"Коли Шева забив Філімонову, на мене замахнулися": він грав за Динамо, у Росії називали "хохлом", його син – талант ПСЖ

20 декабря 2019 2440 Читати українською
"Коли Шева забив Філімонову, на мене замахнулися": він грав за Динамо, у Росії називали "хохлом", його син – талант ПСЖ
Шовковський, Самойлов-син, Самойлов-батько / Фото із відкритих джерел

Інтерв’ю "Футбол 24" із Віталієм Самойловим, півзахисником київського Динамо 90-х, який завершував кар’єру у російському клубі, а останніми роками активно допомагає українській армії.

Віталій Самойлов – людина непростої долі.

У 90-х він не зумів закріпитися в основному складі неймовірної команди Лобановського, зате став одним із найкращих бомбардирів в історії Динамо-2. А перейшовши у Ворсклу на правах оренди, здобув із Полтавою сенсаційну "бронзу" Вищої ліги 1996/97.

Футбольна кар'єра Самойлова виявилася недовгою. Провів кілька сезонів у російських Балтиці, Соколі, Роторі і завершив у 30 років через стан здоров'я. "У Росії мене називали "хохлом", насміхалися", – пригадує Віталій. Вже тоді, на початку "нульових", він відчув, як змінилося ставлення росіян до України (а, може, воно було таким завжди?).

Після початку російсько-української війни Самойлов взявся за волонтерство – допомагав 8-му окремому полку спецпризначення. Тим часом його син – Максим – потрапив на радари… російської футбольної федерації. Мати Самойлова-молодшого – росіянка.

самойлов

"Федорова, Ващука, Шовковського знаю ще зі школи"

– Ви – корінний киянин, народилися у золоту епоху Динамо. Перший похід на Республіканський пригадуєте?

– Я народився у 1975-му, мій батько дуже сильно любив футбол. Він брав мене на стадіон, але свого першого матчу я не пам’ятаю – надто малим ще був. Перший усвідомлений похід – це коли у холодну погоду пішов із друзями на гру з Фіорентиною. По "нулях" тоді зіграли (грудень 1989-го, 1/8 фіналу Кубка УЄФА, – Футбол 24).

– Улюбленого "динамівця" тих часів назвете?

– Не було улюблених. Я любив і вболівав за всю команду. Так само, як і зараз.

– Батьки не перечили, коли ви записувались у футбольну секцію?

– Абсолютно. Це почалося ще з першого класу. Я займався із дітьми, на рік старшими, аж до восьмого класу. Разом з тим, батьки наполягали, щоб я гарно навчався у школі. Наука мені давалася, чим і пишаюся. Математика, український та російський правопис, французька мова, якою, щоправда, не користуюся. Пізніше розпочав вивчення англійської.

– Із тих, з ким ви пліч-о-пліч осягали ази футболу, хтось пробився на серйозний рівень?

– У київському спортінтернаті я займався разом із Юрою Дмитруліним. А ще – з В’ячеславом Нивинським, який зараз тренер в Оболоні, і Вадиком Чернишенком, тренерський штаб Олександрії.

"Жора розвернувся і дав Клеберу у "табло". Юрій Дмитрулін – про перемоги, трагедії, бійки і штрафи в "Динамо", які вже стали історією

– На початку 90-х ви опинилися в Динамо. Чи застали там одіозних Юрана та Деркача?

– Ні, коли я прийшов, їх вже не було. Тим паче, спершу я потрапив у третю команду Динамо, потім у другу…

– Із Саленком, мабуть, таки перетнулися?

– Коли ми були чинними гравцями, то не особливо перетиналися. У той час – постійні заїзди, виїзди, база в Кончі-Заспі. Якщо у мене й з’являвся вільний час, я проводив його з Валіком Белькевичем і Андрієм Шевченком. Із Саленком знаюся останні 7-8 років. Достатньо пограли за ветеранські команди.

– Через Динамо-2 пройшли Ващук, Шовковський, Федоров, Гусін… Щось вказувало на те, що невдовзі вони стануть зірками першої команди та національної збірної?

– З Гусіним я познайомився, коли Лобановський запросив мене в першу команду. А от Федорова, Ващука, Шовковського – всю цю плеяду знаю ще зі шкільних часів. Ми постійно змагалися із Динамо-75. Коли перетиналися, могли спокійно поспілкуватися про футбол.

