"Жора розвернувся і дав Клеберу у "табло". Юрій Дмитрулін – про перемоги, трагедії, бійки і штрафи в "Динамо", які вже стали історією

25 серпня 2016 24722 320 Читать на русском
"Жора розвернувся і дав Клеберу у "табло". Юрій Дмитрулін – про перемоги, трагедії, бійки і штрафи в "Динамо", які вже стали історією
Юрій Дмитрулін

Дуже відверте інтерв’ю "Футбол 24" із екс-захисником київського "Динамо" та збірної України. "Залізний" капітан Лужний, "класний пацан" Шевченко, "гад" Коновалов – ми поговорили практично про всіх.

Найвищим єврокубковим досягненням "Динамо" у часи Незалежності став вихід у півфінал Ліги чемпіонів 1998/99. Його могло б і не бути, якщо б 26 серпня, 18 років тому, Олександр Шовковський не парирував три удари від Вотави, Страчені та Баранека, гравців празької "Спарти", у серії післяматчевих пенальті. А вирішальним ударом із позначки відзначився Юрій Дмитрулін. Саме з "легкої ноги" захисника киян команда Лобановського спершу потрапила у груповий етап, а згодом і у плей-офф.

Дмитрулін "зав’язав” ще вісім років тому – у вже призабутому клубі "Єдність" (Плиски). Працює у дитячо-юнацькій футбольній школі "Динамо". Проте й зараз ветеран столичного клубу у чудовій формі, яку за 5-бальною шкалою оптимістично оцінює на 3,5. "У Другій лізі ще б спокійно міг побігати", - переконаний Юрій Михайлович. Але відновлювати ігрову кар’єру все ж не хоче. Можливо, даремно.

"Лаятися – неприпустимо"

Юрію Михайловичу, чим займалися останні кілька днів?

Перебував у відпустці. Відпочивав вдома. Нікуди не їздив.

За вихованцями вже скучили?

Ну як вам сказати… Ще 10 днів тому я працював (Усміхається). Відпустка – дуже коротка.

Які ваші перші тренерські успіхи?

Я працюю вже 4 чи 5 років. Останній наш спільний з Артемом Яшкіним випуск – це хлопці 1998 року народження. Під нашим керівництвом вони стали чемпіонами України, а також посідали друге місце. Четверо чи п’ятеро зараз грають у U-19. Решта хлопців також виступають – в інших українських командах. А один ось у Португалію поїхав. Грубо кажучи, із 20 осіб грають 13-14.

Ви побачили цю кухню зсередини. Які проблеми у дитячому футболі?

Якщо брати середній вік – 11, 12, 13 років, то дуже мало, на мій погляд, приділяється уваги техніці. Більший акцент на тактику, на результат. Перемогти будь-якою ціною. А в техніці ми відстаємо, що дуже помітно, коли наші команди виїжджають на міжнародні турніри. Ми чомусь женемося за результатом, а він якщо й потрібен, то хіба що в останній рік академічної групи – тобто, в 16-17 років. Бо потім юнаки переходять в дорослі команди, стикаються там із легіонерами, і різниця в техніці помітна неозброєним оком.

Дмитрулін

Деякі тренери, щоб "достукатися" до вихованців, вдаються до брутальної лайки. А ви?

Я дуже негативно до цього ставлюся. Знаєте, чужих дітей не буває. Правильно? Це те ж, наче б я матюкався до свого сина - ти такий-сякий… Це просто некрасиво! Тим паче, батьки вихованців присутні і на тренуваннях, і на матчах. Лаятися – неприпустимо.

"Найважче, коли полетіли "хрести"

Упродовж кар’єри ви 14 разів лягали під хірургічний ніж. Із чим виникало найбільше проблем?

Та всього потроху було (Усміхається). Зв’язки, меніск, окістя, пахові кільця…

Найскладніша операція?

Найважче довелося, коли полетіли хрестоподібні зв’язки. Для доктора Лінька, напевно, це нескладна операція. Вона тривала години дві. Складність полягала у великому терміні відновлення. Півроку не можна навіть торкатися м'яча. Усе повинно нормально зростися і відновитись. Але особливість мого організму полягала в тому, що я дуже швидко відновлювався. Після тієї операції на місяць скоріше, аніж очікувалося, повернувся в стрій.

