"Хочу підтримати Україну": патріот з Вереса – обожнює Гімн, залякував легіонерів Шахтаря, подобався одіозному президенту
Душевне інтерв’ю "Футбол 24" із Сергієм Панасенком, хавбеком Вереса, про якого вмить дізналася вся країна.
Михайло Шестаков і Сергій Панасенко / Фото ФК Верес
"Шалене виконання Гімну". "Футболіст вразив мережу". "Справжні емоції нікого не залишили байдужим". "Якщо співати Гімн України – то тільки так, як Панасенко". Сайти – і не тільки спортивні – просто збожеволіли від захоплення!
Минулої суботи його команда поступилася Шахтарю. Але Сергій Панасенко заслужив неофіційний титул справжнього героя туру. Просто тому, що не зніяковів, не став соромитися, а заспівав "Ще не вмерла" на повні груди. Так, як ми це звикли бачити у виконанні Скуадри Адзурри.
"Вдячний долі, що народився саме в Україні"
– Сергію, після останнього вікенду про вас пишуть усі. Як вам така несподівана популярність?
– Нормально. Виконав Гімн. Я перебуваю у своїй державі, зобов’язаний так робити. Хоча б такими емоціями під час виконання Гімну хочу підтримати нашу Україну в цей нелегкий час. Плюс – це мене додатково заводить перед грою. Хочу довести суперникам, що ми – господарі в цій державі. Прагнув навести страх на іноземців Шахтаря – аби вони зрозуміли, що перебувають у нас вдома. Думаю, ви зрозуміли, що я маю на увазі.
– Це ви вперше виконали Гімн настільки гучно?
– Ні-ні, я так перед кожною грою співаю. Просто випадковий збіг обставин, що перед Шахтарем камера на мені зупинилася, показали крупним планом.
– Хто вас надихає на такий стиль? Збірна Італії?
– Погоджуюся. Коли переглядали з командою Євро-2020, я пропонував своїм хлопцям: "Давайте будемо всі разом так співати". На італійців варто рівнятися – наскільки вони люблять свою країну. Тут не потрібно соромитися, це – нормально. Ми живемо в Україні і повинні демонструвати свою любов до неї. Тим паче, пісня – чудова. Вона додатково підбадьорює, заряджає на гру.
– Поруч із вами стояв Михайло Шестаков, який не співав і, склалося враження, ледь стримувався від сміху. Що ви йому сказали після матчу?
– Нічого такого. Міша – класний пацан, веселий сам по собі. Я не знаю, що конкретно його у цей момент розсмішило (Усміхається). Але будемо працювати над тим, щоб він співав гімн, як я і всі інші.
– Команда вас підтримала? Одноклубники поділяють ваші цінності?
– Звичайно! Кажуть: "Ти нас заряджаєш таким співом, чудово виконуєш". Відповідаю: "То в чому проблема? Давайте всі разом будемо співати". Поки що до цього не дійшли. Крім мене емоції передає Немчанінов. Наразі нас лише двоє з одинадцяти.
– Як ви ставитеся до тих українських футболістів, які під час виконання Гімну стоять мовчки?
– Ну, це їхня особиста справа – співати чи не співати. У кожного – різний склад характеру. Хтось любить виражати емоції, а хтось тримає усе в собі. Я вважаю, що саме в цьому моменті стримувати емоції не варто. Потрібно їх вихлюпувати. Я ж кажу: ми – у своїй країні, тож повинні показувати, хто тут є хто.
– Ви завжди настільки любили державний славень, чи, можливо, щось змінилося у вашому світогляді після початку війни?
– Я народився у цій країні. Батьки виховали мене в українському дусі. Вдячний долі, що народився саме тут, мені в Україні все подобається. Плюс – справді підкосили ті події, коли Росія вчинила некрасиво з нашою державою. Тож хоча б таким внеском – виконанням Гімну – прагну підтримати свою країну.
– Ви родом із Дніпра. Це місто вже багато років виступає форпостом проти російської агресії. Тривога війни відчувається на його вулицях?
– Я б не сказав, що сильно відчувається. Але маю друзів та знайомих, які пішли на передову, щоб відстоювати честь країни. Постійно з ними на зв'язку. Запитую у пацанів, що там і як.
"Поворознюк потиснув руку: "Сєрий, ти мені подобаєшся"
– Вам – 29, раніше виступали у Першій та Другій лігах, тож це ваш перший сезон в елітному дивізіоні. Які враження?
– У Першій лізі – дуже проста, більш вертикальна гра. Як казали мої друзі, "божевільний футбол" (Сміється). Натомість в УПЛ – позитивні емоції. Тут значно розумніший футбол, технічний, позиційний. Мені таке більше до душі.
– Свого часу, ще у 2016-му, ви грали за Інгулець. Як у вас склалися стосунки з Олександром Поворознюком?
