенко і Секеч / Фото з архіву
Будь в курсе спортивных новостей первым
У футболі має значення не лише те, що відбувається на полі. Часто долю матчів вирішують не тільки дії футболістів. Наявність якісного персоналу – основа футбольного клубу. Особливо, якщо на календарі 70-ті чи 80-ті. Проблеми з суддями, дефіцит форми, далекі виїзди та безліч побутових питань – це лише верхівка айсберга.
Кажуть, що в багаторічного адміністратора Карпат Анатолія Тищенка найкраща пам'ять у львівському футболі. Він пам’ятає не лише події і факти з минулого, а й навіть телефонні номери. Прикро тільки, що не про всі історії з минулого можна розповідати публічно.
Відродження клубу, порятунок суддів на Кавказі, деталі трансферу першого легіонера Карпат, крадіжка Суслопарова і безцінна кришталева ваза – спогади легенди для Футбол 24.
"Взяв три карпатівські костюми і відніс до суддівської кімнати"
– Анатолію Леонідовичу, у жовтні вам виповниться 80 років. Попри поважний вік, у вас шалена пам'ять. Це дар від природи?
– Вона зараз погіршилася. Ще чотири роки тому я пам’ятав номери телефонів усіх чиновників з Федерації футболу. Усіх рідних та близьких дотепер знаю відмінно. Можемо взяти будь-кого. Наприклад, свого вихованця і легенду Карпат Романа Деркача. Беру телефон в руки і просто набираю номер (Анатолій Леонідович починає називати номер Романа Деркача).
– Фантастика! А деталі футбольних матчів пам’ятаєте?
– За останні роки багато з пам’яті стерлося. Але ніяк не можу забути півфінал Кубка СРСР-1979, коли ми програли московському Динамо у додатковий час. Все через непорозуміння Юрія Бондаренка і Олексія Швойницького.
– Фінал був дуже близько.
– Той розіграш взагалі починався драматично. Ми потрапили у зону з п’ятьма командами – всі матчі відбувалися у Єревані. Переможець виходив одразу в чвертьфінал турніру. Ми обіграли Жальгіріс, нікопольський Колос і зіграли внічию з Чорноморцем. Далі був поєдинок з Араратом – ми виграли у господарів 1:0.
– Вірмени організували шалений прийом?
– З трибун летіло все підряд. Я чув погрози на адресу арбітрів, тому завчасно вирішив рятувати ситуацію. Взяв три карпатівські костюми і відніс до суддівської кімнати. Гукнув судді Глєбову: "Вітя, одягайте і ходіть до нас у роздягальню". Так ми й завантажили їх у наш автобус та поїхали у готель. А злий натовп по дорозі зі стадіону зустріла міліція.
– На Карпати чекав вирішальний матч з івано-франківським Спартаком?
– Представники Арарата намагалися мотивувати наших суперників. Проте ми знали про це, адже у складі Спартака було кілька наших хлопців: Никитюк, Покора, Крупей… У підсумку Карпати перемогли 1:0 і пройшли у чвертьфінал, а далі – у півфінал.
– У чому була сила тих Карпат 1979-го?
– Шалена воля до перемоги. Команда з Першої ліги вийшла до півфіналу Кубка! У Львові Карпати шалено любили. На стадіоні менше 20 тисяч вболівальників не було. Запитай архіваріуса Юру Назаркевича – він підіймав статистику. Нічого дивного в цьому немає. Люди їхали з Тернопільщини, Волині та інших сусідніх регіонів.
Деркач, Тищенко і Назаркевич
– На жаль, ту команду спіткала футбольна трагедія. Незважаючи на великий потенціал, усе розвалилося.
– Ця трагедія розпочалася з автомобіля, на який претендували лідери Юрчишин та Броварський. Колектив поділився на угруповання і все посипалося. До цього Секеч ситуацію контролював. До прикладу, казав, що треба двічі на рік виїжджати усією командою на природу: "Обличчя тренера набридає гравцям. Треба емоційно розвантажувати колектив".
"Пішов у ЖЕК, попросив драбину і підставив її під вікно Лайзанса"
– Ви пішли з Карпат одразу після об’єднання клубу зі СКА?
– Наступного дня. Знав, що не працюватиму у нових армійських порядках. Тренер Микола Самарін намагався мене затримати, але я себе не бачив у цій структурі.
– Минуло вісім років і ви повернулися.
– У 1989-му до мене приїхав Ростик Поточняк: "Збирай фінти у сумку". Я здивувався: "Війна починається?" Поточняк відповів: "Карпати відроджуємо". У нас не було жодної пари бутсів, жодного шнурка. Я взявся у знайомих в Києві шукати – дістав м’ячі, спортивні костюми. Поїхали у Яремче на збір. Я відчував велике піднесення. Що таке Карпати? Ми витягували людей з-за столу на Різдво. Карпати відроджуються! Романа Лабу, наприклад. Василь Леськів теж не розумів, що відбувається, Саулевич, Квасников… Усі жили однією ідеєю, був значний ентузіазм.
