"Сандерленд хотів Різника "тут і зараз": агент Кириченко розповів про ризик, зраду і жорсткі закони свого бізнесу
В ексклюзивному інтерв’ю для "Футбол 24" агент Андрій Кириченко – про кейси Кучеренка і Різника, англійський слід у гравцях Руху, ціну "шорт-листів" і правила гри, які рідко озвучують публічно.
Андрій Кириченко / Фото зі соцмереж
"Найголовніше – це те, що гравець показує на полі. Ми за нього у футбол не зіграємо"
– Пане Андрію, як ви прийшли у футбольне агентство? Це було усвідомлене рішення чи радше збіг обставин?
– Я з дитинства, як і багато хто, любив футбол і завжди хотів рано чи пізно бути присутнім у цій сфері. Футболістом не став: у дитинстві та юності займався футболом, але в певний момент обрав навчання, а не спорт. Втім, любов до футболу залишилася, і я постійно спілкувався з людьми із футбольного середовища попри те, що бізнес, яким я займався, жодним чином не був пов’язаний із цим видом спорту.
У 2018 році мене попросили організувати перегляд для одного 17-річного гравця Динамо Київ, якого саме відрахували зі столичного клубу. Залучивши свої бізнес-контакти, я влаштував йому перегляд у Німеччині – в Нюрнберзі U-19. Перегляд виявився невдалим: гравець не відповідав рівню, якого вимагали німці. Але саме з цього все й почалося.
Спершу це було захопленням, хобі, а згодом перетворилося на основний вид діяльності. У 2021 році я познайомився зі своїм майбутнім партнером і другом Всеволодом Бадком, і відтоді ми разом розвиваємо нашу компанію, ставимо перед собою найвищі цілі та плануємо ще багато цікавих трансферів.
– Які ілюзії про професію зникли найшвидше, коли ви почали працювати агентом?
– Я б не сказав, що мав багато ілюзій. У агентську діяльність заходив уже з певним життєвим і бізнесовим досвідом. Але можу відзначити кілька речей, які, по суті, знав і раніше.
По-перше, не все так легко, як здається збоку: за майже кожним трансфером стоїть величезна робота, яку сторонній спостерігач просто не бачить. По-друге, багато людей за своєю природою невдячні – вони швидко забувають усе хороше, що для них було зроблено, і "продадуть" тебе за першої ж можливості: або за гроші, або за красиві обіцянки. Звісно, не всі такі. Але дуже багато. І, повторюся, у цьому футбол нічим не відрізняється від інших сфер життя чи бізнесу.
– За якими критеріями ви обираєте, з ким працювати? Що для вас принципово на старті співпраці?
– У нашій компанії працюють скаути та аналітики, які переглядають велику кількість матчів – усі українські ліги та чемпіонати ДЮФЛ. Якщо футболіст вирізняється на своєму рівні й ми бачимо, що він потенційно може розвиватися та зростати, він стає для нас цікавим для можливого співробітництва.
Іноді зовсім молодих гравців рекомендують тренери спортивних шкіл, які довіряють нам у питаннях професіоналізму. Буває, що футболісти самі виходять на контакт, і тоді ми детально вивчаємо їхнє досьє, щоб ухвалити рішення щодо можливої роботи з ними.
Насамперед, для нас важливо побачити у гравцеві спортивні якості, необхідні для того, щоб він міг реалізуватися на високому рівні: це швидкість, ігрове мислення, витривалість, вміння грати без м’яча та інші ключові компоненти.
Окремо дуже важливою є ментальність і психологія – готовність слухати й дотримуватися наших рекомендацій, здатність зосередитися саме на футболі та не відволікатися на чинники, які можуть завадити розвитку кар’єри.
– Чи доводилося особисто вам відмовляти гравцям? Якщо так – з яких причин це трапляється найчастіше?
– Так, звісно, таке трапляється. У футбол грають дуже багато людей, але до рівня хоча б УПЛ доходять одиниці. Наше завдання – побачити потенціал у юному віці й допомогти його реалізувати, щоб хлопці у 15-16 років із часом змогли заграти у дорослому футболі на максимально можливому для себе рівні.