– Як щодо депресії? Артем Безродний розповідав, що травми діяли йому на мозок, він зривався і порушував режим…

Ні-ні-ні! Коли ти травмований, тебе напризволяще не кидають. Після операції ще тиждень лежиш у лікарні. Потім, виписавшись, їздиш на процедури, на базу – і так щодня. Потім – плаваєш, розпрацьовуєш ногу. Тобто, немає такого, що ти два-три місяці – наодинці сам із собою. Постійно в команді, постійно лікарі за тобою наглядають. Я не розумію, чому Безродний так сказав… А де це у нього було?

У "Спартаку".

Це за ним так "наглядали", чи як? Думаю, він зімпровізував, тому що такого просто не може бути. Тим паче, у такій команді, як "Спартак".

"Спарта"

Найзнаменитіший гол ви забили у ворота "Спарти". Згідні? Чи було щось більш пам’ятне?

Та я, в принципі, не так часто забивав… Сама гра у Чехії – дуже пам’ятна. А пенальті що? Забив-не забив. Так, я тоді реалізував свій удар, але той матч виграв Шовковський. Завдяки тому, що Саша потягнув три пенальті, ми пройшли у груповий турнір Ліги чемпіонів. Звісно, приємно забити, але там грала вся команда. Тим паче, після 0:1 у Києві інших варіантів не було – тільки перемога.

У першому матчі "Динамо" підкосила недооцінка?

Можливо, якийсь відсоток недооцінки у цій поразці і був. Команда, яка у попередньому сезоні розгромила "Барселону", збереглася і навіть підсилилась. Але й "Спарта" - також не подарунок. Хтозна, що відбулося із настроєм. Краще про це запитати інших, бо у київському матчі я не грав – відновлювався після травми. Так сталося, бувають такі ігри.

Якщо б раптом команда не змогла пробитися у груповий етап Ліги чемпіонів, очікували штрафні санкції?

Я не думаю, що були б штрафні санкції… Ну послухайте, у той момент ніхто не думав про якісь штрафи. Всі були переконані, що ми пройдемо. Які штрафні санкції? (Усміхається).

Динамо

Перед серією пенальті відбувся цікавий діалог між Лобановським і Коноваловим…

Це краще у Коновалова запитати, бо коли він розповідає – це шедеври. Жванецький, Задорнов – просто відпочивають. Було приблизно так… Після додаткового часу всі порозсідалися групками на газоні. Лобановський виходить: "Хто буде бити?" Троє зголосилися одразу – Шевченко, Ребров і Каладзе. Хтось вже бутси зняв, хтось став пускати слину – "мені погано" - не буду називати прізвищ. Лобановський ходить-ходить, руки за спиною – улюблена його манера. Підходить до групки, де сидів Коновалов, нахилився і дивиться на них. "Васильовичу, я можу пробити!" - не знітився Коновалов. "Сєрьожа, і я пробити можу. Забити потрібно", - почув у відповідь. Пішов бити. "Йду такий впевнений у собі, все окей, - розповідав потім Коновалов. – Беру розгін і "качаю" кіпера. Вже трибуни за воротами розбіглися хто куди, а він не "качається". Словом, невдало пробив.

У Шовковського вже тоді проявилася особлива манера реагування на 11-метрові. Відпрацьовував її на тренуванні?

Якщо чесно, то я ні разу не бачив. У нас не було прийнято після тренувань залишатися і пробивати пенальті. Але Шовковським займався Михайло Михайлов, тому, напевно, це між ними обговорювалося.

Вирішальний удар. Ви підходите до 11-метрової позначки. Які думки у той момент?

Перед серією пенальті я попросив Шовковського, щоб до мене не дійшла черга (Усміхається). Він все зробив для цього, але Коновалов, гад, усе зіпсував. Які думки? Ніяких! Легенький мандраж, хіба що. Нічого собі не планував, не обирав кут, у який битиму. Пробив на силу – і все.

Шампанське потім було у роздягальні?

Ні-ні-ні. Ніякого шампанського! На гру приїхало усе керівництво – зайшли, привітали нас. Ми швидко помилися, в аеропорт – і додому.

"Із Шевченком жив в одній кімнаті"

З вашої легкої ноги "Динамо" у тому сезоні дійшло до півфіналу Ліги чемпіонів. Доля битви із "Баварією" вирішилася ще в Києві?

Думаю, що так. Нам потрібно було вирішувати усе в Києві. При рахунку 3:1 Косовський міг забивати четвертий… З іншого боку, коли ми грали у Мюнхені, моментів створили навіть більше, ніж у першому матчі. Але у фінал вийшла "Баварія", отже, вона була сильнішою.

