"У Йовічевіча специфічний погляд на футбол": грузин, який збирав вилучення у Карпатах і підтримав Україну на Кіпрі
Інтерв'ю Любомира Кузьмяка з Муртазом Даушвілі, хавбеком львівських Карпат минулого десятиліття, а також щирим другом України.
Муртаз Даушвілі (ліворуч) / Фото ФК Карпати
Експресія, яку видавав на полі Муртаз Даушвілі, у певний момент стала невід'ємним атрибутом та символом Карпат. "Зелено-білі" змінювали тренерів, дивували суперечливими результатами, та водночас могли похвалитися стабільністю у центрі поля. Там протягом п'яти сезонів випалював усе навколо своїми підкатами грузинський лев.
Любов львівських вболівальників та Муртаза була взаємною. Навіть після прощання з Україною Буба зберігає у серці приємні спогади. Даушвілі поїхав зі Львова ще у 2016-му, втім дотепер стежить за грою сучасних Карпат – він нерідко залітає у чат під час прямих трансляцій поєдинків "зелено-білих". А ще Муртаз щиро переживає за Україну і кілька разів під час нашої розмови наголошує: "Слава Україні!"
"Дуже сподіваюся, що Україна переможе"
– Я стежу за Карпатами і можу назвати себе вболівальником цієї команди. Я дуже люблю Карпати. У цьому немає нічого надзвичайного, адже практично половину своєї кар'єри я провів у Львові і це був прекрасний період.
– Як часто переглядаєте матчі "зелено-білих"?
– Зазвичай лише дізнаюся результати матчів. Якщо є нагода, то дивлюся прямі трансляції, утім це відбувається нечасто. У будь-якому разі я знаю про кожен поєдинок Карпат, знаю, що вони закінчили першу частину чемпіонату на другому місці. Нинішню команду очолює Андрій Тлумак – це мій колишній партнер. Я мрію, щоб вже у цьому сезоні львів’яни повернулися у Прем'єр-лігу.
– Коли у 2016-му ви покидали Львів, то обіцяли сюди неодмінно приїхати знову.
– Дуже хочу навідатися до Львова. І це обов’язково станеться. Звичайно, зараз непростий час для України. До того ж у мене тут на Кіпрі чемпіонат триває. Влітку ми не йдемо на перерву, тож вільного часу майже немає.
– За війною в Україні ви стежите, мабуть, не менше, ніж за футболом?
– Безперечно. Фактично усі грузини підтримують українців. Я не є винятком. Україна залишилася у моєму серці і я знаю, які добрі люди там живуть. Мені складно описати свій біль та переживання через війну, яка прийшла у ваш дім. Проте я дуже сподіваюся, що Україна переможе і у вас все налагодиться.
– На вашу думку, грузини та українці мають спільні риси?
– У нас схожий менталітет. Я маю багатьох друзів-українців і можу зробити такий висновок. А ще між нашими народами існують любов та повага.
– Ваш партнер Георгій Квілітая ніколи не грав в Україні, однак 25 лютого відзначився красивим вчинком. Він оформив дубль у ворота Омонії і відсвяткував один із голів з українським прапором. Ви також приєдналися до нього. Жест Георгія – ваша ідея?
– Ми разом до цього прийшли. Ми з Георгієм думали, яким чином можемо допомогти та привернути увагу до української проблеми. Тоді й домовилися, що продемонструємо прапор. Вирішили, що виграє наша команда чи ні – але підняти синьо-жовтий прапор треба. Власне, це те, про що я кажу. Це любов і повага до України, не просто футбольний жест. Це наша підтримка людям, які страждають від війни. Зараз не лише Грузія говорить про Україну. Увага всього світу прикута до вас. Слава Україні!
– Героям Слава!
"Поглянув на сектор з фанатами АПОЕЛа і одразу згадав про Львів"
– Як і ви, ось уже кілька років на Кіпрі грає Ігор Худоб’як. Ваш екс-партнер каже, що його та сім’ю там усе влаштовує. Ви теж у зоні комфорту?
– Тут дуже класно! Мені справді все подобається. У футбольному плані також все чудово. Місцевий чемпіонат розвивається, сюди приїжджають сильні гравці, рівень футболу зростає. Я дуже задоволений усім. І моїй сім’ї на Кіпрі комфортно.
– У своїх соцмережах ви нерідко смакуєте перформансами фанатів АПОЕЛа. Їхній стиль вболівання змушує згадувати про вболівальників Карпат?
– До речі, так, вони схожі. Карпатівських фанатів забути неможливо. Це люди, які робили все можливе для того, щоб Карпати перемагали. Я це цінував і назавжди запам'ятав. У Львові дуже люблять футбол, у Карпат великі традиції, там гарячі фанати. І коли я приїхав на Кіпр, вперше поглянув на сектор з фанатами АПОЕЛа, то одразу згадав про Львів, про фанатів Карпат. Відчуття, коли тебе так підтримують, важко передати словами.
– Ви пам’ятаєте Самсона Годвіна?
– Авжеж.
– Чому запитую – разом із Самсоном ви утримуєте лідерські позиції за кількістю вилучень. У вас по 5 червоних за Карпати.
– Самсон – прекрасний футболіст. Мені подобалася його гра. Він багато років виступав у команді. Хто з нас жорсткіший? Це не так суттєво. Має значення те, що ми обидва віддавалися справі та були важливими виконавцями для команди.