Якщо бачимо, що, на нашу думку, гравець не має потенціалу для такого розвитку, ми не будемо з ним співпрацювати і відмовляємо. Звісно, можемо помилятися – це наш суб’єктивний погляд, не більше.
Але це наше право обирати, з ким працювати, так само як і право футболіста вирішувати, з яким агентом співпрацювати, а кому відмовити – я говорю про ті клуби і середовища, де у гравця справді є такий вибір.
– Більшість ваших клієнтів – українські футболісти, переважно молоді. Це свідома стратегія, чи, радше, відображення реалій ринку?
– Насамперед, це, звісно, стратегія. У сучасному футболі агенти часто починають співпрацю з гравцями у 16-17 років, а іноді й раніше. Як правило, у футболістів віком 20+ вже є агент, хоча вони нерідко змінюють представників.
Водночас ми постійно моніторимо ринок і розглядаємо можливості співпраці й з більш досвідченими гравцями – тими, хто завершив роботу зі своїм агентом і перебуває в пошуку нової компанії для подальшої взаємодії.
– Наскільки складно працювати з молодими футболістами, коли їхні очікування часто випереджають реальність?
– Найскладніша робота – це робота з людьми. І робота з футболістами, особливо молодими, не є винятком. Дуже часто хлопці, потрапивши до академії клубу УПЛ, вважають, що вже всього досягли й от-от почнуть грати за першу команду, підпишуть хороші контракти – і життя вдалося.
Насправді все значно складніше. Метою будь-якого молодого гравця має бути потрапляння до складу першої команди і стабільна гра на дорослому рівні. А це непросто: багато футболістів губляться саме на переході з юнацького футболу у дорослий. І тут недостатньо просто любити футбол і мріяти стати професіоналом.
Андрій Кириченко з Едді Хау / Фото надане героєм інтерв'ю
Має зійтися цілий комплекс чинників: талант, працездатність, щоденна самовіддача на тренуваннях і в іграх, дисципліна та правильний режим дня – як би банально це не звучало. Важливо, щоб тренер бачив у тобі потенціал і довіряв, свою роль відіграє і робота агента, і, певною мірою, фортуна – зокрема, щоб оминули серйозні травми.
І коли гравці стикаються зі суворою реальністю, де після U-19 до першої команди в найкращому разі доходять один-два футболісти, а всім іншим доводиться шукати собі клуб в УПЛ або у Першій чи Другій лігах – де молодих не завжди чекають, не надто готові з ними "возитися", та ще й на невисокі зарплати і часто не в найкращі умови – саме тоді приходить усвідомлення, що попереду ще довгий і важкий шлях, аби справді стати футболістом.
– Чи доводиться вам стримувати гравців від передчасних рішень – ранніх трансферів, конфліктів із клубами, гучних публічних заяв?
– Постійно. Усе, що ви перелічили, досить часто з’являється серед бажань як самих гравців, так і їхніх батьків. Багато хто в складних ситуаціях схильний шукати проблему в кому завгодно – у тренері, у клубі, у партнерах по команді, в агентах – але не в собі.
У такі моменти дуже важливо, щоб гравець і його родина довіряли своєму агенту та дослухалися до нього. Ми вже не раз проходили подібні кар’єрні відрізки з іншими футболістами, тому маємо досвід, який допомагає спокійніше й зваженіше переживати ці складні етапи.
– Де, на вашу думку, проходить межа між амбіціями гравця і відповідальністю агента за його кар’єру?
– Ми завжди говоримо своїм футболістам, що наше завдання – створити умови для їхнього розвитку: знайти новий клуб у разі відходу з нинішньої команди, допомогти і підтримати, коли це потрібно морально, перевірити всі юридичні аспекти під час підписання або розірвання контракту. Усе це й багато іншого – частина нашої роботи.
Але найголовніше – це те, що гравець показує на полі. Ми за нього у футбол не зіграємо, і ніхто інший цього не зробить.
Амбіції є у всіх футболістів, але не кожен здатен втілити їх у реальність. Ми завжди пропонуємо гравцям і їхнім батькам різні сценарії розвитку подій, моделюємо можливі плюси і мінуси – наприклад, під час вибору між кількома клубами для продовження кар’єри.
