"Коли я сказав, що покидаю клуб, Ягелка хотів мене вдарити". Він забив Ліверпулю 5 голів і заробив вилучення на Мундіалі
"Футбол 24" презентує велике інтерв'ю легенди австралійського футболу Тіма Кехілла, в якому він відповів на запитання читачів відомого британського журналу FourFourTwo.
– Ти виріс у сім’ї, де дуже полюбляли регбі. Наскільки важким для тебе стало рішення обрати футбол?
– Це рішення було для мене легким, адже я не мав фізичних задатків для регбі. Коли грав у регбі зі своїми братами, дуже часто плакав, тому що вони були завеликі для того, аби я міг із ними боротися. Але, не дивлячись на це, зараз можу назвати себе великим фанатом регбі.
– Чи дійсно твої батьки позичили 10 тисяч доларів для того, щоб ти у тінейджерському віці переїхав до Англії?
– Сума позики не була настільки великою, але мої батьки насправді позичали гроші на мій авіаквиток, коли я збирався на перегляд до Міллуолла. Я дуже вдячний їм за той вчинок, ніколи цього не забуду. Міллуолл запропонував мені контракт і я залюбки скористався цим шансом.
– Чи правда, що Мік Маккарті хотів, щоб ти зіграв за Ірландію на ЧС-2002, адже твій дідусь був ірландцем?
– Така пропозиція була, але я народився в Австралії. Я знаю австралійський національний гімн і вважаю, що ти обов’язково маєш його знати, якщо одягаєш футболку збірної. Отримати таку пропозицію було дуже приємно, але я – австралієць.
– Забивши переможний гол у півфіналі Кубка Англії-2004 в ворота Сандерленда, ти зняв футболку та почав крутити нею над головою а-ля Раян Гіггз. Чи була якась причина такого вчинку?
– Ні, це просто емоції, настрій був надзвичайно піднесеним. Я пробіг чи не всю довжину поля, як Форрест Гамп! Неймовірно, що саме я забив той гол, який тепер є великою частиною історії Міллуолла – Денніс Вайз та Рей Вілкінс привели нашу команду до чогось насправді надзвичайного.
"Міллуол". Розбишаки, перед якими тремтить вся Англія
Ми грали проти Манчестер Юнайтед у фіналі, а вони мали просто неймовірний склад – Рой Кін, Кріштіану Роналду, Руд ван Ністелрой… Тоді я був дуже радий виступати за Міллуолл. Хто знав, що буде далі?
– Як відбувався твій трансфер в Евертон?
– Пам’ятаю, коли зустрівся з Девідом Мойєсом та Білом Кенрайтом, вони сказали: "Ми не можемо гарантувати, що ти будеш грати, але ми знаємо, що ти вмієш забивати, ми знаємо, на що ти здатен". Я відповів: "Просто дайте мені шанс, і я виправдаю Вашу довіру". Саме так усе й було – дуже просто. Я дуже вдячний Евертону, я досі часто спілкуюся з Девідом та Білом.
– Наскільки важливу роль у твоїй кар’єрі зіграв Девід Мойєс? Чи бажав ти поразок його Вест Хему, коли сам ще виступав за Міллуолл?
– Давай не будемо про Вест Хем… Я завжди бажав Девіду лише найкращого. Його вплив на мою кар’єру є величезним. Він – мій батько у футболі та людина, з якою я завжди раджуся в моменти прийняття важливих рішень. Він повірив у мене з першого дня, а я робив все, щоб віддячити йому за довіру. Те, що він зробив для Евертона, виходить за рамки того, щоб просто бути гарним тренером: він неймовірно любив цей клуб. Я дуже сильно його люблю та поважаю за те, як він піклувався про своїх гравців поза футбольним полем.
– Чи пробачив ти П'єрлуїджі Колліну за те, що Евертон не пройшов Вільяреал у кваліфікації ЛЧ-2005/06?
– Це було доволі важко, але це – величезний досвід. Зараз же, пригадуючи ті часи, я розумію, що кваліфікація Ліги чемпіонів була для Евертона великим досягненням. Клуб продав Вейна Руні, придбав мене та Маркуса Бента і фінішував у топ-4.
– Данкан Фергюсон проти Кевіна Муската: хто виграє?
– Я люблю їх обох, але "Фергі" люблю на іншому рівні! Кожен хотів би мати Кевіна в команді, проте Данкан був гравцем, дивлячись на якого я міг сказати: "Хлопче, я піду з тобою на війну у будь-який день тижня". Він допомагав мені забивати, адже увага захисників завжди була прикута до нього.
– Яким є твій улюблений спогад із мерсисайдських дербі?
– Перемога з рахунком 3:0 та переможний гол від Лі Карслі! Я завжди любив ці дербі та фанатські пристрасті навколо них. Мені пощастило забити п’ять голів у ворота Ліверпуля. Я люблю великі матчі.
– Що відчуваєш, коли стаєш автором першого в історії голу збірної Австралії на чемпіонатах світу (ЧС-2006), який, до того ж, приніс "Соккеруз" першу перемогу?
– Пам’ятаю, що в тій грі проти Японії я вийшов на заміну. Це щось таке, що я та інші австралійці пам’ятатимуть завжди. На той момент я не знав, що мій гол був першим, але зараз розумію, наскільки важливим він був та що означав для кожного вболівальника.
