"Перехід у Динамо відбувся з подачі Суркіса": батько Караваєва – про Шахтар, Шеву, футболку Роналду і відмову від Росії

13 лютого 12:00 12508 Читать на русском
"Перехід у Динамо відбувся з подачі Суркіса": батько Караваєва – про Шахтар, Шеву, футболку Роналду і відмову від Росії
Караваєв, Шевченко, Маліновський / Фото Д. Руденка

Інтерв’ю "Футбол 24" із Олександром Караваєвим-старшим, батьком латераля київського Динамо і збірної України.

"Футбол 24" представляє другий матеріал із серії "Свої" – тут ми спілкуємося із батьками та родичами гравців національної збірної України. Якими були сучасні кумири у дитинстві? Якими вони є зараз – за межами футбольного поля? Про це можуть розповісти тільки свої – найрідніші люди.

"Ти у футболі, синок!"

– Олександре Васильовичу, ви – батько гравця київського Динамо та національної збірної України. Які це емоції та рівень відповідальності?

– Справді – то для мене дуже велика відповідальність. Син усього домігся самотужки, з дитинства мав чіткий стимул. Це було його мрією. Якось, ще хлопчаком, сказав мені: "Тату, я знаю, коли наша збірна стане чемпіоном світу". – "І коли ж?" – "Коли я у ній буду грати" (Усміхається). Як у народі кажуть: устами дитини глаголить істина. Вірю у це.

– Ви також грали у футбол?

– Так. Моїм тренером був рідний брат Володимира Вєрємєєва, легендарного "динамівця". У футбол я пограв 5-6 років. А взимку мене вабив хокей, хоча Херсон важко назвати хокейним містом. Ми заливали каток і грали досхочу. Потім – армія, Київський політехнічний інститут…

Повернувшись у Херсон, відновив хокейну активність на любительському рівні. Створив сім’ю, народилися діти. У нас двоє хлопців – Роман і на 2 роки молодший Сашко. Трохи підросли – і я привів їх на хокейний майданчик. Позаймалися одну зиму, після чого тренер Андрій Максимович виніс суворий вердикт: "Твій старший син нехай краще йде на танці. Молодшому також не місце у хокеї. Його спорт – це футбол".

З цього все почалося. У 6-7 років Сашко повертався додому замурзаний, зачовганий, в очах – сльози. "Чому ти плакав?" – запитую. "Мене старші хлопці побили". – "За що?!" – "У футбол з ними грав. У мене виходить, а в них – ні" (Сміється).

михайличенко караваєв

– Перші півроку у київському Динамо. Як ви оцінюєте цей період для свого сина?

– Це для нього стало новим, значно серйознішим викликом. Досвід, здобутий у попередніх командах, став у нагоді. Миколенко, з яким Сашко постійно обмінюється жартами, в одному своєму інтерв’ю сказав: "Караваєву потрібно працювати викладачем фізичної підготовки, йому головне – бігати" (Усміхається).

Свого часу спеціалісти мені казали: "Саша в игре всегда – кашу маслом никогда не испортишь". Він – майстер своєї справи. Я дав йому настанову: "Синку, готуйся до всього. У захисті – то в захисті. У нападі – то в нападі. І навіть, якщо потрібно, ставай на ворота". Універсальний солдат!

– До Динамо він переходив у статусі капітана Зорі та найкращого футболіста команди за версією вболівальників, втративши можливість попрацювати з Віктором Скрипником – сучасним тренером, який має колосальний досвід Бундесліги. Вочевидь, зважитися на кардинальний поворот у своїй кар’єрі було непросто?

– Син нам лише подзвонив і запитав: "Як ви думаєте, варто?". "Варто", – кажу. "А чому?" – "Тому що клас команди – вищий, буде і Ліга чемпіонів, і Ліга Європи. Динамо – це бренд із багатою історією. І найголовніше: ти, мабуть, єдиний випускник Шахтаря, який переходить у Динамо".

Там же були свої умови. Сашко покидав правий фланг Зорі. А Тимчик, який заступав на вакантну позицію, належав Динамо. Тобто, коли ці команди зустрінуться в очному поєдинку, правий фланг Зорі виявиться повністю голим. Тож однією з умов переходу сина у Динамо стала домовленість, що Тимчик матиме право виступати проти клубу, якому належить.

Вважаю, що всі ці заборони для орендованих футболістів негативно впливають на наш футбол. Ось, наприклад, грають Шахтар і Маріуполь. Все зрозуміло, так? Маріуполь не спроможний показати свою реальну силу. А ось у цьому випадку прийняли неординарне рішення. Маю велику повагу та вдячність до Ігоря Суркіса. Думаю, що саме з його "подачі" перехід Сашка в Динамо влаштував обидва клуби.