– Після Карпат ви суттєво змінилися – лише одне вилучення за останні шість з половиною років.
– Дійсно, я зараз набагато спокійніший, не такий жорсткий, як колись. Хоча агресія все ще залишилася (Усміхається). Моє вилучення? То був матч минулого сезону за Анортосіс. Звичайна боротьба за м’яч. Я просто не міг програти її та не спробувати зіграти у відборі. Зробив підкат, отримав картку від арбітра.
– За межами поля ви набагато спокійніший?
– Абсолютно. На полі я про все забуваю і концентруюся на грі. А після матчу спокійний та стриманий.
"У Львові лікар замовив мені спеціальний шолом"
– В Україну ви приїхали молодим хлопцем. Звикали довго?
– Складно було протягом перших 3-4 місяців. До цього я грав за Зестафоні, мешкав у рідній Грузії. Незвично було залишати домівку на тривалий час. Адаптація не була легкою. Але час минув і з’явилося відчуття, неначе я вдома і нікуди не їхав. Я сильно полюбив Львів.
– Вперше ви приїхали в Україну влітку 2010-го, коли ваш Зестафоні зустрівся з Карпатами у Лізі Європи. На той момент ви знали про інтерес львівського клубу?
– Предметна розмова про мій трансфер відбулася після другої гри. Пригадую, як після цього стежив за подальшим шляхом Карпат у Лізі Європи. Як можна забути пас Худоб'яка на Федецького на останніх хвилинах гри з Галатасараєм? На той момент я ще був гравцем Зестафоні, а через шість місяців, вже після групового етапу, я приєднався до нової команди.
– За Карпати ви забили лише одного разу і зробили це в особливий день. У матчі з Чорноморцем ви реалізували пенальті. Цікаво, що у воротах одеситів перебував захисник Андрій Слінкін.
– О так, перед тією грою у мене народилася донька. Я хотів проявити себе, мав шалене бажання. Коли ми заробили пенальті, Ігор Йовічевіч скомандував, щоб до позначки підходив саме я. Здається, я пробив непогано, так? Головне, що забив (Усміхається).
– У такий день не важко було концентруватися на футболі?
– Навпаки. Я був на 100 відсотків зосереджений на грі. Не переживав ні про що та отримав додатковий імпульс. Пощастило, що ми грали саме того дня – я був неабияк заряджений приємною звісткою.
– У Карпатах ви зазнали струсу мозку і відтоді граєте у спеціальному шоломі.
– У моїй кар'єрі було чимало схожих травм. Ще у Львові наш лікар замовив спеціальний шолом. Без нього я погано почуваюсь. Раніше виходив у цьому шоломі навіть на тренування. Зараз використовую його лише під час матчів.
"Успіхи Йовічевіча у Шахтарі мене взагалі не здивували"
– Повертаючись назад у спогадах, за чим найбільше сумуєте?
– Наприклад, якщо вести мову про кухню, то за українським борщем. Мені подобалися ваші різноманітні страви, але борщ – це щось особливе. Мені не вистачає його. Взагалі я не є фанатом гострої грузинської їжі, але, як і всі грузини, обожнюю танці. Це наша національна традиція. Одного разу подивився, спробував і все – танець неможливо не любити.
– Шаран, Дячук-Ставицький, Костов, Севідов, Йовічевіч, Лужний. Кого з тренерів українського етапу кар’єри відзначите передусім?
– Скажу одразу – це Ігор. Ігор Йовічевіч. Чесно, я дуже щасливий, що мав нагоду працювати з ним. У Йовічевіча специфічний погляд на футбол – і мені він дуже подобається. Його успіхи у Шахтарі мене взагалі не здивували. Він щороку підіймається вгору, зростає як тренер. Радий за нього – Йовічевіч дійсно хороший фахівець. Відзначу також Ніколая Костова. Він не так вже й довго тренував Карпати, але теж проявив себе добре.
– Як щодо партнерів? Хто для вас топ?
– Якщо говорити про результат, то це Лукас Перес. Проте й інші хлопці робили свій вагомий внесок: Пластун, Мілошевіч, Ощипко, Худоб'як, Ткачук, Голодюк, Гладкий, Кополовець… Чому відзначаю Лукаса насамперед – бо він забивав, а це завжди помітно. Також виокремлю свого земляка Левана Кенію. На жаль, Леван грав мало, але був одним із найкращих. Мушу сказати, що я спілкувався з усіма хлопцями, ми чудово ладнали за межами поля, разом проводили час. У роздягальні зазвичай панувала сімейна атмосфера. Я навіть виокремити найкращого друга не можу. У Львові завжди класний колектив був.
– Дехто зі згаданих вами футболістів у цьому сезоні розпочав тренерську кар'єру. Наприклад, Олег Голодюк, якому нещодавно виповнилося 35.
– Розкритися Олегу завадили травми, але він був дуже сильним футболістом. Знаєш, як буває – одну травму отримав, потім ще одну. І повернутися на звичний рівень важко. Сподіваюся, що Голодюк стане хорошим тренером. Бажаю йому успіхів і хочу, щоб він виграв титули зі своїми командами.
– Зараз вам 34. Де плануєте себе реалізувати після завершення активних виступів?
– Я бачу себе у футболі. Яке амплуа? Не знаю. Але хочу залишитися у цій справі. Якщо ж обійдуся без травм, то ще два роки точно зможу грати. Принаймні, мені так хочеться. Побачимо, як життя складеться.