– Що ти відчував, коли італійці завдяки суперечливому пенальті на останній хвилині залишили збірну Австралії за бортом ЧС-2006?
– Не дивлячись на прикру розв’язку, я почувався добре. У такі моменти ти засмучений, але водночас пишаєшся тим, чого вдалося досягнути. Правда в тому, що Італія виграла той Мундіаль, а ми були за крок до того, аби вибити їх із турніру вже на стадії 1/8 фіналу. У моменті з призначенням пенальті здавалося, що Фабіо Гроссо дійсно впав аж занадто легко, але, мабуть, ми все ж повинні були пережити це.
– У тому ж таки 2006 році ти був серед номінантів на "Золотий м’яч" – чи мав шанс його виграти?
– Ні, абсолютно жодних шансів, але вже той факт, що австралієць номінований на таку нагороду – це дуже велика честь для мене та можливість бути поряд з елітою світового футболу.
– Чи був інтерес до тебе від інших клубів у той час?
– Фактично кожного року. Якщо ти забиваєш по 10 голів щосезону та непогано виступаєш на чемпіонатах світу, завжди знайдуться зацікавлені клуби. Але я був надзвичайно сфокусований на Евертоні. Звичайно, ти завжди роздивляєшся навколо, але в такі моменти повинен сам собі відповісти на запитання про те, чого саме хочеш від своєї кар’єри. Ти можеш переходити у великі клуби, але чи будеш там грати, як це вплине на всю твою кар’єру?
– Вилучення у матчі ЧС-2010 проти Німеччини за фол на Бастіані Швайнштайгері – найважчий момент твоєї міжнародної кар’єри?
– Ні. Для мене було важливо правильно відреагувати. Я пропустив гру проти Гани, але повернувся у поєдинку з Сербією та забив. Після матчу з німцями я підійшов до Швайнштайгера і він потиснув мені руку. Я згадую той чемпіонат світу лише з позитивного боку – я забивав за свою країну та насолоджувався часом, проведеним на Мундіалі.
– Рішення покинути Евертон – одне з найважчих у твоєму житті?
– І так, і ні. Мені було 32 роки і я прийняв важливе для себе рішення поїхати до МЛС. Я грав у Нью-Йорку і приєднався до команди, де грали такі неймовірні гравці, як Тьєррі Анрі та Рафа Маркес. Це було правильне рішення для мене, не дивлячись на той факт, що Евертон хотів продати мене в інший клуб АПЛ - пропозиція звідти була вигіднішою. Але я не хотів грати в іншому клубі Прем’єр-ліги. Головне, що моє рішення добре сприйняло керівництво клубу та фанати. Але деякі гравці все ж були шоковані, адже я нікому нічого не розповідав – все робилося дуже швидко та тихо. Саме так і має вестися бізнес, як на мене.
Пам’ятаю, зайшов до кімнати для процедур, де були Джолеон Лескотт, Тоні Хібберт та Леон Осман, і сказав: "Я йду з команди". Вони запитали: "Що? Куди ти йдеш?". Я відповів: "Нью-Йорк – про це оголосять через годину". Їхня реакція була чимось на кшталт: "Що?!". Коли про моє рішення дізнався Ягс [Філ Ягелка], він ледве мене не вдарив. Але я хотів поїхати до Америки задля нового досвіду та пригод.
– Неймовірний постріл у матчі проти Нідерландів на ЧС-2014 – найкращий гол у твоїй кар’єрі?
– Так, однозначно один із найкращих. Через складність виконання удару та його траекторію. Я просто вирішив ризикнути. Не знаю навіть, як пояснити, що я відчував після того, як забив той гол – це було щось неймовірне. Ви можете легко зрозуміти, що означав для мене той гол, просто подивившись на моє божевільне святкування!
– Зазвичай, основним фактором того, чому футболісти їдуть грати до Китаю, називають лише гроші. Що мотивувало тебе?
– Чесно кажучи, мені було абсолютно байдуже, що про мене казали, коли я їхав у Китай. Мені було 35, я щойно виграв Кубок Азії разом з Австралією та підписав контракт з одним із найсильніших клубів Китаю. Я не їхав туди у віці 30 років, як це зараз роблять багато гравців. Це був дуже хороший перехід для мене та моєї сім’ї – прекрасна пропозиція, а час, проведений там, я згадую лише з позитивом.
Я забивав та грав із топ-гравцями: Момо Сіссоко, Демба Ба, Фредді Гуарін, Обафемі Мартінс. Китай – це дуже цікавий досвід. Коли я підписав контракт, в аеропорту мене зустрічали близько двох тисяч фанатів, там було багато охорони та навіть армія! Китайські вболівальники – надзвичайно пристрасні!
– Що ти відчуваєш, коли люди називають тебе найкращим австралійським футболістом за всю історію?
– Як на мене, оцінка кар'єри гравця має базуватися на тому, що він зробив у футболці своєї національної збірної. Для мене збірна завжди була на першому місці, вище за клуб. Якщо б я став рекордсменом за кількістю матчів у збірній Австралії – це було б прекрасно. Але якщо ні, у цьому немає нічого страшного. Справді великим досягненням було для мене забити 50-й гол за збірну. Я грав на трьох чемпіонатах світу та забив п’ять голів на Мундіалях, тож я дуже пишаюся тим, як склалася моя міжнародна кар’єра.
показать скрыть