динамо

"Невихід з групи Ліги Європи – це провал", – підсумував ваш син нічию Динамо із Лугано, яка залишила киян за бортом єврокубка. Після фіаско оговтувався довго?

– Я вам скажу, що це було дуже тяжко… Зараз рідко взуваю ковзани, але раніше, як вже розповідав, активно займався хокеєм. Один із моїх улюблених фільмів – "Легенда №17", про Валерія Харламова. Там – моя молодість, мої кумири, я це пережив.

Коли Сашко грає, я обов’язково йому щось напишу після матчу. Перемогли – він сам подзвонить. А ось якщо програли, може і не подзвонити. Але я все одно пишу, намагаюся підбадьорити. Для таких випадків маю один вислів, який запозичив із "Легенди №17", трішки перефразований: "Ти у футболі, синок". І ти, і твої партнери – не впадайте у відчай. Ви – віддані своїй справі. Ну, програли – це футбол. Мессі і Роналду також програють. "Свого часу, – кажу, – ти буцав м’яч на херсонських пісках, а через десяток років вийшов у новеньких бутсах на Олд Траффорд. Це не кожному футболістові дано".

Динамо – Лугано: повторення великої ганьби у Європі, або Жахливі промахи як заклик до глобальних змін

Своєю наполегливою працею, відданістю футболу, прагненням бути в перших рядах він домігся виклику у національну збірну. У збірній Сашко – не новачок. Колись ще Головко, наш земляк, викликав його у юнацькі команди. Син мені дзвонить. "Що, їдете на турнір?" – "Ні, батьку, летимо. У Рейк’явІк" (з наголосом на останньому складі) – "Куди-куди?! У Рейк’Явік?" – "Так, Рейк’явІк".

– Розсмішили!

– До речі, після поїздки Сашко довго перебував під враженнями від Ісландії. Він описав найголовніше. "Батьку, ти розумієш, це – не футбольна країна. Але там зроблено все, щоб діти грали у футбол. Є 10-річна програма із завданням досягнути помітних успіхів на міжнародній арені". Ви ж не забули, як ісландці виступили на Євро-2016? От ми й побачили результат 10-річної програми.

– Наскільки розумію, ви для свого сина – головний психолог, порадник і мотиватор?

– Моє діло, як батька, підтримати сина у лиху хвилину. Але у нас найперший експерт – це мама (Усміхається). Вона може висловити все. Раніше не вельми розумілася у футболі, але поступово втягнулася. Коли Саша із Зорею приїжджав на міжнародні матчі в Одесу, ми регулярно їздили підтримати його. Як вона вболівала, яка пристрасть, який хист! (Сміється).

Динамо не змогло переграти БАТЕ в спарингу – заявка Бущана на статус основного та фатальна поразка інертного українця

От сьогодні вони гратимуть у Туреччині проти БАТЕ (розмова відбулася у вівторок, – Футбол 24). Ми обов’язково заходимо на YouTube і сидимо, дивимося. Цікаво стежити, як команда прогресує на зборах.

караваєв

"Роналду? Я поговорив із сином по-чоловічому"

– Попереду – головна подія футбольного дворіччя. Чи маєте впевненість у тому, що Сашка візьмуть на Євро-2020?

– Це складне запитання станом на сьогодні, бо, як у будь-якому виді спорту, існує конкуренція. Тож усе залежить від багатьох чинників – здоров’я, підготовки, досвіду і так далі. Але у мене є хороше передчуття – думаю, що в сина все вийде. Я знаю відгуки Шевченка про нього. Тренер сказав: "Цей футболіст добре бачить поле". Таку ж думку чув від експертів "Профутболу" і телеканалів Футбол. Я – не фахівець, а вони – фахівці. Тож гадаю, що із понад 90-відсотковою ймовірністю Сашко потрапить на Євро-2020.

– Ви також плануєте поїхати, щоб підтримати збірну України?

– Якщо все буде добре, то звісно, що я не відмовлюся (Усміхається). У всякому випадку, наші з дружиною документи готові для цього ще з минулого року. Можна їхати.

– Яскравий спогад відбіркового циклу – дуель вашого сина із Роналду в обох матчах проти Португалії. На Піренеях попередньо домовлений обмін футболками із Кріштіану не відбувся – Сашко вирішив не надокучати розчарованому генію. А що було після київського поєдинку? Обмінялися таки?

– Я йому по-своєму, по-чоловічому, сказав: "Сину, не переймайся цим питанням. Коли ти з ним зустрінешся втретє, зробиш усе, щоб він сам зробив перший крок". У нашому житті не варто нічого потребувати від когось. Настане час – самі прийдуть.

