"Футболки як вино, з роками стають ціннішими": має безліч джерсі Карпат, програв Усику лот Мессі, шукає збірну і Динамо
Інтерв'ю Любомира Кузьмяка з особливим футбольним колекціонером.
Назар Волощак / Фото надане героєм матеріалу
Можливо, на вашому горищі лежить унікальний експонат, про який ви не здогадуєтеся? Колекціонер Назар Волощак розшукує футболки збірної України, Карпат і Динамо та мріє написати книжку.
Синьо-жовтий раритет з Японії, футболка Забарного на Новій пошті та динамівська форма з матчу проти Манчестер Юнайтед, яку знищив вогонь – у розповіді колекціонера для Футбол 24.
"Про колекцію я не думав – просто хотів допомагати війську"
– Від природи я є людиною, котра любить мати додаткові заняття, які дарують мені задоволення, – каже Назар Волощак. – Можливо, це спосіб відволікання від робочих клопотів та життєвих турбот. Моя історія з колекціонуванням футболок виникла спонтанно. Якось до мене звернувся товариш і розповів про футболіста, який колись грав на аматорському рівні. Йому були потрібні кошти на операцію. Мій друг мав кілька футболок і готовий був провести аукціон. Я без роздумів викупив їх.
– То були перші експонати у колекції?
– Так. Тоді ж, 2021-го, я придбав ще кілька футболок на аукціонах з благодійною метою. Коли сталося повномасштабне вторгнення, кількість аукціонів збільшилася. Про колекцію я на той момент не думав – просто хотів допомагати війську. Нині я займаюся кондитерським бізнесом і разом зі своїм компаньйоном роблю щомісячні пожертви на ЗСУ. А тоді все це лише розпочиналося. З одного боку – я робив добру справу, з іншого – отримував класний бонус.
– Ви зрозуміли, що ці бонуси можуть перетворитися на колекцію?
– Коли я зібрав 15 експонатів, то задумався над тим, що варто взятися за справу серйозніше. Мій друг Любомир Римарчук, який теж захищав Україну зі зброєю в руках, познайомив мене з кількома колекціонерами. З цього все почалося.
– Які саме футболки вирішили збирати?
– Чіткого принципу не було – я купував усі підряд. Коли почав більше спілкуватися з колекціонерами, то зрозумів, що варто обрати свої напрямки. Зрештою, я зупинився на трьох: Карпати, Динамо та збірна України.
Назар Волощак і його колекція
– Чому саме так?
– Зі збірною все зрозуміло. Динамо я полюбив у часи великої команди Лобановського наприкінці 90-х. То були чудові студентські роки і пристрасне вболівання за Шевченка і партнерів – кожен їхній матч у мене перед очима дотепер. З Карпатами теж все просто – це народна команда, яку любить більшість мешканців заходу України. Персонально для мене карпатівська колекція – найцінніша. Цей клуб – частина мого серця. Ніколи не забуду поєдинок з Галатасараєм.
– Маєте футболку з тієї гри?
– Ні, хоча з того розіграшу Ліги Європи маю кілька: Голодюка, Кожанова, Ощипка, Ткачука, Гурулі та одного з братів Баранців.
"Половина села ходила у моїх футболках Ромаріо, Бебето, Марадони"
– Ви родом з Івано-Франківщини?
– Із Калуського району. Перші дитячі спогади про футбол – це фінал Олімпіади-1988 та фінал Кубка європейських чемпіонів 1990-го між Міланом і Бенфікою. Нападник італійців Марко ван Бастен був моїм кумиром.
– У дитинстві про футболки не мріяли?
– У Калуші ван Бастена я дістати не міг, тож знайшов інший вихід. Брав звичайну футболку, вирізав на картонці трафарет і набивав губкою номер. Коли хлопці з села побачили мій витвір, то захотіли й собі таке. Відтак, половина села ходила у Ромаріо, Бебето, Марадоні (Усміхається). Якщо жовта футболка – це Бразилія. Дістав помаранчеву – маєш Нідерланди.