Для команди це стало трагедією?

Трагедія – коли помирає близька людина. А це – футбол. Так, було неприємно, боляче, образливо. Як хочете – так і називайте. Якщо б вийшли у фінал, то може б і виграли там.

Капітанив у ті часи Олег Лужний. Команда жила у залізній дисципліні?

Якщо чесно, то так. Олег тримав усіх у залізних рукавицях. На полі розслабитися було нереально ані на секунду. Тільки десь щось – одразу кричав. Його голос чутно не зважаючи на те, що на трибунах 50 чи 100 тисяч вболівальників. Та достатньо було глянути на Лужного, на міміку його обличчя – усе розумів одразу!

Лужний

Казали, Лужний міг і по печінці дати, і голову відірвати, якщо було за що. Чи не занадто далеко заходив Олег Романович?

Я такого не пригадую. Жорстким був – це так. Але він викладався у матчах на 200 відсотків, тому зрозуміло, що такого ж вимагав і від інших. Це правильно. Тих, хто халявить, намагається виїхати завдяки іншим, видно одразу – з тих же відеозаписів чи роздруківок. Такі люди довго не затримувалися в основному складі.

Пригадується інший матч із "Баварією", коли "Динамо" програло у Мюнхені 1:2. Там стався такий епізод…

Ви, коротше, хочете натякнути, що у нас було із Шовковським? (СаШо налетів на Дмитруліна із претензіями і штовхнув його корпусом, - "Футбол 24") Ну, легке непорозуміння. Я думав, що Саша вийде з воріт і виб’є м’яч, а Саша думав, що це зроблю я. Не розібралися у ситуації. То таке, ігрові моменти. Ми через 15 секунд вже все забули.

Андрій Шевченко доміланівської епохи. Леоненко, наприклад, розповідав, що Шева курив. Було таке?

Чому ви Шевченку не зателефонуєте і не запитаєте?

Це практично нереально.

Скажімо так, по молодості ми усі припускаємося якихось помилок. Я із Шевченком жив в одній кімнаті. Це був класний пацан. Більше нічого не скажу. Це його життя, і я не маю права розповідати, що він робив, а чого не робив. Професіонал з великої літери – от і все.

"І тут дзвінок Хацкевича: "Гусін розбився"

З ким ви товаришували у "Динамо"?

Я не скажу, що у нас там брати по крові, але з усіма були хороші, рівні стосунки. Не існувало роздробленості на групи балканців, бразильців чи ще когось. Якщо збиралася вся команда – то вся.

Ви часто рибалили із Хацкевичем та Белькевичем. Який найбільший улов пригадується?

Ловили завжди багато і добре. Пригадую, поїхали якось із Хацкевичем на щуку і окуня. Компанія зібралася велика, чоловік 15, вирушили трьома машинами. Чудово провели час, а звання найкращого рибалки отримав мій брат - за те, що проспав увесь цей час (Сміється). Ліг спати, приїхавши на природу, а прокинувся, коли ми повернулися з рибою.

Даруйте за делікатне запитання, але як ви пережили втрату Белькевича та Гусіна? Чи оговталися зараз від цих трагедій?

Це, звичайно, важко… Якраз був на риболовлі, коли мені зателефонували і повідомили, що Валік помер. Я спершу, якщо чесно, не повірив. Думав, пожартували. Передзвонюю одному, другому, третьому – таки помер. Сказати, що я був шокований – нічого не сказати. Ніхто не міг у це повірити. За 2-3 дні до цього я спілкувався із Белькевичем, все було нормально. Ну як "нормально"… Коли чоловіка звільняють з команди, якій він віддав серце і душу, можна тільки уявити, як він почувався. Тромб, не тромб. Шок. Просто шок. Такі люди, у 40 років, - це дуже боляче.

"Це неможливо пережити. Нічого не допомагає". 7 цитат із болючого інтерв’ю матері Андрія Гусіна

З Андрієм Гусіним – та ж ситуація. Були разом на матчі – дивилися U-21 чи U-19, вже не пам'ятаю. І тут дзвінок Хацкевича: "Гусін розбився". "Насмерть?" - "Не знаю". Через 2-3 хвилини: "Так, насмерть". Неприємно на цю тему розмовляти. Між цими подіями мені подзвонили: "Баль помер". Якась незрозуміла чорна смуга.