– Через рік після відродження команду підсилив перший легіонер – ви персонально викрали з-під носа у Віталія Кварцяного латвійського воротаря Раймондса Лайзанса.
– Дійсно викрав. Лайзанс мешкав на другому поверсі у гуртожитку в Луцьку. Я пішов у ЖЕК, попросив драбину. Підставив її під вікно і дав сигнал Раймондсу. Але це не головне моє досягнення.
– А що тоді?
– Я зумів Степана Юрчишина з-під носа у Валерія Лобановського забрати. Степан був на зборах у Динамо, а ми тим часом перереєстрували його у Карпати. Все починалося з львівського облспорткомітету, потім на "Електроні" треба було поставити печатку, а тоді отримати ще одну печатку в Києві. Фінальний етап – затвердження документів у Москві. Завдяки знайомствам, хоч і не без пригод, я все зробив.
Кобрин, Юрчишин, Тищенко / Фото з архіву
– Це ж, мабуть, не єдиний такий випадок.
– Юру Суслопарова з Харкова таємно вивіз. Спочатку приїхав до нього на квартиру – немає. Сусідка допомогла порадою: "Він поїхав на дачу, рибу ловить". Приїжджаю туди, а Юра здалеку біжить і мене зустрічає: "Леонідовичу!" Ми вирушили в аеропорт, де нас вже чекав Роман Шподарунок, колишній карпатівець і начальник команди Металіста. Я все передбачив і попросив свого знайомого заховати нас. Ми сиділи у диспетчерській вежі. Чекали аж до самого зльоту літака – під’їхали безпосередньо до трапу, щоб нас не перехопили.
– Детектив.
– Якщо у Харкові був детектив, то у Львові трапилася комедія, коли Суслопарова треба було зараховувати на навчання в інфіз. Мені кажуть, що тренер воротарів Карпат Юрій Сусла рекомендує для вступу захисника московського Динамо Анатолія Парова. Я ще пояснював – який Сусла? Який Паров? Я Суслопарова в Карпати привіз.
– Футболістів переманюють в інші клуби. Як щодо адміністраторів?
– Мене тричі запрошували Ємець та Жиздик у Нікополь. Потім у Дніпрі вони збудували велику команду. Але я надто сильно любив Карпати.
"Завінський прийде на заняття, когось копне, комусь в око дасть"
– Ще до адміністративної роботи ви були успішним дитячим тренером і долучилися до виховання багатьох майбутніх футболістів. Кого вважаєте головним талантом?
– Ігор Мосора зробив хорошу кар’єру, але міг досягти значно більшого. Воротар Михайло Цибрівський мав величезні перспективи. Починав у Євгена Лемешка в Металісті, грав у Івано-Франківську… Нападник Всеволод Гущак мав талант, але у Керчі, як мені здається, пересидів.
Відроджені Карпати / Фото з архіву
– Кого з вихованців часто згадуєте?
– Так трапилося, що у мене було багато хлопців, які потім закінчили з футболом. Дехто взагалі у кримінальну сферу пішов. Найбільш яскравий представник – відомий львівський авторитет Завіня або ж Орест Завінський, який у мене займався. Ну як займався? Прийде на заняття, когось копне, комусь в око дасть. Б’є по м’ячу, але потрапляє в ногу. З кимось посварився – вже зуби вибив. Я підійшов до Ореста і порадив йому змінити секцію. Здається, він записався на бокс. Ми потім не раз зустрічалися, згадували минуле.
– Ви відкрили майбутніх карпатівців Юрія та Олександра Гія. Перший згодом став легендою Буковини, а другого Лобановський запрошував у Динамо. З чого все починалося?
– Я побачив братів у таборі. Познайомився з керівником цього табору, переглянув їхній матч. Юра позаду забирає і віддає вперед на Олеся – одразу припала до душі ця зв’язка. "Хочете грати у футбол?" – запитав я їх після гри. Домовилися, що 2 вересня чекатиму їх на Дружбі. Що було далі – усі знають. Обидва стали класними футболістами.
– Ви теж мріяли у футбол грати?
– Я народився у Винниках, там і починав. Наше містечко відкрило багато зірок: Богдан Маркевич, батько Мирона, брати Поточняки, Роман Покора, Степан Коваль, Роман Весна… Був ще такий Роман Банах – фігура! Всі чекали, що він стане великим футболістом, а він влаштувався на тютюнову фабрику і закинув футбол. Я ж не потягнув височенний рівень Карпат. Потрапити у ті часи в головну команду регіону було дуже складно.
– Ви знайшли себе не у якості футболіста чи тренера, а стали успішним адміністратором.