– Оригінального ван Бастена у колекції не маєте?
– Ні, проте кумири змінювалися і згодом я захопився Ромаріо, а тоді – Шевченком. Футболок Андрія Миколайовича маю декілька: зі збірної, Динамо і Мілана. Я дуже хотів мати футболку Мессі. І коли побачив, що Єгор Голуб, тренер Олександра Усика, запустив аукціон – зрозумів, що не варто вагатися. Хоча то була неігрова футболка Мессі з ПСЖ, але з його автографом – я дуже загорівся і поставив високу ставку.
– Допомогло?
– Ні, мою ставку перебив Олександр Усик. Я зрозумів, що не конкуруватиму з ним (Сміється). Зараз мети дістати футболку Мессі в мене немає. Умовна футболка збірної України з 1993-го року для мене цінніша.
– Професійним футболістом ви не стали, однак були спонсором місцевої команди.
– У нашому селі вирішили відродити команду Юність, яка була створена 1957-го. Я звернувся до будівельної компанії з проханням про колаборацію. Так виникла команда Благо-Юність, яку ми спільно фінансували. У підсумку з чемпіонату району за короткий час ми стали найсильнішими в області – виграли усі можливі трофеї. Навіть вийшли до півфіналу аматорського чемпіонату України.
"Футболці Кікотя понад 50 років – на ній плями від мастила"
– Кожен колекціонер повинен мати надійну підтримку вдома. Як дружина ставиться до вашого хобі?
– Терпляче. Поки мої футболки вміщалися у шафу, проблеми не існувало. Та як тільки вони почали виходити за її межі, з’явилися труднощі. Тож мені довелося забрати їх з дому та перевезти у свій офіс у Калуші. Насправді дружина повністю поділяє мій інтерес та підтримує, але просить дотримуватися рамок дозволеного.
– Скільки у вас футболок?
– Трохи більше 500 одиниць.
– Яка футболка є найстаршою?
– Карпатівська смугаста 1974 року, в якій виходив на поле Ярослав Кікоть. Її подарував мені колишній начальник команди Анатолій Тищенко. Вона залежалася у нього в гаражі та перебувала у занедбаному стані. Воно й не дивно – футболці понад 50 років. Вона для мене особливо цінна.
– Ви реставрували її?
– Тканина була суттєво знищена. Я просто підшив її, зробив косметичний ремонт. На футболці залишилися плями від мастила, які повністю не вивелися. У хімчистку я не здавав, адже існував ризик цілковитого знищення експонату. Схожа історія футболки іншої легенди Карпат Андрія Покладка. Мій товариш Назар Яцишин, який допомагає мені у зборі всіх карпатівських футболок, познайомив мене з Покладком. Карпатівська легенда подарував мені дві футболки. Одна з них – синьо-жовта із сімкою на спині.
– З першого чемпіонату України?
– Так. У тому сезоні в цій футболці на поле виходив не лише Покладок, а одразу кілька футболістів Карпат. Серед них – Андрій Гусін. Історія потрапляння футболки до Львова особлива. У червні 1990-го Карпати мали турне у США, де українська діаспора подарувала команді цю форму. На ній замість карпатівського логотипу абревіатура УСЦАК: Українська Спортова Централя Америки й Канади.
– За 35 років ця футболка бачила багато?
– Очевидно, що ніхто й подумати не міг, що такі речі матимуть цінність. Зрештою, вона була у кращому стані, ніж друга, яку мені спрезентував Андрій Ярославович. Зелено-біла футболка польської фірми Kokott сезону 1993/94 збереглася гірше. Брат Андрія Покладка порався в ній по господарству: ремонтував автомобіль, рубав дрова.
"Придбав футболку Ващука, яка виявилася підробленою"
– Найбільш незвичне місце, де ви знаходили поповнення колекції?