Потім побачив їх у Динамо-2. Зрозуміло, якщо їх брали у такому юному віці і ставили в основний склад, то отже тренери щось у них бачили. Дуже швидко підтягнулися і в першу команду.

самойлов шевченко белькевич

"За кожен гол мені платили 100 доларів"

– Белькевич вже у середині 90-х обожнював більярд?

– З Валіком ми потоваришували від дня знайомства. Це відбулося на першій зустрічі із Лобановським – тренер по черзі викликав кожного гравця для співбесіди. У більярд Белькевич грав постійно. На базі обов’язково стояв більярдний стіл. Пригадую "заруби" Валіка із Шевченком і навіть Ігорем Суркісом.

– Співбесіда із Лобановським. Переступаєте поріг кабінету – що далі?

– Я провів у його кабінеті 15 хвилин. Але за цей час встиг двічі пропітніти і висохнути (Усміхається). Валерій Васильович запросив мене з Ворскли, де я перебував на правах оренди. Запитав, які умови мені надало Динамо. "Для початку мені б хотілося закріпитись у команді, а потім говорити про умови", – відповів йому. "Бачу, на першому місці у тебе не побутові поблажки, а бажання грати у футбол", – задоволено відреагував Лобановський.

"Заходимо, дивимося на Лобановського, а він каже: "Зняли рейтузи". Капелло, Шевченко, Блохін і Ко – про Великого Метра

Інші люди, які попросили квартиру, її отримали. Я не попросив – не отримав. Квартира була пізніше, 5-6 років опісля.

Такою виявилася моя перша розмова з Лобановським, але не остання. Були особисті співбесіди перед якимись матчами. Незалежно від того, потрапляв я у заявку першої команди, чи грав за Динамо-2, Валерій Васильович однаково викликав і пояснював, чого від мене хоче на футбольному полі.

– У ті часи географія поїздок команди була максимально широкою та різноманітною – Краснопілля, Кам’янець-Подільський, Чортків, Комарно… Де зіткнулися із найлютішим інфраструктурним трешем?

– Ох, стільки часу минуло… Ви зараз назвали кілька міст – я їх одразу згадав. Тоді Динамо-2 очолював Володимир Онищенко. Незалежно від того, куди ми приїжджали і якої якості були поля, він вимагав максимальної самовіддачі і компенсації – якщо ти не можеш нічого вдіяти попереду, то повинен компенсувати це відбором, роботою в обороні.

– Приїзд Динамо ставав для провінції подією року?

– Так. На матчі Динамо завжди збиралися практично повні трибуни, які відчайдушно підтримували свої команди. Для нас, молодих, це було хорошим досвідом – витримувати натиск чужого стадіону. Найважче доводилося на сході України, зокрема в Алчевську. Переповнені трибуни, усі – проти нас.

– У сезоні 1995/96 ви забили за Динамо-2 сімнадцять голів. Яка команда постраждала найбільше?

– Я на це не звертав увагу. У той момент все складалося для мене достатньо непогано. Партнери це бачили і допомагали. Перед матчем казали: "Ти сьогодні повинен обов'язково забити". Я навіть змагався із Сергієм Чуйченком за звання найкращого бомбардира сезону (згодом ми разом пограли у Полтаві). Мав домовленість із своїми родичами: за кожен гол вони платили мені по 100 доларів. Такий собі додатковий стимул. Казав хлопцям: "Грайте на мене, а я потім з вами поділюся" (Усміхається).

самойлов лобановський

– Джерела стверджують, що ви – четвертий бомбардир в історії Динамо-2 після Венглинського, Алієва та Гусіна. У вас – 35 голів.

– Я ніколи не заглиблювався у статистику, але якщо моє прізвище зафіксоване в історії Динамо – це приємно.

– Чи були у вас реальні шанси стати гравцем основного складу Динамо, як гадаєте?

– Я зробив усе, що міг. Але коли в атакувальній лінії Шевченко, Шкапенко, Белькевич і так далі, сподіватися на це важко. Не раз було бажання вийти, але тренер казав: "Доведи мені у грі за Динамо-2". Я сприймав його вибір – напередодні Ліги чемпіонів щось різко змінювати у вже зіграному основному складі було ризиковано. Так чи інакше, я знаходив для себе плюси навіть у тому, що тренуюся з майстрами першої команди.

"Обіграли Динамо – 4:3, а я забив гол"

– Сезон 1996/97 ви провели у Ворсклі на правах оренди – 7 матчів, 1 гол. Цього вистачило, щоб отримати бронзову медаль?