– Бачиш он ту кришталеву вазу на шафі? Це моя найбільш пам’ятна нагорода. Арбітри голосували за звання найкращого адміністратора Союзу. У 1977-му її вручили Сашку Фондісу, адміністратору Жальгіріса, потім – Анатолію Машкову з Локомотива, а у 1979-му обрали мене. Якось мені пропонували за неї великі гроші – я відмовився, адже пам'ять безцінна.
– За що вас так любили судді?
– Найважливіше – порядність. Треба до людей ставитися совісно і з повагою, ніколи не обманювати. Ну і той порятунок суддів у Єревані усі пам’ятали. Хоча в азербайджанській Гянджі ще більш шалена історія трапилася. Там трьох суддів за нібито погану роботу до криниці запроторили. Так я їх діставав звідти. Коли опинилися на волі, то не могли перестати дякувати. До одного з них я звертався потім – він слово дотримав. Але то була зовсім нефутбольна історія.
– Колишні гравці Карпат Микола Сич та Руслан Забранський згадували, як на одному з виїздів ви неймовірним чином дістали квитки на літак для усієї команди. Як вам це вдавалося?
– У мене всюди були знайомі. Завжди при собі мав мікстуру, еліксир… Якось не могли з Єревана вилетіти – футболісти рятувалися від спеки у басейні в фойє аеропорту. Так довго плавали, що могли вже іспит з плавання складати. Жоден літак не вилітав з аеропорту, а Карпатам вдалося. А як ми суддів без квитка у літак запихали? Доставляли крісло – і вперед.
"Готуємося злітати, а Щербей затягує бідолаху на борт"
– Обов’язки адміністратора – безмежні. Розкажіть, будь ласка, про один з головних. Де Карпати у ті часи брали ігрову форму?
– Неподалік вулиці Шевченка у Львові функціонувало підприємство "Луч". Справжні професіонали! Вони робили усе, за винятком гетрів, які ми замовляли у Чернівцях. Зазвичай на зелені футболки ми набивали білі номери, на білі футболки – зелені номери. На стриху маю спеціальне кліше – такі гострі різаки, які вибивали номер. Після вибиття ми передавали їх у ательє. Там, біля Оперного театру, мій товариш – пан Володимир – завершував роботу.
– Хто з футболістів Карпат був найбільш забудькуватим?
– Воротар із Закарпаття Емеріх Майорош. Любив покласти кудись сумку, а потім шукати її. Схожий із ним Гриша Батич – постійно щось забував.
– Як Секеч контролював дисципліну?
– У Карпатах існувало правило – тренер зайшов до автобуса і все. Після нього заходити не можна. Водій одразу заводив двигун. Однак деякі футболісти могли дозволити собі порушити режим. Сезон 1979-го ми починали з виїздів до Ашхабада та Кутаїсі. Так от один футболіст запізнився на літак. До мене підійшов Левко Броварський і каже: "Треба затримати рейс".
– Це реально?
– Ні, але я через керівництво аеропорту врегулював це питання. Ми без цього гравця полетіли до Києва, а він добирався туди поштовим літаком. Ситуація комічна – ми готуємося злітати з київського аеропорту, а Василь Щербей з компанією затягують бідолаху на борт літака. Намучилися всі добряче, але в Ашхабаді виграли 1:0, а цей футболіст видав чудовий матч.
– Хто був душею колективу тих Карпат?
– Ветерани любили жартувати: Юрій Бондаренко, Левко Броварський… У Юри Дубровного був інтелектуальний гумор. Чудовий хлопець – Анатолій Саулевич. Спокійний такий, виважений. Любив почитати у дорозі, цікаво було з ним поговорити на різні теми.
– До вас приклеїлося прізвисько на честь бразильського тренера Вісенте Феоли. Чому так?
– То було після того, як я з дитячою командою виграв чемпіонат Союзу у своїй категорії. На той час – небувалий успіх. Якось Богдан Грещак поглянув на мене і звернув увагу Секеча: "Дивіться – та це ж Феола". Багато людей дотепер мене називають саме так.
"Феола" / Фото з архіву
– Грещак – один із ваших найближчих друзів?
– Так, ми часто мешкали в одному номері, коли він працював тренером Карпат, а я – адміністратором. Та найкращим моїм другом був Ростик Поточняк, якого я знав ще дитиною. Зростали разом у Винниках, стільки всього подолали. Буває, рідному братові чогось можеш не сказати, а з Ростиком я усім ділився.
– Грещак та Поточняк пішли раптово – через рік один за одним.
– Я дуже важко це переживав. Сильний удар, від якого не можу оговтатися дотепер. Зараз маю нове хвилювання – мій син на фронті. У важких ділянках воював, багато пройшов. Найбільше хочу, щоб він повернувся додому, а в Україні запанував мир. Ну і вболіваю за успіхи Карпат. А ще мрію зустрітися з нинішнім президентом клубу. Я був знайомий з усіма президентами Карпат. Колектив зараз дійсно хороший і це помітно на полі. Я завжди любив лише одну команду. І це Карпати.