роналду караваєв

"Я хочу бути у Шахтарі"

– У 2005 році ваш син потрапив до академії Шахтаря. Інші варіанти були?

– Спочатку я повіз його у сімферопольську Таврію. А вже потім домовилися про перегляд у донецькому Шахтарі. І от мені пообіцяли: якщо погоджуся віддати сина в академію "гірників", його одразу зарахують в основний склад команди 1992 року народження. Відповів згодою, син поїхав туди із матір’ю: "Як мати, ти повинна подивитися і оцінити – де він житиме, як він житиме, чим його годуватимуть…". Вона повернулася під сильними враженнями: "Ти знаєш, я такого не очікувала. У них є все".

– З 2009 по 2017 рік Сашко не провів за першу команду Шахтаря жодного матчу. При "живому" Даріо Срні його шанси практично дорівнювали нулю. Ви ніколи не шкодували через свій вибір?

– Я вам скажу іншими словами. Коли ми з Сашком вперше поїхали на перегляд у Донецьк, провели там чотири дні. Кожного дня тренери когось відсіювали. Четвертого дня стоїмо, чекаємо результатів – четверо татусів, одна мати і одна тітка. Дивлюсь, Сашко виходить. Я підбігаю, а в нього такі очі – недужі. "Наше прізвище не назвали". – "Отже, не зарахували, нічого страшного". Він – мовчить.

Йдемо до автобуса, дорогою йому кажу: "У Сімферополь ми їздили, у Донецьк – їздили. Давай поїдемо в Київ". Зупинився: "А навіщо?". – "У київське Динамо". – "Думаєш, ми туди потрапимо?"

Мені й самому сподобалися умови, які були в Донецьку. Тим паче, на той момент розвитком академії займалися голландські фахівці – буквально з нуля. Тож я відповів синові: "Гаразд, ми з тобою залишимося тут". Він зрадів: "Так, я хочу бути в Шахтарі".

Динамо виглядає цікавіше, або Чому академія Шахтаря – неефективна

Ми запізнилися на транспорт, яким мали повернутися до Херсона. За ті 3-4 години я переговорив із кількома тренерами. Вони окреслили вимоги: Сашкові потрібно попрацювати над дриблінгом і володінням м’ячем. Обмінялися телефонами, невдовзі син опинився у Шахтарі.

Для нас накладка полягала в іншому. Старший син – Роман – у цей час поїхав на навчання. Упродовж одного тижня двоє хлопців покинули батьківську оселю: один вирушив у Київ, інший – в Донецьк. У перші ночі дружина мені в плече плакала… Але нічого, виросли (Усміхається).

караваєв

"Готовий потиснути Шевченку не одну, а дві руки"

– У дорослий футбол ваш син пробився через оренду у Севастополі. Весною 2014-го він застав анексію Криму. Тривога? Страх? Паніка? Що ви пережили у той період?

– Ще до тих подій я покинув стару роботу і переїхав у Севастополь. Мені подобалося це місто, та й здоров’я потребувало моря. Я ж виріс в Одесі – звик до нього. І тут – така ситуація. Було дуже неприємно.

Виникли нові кордони, але Севастополь ще продовжував виступати у чемпіонаті України. Коли команда поверталася з матчів на материку, ті "чоловічки", які стояли на пропускних пунктах, запитували: "Ну що, хлопці, програли?" – "Так, програли". – "Нічого, наступного разу виграєте". Там стояли такі ж обізнані у футболі люди, без політики. Футболістів не принижували і не притісняли.

"Із кукурудзи виходили "зелені чоловічки" з автоматами". Денис Кожанов – про Крим, Кононова у Спартаку і отруєння Вереса

Ми з дружиною часто бували на домашніх матчах Севастополя. Якими б не були політичні настрої у місцевих мешканців – вони пишалися своїм клубом. Ну а те, що втратили можливість пишатися цим надалі… Вони самі зробили свій вибір. Далі в хід пішли політичні настрої, про них ми не будемо (Усміхається).

– Політика вас наздогнала трохи пізніше, коли сина запрошували у московське Динамо. Ви відрадили його від цього кроку?

– Все залежить від того, як ми, проживши певний вік, навчилися відділяти мухи від котлет. Якби не цікавилися футболом, то може б нічого й не знали і не вирішували: як Сашко сказав – так і буде. Але ми промоніторили ситуацію, відділили мух від котлет і висловили йому своє бачення. Навіть не зважаючи на те, що моя далека рідня – з Уралу, а прізвище у мене – явно не українське.

