"Коноплянка – це космос": бомбардир Кривбасу – про бронзу-24, гру з Динамо, топ Леоненка і дебют у Маркевича
Інтерв’ю "Футбол 24" з Олегом Кожушком, 26-річним нападником Кривбасу, який у поточному сезоні забив уже вісім м’ячів. Двічі від нього постраждали СК Дніпро-1 та Ворскла, по голу відправив у ворота Шахтаря, Зорі, Руху та Металіста 1925.
"Цей сезон увійде в історію"
– Олеже, вітаю з бронзою чемпіонату України! Вже відсвяткували знаменну подію, чи відклали це до завершення сезону?
– Ще ні. Два матчі залишились. Думаю, після останньої гри з Минаєм відсвяткуємо бронзові медалі.
– План є? Сценарій святкової програми придумали?
– Нічого такого грандіозного не буде. Просто зберемось командою, посидимо. А потім пороз’їжджаємося.
– Поразки від СК Дніпро-1 і Полісся не підмочили бронзового настрою?
– Я вважаю, бронзові медалі нам ніщо не в змозі зіпсувати. Це ж праця всього сезону. У те, що ми здобудемо ці медалі, вірили далеко не всі навколо. Приємні емоції від чудового результату річної роботи вже нічого змазати не зможе. Звичайно, дві поразки поспіль – це неприємно. Але так чи інакше цей сезон увійде в історію Кривбасу на дуже довго.
– У певний період сезону здавалося, що Кривбас може замахнутися й на більше. У вас теж було це відчуття?
– Якби не було зимової паузи – то, напевно, так (Усміхається). Ми перебували на дуже хорошому ходу. Але настала зимова пауза і все довелося розпочинати з нуля. Ловити старт, не губити очки, закріпитися хоча б у п’ятірці. Бачимо, що сталося з Поліссям – були другими, поруч з нами, а зараз аж шості. Те саме могло відбутися й з Кривбасом: 2-3 матчі програли і до побачення.
– Зараз ви їдете до Динамо. Як і наскільки змінилася столична команда при Шовковському?
– Звісно, Шовковський допоміг їм психологічно розвантажитись. Але з того, що я бачив – у плані гри команда не сильно змінилася. При цьому не варто забувати, що Динамо є Динамо – майстерність виконавців, уміють грати у футбол. У яких ситуаціях вони б не були – це завжди сильна команда.
"Було неприємно, коли мене прибрали з Колоса"
– Кривбас уже розглядає варіанти домашньої арени на єврокубки. Маєте у Німеччині улюблене місто чи футбольний клуб?
– Чесно кажучи, не маю. Просто гарна країна, футбольна країна насамперед.
– Для вас особисто це буде дебют у єврокубках. Проти кого мрієте зіграти? Там вам вже готують у Лізі Європи справжніх монстрів…
– Я про це ще не думав, адже поки триває чемпіонат – всі думки пов’язані з останніми матчами. Чув, що нам при певних розкладах може випасти і Аякс, і Челсі навіть. У будь-якому випадку, на кого б не потрапили – це буде гарна і сильна команда. Буде приємно позмагатися.
– Дебютувати на міжнародній арені ви могли ще з Колосом. Не образились, що клуб попрощався з вами перед стартом у ЛЄ?
– Звичайно, було неприємно, коли мене прибрали. Але загалом ніякої образи чи гніву на клуб немає. Минуло п’ять років. Усе добре.
– Проти Чорноморця ви провели свій 100-й матч в УПЛ, з вісьмома голами входите до провідних снайперів сезону. Демонструєте зараз свій найкращий футбол?
– Це однозначно найкращий сезон у моїй кар’єрі. Намагатимуся, щоб наступний був ще кращим. Треба підіймати планку і забивати ще більше м’ячів, поліпшувати свою майстерність.
– Віктор Леоненко виділяє для себе зі знаком "плюс" лише двох нападників сьогоднішньої УПЛ – це Климчук з Руху і ви…
– Чув, читав. Звичайно, коли про тебе говорять, це приємно. Кажу ж: якщо я вже підняв цю планку, треба в наступному сезоні забити, принаймні, не менше.
"Дібанго – наш козак"
– У складі Кривбасу вистачає легіонерів. З ким можете порозумітися з пів слова?
– На полі – з Іваном Дібанго. Я вже розумію, що він буде робити. Якщо прострілюватиме – треба бігти просто у ворота (Усміхається). У нього гарна передача. Також можу виділити Іліча. Якщо він розвертається, я знаю, що може віддати мені за спину. Команда тренується щодня, тому плюс-мінус розумієш кожного – що він може і що буде робити на полі.
– Кому найлегше, а кому найважче дається адаптація до наших реалій?
