Перший українець в еліті англійського футболу: пасував Ширеру, дав бій Вінні Джонсу і "привіз" гол на Олд Траффорд
Олексій Чередник – другий український легіонер в англійському чемпіонаті, але перший – у найвищому дивізіоні Туманного Альбіону.
Олексій Чередник / Фото з відкритих джерел
Футбол 24 спільно з Nemiroff переконаний, що зараз українцями в АПЛ нікого не здивуєш. Без Забарного нереально уявити Борнмут, а без Миколенка – Евертон. Були хороші часи у Зінченка, а в Ярмолюка, сподіваємося, ще все попереду. Вболівальники з досвідом пригадають Шеву у Челсі та Вороніна у Ліверпулі. Можливо, навіть Лужного в Арсеналі. Але хто ж був в еліті англійського футболу першим?
Відповідь на це запитання знаходимо в часах, коли ще самої Прем’єр-ліги не існувало. Був Перший дивізіон, де виступав, зокрема, Саутгемптон. Наприкінці 1989-го "святі" ухвалили рішення підписати 29-річного Олексія Чередника, флангового оборонця дніпропетровського Дніпра. На той момент смарагдові килими Альбіону впереміш із болотом вже цілий рік топтав інший українець – Сергій Балтача. Щоправда, робив він це в Іпсвічі, клубі Другого дивізіону.
Офіційна версія така. У серпні 1989-го Дніпро вирушив до США на серію товариських матчів. Маршрут пролягав через Англію, де команда Кучеревського зупинилася і теж зіграла кілька спарингів. Опонували чинним чемпіонам СССР клуби Другого дивізіону і єдиний представник еліти Саутгемптон, з яким дніпряни розписали бойову нічию 3:3. "Святим" у тому матчі дуже сподобався Чередник, який, між іншим, роком раніше став олімпійським чемпіоном Сеула-1988. Далі – справа техніки. Розпочалися переговори, Олексій пройшов перегляд. Зрештою, підписали трирічний контракт на суму 600 тисяч фунтів.
Прощальним для оборонця Дніпра став матч-відповідь чвертьфіналу Кубка чемпіонів проти австрійського Тіроля (2:2). А як відбувався переїзд на Острови – у найдрібніших подробицях та яскравих фарбах Чередник розповів ще наприкінці 90-х в інтерв’ю легендарній газеті "Команда".
"Десь узялася фірма Лерокс, яка почала активно контактувати з Кучеревським. Знаю, що керівництво цієї фірми підписало з нашим клубом контракт на право продажу гравців Дніпра, зокрема Лютого, Шахова та мене, – пригадував Олексій. – До виїзного матчу з Тіролем керівництво Лерокса зустрілося з нами на заміській базі команди. Ми зайшли до Євгена Мефодійовича в кімнату, і нас запитали: "Ви згодні виїхати за кордон за умови, що всіма вашими трансферними справами займатимуться співробітники фірми Лерокс?" Як ми могли відмовитись, адже з'являвся рідкісний на той час шанс виїхати за кордон?
Ми з Лероксом контракти підписали. Приїжджаємо до Інсбрука. І відразу після гри 1 листопада до кімнати в готелі, де ми жили з Лютим, заходять німці, які представляють інтереси клубу Бундесліги Шальке, та підписують контракт із Володею. Мій сусід по кімнаті вчасно збагнув, що той папірець, який ми підписали з Лероксом у Дніпропетровську, – просто фількіна грамота. Коли представники Лерокса дізналися про це, вони в одну мить купили мені авіаквиток до Англії і відправили мене туди. Я навіть до Дніпропетровська не встиг заїхати. Тільки до Москви заскочив — там у спорткомітеті мені потрібні документи та візу видали.
Прилетів я в Англію і там знову зустрівся з представником Лерокса, він мене всю ніч переконував зателефонувати Лютому і вмовити того, щоб повернутися під крило Лерокса. Але Володя твердо стояв на своєму. О третій годині дня ми приїхали безпосередньо на місце, а ввечері я вже грав за Саутгемптон".
Та це ще не кінець історії! На третій день перебування Чередника у таборі Сотона, де він пахав на тренуваннях під пильним наглядом наставника "святих" Кріса Ніколла, хитрі ділки "народжені в СССР" встановили контакт зі ще трьома клубами – Квінз Парк Рейнджерс, Вімблдоном та самим Арсеналом. Футболіст теж був не проти перебратися у столицю: "То що ми тут робимо? Поїхали в Лондон, там на мене нехай зацікавлені люди і подивляться".
"Керівник Лерокса Міхаїл Лєшов (так, здається, його звали) зателефонував до Ніколла і каже: "Ми їдемо до Лондона". Сказано – зроблено: ми – у Лондоні. І раптом о 8:30 ранку лунає стукіт у двері – на порозі головний тренер Саутгемптона Кріс Ніколл. Та не один, а з адвокатом і зі запасними контрактами та паперами. Не встояв я перед таким залицянням і контракт із Саутгемптоном підмахнув. Навіть не читаючи – з англійською проблеми були. Через місяць після підписання контракту з'явився керівник фірми Лерокс Міша Лєшов, зняв з мене 20 відсотків, покладених за контрактом, і поїхав додому. Більше я його й не бачив".