Водночас рішення має ухвалювати сам гравець – часто разом із родиною. Не ми і не хтось інший. А далі вже рухаємося разом із футболістом тим шляхом, який він обрав, адже відповідальність за кар’єру гравця, в першу чергу, несе він сам, а ми лише допомагаємо йому в цьому процесі.
"Часто складається враження, ніби весь світ обертається навколо українських футболістів і всі європейські клуби лише й мріють придбати їх за мільйони"
– Приблизно половина ваших підопічних має досвід або перспективу гри за кордоном. Український футбол сьогодні – це більше вітрина чи транзит?
– Мені здається, що тут немає однозначної відповіді. Для когось українська Прем’єр-ліга – це лише один із кроків на шляху до топ-5 європейських чемпіонатів. Хтось же проведе всю кар’єру, виступаючи винятково в українських клубах – і це теж не найгірший сценарій.
У будь-якому разі Україна зараз переживає найскладніший період у своїй новітній історії, і футбол, як зріз суспільства, не є винятком. Не кожен іноземний гравець готовий сьогодні приїхати до нас, загальний рівень чемпіонату знизився.
Водночас у цьому є і позитивний бік для молодих українських футболістів: у нинішніх умовах їм значно простіше проявити себе і зробити крок на підвищення в сильний європейський чемпіонат – про що, зрештою, мріє більшість гравців як українських, так і легіонерів, які виступають за українські клуби.
– Які чемпіонати зараз реально відкриті для українських футболістів, а які – радше існують у форматі міфів і чуток?
– Знаєте, не можна сказати, що якісь чемпіонати повністю закриті для українських футболістів. Інша річ, що в окремих лігах діють жорсткі ліміти на легіонерів або на гравців із паспортом не ЄС, і потрапити туди значно складніше. Це, зокрема, Італія, Нідерланди, Велика Британія.
Крім того, рівень гравця і його трансферна вартість мають відповідати амбіціям і фінансовим можливостям клубів, які його розглядають.
У нас часто складається враження, ніби весь світ обертається навколо українських футболістів і всі європейські клуби лише й мріють придбати їх за мільйони. Але на практиці, скажімо, скандинавські чемпіонати або ліга Хорватії значно привабливіші для покупців: паспорт ЄС, знання англійської мови, готовність клубу-продавця до переговорів і, головне, рівень самого гравця – ці чинники часто працюють не на користь наших футболістів.
Скандинави, балканські гравці, уже адаптовані в Європі південноамериканці та африканці сьогодні нерідко є конкурентоспроможнішими за наших – на жаль. Подивіться хоча б на таблицю коефіцієнтів УЄФА – там відображений наш реальний рівень.
Але, знову ж таки, в умовах, у яких нині живе наша країна, мабуть, складно очікувати чогось принципово іншого.
– Часто можна побачити новини про "інтерес клубів з Європи", який так і не завершується трансфером. Наскільки це реальний інструмент ринку?
– "Інтерес" і реальний трансфер – це дуже далекі одне від одного поняття. Клуб може відстежувати десяток футболістів на одну позицію, але офіційну пропозицію зробить максимум одному-двом. Тому новини про "інтерес" самі по собі не надто інформативні – особливо коли розумієш, що часто це просто вкидання для привернення уваги до конкретного гравця, і не більше.
"Рішення має ухвалювати сам гравець. Не ми і не хтось інший" / Фото надане героєм інтерв'ю
– А справді через медіа можна підвищити ринкову вартість гравця, чи це працює лише один раз і швидко знецінюється?
– Підвищити ринкову ціну гравця може лише його якісна гра на полі та конкуренція за нього з боку інших клубів. Для серйозних європейських команд немає принципового значення, що пишуть про футболіста в медіа – вони орієнтуються на зовсім інші чинники, формуючи трансферну вартість.
Йдеться, насамперед, про власні фінансові можливості, розуміння рівня очікувань клубу-продавця, а також про перспективу подальшого перепродажу гравця та його потенціал розвитку.
– Де проходить межа між грамотним інформаційним супроводом і маніпуляцією?
