"Наш Андрій забиває Буффону": як я доторкнувся до грандіозного світу Мілана і розчарувався в грі нинішньої команди
Спортивний журналіст Роман Шахрай, який служить у 59-й окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка, в період відпустки побував на матчі 6-го туру Серії А Сассуоло – Мілан (1:1). Ексклюзив для "Футбол 24".
Роман Шахрай / Facebook
Все инсайды о звездах сборной Украины.
"Andiamo in Berlino" – реакція таксиста на міланському автовокзалі "Лампуньяно" мене зовсім не дивує. Що іще міг вигукнути 60-річний Паскуале, дізнавшись назву мого готелю, розташованого на вулиці Антоніо Плана, 33 і "тотожного" столиці Німеччини? А цитував Паскуале відомого італійського коментатора Фабіо Карессу.
Четвертого липня 2006 року той вів репортаж на Італію з матчу "Адзуррі" проти Німеччини – півфінал Кубку світу. Команда Марчелло Ліппі перемогла у Дортмунді господарів турніру – 2:0, і коли Дель П’єро подвоїв рахунок, Каресса в екстазі звернувся до напарника по етеру Беппе Бергомі. Дев'ятого липня фінал прийматиме Олімпійський у Берліні і після удару Фабіо Гроссо екстаз охопить усю Італію.
Паскуале в дорозі скрушно зітхає, згадуючи ті часи. Двадцять років тому Італія виграла Мундіаль, а на останні три не змогла навіть пробитися. Добре, що тішить улюблений Наполі, який 33 роки не міг здобути скудетто, а з 2023 по 2025 роки зробив це двічі з Лучано Спаллетті та Антоніо Конте. Чесно, я побоювався, що таксист виявиться уболівальником Інтера і здере з мене, "міланіста", по повній, а не якісь 20 євро. Пощастило: Паскуале родом із Казерти. Це під Неаполем. Незабутнє для мене містечко, бо 24 лютого (ох і дата, так?) 2003 року я бачив на власні очі в тамтешньому "Pallamaggio", як Італія обігрує Україну у фіналі футзального Євро.
Щастить мені не тільки з Паскуале. Бо ще вночі я взагалі не знав, чи потраплю на територію Європейського Союзу. Ні, усі відпускні документи для перетину кордону командування моєї 59-ї бригади підписало. Воно зробило це і рік тому, коли помчав до Парижа на тенісний "мастерс", аби побачити як Яннік Сіннер повертає собі титул першої ракетки світу. Та ніяк не міг припустити, що польський прикордонник, коли повертався, не поставить мені відповідну відмітку. Це виявили вже угорці через рік. А коли врахувати, що за цей час я змінив паспорт і не залишив жодних слідів зворотного квитка, можете уявити мій відчай. Квитки в двох готелях оформлені, за те, щоб потрапити на Сассуоло – Мілан віддав чималі гроші, "накривається" прогулянка до озера Комо – мамма мія, я ладен розірвати зараз того поляка.
Але на пропускному пункті Beregsurany Бог посилає мені свого ангела. Її звуть Віка, чорнява така молодиця років 40, служить перекладачем. Вона докладно пояснює ситуацію головному угорцю на тому пункті пропуску: не міг же цей тип, тобто я, вештатися Європою з 4 листопада, його б уже давно в розшук подали. Той змінив гнів на милість, видав мені папірця для підпису, а Віку я ладен обійняти ще й за те, що докладно цікавиться, що я робитиму в Італії. Жартівливо роблю круглі очі і відповідаю: як, ви не знаєте? У неділю ж Сассуоло – Мілан.
Насправді трохи лукавлю. Ні, на поєдинок прагну усім своїм єством, але пріорітитетом все одно залишається відвідування Casa Milan. У місті я вже втретє, але не був з 2012-го. За той час Барбара Берлусконі, донька, провела титанічну роботу і 11 років тому відкрила світ Мілана, в якому мріє побувати кожен уболівальник. Власне, саме тому я обрав "Берліно" – до віа Альдо Россі, 3 там десять хвилин пішки. Але він зачиняється о шостій вечора, а зараз уже 16:30.
І саме тому я рухаюся швидко. Прощаюсь з Паскуале, влітаю на рецепшн, миттєвий душ і "виліт" з номера. То індустріальний район і в мене завмирає серце, коли за бізнес-центром бачу аналогічного штибу приміщення в таких рідних червоно-чорних кольорах. Я мріяв побувати тут з 2004-го, коли був у Мадриді, де побачив музей Реала, і от цей день настав.
Двадцять євро за вхід в музей? Синьйор, я ладен віддати більше. Тільки щоб зайти і побачити прямо на вході футболку Франко Барезі, який навічно буде для мене найкращим. Щоб звернути погляд на те, як ретельно розписаний кожен сезон "россонері". Щоб побачити "Золоті м’ячі” Рівери і Веа, Гулліта і ван Бастена, Шевченка та Кака. Щоб сфоткати La Gazzetta Sport від 19 травня 1994 року, наступного дня після розгрому Барселони в Атенах – той матч завжди буде для мене номер 1. Журналісти наголошують, що "Milan sei campione dei campioni" – чемпіон чемпіонів. І це правда – єдиний сезон в історії клубу, коли водночас були здобуті головні трофеї Європи та Італії.