Не сняться вам хлопці?

Іноді сняться. Ми дуже часто спілкуємося із дружиною Валіка, яка є подругою моєї дружини. Їх квартира вся у фотографіях Белькевича. Приємно переглянути. Заходиш, а він – наче живий. Ніби тільки-но вийшов із квартири за хлібчиком. Всі його речі, всі призи.

"Я – футболіст" - "А мені пофіг. Я люблю греблю"

– Колись "Динамо" розпочинало розіграш Кубка України виїздами у глибинку. Найекзотичніша подорож, яку можете пригадати?

Одразу пригадується гра із командою "Вуглик". Там замість трибун були насипані вали, і люди сиділи "п'ятою точкою" на цих гірках (Усміхається). Більше нічого згадати не можу. Такі матчі не особливо відкладаються у пам'яті.

На початку 2000-х "Шахтар" вперше відібрав у "Динамо" чемпіонський титул. Ви розповідали, що "гірники" фінансово стимулювали ваших суперників…

Та це всім було відомо. Усе вирішувалося на найвищих рівнях. Наскільки я розумію, заходили люди від президента, віце-президента і пропонували за перемогу стільки-то, за нічию стільки-то. Грали ми з "Дніпром" в останньому турі сезону 2000/01, і пацани після матчу розповідали: "Динамо" забиває, я дивлюся, а там моя машина поїхала", або "Бачу, як мою квартиру викупили". На той час людям пропонували просто казкові гроші. Суми доходили до 2-3 мільйонів доларів.

Вже в ті часи протистояння "Динамо" і "Шахтаря" досягало високого градусу, але таких відвертих бійок, як зараз, не було. Чому?

На мою думку, це нагнітання з боку персон, приналежних до клубів, але не приналежних до футболу. А там далі – як хочете, так і розшифровуйте. Я прізвищ називати не буду. Ці матчі – це напруга, емоції, але коли люди кажуть такі речі, які просто на голову не налазять, то самі розумієте…

Раніше дійсно такого не було. Ми всі грали за збірну України, виходили, обіймалися. Стосунки збереглися досі. Я, наприклад, нещодавно їздив із Геною Зубовим на Закарпаття, грали за ветеранів. Я з ним можу і чарку випити, і те, се… На футбольному полі друзів немає – це зрозуміло. Але у нас до відвертого хамства не доходило. А зараз це роздувають люди, які поруч із командою. Якби не це, образи забулися б вже наступного дня. Таке відбувається практично у кожному матчі, повірте мені.

Ви одягали капітанську пов'язку "Динамо". Які це відчуття?

Коли тобі довіряють цю місію – емоції неймовірні. Відчуття гордості. Ти виходиш на поле капітаном "Динамо" (Київ). Як казав герой одного фільму: "Таке буває раз у житті, та й те – не в кожного". Про це можна тільки мріяти.

Ваша популярність допомагала вам у звичайному житті?

Я намагаюся це не афішувати і не користуватися своїми заслугами.

Але, напевно, у кожного футболіста був досвід спілкування із ДАІ…

Коли я ще грав, таке бувало. Поки граєш – тебе впізнають, ти – успішний, знаменитий. Коли ж закінчив – краще не згадувати. Особливо це стосується недавніх часів. "Ага, то ти футболіст?! Заробляєш дофіга, значить". У такому випадку здеруть ще більше, ніж збиралися. Не те, що раніше: "Ой, йолки-палки, не впізнали. Вибачте". Відпускали і навіть попереджали, де стоїть наступний пост ДАІ.

Хоча бували й протилежні випадки. Їхав Діма Михайленко. "Я – футболіст" - "А мені пофіг. Я люблю греблю". Причому, "попав" Михайленко за сто метрів від динамівської бази у Кончі-Заспі. Нормально так "попав" (Усміхається).

Гусін, Каладзе, Мілевський полюбляли їзду на шаленій швидкості. А ви?

Якщо нормальна траса і нормальна ситуація, то чому б не натиснути на газ? Якщо вам хтось розповідатиме, мовляв, той чи інший футболіст – спокійний водій, не вірте. Це азарт, адреналін! Ніхто не їхатиме спокійно по нормальній дорозі. Всі ганяли в міру можливостей своїх машин.