– У Японії. Там віднайшов футболку збірної України зразка відбору на чемпіонат Європи 1996-го. Один колекціонер, котрий спеціалізується на футболках збірної України, звернув увагу, що ця футболка саме з виїзного матчу проти Італії.
– Хто у ній грав?
– Сергій Нагорняк. Моєму знайомому цю футболку подарували на день народження, а я її обміняв на інші футболки.
– Як можна розпізнати автентичність футболки?
– Колекціонери зі стажем вміють це робити. В Івано-Франківську мешкає Ігор Сорока, котрий понад 18 років колекціонує футболки. Він дбає про найменші деталі. Наприклад, який матеріал нанесення: термонанесення чи флок, який тип логотипу або номера. Не кажу вже про патчі. Нещодавно мені подарували футболку Леандро Амарала з Фіорентини 2001-го, коли італійці грали з Дніпром. Адміністратор дніпрян подарував її одному колекціонеру, а той – мені.
– Добре збереглася?
– Лише емблема команди. Написи титульного та технічного спонсорів були сильно пошкоджені. Так от Ігор її повністю відновив.
– Ви часто кажете "подарували". У братстві колекціонерів це звична практика?
– Якщо я колекціоную Карпати, то мої друзі та знайомі знають про це. Я ж можу їм подарувати іншу тематичну футболку. Трапляється, що на аукціонах ми можемо поступатися одне одному. Так я придбав бажану футболку Леоненка зі збірної. У схожих ситуаціях я також поступаюся. Звичайно, існують непорядні колекціонери.
– У чому це проявляється?
– Люди продають підробки – у мене кілька таких, придбаних за чималі гроші. Перевірити це можна завдяки типу нанесення чи іншим деталям. Наприклад, у сезоні 1998/99 номер на динамівські футболки наносився флоком. Коли ти вивертаєш футболку, то номер має бути помітним. А я придбав нібито футболку Владислава Ващука, яка виявилася підробленою. Сучасне нанесення флоку має іншу стилістику – номер непомітний. На ринку гуляє багато таких підробок. На просту адідасівську футболку наноситься номер і її цінність зростає до тисячі доларів. Насправді це підробка.
"Ярмолюк справив враження дуже вихованої та простої людини"
– Найбільша витрачена сума на одну футболку?
– Моя дружина цього ж не прочитає? (Сміється) Купив футболку збірної за тисячу доларів. Це рідкісний експонат – дуже хотів її у своїй колекції.
– У вас найбільша колекція карпатівських футболок?
– Гадаю, так. Орієнтовно 150 одиниць. Для того, щоб зібрати по одній домашній та виїзній футболці збірної з кожного сезону, мені потрібно ще шість штук. Зазвичай використовуються три форми на відбірний цикл. Та взяти до прикладу нинішню історію – починали цикл в одному Адідасі, зараз грають в іншому. Колись же було навпаки – в одній формі могли грати 3-4 роки.
– Чи є колекціонер з усіма футболками збірної?
– Мені про таких не відомо. Знаю людей, яким не вистачає дві футболки. Експонати з перших матчів – найрідкісніші. У мене немає з історичного поєдинку проти Угорщини 1992-го, хоча вона є у мого товариша.
– Чи багато в Україні таких колекціонерів?
– Я спілкуюся не з усіма, але кілька десятків точно є. Знаю, хлопців, котрі збирають виключно Волинь чи, наприклад, запорізькі Торпедо і Металург. Мій знайомий має понад п'ять тисяч експонатів. Гадаю, це найбільша кількість в Україні. Цьому хлопцеві ще й 30 років немає. Проте для футболок він має окрему квартиру.
Він, до речі, допоміг мені дістати футболку Іллі Забарного з матчу проти збірної Франції, коли той вперше вийшов з капітанською пов’язкою. Коли мені прислали її на Нову пошту, то працівники просили якомога швидше запакувати назад. Адміністратори склали футболку одразу після матчу, потім вона їздила два тижні запакованою, а лише тоді відправили мені.