– По суті, чіткої межі тут не існує. Усе залежить від рівня можливостей і бажань клубу або агента просувати інформаційну кампанію навколо конкретного футболіста. Мені здається, що більшість людей, які читають новини, уже вміють відрізняти, де йдеться про нормальний інформаційний супровід, а де – про відверті маніпулятивні вкиди.
– Чи може шкодити гравцеві ситуація, коли "інтерес" існує винятково на рівні заголовків?
– Так, на сто відсотків. Такий "інтерес" формує хибні очікування і з часом призводить до непорозуміння між гравцем, якого постійно кудись "продають" у медіа, і клубом, за який він виступає, або ж між гравцем і агентом.
"Англійці його дуже хотіли: прилітали дивитися на нього наживо"
– Нещодавно відбувся трансфер Євгена Кучеренка до Панетолікоса. На якому етапі для вас стало зрозуміло, що це буде саме Греція, а не продовження кар’єри в Шотландії чи інший ринок?
– Це стало зрозуміло на етапі офіційної пропозиції від грецького клубу. Був також інтерес ще одного клубу з Кіпру, але греки спрацювали дуже оперативно, і в підсумку Євген переїхав саме до Греції.
– За короткий період Євген пройшов шлях ЛНЗ → Данді Юнайтед → Панетолікос. Наскільки цей маршрут був запланованим, а наскільки – реакцією на обставини й можливості?
– Скажімо так, у Євгена було чітке бажання спробувати себе в європейському чемпіонаті. Коли в ЛНЗ змінився тренерський штаб і стало зрозуміло, що до команди прийдуть нові воротарі, у нас з’явилася можливість знайти для Кучеренка клуб у Європі на умовах, які влаштовували і ЛНЗ, і самого гравця, і нас як представників.
З’явився варіант із Данді Юнайтед та чемпіонатом Шотландії, і після досить швидких переговорів Євген став гравцем шотландського клубу.
А під час переходу з Данді Юнайтед до Панетолікоса ключову роль зіграло розуміння ситуації, яка склалася після травми Кучеренка. Місце у воротах зайняв шотландський голкіпер, Данді Юнайтед почав набирати очки після серії невдалих матчів, і стало цілком очевидно, що існує ризик провести усе друге коло сезону на лаві запасних.
Цього ніхто не боявся – Євген завжди готовий до конкуренції. Але водночас ми знайшли варіант із клубом, де його одразу бачили першим номером, запропонували кращі фінансові умови для самого гравця, а також врахували його бажання змінити чемпіонат. Ми швидко спрацювали – і нині Євген Кучеренко вже виступає за грецький клуб.
– Наскільки важливим фактором у цій угоді стала ігрова практика в Шотландії, зокрема матчі в усіх турнірах включно з єврокубками?
– Данді Юнайтед – це досить відомий клуб із фантастичними вболівальниками, які підтримують команду буквально всюди. Наприклад, навіть на передсезонні збори в Нідерландах вони приїжджали подивитися на своїх футболістів – і це приємно здивувало Євгена.
Бадко, Кириченко і Кучеренко / Фото надане героєм інтерв'ю
Шотландія – це, по суті, британський ринок і водночас особливий чемпіонат саме для воротарів. Там арбітри дозволяють польовим гравцям діяти проти голкіперів доволі жорстко, і Кучеренко здобув досвід, який навряд чи отримав би в будь-якій іншій лізі. А єврокубки – це завжди свято для будь-якого клубу. Безперечно, це був дуже важливий фактор для нас під час переходу Євгена Кучеренка.
– Історія з Шахтарем та Дмитром Різником: коли є реальні варіанти, але клуб не відпускає гравця. Як ви оцінюєте такі ситуації?
– Тут усе не так однозначно. Ми справді принесли пропозицію від Сандерленда щодо Різника. Англійці його дуже хотіли: прилітали дивитися на нього наживо на матч у Стамбулі проти Бешикташа, і він був кандидатом №1 на позицію.
Однак їхня перша пропозиція не влаштувала Шахтар. До того ж у клубу були кваліфікаційні матчі Ліги Європи, і Різник був потрібен команді саме в цей момент, тоді як Сандерленд хотів гравця "тут і зараз".
У підсумку англійський клуб придбав воротаря з Нідерландів – і, як показав час, не помилився: нині він один із найкращих голкіперів АПЛ цього сезону і обійшовся дешевше, ніж коштував би Різник.