– Ви цю статистику взяли з Вікіпедії? Там щодо мене багато неточної інформації – применшено кількість матчів і за Ворсклу, і за Динамо. У Полтаві познайомився із Чуйченком, приїхали інші орендовані "динамівці". Нам вдалося обіграти Динамо – 4:3, а я забив гол, який записали на Кіслова. У Ворсклі відчув різницю між Першою та Вищою лігами.

Чи отримав медаль? Так, звісно. У Ворсклі про мене досі пам’ятають. Періодично запрошують на святкування важливих дат в історії клубу.

– Окрім Чуйченка, за Ворсклу виступала інша легенда – Іван Шарій. У Вищій лізі він грав і забивав навіть у 42 роки. Як?!

– Шарій користувався у клубі величезним авторитетом. Під час тренувань або матчів він багато не бігав. Але варто йому отримати м'яч, як вмикалася висока швидкість. Захисникам було непереливки із Шарієм. Не варто забувати і про багатющий досвід, який ставав ветеранові в нагоді проти значно молодших опонентів. Шарій "читав" гру.

Герої 90-х. Іван Шарій: "У мене не було сутички з Блохіним. Він - нормальна людина"

– А ще вашим партнером по Ворсклі і Динамо був Ігор Костюк. Казали, він – не менший талант, ніж Шевченко. Що йому завадило досягнути такого ж високого рівня?

– Ми перетнулися в Полтаві, коли я вдруге перейшов на правах оренди. Якийсь час мешкали в одній квартирі. Справді, Костюк був одним із лідерів Ворскли. Чому в нього не склалося у Динамо? Вочевидь, існували якісь нюанси.

– Бронзова Ворскла 90-х – це витвір тренера Віктора Пожечевського, який вже незабаром очолив Копетдаг і збірну Туркменістану, "вербував" туди українських футболістів. Можливо, вам також пропонував змінити громадянство?

– Глибоко поважаю цього тренера. Він стимулював і підтримував молодих гравців, умів пожартувати, підбадьорити. Із Пожечевським працювалося дуже комфортно. Коли він переїхав у Туркменістан, мене вже не було у Ворсклі, тож таких пропозицій я не отримував.

"Віддав гольову передачу на Лужниках"

– У 1999-му ви стаєте гравцем Балтики, натомість до Динамо переходить форвард калінінградського клубу Максим Шацьких…

– Відбувся своєрідний обмін. Ми з Вовою Маковським поїхали в Балтику, а Макс Шацьких приїхав у Київ. Між президентами клубів пройшла якась фінансова операція. На цьому обміні я отримав свою фінансову долю, Макс – свою. Довелося півроку провести у Балтиці.

– Вас не здивувало, що у Динамо взяли хлопця з Першої російської ліги?

– Коли мені сказали, що є варіант поїхати в Росію, то не повідомляли, хто приїде натомість. Про Шацьких я дізнався пізніше. Не думав, що він настільки швидко заграє у Динамо. На куражі, на емоціях увійшов у гру і двічі забив у дебютному матчі проти Жальгіріса, якщо пам'ятаєте. Його підтримали – і пішло.

– Балтику тоді очолював Володимир Дергач, проти якого команда організувала бунт. Ви також брали в цьому участь?

– У жодній зі своїх команд я не висловлював незадоволення тренером. Балтика мала фінансові проблеми. Я прийшов із Динамо, тож мені ще виплачували гроші, а ось перед іншими хлопцями існували великі затримки. Мабуть, це і стало причиною незадоволення тренером. Я усвідомлював, що приїхав лише на певний період, тож нічого обурюватись тренерським штабом. Навпаки – належало підтримувати форму і думати про майбутнє.

"Мессі забив мені головою – як?!": Андрій Дикань – комплімент від Барселони, перелом черепа і життя після футболу

– Майбутнє настало дуже швидко. Саратовський Сокіл – це Вища ліга?

– Коли я туди потрапив, вони ще виступали у Першій лізі. Але досить швидко завоювали малі золоті медалі і вийшли у Вищу лігу. Перебуваючи серед еліти, Сокіл достатньо якісно підсилився – прийшов Орбу із Шахтаря, Веретенніков із Ротора. Всі провідні команди Росії відчули на собі: це вже не той Сокіл, який виступав у Першій лізі, а дуже сильний суперник, з яким потрібно рахуватись.

– Якщо не помиляюся, ви особисто забили Спартаку на Лужниках?