– Без знайомств було б значно важче.
– Один колекціонер розвішує свої телефони в міських маршрутках – це дуже самовіддано. Завдяки знайомствам я вийшов на Єгора Ярмолюка. Хотів потрапити на домашній матч Брентфорда проти Челсі, однак вільних квитків не було. Через друга Єгора я дістав перепустки, а після гри зустрівся із самим Ярмолюком. Ми поспілкувалися хвилин десять, він подарував мені свою футболку і справив враження дуже вихованої та простої людини. До таких можу віднести динамівця Олександра Яцика та карпатівця Володю Адамюка.
– Адамюка ви знаєте давно?
– Ще з тих часів, коли ми грали за свої села у Калуському районі. Футболок Володимира у мене найбільше. Напевно, штук 15. Також з багатьма футболками мені допомагали карпатівці Андрій Тлумак, Андрій Сапуга та адміністратори різних років.
"На базі Динамо почалася пожежа, всі футболки згоріли"
– Якою є найбажаніша футболка для вас?
– Зі згаданого матчу проти Угорщини 1992-го. Хтозна, може вона десь поруч, як це було зі смугастою футболкою Umbro збірної 1996-го із двох товариських матчів проти Молдови і Туреччини. Купив у хлопця і запитав, де він її взяв. "Був у друга в Києві на горищі, там випадково побачив футболку", – відповів той. На таких горищах може лежати багато рідкісних футболок, про які люди навіть не здогадуються.
– У вас є свої фаворити в естетичному плані?
– Футболки збірної від Puma з бджолиними сотами зразка 1996-1998 років. У мене є такі Ващук і Шевченко. Насамперед через дитячі асоціації з цим періодом в історії нашої збірної. Щодо візуально улюбленої карпатівської, то це Practic з горизонтальними смугами початку 2000-х та Uhlsport з бронзового сезону 1997/98 – маю такі Сапуги і Беня.
Чи не найбільше люблю червоно-чорні. Естетично насолоджуюся футболкою Сергія Мізіна з фіналу Кубка України 1999-го. У Динамо подобається з того таки 1999-го, коли кияни вийшли у півфінал Ліги чемпіонів. Ці футболки типові – у них грало пів Європи. Але от асоціація з тією командою! Відзначу також сезон 2000/01 і футболку Василя Кардаша з моєї колекції.
– Чим вона цінна?
– Динамо в цій білій футболці зіграло тільки один матч на виїзді проти Манчестер Юнайтед. Футболісти після поєдинку забрали собі кілька футболок, а інші зберігалися на старій клубній базі. Коли там почалася пожежа, то усі футболки згоріли.
– Як футболка Кардаша вам дісталася?
– Обміняв на футболку, яка була важливою для іншого колекціонера. Ще одна знакова футболка у моїй колекції – Юрія Дмитруліна зі збірної. Його син Микита виставив її на аукціон на потреби ЗСУ, а я придбав. За словами Микити, батько грав у тій футболці проти москалів 1998-го.
– Музей відкривати не думали?
– У мене робота та троє неповнолітніх дітей. Часу насправді не так багато. Ініціюю написання книжки про карпатівську форму, але поки задум не вдалося реалізувати.
– Припускаєте, що одного дня можете продати колекцію?
– Я не зарікатимуся, втім кожна футболка дуже дорога моєму серцю. Дотепер я не продав жодної футболки з трьох своїх колекційних напрямів. Навпаки постійно шукаю поповнення. Тому, якщо у когось є рідкісні експонати – я завжди відкритий до діалогу. Можливо, справу продовжить мій син – йому лише два роки. Знаєте, футболки – як вино. З роками стають тільки ціннішими. Сподіваюся, що мій син та дві доньки розумітимуть значущість татової колекції.