Водночас я не виключаю, що за інших обставин – наприклад, за відсутності кваліфікації Шахтаря до Ліги Європи або за більш раннього початку переговорів між клубами – Шахтар і Сандерленд могли б домовитися щодо ціни, і Дмитро став би черговим українцем в АПЛ. Чого я йому, до речі, щиро бажаю – рано чи пізно.
"Перехід до чемпіонату Чехії на сьогодні є реальною оцінкою рівня Слюбика"
– Чи часто в Україні клуби блокують трансфери, навіть якщо вони вигідні гравцеві й логічні з точки зору кар’єри?
– Досить часто. Причина – надто великий розрив між очікуваннями українських клубів-продавців і можливостями клубів-покупців – як наших, так і іноземних.
Варто пам’ятати, що у клубу-покупця завжди є альтернатива – шорт-лист із кількох гравців, серед яких він обирає. І коли, скажімо, іноземний клуб запитує: "Чому за цього футболіста український клуб хоче три мільйони? Вони не грають у єврокубках, цей клуб ніколи не продавав гравців за кордон за серйозні гроші. Звідки взялася така ціна? Як вона сформована?" – на ці запитання зазвичай є лише одна відповідь: так хоче клуб.
Після цього, як правило, клуб-покупець просто перемикається на інших кандидатів зі свого шорт-листа.
– Все ж, це більше питання контролю, страху втрати ключового виконавця чи відсутності довгострокового планування?
– Я відповім на це запитання приказкою, яку свого часу почув від свого одеського друга:"Піду працювати до скупого – він платить двічі".
– Що в таких ситуаціях реально може зробити агент і де його вплив об’єктивно закінчується?
– Якщо між агентом і людиною в клубі, яка ухвалює рішення або має вплив на того, хто їх ухвалює, є якісний контакт, агент може спробувати переконати клуб у доцільності продажу гравця. Один із варіантів – організувати пряме спілкування між людьми, які приймають рішення у клубі-продавці та клубі-покупці.
У нас, наприклад, так було з трансферами Тутєрова до Сандерленда і Русина – у кейсі з Колосом та Зорею відповідно.
Тимур Тутєров (у центрі) / Фото надане героєм інтерв'ю
– Який найскладніший кейс у вашій практиці, коли інтерес був реальний, але система не дала гравцеві рухатися далі?
– Було багато предметного інтересу – не просто розмов, а обговорень, які цілком могли завершитися конкретними пропозиціями, адже йшлося про чіткі цифри. Зокрема, від клубів Чемпіоншипу – Бірмінгема, Плімута та Престона – щодо гравців Руху: Квасниці, Сапуги і Слюбика.
Однак розрив між фінансовими очікуваннями Руху та тим, що пропонували англійські клуби, був надто великим, тож домовитися про трансфери не вдалося.
І, як ми бачимо тепер, Рух у підсумку продав своїх гравців у Карпати за тією ж ціною, за якою раніше планував реалізувати їх на британському ринку – якщо, звісно, правдою є інформація про умови угоди між двома львівськими клубами.
– Як ви оцінюєте трансфер Богдана Слюбика до чемпіонату Чехії?
– Не знаю, наскільки цей крок виявиться вдалим для гравця – це покаже лише час. Але, мабуть, перехід до чемпіонату Чехії на сьогодні є реальною оцінкою рівня Слюбика. Європейським грандам і клубам із топ-5 він наразі нецікавий, однак цілком можливо, що з часом зможе дорости до цього рівня, якщо зуміє адаптуватися, щонайменше вивчить англійську мову та проявить себе в сильнішому за український чеському чемпіонаті. Потенціал, щоб вирости у сильного гравця, у Богдана, безумовно, є. Загалом чемпіонат Чехії – дуже хороший крок на шляху до топ-5, чудова вітрина, щоб показати себе.
"Не існує жодного агента, якого бодай раз не "кидали" футболісти – жодного, це сто відсотків"
– У вашій професії буває екстрим не лише в переговорах. Чи траплялися ситуації, коли вас відверто кидали, погрожували або намагалися тиснути позафутбольними методами – аж до фізичних загроз?