– На Лужниках я віддав гольову передачу, а от забив, коли ми грали з ними на стадіоні Торпедо. На моїй Facebook-сторінці є відео голів, які забивав у російському чемпіонаті.

– Найцінніший із цих голів – у чиї ворота?

– Кожен гол – по-своєму потрібний. Зазвичай бувало так, що я забивав при рахунку 0:0 або 1:0, тож кожен м’яч давав моїй команді надзвичайно важливу перевагу. Звісно, понад усе приємно, коли розписуєшся у воротах лідерів – Спартака, Сатурна, який тоді перебував нагорі таблиці… Перший гол за Ворсклу добре пам’ятаю.

"Когда же мы отгородимся от вас 6-метровым забором?!"

– Це правда, що вісім матчів за Сокіл ви провели під чужим прізвищем?

– Цей нюанс трапився, коли у мене залишався рік контракту. Сокіл лихоманило – зміни тренерів, зміни керівництва. Хтось озвучив думку: нам легіонери більше не потрібні. Мені не хотіли виплачувати зарплату, ледь не "до побачення". Кажу: "Закон забороняє так робити". "А-а-а, ти знаєш закони? Ну тоді йди навіть не в Саратов-2, а в Саратов-3".

Поспілкувався з тамтешнім тренером. Він зрозумів, на чиєму боці правда, і запропонував, щоб я грав за його команду і підтримував форму. Отож, довелося тренуватись із другою-третьою командою, а на матчі виходив замість іншої людини – під її прізвищем. На щастя, ніхто тоді не перевіряв у Другій лізі. Ось так я намагався не розгубити форму. В іншому випадку взагалі б не грав.

– "Хохлом" вас називали часто?

– Дуже глибоко відклався у пам’яті один епізод, який досі часто згадую. Коли Шевченко забив збірній Росії на Лужниках, я сидів у компанії футболістів Балтики, а також коментатора, що працював у межах Калінінградської області. І от, коли Філімонов пропустив від Шеви, всі поглянули на мене з неприхованою злістю, а один навіть замахнувся рукою. Це було не жартома, а через те, що я – з України, а Україна забила Росії.

"Після голу Шевченка показав росіянам, що таке "хохли" і з чим їх їдять". Яким футболістом був Юрій Вернидуб

Після фінального свистка той, який замахувався, сказав фразу: "Когда же мы отгородимся от вас 6-метровым забором?!" Ось ці слова мені запам’яталися на все життя. Особливо часто згадую їх після 2014-го.

Коли переїхав у Сокіл, були люди, які працювали у керівництві Саратовської області. Один із них, не називатиму прізвища, дуже добре до мене ставився. Його родичі – з Києва, тож він мене підтримував: "Якщо виникнуть проблеми – звертайся, допоможемо".

У команді теж усе було чудово. Але коли Сокіл почав розвалюватися, тренери стали називати "хохлом". Спершу – зрідка. Потім – все частіше. Зачіпали, коли почалася Помаранчева революція. Насміхалися. Вже у той період я помітив, що люди в Росії змінилися. Їх там зомбують.

У мене ж дружина звідти. Пішли реєструвати мене на прописку. Жінка-майор, яка приймала документи, видала фразу: "Ваш Ющенко на колінах слізно вмовляв Путіна". "Ви це бачили особисто?" – не втримався я. Вона мені після цього забракувала документи. Лише через певний час вдалося вирішити проблему завдяки іншій людині. Вже тоді вони були негативно налаштовані проти України. А я завжди цікавився політикою, тому мене це зачіпало.

"Максимов був головним жартівником у збірній"

– У 30 років ви зав’язали з футболом. Чому так швидко?

– У Роторі розпочалися великі проблеми зі спиною. Зробили МРТ – знайшли дві великі грижі. Доходило до того, що в процесі лікування я не міг нормально харчуватися, не міг бодай трохи нахилити голову вперед – біль страшенний! На спеціальні відновлювальні курси йшло півтора-два місяці. Тільки-но набрав форму і вийшов на поле – грижі знову нагадували про себе. Два місяці лікуєшся, ще два місяці відновлюєшся. Зрозумів, що нічим хорошим це не закінчиться.

"Зранку ставав на коліна і повз у туалет". Вибухове інтерв’ю Артема Безродного про "Спартак", порушення режиму і Філімонова, якого зламав гол Шевченка

Але потрібно було заробляти гроші. У футбольній сфері залишатись не хотів. Тренерська робота – не для мене. Переконався навіть на прикладі зі своїм сином. Підказуєш на тренуваннях, десь підвищиш голос, крикнеш – потім шкодуєш про це.