"Синку, – кажу. – Я виріс в Одесі. Жив у Херсоні. Це – моя земля, я на ній працюю, вона дає мені життя. Батьківщину і батьків – не вибирають". Якщо у когось інші вподобання – це їхня справа. Я не засуджую нікого. Син до нас прислухався.

– Поки що найуспішніший період кар’єри Сашка припав на Зорю – футболістів тієї команди іменували "Мужиками". Ви знайомі із Юрієм Вернидубом?

– Знайомий. Мене життя звело з ним. Це дуже добра, чуйна людина. Його людські якості мені подобаються навіть більше, ніж тренерські. Про нього ніхто поганого слова не скаже. Сашко розповідав, як Вернидуб готував їх до кожного матчу. Каже, щоразу було таке враження, ніби завтрашня гра – це фінал, який обов’язково потрібно виграти. Тут я навіть можу провести певну паралель між Вернидубом і Шевченком. Правда, поки не було нагоди потиснути Андрієві Миколайовичу руку. Хочу не лише одну, а й дві руки потиснути (Усміхається).

караваєв

– У Фенербахче ваш син розпочав із голу, але потім засів у запасі. Чому?

– Давайте дивитися, хто грав у тій команді. Це ж зірки світового масштабу, які обійшлися Фенербахче не дуже дешево – ван Персі, Шкртел, Ленс і так далі. Візьміть до уваги й те, на яких умовах перейшов Сашко. Якби ж він мав бодай мінімальну зачіпку – право викупу або подальшу оренду. Але такого не було.

Проте отримав неоціненний досвід. Ми гостювали в нього у Стамбулі – це зовсім інша мова, ментальність, традиції. Той – голландець, другий – данець, третій – словак… Пригадую, ще коли Зоря їздила в Манчестер, я йому писав: "Синку, ви їх не бійтеся. Це такі ж футболісти, як і ви. Просто їм платять більше і в іншій валюті" (Сміється).

"У 6 років тонув на дачі…"

– Я читав, що за гроші, отримані у Туреччині, він придбав квартиру у центрі Києва…

– Так, було таке.

– А якими подарунками син тішить вас – батьків?

– Для нас найбільший подарунок – це ставлення обох синів. У сім’ї я запровадив одне-єдине правило: ви у цьому житті нам нічого не винні. Ми вас хотіли, ми вас зробили, ми вас виховали і дали все, що змогли. А на яку вдячність заслужили – побачимо далі. Якщо ви будете вдячні, отже йтимемо разом і підтримуватимемо одні одних.

караваєв

На жаль, у житті багато випадків, коли діти з батьками розходяться. Але у нас порозуміння є. Ми допомагаємо як одному, так і іншому. Ось це – найголовніше. Маємо двох онучок: старшій – 4,5 рочки, молодшій – 3,5. І цього року я отримав від них трохи інший статус. Якщо раніше був "дедушка", то тепер – "дід". Дружина почула і каже: "Діду, по-моєму, у тебе підвищився статус" (Сміється).

Тож головне – порозуміння. А те, скільки, наскільки, що, як – це неважливо. Лиш би не цуралися одні одних.

– Які риси Олександр перейняв від вас, а які – від матері?

– Стриманість, людяність і любов до дітей – від матері. А від мене – наполегливість і вміння контролювати себе у дуже позитивних та дуже негативних моментах.

– Сергій Сидорчук вважає, що у майбутньому Сашко має всі шанси стати футбольним тренером…

– Ми з дружиною вже обговорювали цю тему. У нього дійсно є відповідні задатки, щоб стати дитячим тренером. Він дуже любить дітей. Скажу більше: у сина є такий задум на майбутнє, років через 10. Принаймні, він мріє цим займатися.

Ще коли ходив у садочок, вихователь казав нам: "Ваш син – дуже відповідальний. Якщо йому доручити якусь справу, він докладе зусиль, щоб зробити це якнайкраще". Згодом була похвала від класного керівника: Сашка призначили відповідальним за всі спортивні заняття і змагання у класі, тож на уроки фізкультури ходили всі (Сміється).

– Це правда, що одного разу він врятував чоловіка, який тонув?

– Ну так, було… А в 6 років я його витягнув на дачі – він теж тонув. Але плавати таки навчився (Усміхається).

Сторінка автора у Facebook

"У Динамо син потрапив не в ті руки": батько Безуса – про Блохіна, дружбу з Ярмоленком, страшний діагноз і Євро-2020

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
1
год
:
31
хв
Дженоа
13:30
Лаціо
Вгадай результат матчу

Ми використовуємо Куки ! Що це таке ?

Залиште відгук