"Огляд 0:7 від Динамо не можу подивитися досі": герой Колоса грав із Мілевським та Алієвим і вірив у талант Яремчука
Інтерв'ю "Футбол 24" з Олександром Чорноморцем, захисником Колоса, який забезпечив своїй команді чудовий настрій перед зимовими канікулами.
Останній поєдинок української Прем’єр-ліги перед зимовою сплячкою видався дуже емоційним. Здавалося, Минай зможе перервати 16-матчеву серію без перемог, проте на останніх хвилинах Колос перевернув усе з ніг на голову і здійснив камбек. Творцем ковалівського дива став захисник господарів Олександр Чорноморець. Оборонець заробив пенальті, а через кілька хвилин відзначився переможним голом.
Фантастичний камбек за 2 хвилини у відеоогляді матчу Колос – Минай – 2:1
В інтерв’ю Футбол 24 Олександр розповів про шалені емоції після перемоги над Минаєм, зміни з приходом Ярослава Вишняка та особливий перегляд у... Чорноморці.
"Якщо боятися воротаря, для чого взагалі вперед йти?"
– Перемагати завжди приємно. Особливо, якщо це остання гра року. Класно вирушати у відпустку з хорошим настроєм. Для нас сезон склався не дуже добре, був важким. Зате кінцівка стала успішною і це частково виправило становище.
– Чотири перемоги в п'яти останніх матчах року – той випадок, коли відпустка настає невчасно?
– Щось у цьому є. З одного боку, спіймали свою гру, давали результат. Проте ми потребували відпочинку. Накопичилася втома: і моральна, і фізична.
– Недільний двобій з Минаєм запам'ятався шаленою розв'язкою. Все розпочалося з одинадцятиметрового. Захисник закарпатців Богдан Векляк демонстрував судді, що рукою не грав. М'яч у суперника спрямовували саме ви. Як було насправді?
– Події розвивалися миттєво. На мене пішла довга передача, я зіграв головою. Мені здалося, що м'яч влучив у руку захиснику. Я одразу почав апелювати до судді, а він вказав на позначку.
– Колос у цьому сезоні просто-таки переслідував фатум нереалізованих пенальті. У вас не було бажання виконати удар у поєдинку з Минаєм?
– Перед кожною грою тренер визначає футболіста, який битиме пенальті. Цього разу призначили Вадима Мілька. Він класно вдарив, забив – молодець.
– Напевно, ви чули репліку Ігоря Леонова після гри. Вам, як учаснику матчу, суддівство не здалося дивним?
– Так, ці слова я читав. Думаю, тренер Минаю казав їх на емоціях. Вигравали 1:0, розраховували на три очки, та не вдалося перемогти. Я переглядав повтор матчу додатково. Не сказав би, що арбітр судив в один бік, як висловився Леонов. Пенальті був, все закономірно.
– Коли ви заробили пенальті, то опинилися неочікувано високо, у штрафному майданчику суперника при позиційній атаці. Колос на той момент пішов ва-банк, тому вперед вирушили навіть центральні захисники?
– Наш лівий захисник Микола Золотов отримав невеличку травму і попросив закрити його позицію. Лівий захисник – це теж рідна для мене позиція. Золотов залишився в центрі оборони, а я тільки змістився на фланг і одразу трапився той епізод.
– Минуло дві хвилини і ви відзначилися голом. Просто залишалося підставити голову під навіс Анатолія Нурієва?
– Все так і було – я мав опинитися у потрібному місці і підставити голову.
– Воротар Минаю Герман Пеньков відчайдушно вилітав з воріт.
– Якщо боятися виходів воротаря, то для чого взагалі туди йти? Побачив м’яч, підставив голову, все ок. Далі усі побігли тішитися – емоції були настільки сильні, що навіть не відчував навали партнерів. До мене побігла уся лава запасних.
"У роздягальні панувала тиша. Ніякий крик не допоміг би"
– Ви – один зі старожилів Колоса. Чи можна сказати, що у цьому сезоні команда переживала один з найскладніших етапів у своїй історії?
– Перший сезон в УПЛ не був легшим – ми програли п'ять матчів поспіль. А потім набрали кондиції, відчули ритм чемпіонату, фінішували у шістці і вийшли у єврокубки. Найскладніше на даному етапі – пережити зміну тренерів. Невизначеність, хвилювання – це все давалося взнаки, тому Колос не мав впевненості і розгубив свою гру.
– Під безпосереднім керівництвом Ярослава Вишняка, який раніше перебував у структурі клубу, Колос виграв чотири з шести поєдинків. Що передусім змінив новий тренер?
– Йому вдалося перезавантажити колектив. Тренер згуртував нас, допоміг нам повірити у свої сили. Коли ти постійно програєш, то віра зникає. Вишняк зміг повернути нам цю впевненість. Жоден тренер за такий маленький проміжок часу не встиг би принципово змінити тактику чи провести глобальні зміни.
– Згадуючи невдачі поточного сезону, що для вас сприймалося важче: чотири поразки поспіль чи розгром від Динамо 0:7?
– Особисто для мене – розгром Динамо. Огляд того матчу так і не можу подивитися. Якщо чесно, дотепер складно пересилити себе і глянути, як ми пропускали ці голи. Там були і безпосередньо мої помилки, які призвели до пропущених м’ячів. Пройшло кілька місяців, та я ніяк не можу змусити себе. Просто не охолонув ще.