– Я так дивлюся – у них взагалі немає ніяких проблем. Попри наші реалії, постійні повітряні тривоги. Жодного разу не чув, щоб вони панікували чи хотіли поїхати геть. За це нашим легіонерам – велика повага.
– Іван Дібанго став одним із головних відкриттів цього сезону. Як він у житті?
– Іван як дитина – дуже добрий і веселий. У нього менталітет не такий, як в інших легіонерів команди. Іван більше на нас схожий.
– Наш козак?
– Так! Вже й мову трохи розуміє. З ним легко у спілкуванні. Та й футболіст він чудовий.
"Чи бачив Коломойського? Його мало хто бачив"
– Ви починали свою кар’єру ще в тому справжньому Дніпрі зразка 2015-го, який грав у фіналі Ліги Європи. Хто був вашим кумиром?
– На той момент найбільше імпонував Коноплянка – це взагалі космос! Кого не візьми з тієї команди, кожен був топовим футболістом – Ротань, Матеус…
– Подавали їм м’ячики?
– Ні разу цього не робив. Їм подавав м’ячі трохи молодший вік (Усміхається).
"Люблю і вмію готувати": чому бомбардир Кривбасу втратив 500 доларів і медитує на кухні
– Справді, ви того року підписали контракт з першою командою. Мирону Богдановичу встигли руку потиснути?
– Так, і навіть дебютував за цю команду у Прем’єр-лізі. В останньому турі Маркевич надав мені таку можливість. Грали тоді з донецьким Олімпіком, якщо не помиляюсь. Я потренувався десь тижнів зо два у першій команді і потім вийшов на поле. Пощастило.
– Живого Коломойського бачили хоча б раз?
– Ні. Я думаю, його мало хто бачив (Усміхається).
– У першому колі цього сезону ви оформили два дублі – СК Дніпро-1 та Ворсклі, а ще забили Шахтарю. Який із цих голів приніс найбільше задоволення?
– Кожен гол – це завжди емоційний підйом. Навіть якщо вже зовсім немає сил, але ти забив – з’являється відчуття, наче можеш літати по полю. Шахтарю був гарний гол. Ми програвали 0:2 вже десь на 10-ій хвилині, потім я скоротив до 2:3. Дуже емоційний, класний поєдинок вийшов. Здавалося, Кривбас міг навіть перемогти. Хоча я зіграв тільки тайм. Відчув дискомфорт і мене замінили у перерві.
– Можете зіграти на обох флангах атаки, а також на позиції центрфорварда. Де найкомфортніше?
– Перший тур відіграв вінгером, а потім почав центральним нападником – і так триває дотепер. Напевно, якщо забив стільки м’ячів, то все ж комфортніше в центрі атаки. Але при потребі можу зіграти й скраю.
"Привозив додому вірменський коньяк"
– Ви родом із Миколаєва, розпочинали в тамтешньому Торпедо, де раніше виховувався Микита Рукавиця – форвард збірної Австралії. Які легенди ходили про нього у клубі?
– Я там займався зовсім малим, вже в 13,5 років переїхав до академії Дніпра. Пригадую, легендою Торпедо вважався В’ячеслав Чечер. А про Рукавицю я тоді ще нічого не знав.
– Багато у вас родичів залишилось у Миколаєві? Хвилюєтесь за їхню безпеку?
– У мене там усі родичі. Лише мама виїхала закордон, через місяць повернеться. Якщо порівнювати з тим, що було, то зараз відносно спокійно, більш-менш нормально стало. Відколи Херсон звільнили і перекинули ворога на лівий берег. А в усьому іншому Миколаїв нічим не відрізняється від Кривого Рогу.
– Був у вашій кар’єрі нетривалий легіонерський досвід – у Пюніку, який у 2000-х протистояв Динамо та Шахтарю у Лізі чемпіонів. На момент вашого приходу до клубу ще щось вказувало на колишню славу?
– Напевно ні. У команді був Єгіше Мелікян – дякую йому за те, що гарно ставились до нас. Про своє перебування в Пюніку не можу сказати нічого поганого. Тренер підняв цей клуб знизу вгору. Але залишатися там я не хотів – тягнуло додому. Рівень вірменського чемпіонату – особливо якщо порівняти з сьогоднішньою УПЛ – то непорівнювані речі. Та це не означає, що ти приїдеш у Вірменію і сходу заб’єш 20 м’ячів. Зробити це доволі складно, команди вперті.
– Вірменія – це гори, замки, коньяк. Якась пригода на цій колоритній землі з вами сталася?
– В особливі пригоди я не потрапляв, хоча їхав у Вірменію насторожено. Люди там дуже гостинні та добрі виявились.
– Пригощали коньяком?
– Я купував і привозив додому. У мене мама та бабуся люблять ним смакувати. Казали, що добрий.
показать скрыть