– Так, такі випадки траплялися. Йдеться про гравців, у розвиток яких було вкладено дуже багато – інколи навіть на рівні, коли стояло питання, чи залишаться вони у футболі взагалі. Після того, як з нашою допомогою вони опинялися в клубі й починали проявляти себе, з’являлися інші агенти, які намагалися перетягнути їх до себе.
Комусь достатньо красивих обіцянок – що з новими агентами все буде простіше й легше у кар’єрі. Комусь ці обіцянки ще й підкріплюють певною сумою в доларах або євро. І футболіст, з яким ти працював кілька років, якому допомагав морально, матеріально й юридично, опускає очі й каже, що хоче "спробувати новий етап у кар’єрі".
Нехай пробує, звісно. Хоча, на моє переконання, якщо до нашої роботи немає жодних конкретних претензій і ми сумлінно виконуємо свої зобов’язання, то така поведінка – низька і нечесна. Але у багатьох гравців інша логіка: три тисячі доларів тут і зараз для них важливіші за роки стосунків і роботи в той період, коли про них, як про футболістів, ще ніхто не знав і, можливо, ніколи б не дізнався.
"Варто пам’ятати, що у клубу-покупця завжди є альтернатива" / Фото надане героєм інтерв'ю
Насправді не існує жодного агента, якого бодай раз не "кидали" футболісти – жодного, це сто відсотків. Але якщо запитати самих гравців, вони розкажуть свою версію подій. Як кажуть, у кожного своя правда.
Хочу також додати: наша компанія ніколи не займалася і не буде займатися переманюванням гравців у інших агентів. Якщо у футболіста закінчується агентський контракт, він не хоче його продовжувати і сам звертається до нас, бо хоче працювати саме з нами – ми, безумовно, розглянемо таку можливість. Але платити гроші, щоб "перекупити" гравця в іншого агента, ми не будемо. Це суперечить нашій системі цінностей.
Ми поважаємо чужу працю, адже агентська робота – це велика й складна праця, попри поширену думку, що всі агенти – суцільні шахраї. І завжди варто пам’ятати: той, кого ти "купив" таким способом, із великою ймовірністю колись так само "продасть" і тебе.
– У футбольному середовищі ходять історії, що за окремих гравців доходило до справжнього "полювання": наприклад, свого часу говорили про тиск з боку турецьких угруповань у кейсі Піроженка. Наскільки такі речі – реальність?
– Так, я чув про подібні історії, але особисто з таким не стикався. А щодо турецької історії з Піроженком, думаю, краще запитати про це у нього самого. Переконаний, він із задоволенням розповість, а ми з інтересом послухаємо.
– У контексті розмов про роботу деяких агентів, зокрема Вадима Шаблія, часто кажуть, що не всі конфлікти вирішуються виключно дипломатією. Як ви ставитеся до таких методів і чи були у вашій практиці ситуації, коли футбольний спір переходив у небезпечну площину?
– Усі конфліктні ситуації, які, безумовно, періодично виникають, ми завжди намагаємося вирішувати дипломатично. Але в разі потреби ми готові до будь-яких методів врегулювання – нас це не лякає.
– З урахуванням усього, що ви пройшли в цій професії, чи порадили б сьогодні молодій людині заходити у футбольне агентство – і за яких умов точно сказали б: "Ні, сюди краще не йти"?
– Знаєте, є такий вислів Конфуція: "Обери собі роботу до душі – і тобі не доведеться працювати жодного дня у своєму житті". Футбол – найпопулярніший вид спорту у світі. І якщо ти його справді любиш, але з певних причин не став футболістом, а бажання реалізувати себе в цій сфері залишилося, то робота, зокрема в агентському бізнесі, може стати однією з таких можливостей.
Головне – не чекати, що все буде легко і просто. Доведеться починати з найменшого, з базових речей – як і в будь-якій іншій професії: набиратися досвіду, вчитися, "набивати шишки", розвиватися. І тоді результат обов’язково прийде.
Але важливо бути готовим до роботи в довгу, а не до швидкого, миттєвого ефекту. Тим, хто заходить лише з бажанням швидко заробити гроші, у цей бізнес точно не варто йти.