Гусін і Каладзе не їздили – літали. Бувало, вони билися об заклад – хто скоріше доїде до бази. Коли про це дізнався Лобановський, то наказав відібрати права в обох. На один день.

"Не знаю, хто споював Рінкона"

У 2000-х розпочалося засилля легіонерів у "Динамо". Хто з них №1?

Одного виділити важко. Хорошим футболістом був Рінкон. Класними гравцями виявилися Чернат, Пєєв… Можу отак одразу назвати 6-7 прізвищ. Гавранчіч, Сабліч, Гіоане. Інші - так собі, прийшли і пішли.

Діого Рінкон потім згадував, що у Києві ледь не спився. Хто йому так щедро наливав?

Коли "Динамо" почало масово закупляти іноземців, колектив став розбиватися на угруповання. Я не знаю, хто його споював. На мій погляд, усе залежить від тебе – або хочеш, або не хочеш, щоб тебе напоїли. Отже, вони самі так "чудово" проводили вільний час.

Родріго і Клебер. Обоє були задерикуватими і охочими до бійки…

Напевно, усі знають, що Клебер побився на тренуванні із Пєєвим. Бразилець, по-перше, був неправий. Тренування при Сабо (це ж він привіз отих бразильців) - квадрат на півполя, гра один в один. Пєєв почав возити Клебера, той не витримав – і по ногах. Він же форвард, бігати не особливо любить. Жора розвернувся і дав у "табло". Їх розборонили, Пєєва прогнали із тренування, потім відсторонили. Словом, болгарин залишився винним з точки зору тренера. Хоча всі пацани розуміли ситуацію по-іншому.

Шацьких: Родріго ми дали прізвисько "Че Гевара" - пам'ятаю, як він бився з Алієвим за штрафний

Ну а Родріго не поділив штрафний із Алієвим. Назагал вони були добродушними хлопцями, любили посміятися. Єдиний вагомий мінус – ледачі. Сюди приїхали в ролі гравців основного складу, тож їм нічого не потрібно було доводити на тренуваннях. Знали, що однаково потраплять у старт. При Лобановському існував принцип: хто себе проявить на тренуваннях найкраще – той гратиме. А тут настали інші правила: я буду грати, бо приїхав із Бразилії.

"Селезньов погнався за довгим рублем"

Фактично, кар’єру ви закінчили у “Шиннику". Враховуючи теперішні політичні реалії, наважилися б знову переїхати в Росію?

Ні-і-і. У Росію я б не поїхав за жодних обставин. Не дивлячись на те, що декому "сім’ю годувати нічим”. Ви зрозумійте: те, що у свій час заробляли ми, і те, що заробляють зараз – це навіть не така різниця, про яку говорять в Одесі. Вони отримують надзвичайні суми. І коли той же Селезньов каже, що нічим годувати сім’ю – це просто смішно! У його команді виступає пацан, який – волонтер, який їздить і підтримує наших воїнів, який ненавидить війну і росіян, а він їде до країни-агресора і розповідає, що потрібно годувати сім’ю. А через 2-3 місяці переходить у "Шахтар"… Погнався за довгим рублем. Ну, але це його вибір і його життя. Якщо б у мене була така ситуація, як у Селезньова, я б вчинив по-іншому.

На фото: Юрій Дмитрулін, Віталій Косовський, Нікіта Дмитрулін

Чи часто взуваєте бутси?

З дітьми бігаю постійно. Їжджу Україною із ветеранами. От і все.

Як оцінюєте свою фізичну форму?

Вам за 5-бальною шкалою? Десь на 3,5. У Другій лізі ще б запросто міг пограти. Напевно усі, хто зараз виступає за ветеранів, спроможні грати у Другій лізі і бути у трійці призерів.

У вас підростають син Нікіта і донька Ніколетта. До чого мають хист?

Нікіта, як і ви, має тягу до журналістики. Статті, аналіз – це його. Я схвалюю, він – молодець. Це його вибір, мені ж не хотілося змушувати сина до заняття футболом. Навіщо, якщо людина не хоче? Ну а донька у нас дуже різностороння. То у танцях, то в рукоділлі, ще у чомусь. Словом, вона ще шукає себе.

Сторінка автора у Facebook

"У Києві я почувався розгубленим і розбитим". "Угорський Мессі" Балаж Фаркаш – про кар’єру в "Динамо" і своє теперішнє життя

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
3
год
:
11
хв
Монако
21:45
Нім
Вгадай результат матчу

Новини

Залиште відгук