– Так, був я у Григоровича. Хороші, нормальні стосунки. Провів у команді пів сезону. Знаєте, як кажуть, мовляв, Поворознюк – специфічна людина. У мене також непростий норов, але ми з ним зійшлися характерами. Коли я покидав Інгулець, хоча контракт ще залишався (просто хотів йти на підвищення, пропонували варіанти закордоном), то підійшов до Григоровича і чесно все розповів. Він потиснув руку і відповів: "Сєрий, ти мені подобаєшся – за людськими якостями. Ми навіть чимось схожі. Якщо не буде варіантів – дзвони спокійно. Я тебе в Інгульці чекаю завжди". Для мене це стало приємною несподіванкою, бо знав, що він може накричати, обматюкати – людина пряма.
– Серйозний дядько, зі зброєю. Команда його боялася?
– Та ні, не боялася.
– А преміальні насипав щедрі?
– Було діло. Не пам'ятаю, конкретно після якого матчу, але отримали винагороду. Поворознюк – людина настрою. Виграли – може віддячити, програли – може й забрати (Усміхається).
– Зовсім скоро Інгулець вийшов у фінал Кубка України, пробився в УПЛ. Ви шкодували, що не дочекалися цього моменту?
– Тоді якраз команду очолив Лавриненко. Казав мені: "Сєрий, давай, залишайся. Я буду створювати команду, запрошувати футболістів із Прем'єр-ліги". Але в мене на той момент були трішки інші плани. Агенти сказали, що можна працевлаштуватись закордоном, багато у вуха нашептали. Я довірився агентам, а вийшло по-іншому, із закордонною командою не вдалося підписати. Лавриненко – хороший спеціаліст, тактик і стратег. Дуже грамотний тренер.
"У Михайленка тембр голосу розкішний!"
– Ви розповідаєте про закордонні варіанти. Часом не Росія?
– Ні-ні, на Кіпрі я був.
– У Росію поїхали б?
– Та ні, яка Росія? Ви про що? Мене в Україні все влаштовує. Зараз із Вересом вийшли у Вищу лігу, я всім задоволений. У нас амбіційний президент, далі буде ще краще.
– Ви пограли за СК Дніпро-1 під керівництвом Михайленка. У чому фішка цього тренера?
– У моїй кар'єрі було багато тренерів. Михайленко – хороший фахівець. Працював за іспанською системою. Колись Дніпро очолював Хуанде Рамос і, наскільки я розумію, Станіславович багато у нього перейняв. Тренувальний процес, ментальність, розмови з підопічними, відпрацювання тактичних механізмів. Плюс – Михайленко успішно працює з молодими, розкриває їхні таланти.
– А ще у нього такий бас! Ви могли б скласти непоганий співочий дует.
– (Сміється) У Станіславовича тембр голосу розкішний! За характером він флегматик, але сказати міг – одразу всі розуміли, що й до чого.
– СК Дніпро-1 – це продовження старого Дніпра?
– Я вважаю, що саме так. Все залишилось те саме – база, персонал. Тільки гравці змінилися. Організація – на найвищому рівні, гроші, все є, як і раніше.
"На полі я псих, а за його межами…"
– Верес зазнав у чемпіонаті двох поразок поспіль. Віра у власні сили не похитнулася?
– Ні, абсолютною. Ми знали, в яку лігу заходимо. Знали, що не буде так, як у Першій лізі – перемога, перемога, перемога. Ментально налаштувалися, що буде непросто. Тут проти кожного суперника потрібно виходити, як на останній бій. Намагаємося покращувати свою гру у кожному турі.
– Перший тайм із Шахтарем звели внічию – 1:1. Чи реально було зачепитися за очки?
– Чесно кажучи, вважаю, що так. Не кажу про перемогу, але витиснути нічию можна було. Ми розбирали їх досконало, буквально по кісточках. У першому таймі чудово вибігали на контратаках, але після перерви чогось не вистачило. Не думаю, що втомилися. Адже фізична форма – сильна сторона нашої команди. Мабуть, вирішальну роль зіграв клас футболістів Шахтаря. Десь і фортуна від нас відвернулась. Ще раз із ними зіграємо – тільки вже в Луцьку – відберемо очки.
– Ваш одноклубник Сергійчук в інтерв'ю Футбол 24 зізнався про свої плани на завершальний етап кар'єри: "Ще б виграти із Вересом якусь медальку – і я буду задоволений". Які амбіції у вас?
– Все можливо, не хочу нічого загадувати. Ймовірно, у наступному сезоні. Ми ж новачок УПЛ, зараз найголовніше – не вилетіти. А далі – побачимо. Мені б також хотілося якусь медальку. Але Міша трішки лукавить – він вже здобував із Вересом медальку в Першій лізі (Сміється).
– Який ви поза межами футбольного поля? Чим цікавитесь, що любите?
– Я – страшенний сім'янин. Не люблю десь гуляти. Мені до душі відпочивати і проводити час із сім'єю, у мене син підростає. Заряджаюся силами та енергією у рідному домашньому колі. На полі я псих, а за його межами – спокійний, урівноважений хлопець (Усміхається).