– То чим вирішили зайнятися?

– Мій брат працював в IT-сфері. Я пішов туди. Сам не програмую, але контролюю роботу, навчився багато чого нового.

– Паралельно граєте за ветеранську збірну України. Спина вже не турбує?

– Тут зовсім інші навантаження, ніж у професіональних клубах. Приємно спілкуватися з хлопцями. Багато спогадів, адже кожен розповідає якусь історію з минулого. На тренуваннях дуже весело. Поки Максимова не забрали в Полтаву, він був головним жартівником у збірній. Зараз вже немає того сміху, який панував при Максимові. Це дуже позитивна людина, яка піднімала настрій навіть тим, хто цього не планував. Шанс для свого жарту знаходив із напівмоменту.

"Лихоманить, коли чую про "футбол вне политики"

– Коли розпочалася війна на Донбасі, ви збирали фінансову допомогу для 8-го окремого полку спецпризначення, яким командував ваш товариш…

– Так, це моя позиція. В України з’явилася проблема, багато людей об’єднувалися для допомоги. Я спілкувався і з командиром, і з простими хлопцями із 8-го полку, цікавився, чого вони найбільше потребують на даний момент. Діяв, зважаючи на власні фінансові можливості. Своїх грошей віддав не менше, ніж зібрав.

Спершу закупили пробну партію, щоб військові перевірили і оцінили якість. Після того, як їм сподобалося, ми почали робити масштабніші закупки. Звертався до гравців нашої збірної – вони також скинулися. Словом, ми робили все, щоб забезпечити голу нашу армію 2014-15 років. Хлопці постійно передавали нам величезну подяку і запрошували в гості.

– Вони, мабуть, розповідали не одну страшну історію про життя на передовій…

– Звичайно. Ми сідали об 11 вечора – і до 5-ї ранку я слухав усі ці історії про фронт.

– Як ви після цього реагуєте на шаблонні фрази, мовляв, "Футбол вне политики"? Що відчуваєте?

– Мене починає лихоманити. Коли деякі футболісти кажуть, що "футбол вне политики", отже, мабуть, не дуже добре вчилися у школі і пріоритетами в їхньому житті є зовсім інші цілі. Якісь короткі моменти, а не перспектива власної держави.

– Читав, що ваш син Максим уболівав за київське Динамо, а ви пов’язували його майбутнє з українськими збірними. Зараз він – на гачку у Росії. Для вас, як батька, це – трагедія?

– Як для батька – ні. Я за нього дуже радий, адже якщо його запрошують у збірну – це великий успіх. Те, що я з ним починав робити у Києві, принесло свої плоди. Як українець, не вболіваю за жодну російську команду, але вболіваю особисто за сина, за його успіхи.

Як Росія може поцупити в України сина екс-гравця Динамо, який грає за ПСЖ: "Дуже хочу, щоб це була Україна"

Згадую той час, коли він жив у Києві, товаришував із Белькевичем, Шовковським… Вони приїжджали і тренували його, маленького. Макс усе намагався схоплювати на льоту. Фанатів від київського Динамо. Ми ходили з ним на домашні матчі рідної команди.

Потім він на якийсь час переїхав у Росію. Зараз – у Парижі, потрапив до ПСЖ, грає за академію. Навчається у школі, досконало знає французьку мову. Дуже радіє, що опинився у європейській футбольній сфері. Дай Боже, щоб моєму синові вдалося вийти на серйозний рівень у дорослому футболі.

– Які ігрові фішки є спільними для Самойлова-батька і Самойлова-сина? Чи бачите себе в ньому?

– Макс грає на позиціях центрального півзахисника, відтягнутого форварда або під нападниками. У мене була пристойна швидкість. Він у цьому компоненті також виділяється – на довгому кроці. Бачу, полюбляє жонглювання м'ячем, чеканку – а-ля Роналдінью. Робить усе ідеально. Але я йому іноді натякаю: "Сину, футбол – не цирк" (Усміхається).

Сторінка автора у Facebook

"Син Роналду навчається у моїй школі – дитина як дитина": українець у Ювентусі – юного форварда розшукала легенда клубу

Если Вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter
powered by lun.ua
16
мин
Ливерпуль
22:00
Вест Хэм
Угадай исход матча

Ми використовуємо Куки ! Що це таке ?

Залиште відгук