Складно уявити, що нинішній гравець Мілана візьме "Золотий м'яч", пробачте, Майк Меньян чи Крістіан Пулішіч. Але організатори непогано так викрутилися. У музеї є сектор, присвячений Луці Модрічу. Він став найкращим 2018-го, перервавши гегемонію Лео та КріРо, будучи гравцем Реала. Та другий сезон виступає за Мілан, у дитинстві вболівав за "россонері" – чому ж цим не скористатися?
Зупиняюся біля фото, де наш Андрій забиває Буффону той пенальті в Манчестері, і Мілан стає переможцем італійського дербі у фіналі ЛЧ. Шеви не скажу, що прямо багато в музеї, але тішить його світлина на фоні прапора України у секторі, який розповідає про благодійну діяльність клубу.
Музей захоплює, тому затримуюся там на годину, аби наприкінці піднятися до клубного магазину і купити собі рівно одну річ на зимовий сезон. Худі за 67 євро. На футболки навіть не дивлюся, уявляю їхню ціну. Точніше, все-таки ні – аж надто дорого. Виявляю це наступного дня на Дуомо, де розташований Milan store. Хочете хизуватися в "автентичній" майці з написом Modric на спині – 177 євро, будь ласка. Мене 13-річний малий, який грає воротарем за свою команду в одному з містечок Вінниччини, просив хоч щось. Тому беру за 25 – просто не фірмову.
Оглядини озера Комо і Дуомо наступного дня надихають, але подумки я уже на матчі в Реджо-нель-Емілії. Саме там приймає суперників Сассуоло і саме на стадіоні Mapei 11 жовтня гратиме Мілан. Ясно, що на 21-тисячній арені й так був би аншлаг, а після тритижневої паузи на збірні і поготів.
Я чатував квиток на офіційному сайті з самого початку продажів 5 жовтня, але марно. Омріяну центральну трибуну за 85 євро вхопити не вдалося – система просто не пропускала. Добре, що мав паризький досвід, згаданий вище, але ніяк не припускав, що за квиток на футбол доведеться викласти більше, ніж за теніс Сіннера. Підказую шлях. Є платформа Gigsberg, яка працює на вторинному ринку. Вона гарантує вам перепустки на будь-які події, принаймні спортивні. Але будьте готові переплатити – і переплатити значно. Мій номінал – 110 євро, підсумкова ціна перевалила за 200.
Та хіба це головне, якщо ти його маєш і вперше за 14 років побачиш улюблену команду "вживу"? Коли із задоволенням мандруєш дві години з півночі Італії в її центральну частину, а Реджо-нель-Емілія виявляється дуже милим оку містом на кшталт Умані. Компактним настільки, що після матчу ти повертаєшся з Mapei до готелю пішки і займає шлях 30 хвилин повільним кроком. Повільним, бо в роздумах, чому Мілан зіграв такий кволий матч. Чому немає ідей в атаці – внаслідок чого "відрізаний" від гри 74-мільйонний Гонсалу Рамуш, а оборона хитка настільки, що навіть повівши в рахунку, гості не змогли "наступити" на м’яч і цілком могли навіть програти.
І тебе не тішать братання з уболівальниками команди за годину-півтори до стартового свистка: дивно, що не побачив жодного з написом Shevchenko на спині. І мила зустріч із підстаркуватим синьйором, який розповів, що був ще на матчі 19 квітня 1989-го, коли Мілан розбив на Сан-Сіро той же Реал, найкращий матч команди Саккі, і вийшов на Стяуа, щоб я міг це побачити і закохатися в команду назавжди. І та синьйора з семирічним сином, яка сиділа поруч, терплячи нас обох, бо емоції били через край і перешкоджали їй щось уважно вивчати в телефоні.
От про все це я й думав дорогою до готелю. Що нинішній стан команди не дозволить їй поповнити колекцію трофеїв для Casa Milan. Принаймні точно не кубком, який дають володареві скудетто – він знову дістанеться Інтеру. Це терпимо, якщо Мілан таки візьме Лігу Європи – трофей, якого бракує в Casa, бо ні цей турнір, ні його попередник – Кубок УЄФА – славетний клуб поки не вигравав.
І тому ти з нетерпінням очікуєш виїзного матчу проти Зальцбурга 15 жовтня і в сокровенних глибинах душі сподіваєшся відвідати Франкфурт 27 травня – саме там відбудеться фінал.
Шкода, але є чималі сумніви в тому, що там гратиме головний за версією букмекерів фаворит турніру.
Роман Шахрай, спеціально для Футбол 24