– У тій грі був такий момент, коли просто хотілося зійти з поля?
– Після першого тайму ми горіли 0:6. Виходити на другий тайм було надзвичайно важко. Просто хотілося завершення всього цього. Ніхто не вірив у те, що можна щось змінити.
– Що творилося у роздягальні в перерві?
– Панувала тиша. Ніякий крик не допоміг би. Всі сиділи надзвичайно засмучені і банально не розуміли, що трапилося.
– Українські вболівальники дотепер згадують ранній виліт з єврокубків Колоса та Ворскли. Як довго невдалий підсумок протистояння з карагандинським Шахтарем не давав спокою вам?
– Образливо вилітати таким чином. Шахтар треба і можна було проходити. Грали начебто непогано. Прикро, що вилетіли саме від такого суперника.
– Враховуючи тенденцію поточного сезону, Колос поступився у серії пенальті. Ви – єдиний, хто не схибив.
– Пенальті – це і фарт, і психологія. Всі підходили до позначки, були впевнені у собі. Напевно, слід відзначити воротаря суперника, він молодець.
"Не сумнівався, що на Яремчука чекає хороше майбутнє"
– Ви народилися у невеликому містечку Зеленодольськ на Дніпропетровщині. З чого для вас розпочався футбол?
– Разом з друзями я ходив ледве не на усі можливі секції. Футбол приваблював найбільше. До 7 класу вчився у рідному місті, а потім переїхав у обласний центр – у дитячу школу Інтер. Спочатку було непросто, я важко переживав самотність і відстань. Добре, що батьки підтримали і не заперечували проти моєї ініціативи: "Ми не можемо позбавити тебе мрії".
– Незабаром відбувся ще один переїзд – у київський спортінтернат.
– Цей переїзд я сприйняв набагато легше. Я подорослішав, не був настільки прив'язаним до батьків. Моя перша доросла команда взагалі базувалася в іншій частині країни. На професіональному рівні я дебютував за моршинську Скалу, яка дала мені великий поштовх у кар’єрі. Коли у 10-му класі ти граєш на рівні Другої ліги – це круто і дорогого вартує.
– Невдовзі ви повернулися до Києва і потрапили у структуру Динамо.
– Я виступав у ДЮФЛ за BRW-ВІК, мене помітили у Києві. Наскільки я знаю, Динамо навіть заплатило Скалі за мій трансфер.
– За основу ви не провели жодної гри, проте стабільно отримували практику в молодіжній команді та Динамо-2. Зате з головної команди в дубль спускали багатьох старших футболістів: від Тіберіу Гіоане до Андре. Хто вам запам'ятався найбільше?
– Перш за все, згадую Мілевського та Алієва, які сильно нам допомагали. Ще Мілош Нінковіч, Бадр Ель-Каддурі… Ці гравці ділилися досвідом з молоддю та багато підказували.
За нас грали перспективні іноземці. Відзначу болівійця Дієго Суареса та нігерійця Франка Теміле. Вони дуже подобалися мені як футболісти. Теміле переслідували травми. Мабуть, пояснення його невдач криється саме у цьому. Суарес? Складно навіть пояснити, чому він не закріпився. Начебто всі дані у нього були.
– Чимало випробувань на шляху до визнання пройшли Георгій Бущан та Роман Яремчук. З категорії "один із" вони виросли у провідних гравців свого амплуа.
– Яремчук завжди виділявся, багато забивав. Я не сумнівався, що на Романа чекає хороше майбутнє. Вони з Бущаном старалися, багато працювали і мені здавалося, що їхні найкращі роки тільки попереду. Молодці, що довели це.
– Після кількох сезонів у Динамо-2, коли вам виповнилося 23, ви ухвалюєте рішення залишити Київ. То була ваша ініціатива?
– У Десну я переходив від безвиході. У мене закінчився контракт, я розглядав можливі варіанти і так опинився у Чернігові. Минув час і ми вийшли у Прем'єр-лігу, щоправда, клубу не видали атестат. Фактично я їхав у команду, що вважалася середняком Першої ліги, без надзвичайних сподівань. Однак потім Десна сильно додала.
– Дозвольте поставити вам бородате запитання. Крім Десни, ви грали ще у Волині, далі був Колос. У переліку всіх цих варіантів ніколи не випадав шанс стати гравцем Чорноморця?
– Чорноморець у Чорноморці? Така нагода була. Якраз після Десни поїхав на перегляд в Одесу. Потренувався три дні, а на четвертий день почув від тренера запитання: "Як тебе звати?" Зрозумів, що треба збирати речі і їхати звідти.
– У Ковалівку ви перебралися задовго до єврокубків – Колос тоді був командою Першої ліги. Чи могли на той момент повірити у те, що зовсім скоро гратимете у кваліфікації євротурнурів?
– У Колоса дуже амбітний президент. Він зробив все для цього. Рано чи пізно це однозначно трапилося б. Андрій Засуха мріяв про високі цілі, він людина амбіційна. Думаю, сумнівів ні у кого не було. Тепер нам залишається повторити цей успіх і виступити набагато краще.
показати приховати