"Я повернувся, коли багато хто вже забув, що є такий воротар": новачок Епіцентра пройшов війну і готовий до УПЛ у 25
Голкіпер Микита Федотов, який став зимовим новачком Епіцентра, в інтерв’ю "Футбол 24" розповів про новий етап у кар’єрі та шлях, який привів його до рівня УПЛ в 25 років.
Микита Федотов / Фото ФК Епіцентр
– Ти – вихованець дніпровського футболу. Що для тебе означає Дніпро, як стартова точка футбольного життя?
– Дніпро для мене означає дуже багато. Це моє рідне місто і рідний футбольний клуб, за який я вболівав з дитинства. У самій академії Дніпра я був недовго, бо фактично початок моєї кар’єри стався не там, а в ДЮСШ-12 – саме з цієї футбольної школи все й почалося.
– У юному віці ти потрапив до академії Шахтаря. Чому після цього періоду ти не залишився в системі клубу і як тоді сприйняв цей етап?
– Так, пізніше я потрапив у Шахтар: на випускному році мене запросили в команду U-17 і забрали з Дніпропетровського училища. У U-18 я грав дуже мало, і навіть коли з’явилося запрошення до U-19, вирішив спробувати щось інше. Так і склався мій подальший шлях.
– Який головний досвід дала тобі академія Шахтаря з погляду вимог до воротаря?
– Академія Шахтаря, я думаю, дала мені досить багато. Передусім – гру ногами. Саме там мене почали того вчити. Десь у цьому віці я тільки почав грати в короткий пас і більше – у комбінаційний футбол.
– Твій дебют у дорослому футболі відбувся в складі Полісся – повний матч Кубка України проти Поділля. Яким був цей перший серйозний іспит на дорослому рівні?
– Я дуже добре пам’ятаю цей матч. То було у Хмельницькому. Ми тоді програли 0:1, але, наскільки пам’ятаю, я провів дуже хороший поєдинок. Було багато вболівальників, підтримки – дуже пам’ятний момент для мене.
Микита Федотов / Instagram
– Уже на ранньому етапі кар’єри ти обрав європейський вектор – спочатку Чехія, потім Іспанія. У чому ти відчув найбільшу різницю з позиції воротаря?
– Фактично, ти – одинадцятий польовий гравець. Хоча я майже всю кар’єру так і грав: із дитинства діяв дуже високо. Так, коли був молодшим, не дуже добре грав ногами, але з часом поступово до цього звикав і розвивав цей аспект – досі навчаюся.
– Початок повномасштабної війни ти зустрів в Україні, у лавах тероборони, і футбол у той момент відійшов на другий план. Період у ЮКСА став для тебе першим стабільним відрізком після повернення у футбол. Як ти сам для себе окреслюєш роль цього етапу в кар’єрі?
– Можу сказати, що там було багато дуже хороших моментів. Це перший клуб, де я почав стабільно грати і, як кажуть, був на провідних ролях. У команді існувала дуже хороша атмосфера, свій колектив.
Кайфую від того, що саме ця команда допомогла мені зробити перші великі кроки в українському футболі. Я повернувся після Іспанії, коли багато хто вже забув, що є такий воротар, і зміг знову зробити собі ім’я. Тому сильно вдячний цьому клубу – він дав мені дуже багато. Бажаю їм тільки успіхів.
– За два сезони в ЮКСА ти провів понад 40 матчів у Першій і Другій лігах. У який момент з’явилося відчуття, що готовий рухатися далі й потребуєш нового рівня конкуренції?
– Так, гарний період. Але завжди хочеться більшого. Були свої моменти в команді, і я відчував, що настав час рухатися вперед. Хотілося нових викликів, змінити середовище – як би це правильно сказати...
– Перехід до Буковини означав боротьбу за місце в складі з перших днів. Як ти прийняв ситуацію, коли довіру потрібно було завойовувати?