Чередник змирився з тим, що доведеться освоюватись на березі Ла-Маншу, і роззирнувся навколо. Виявилось, що склад Саутгемптона – не такий вже й кепський. З-поміж інших виділявся хавбек-бомбардир Метью Ле Тіссьє – багаторічний лідер колективу і кумир трибун на прізвисько Le God (Бог). Якраз із ним українець здружився найтісніше. Невдовзі вони вже грали тандемом у карти проти інших одноклубників – і доволі успішно! "Більше ста доларів я не програвав ніколи!" – запевняв Чередник. Ворота команди захищав Тім Флауерс – майбутній найдорожчий голкіпер англійської ліги. Шефом оборони "святих" виступав грізний центрбек Ніл Раддок, який через кілька років поїде на підвищення у Ліверпуль. А на вістрі атаки свої перші голи забивав 19-річний Алан Ширер.
Ось ці чотири згадані персони стали зірками англійського футболу, хоча Чередник їм нічим не поступався, а в плані досвіду точно перевершував кожного. На тренуваннях Саутгемптона часто практикували змагання з тенісболу. При цьому сітку підіймали високо – як у волейболі. Українцеві не було рівних – "возив" і Ширера, і Ле Тіссьє. На полі ж він не спасував навіть перед легендарним костоломом Вінні Джонсом із Шеффілд Юнайтед.
"Я нічого про нього не знав, а мої одноклубники про буйну вдачу Джонса мене до матчу не попередили, – переконує Чередник. – Виграємо у ході зустрічі — 2:0. Йде подача кутового, у мене вся увага на м'яч. І раптом ззаду мені завдають страшної сили удару в спину. Я впав, потім підвівся і з'ясовую, що за хлопець зі мною такий злий жарт вирішив зіграти. Я промовчав, розбиратися з Джонсом не став, але запам'ятав свого кривдника.
Гра йде далі, і в наш бік знову призначається кутовий. Ми з Джонсом знову стрибаємо на один м'яч, але я зіграв, як то кажуть, на випередження: непомітно від судді зарядив Джонсу пристойно ліктем прямо в пах. Той, мов підкошений, упав. Усі в шоці, хлопці із Саутгемптона показують мені: ти що, він же божевільний!
Після матчу йдемо в роздягальню, а на домашньому стадіоні Саутгемптона, щоб подолати шлях від футбольного поля безпосередньо в роздягальню, необхідно пройти вузенькими сходами. Джонс іде попереду, я – метри на чотири ззаду. Раптом він розвертається і з невимовним виразом обличчя кидається на мене. Мені, однак, пощастило: Джонс до мене не дістався, його затримали товариші по команді. Я ж йому встиг сказати: "Хлопче, заспокойся. Подивися на табло: там рахунок 2:0 на користь Саутгемптона – це і є головна відповідь на нашу з тобою суперечку".
Сезон 1989/90 команда Чередника закінчила на солідній сьомій сходинці. Вище фінішували лише Ліверпуль, Астон Вілла, Тоттенхем, Арсенал, Челсі та Евертон. У новій кампанії результати, хоч і не кардинально, проте погіршилися. Врятувати сезон міг виступ у Кубку ліги. Сотон продерся до чвертьфіналу, де зіштовхнувся з Манчестер Юнайтед. Вдома – 1:1, тож довелося проводити перегравання на Олд Траффорд. Січень, в’язке поле, стан якого був далеким від теперішніх високих стандартів англійських полян.
Чередник, як і вся його команда, давав конкурентний бій господарям, в атаці яких спіймав кураж Марк Х’юз. Валлійський бомбардир, більше знайомий нам у якості менеджера, забив двічі і поривався зробити це втретє. Зрештою, коли у другому таймі сили майже вичерпались, українець припустився фатальної помилки. Він збирався якомога далі винести м’яч у поле, але не помітив, як з-за спини підкрався Х’юз. Далі – вихід на рандеву із Флауерсом і 3:1. Дубля Ширера для успіху "святих" виявилось замало. "Х’юз зробив мене, як пацана", – розчаровано згадує Чередник.
Але фатальним для Олексія став не промах на Олд Траффорд, а прихід нового тренера. Замість Ніколла на посаду призначили Іана Бренфута. З ним стосунки в українця не склалися від самого початку. "Чи то регбіст, чи то футболіст – зразу й не розбереш. Він до технічних гравців незрозумілу антипатію відчував", – переконаний Чередник. Нашого легіонера Бренфут перевів у дубль. Зрештою, олімпійський чемпіон скипів і висловив менеджеру все, що накипіло. "З того часу ми з головним тренером перестали навіть вітатися".
У 1993-му на Альбіоні набрав чинності новий закон, згідно з яким, щоб перейти в інший англійський клуб, легіонер повинен мати у своєму доробку мінімум 75% всіх матчів за першу команду. Тож Іпсвіч, Вімблдон і Квінз Парк Рейнджерс, які активно цікавилися Чередником, його так і не дочекалися. Він повернувся в Україну, де ще трохи пограв за Чорноморець, запорізький Металург і Кривбас.
Одного разу журналісти запитали Олексія, чи шкодує він, що не народився на 35 років пізніше. Адже заробляв у Саутгемптоні близько 500 фунтів на місяць, тоді як зараз в АПЛ крутяться шалені гроші.
"Ну як я можу шкодувати? – такою була відповідь. – От якби всі хлопці того Дніпра народилися на 35 років пізніше, тією командою із середини 80-х ми зараз би ганяли всіх. ПСЖ поряд би не стояв. Мене, 25-річного, зараз би відправити до АПЛ, я б стільки заробив, острів на Балі собі купив би. І жив би там із сім’єю".