– Дуже зрадів, що такий клуб зацікавився мною. Але, думаю, я опинився там не зовсім у свій час: був після травми, плюс відбулася зміна тренера. Водночас, можна сказати, що за ці пів року тренерський штаб дуже багато мені дав. Було справді гарне середовище, сильний колектив і хороший тренерський штаб. Вони навчили мене багатьом новим речам, і я щасливий, що побував у цьому клубі.
– Виступи за Буковину-2 стали твоєю основною ігровою практикою на старті. Як цей період вплинув на готовність чекати й залишатися конкурентним?
– Щодо Буковини-2, то добре, що існувала хоча б якась ігрова практика, адже це дуже важливо для будь-якого футболіста, а тим більше для воротаря. Гра виявилася нестабільною, але все ж це була практика.
– Чи відчував ти в Чернівцях, що саме через постійну конкуренцію й необхідність доводити свій рівень формується переломний момент у кар’єрі?
– Так, можу сказати, що саме там я по-справжньому відчув, що таке серйозна конкуренція. У нас було чотири воротарі, і всі – дуже кваліфіковані. Каневцев і Пеньков мали великий досвід гри і в Першій лізі, і у Вищій лізі.
Це була дуже цікава робота. Вона тільки допомагала рости: хотілося прогресувати, вони багато в чому допомагали й ділилися своїм досвідом.
– Інтерес Епіцентра з’явився на фоні цього складного періоду. Як відреагував та прийняв рішення?
– Коли дізнався, що з’явився варіант з Епіцентром і що можу приїхати на перегляд, я одразу погодився. Тому що це клуб УПЛ – амбітний, з хорошим тренерським штабом і сильним підбором виконавців.
Для мене це був особливий момент, адже саме до УПЛ я багато років йшов. Це моя дитяча мрія – потрапити до Прем’єр-ліги, дебютувати і грати на цьому рівні. Думаю, це мрія кожного українського футболіста.
– У 25 років ти вперше виходиш на рівень УПЛ. Чи відчуваєш, що приходиш до цього моменту вже як сформований воротар, а не як гравець у пошуку?
– Я вважаю, що у 25 років воротар уже має бути більш-менш сформованим гравцем, і час покаже, чи готовий я до цього рівня. Буду працювати і чекати свого шансу, щоб дебютувати і закріпитися.
– Епіцентр веде боротьбу за збереження місця в лізі. Як у такій ситуації воротар відчуває свою роль у команді?
– Зрозуміло, що це великий тиск для всієї команди. Але, на мою думку, саме в цьому і є різниця між футболістами нижчого і вищого рівня: гравці топ-класу повинні вміти справлятися з напругою. Це для мене цікавий і важливий досвід. Я вірю, що ми зможемо виконати завдання і залишитися в УПЛ.
"Час покаже, чи готовий я до цього рівня" / Instagram
– Водночас на зимових зборах Епіцентр зіграє контрольний матч проти Шахтаря – клубу, в системі якого ти колись був. З якими внутрішніми відчуттями підходиш до цієї гри і чи має вона для тебе особливий професійний підтекст?
– Те, що ми гратимемо з Шахтарем, – це, звісно, дуже цікаво. Я буду щасливий, якщо отримаю шанс зіграти в цьому матчі, якщо буде така можливість. Але сказати, що для мене це якийсь особливий поєдинок із професійним підтекстом – не можу. Для мене важливий кожен матч, і не має значення, Шахтар це чи будь-яка інша команда.
– Після всіх етапів – академій, закордону, паузи, конкуренції й виходу на рівень УПЛ – що для тебе сьогодні є головним внутрішнім маркером того, що ти рухаєшся правильним шляхом?
– Думаю, сам факт того, що я зараз в УПЛ і підписав контракт із клубом Прем’єр-ліги, – це вже найважливіший показник. Це означає, що я на правильному шляху і мені потрібно ще більше працювати, бо тут вища конкуренція і вищий рівень. Вважаю, усе, що я робив у своєму житті, було недаремно, якщо я вже тут.
