"Я забив 14 голів в одному матчі". Уле Гуннар Сульшер – про вірність МЮ, фінал-99 і перемогу над чемпіонами світу

30 грудня 2018 5206 Читать на русском
"Я забив 14 голів в одному матчі". Уле Гуннар Сульшер – про вірність МЮ, фінал-99 і перемогу над чемпіонами світу
Уле Гуннар Сульшер і Раян Гіггз

"Футбол 24" презентує велике інтерв'ю в. о. головного тренера Манчестер Юнайтед, в якому він відповів на запитання читачів відомого британського журналу FourFourTwo.

– Чи подобалося тобі прізвисько "Baby-Faced Assassin" ("Вбивця з обличчям дитини")? Чи надавав твій "дитячий вигляд" якихось переваг у юні роки?

– Це прізвисько ніколи не було для мене проблемою. Мені воно навіть подобалося. Коли я почав грати у Прем’єр-лізі, то знав, що виглядаю молодим, але в той же час я міг бути і справжнім "дияволом" на полі – якщо десь у боротьбі потрібно було зіграти жорстко, іноді навіть в ногу супернику, саме так я і грав. Які могли бути переваги мого дитячого вигляду? Взагалі ніяких. А змужнів я і справді доволі пізно, десь у віці 20-21 року. Лише потім перебрався зі своєї першої команди Клаусененгена до Мольде.

– Чи правда, що твій батько був чемпіоном з греко-римської боротьби? Чи займався ти коли-небудь єдиноборствами?

– Щодо мого батька – це правда. Особисто я займався боротьбою лише з 8 до 10 років, але тренувався з одними із найкращих хлопців у Норвегії в моїй віковій групі. Ці тренування супроводжувалися головними болями, запамороченнями… Боротьба ніколи по-справжньому мене не цікавила!

– Ти дійсно ріс фанатом Ліверпуля?

– Я ніколи цього не казав! Я фанат Манчестер Юнайтед до мозку кісток.

– Яку максимальну кількість голів ти забивав в одній грі за свій перший клуб, Клаусененген?

– Я забив 14 голів у чвертьфінальному матчі внутрішнього норвезького турніру. Голи були моєю візитівкою, хоча я не був тим гравцем, який може сам обіграти трьох-чотирьох суперників, якщо мої партнери не створювали моментів для взяття воріт. Я був дуже залежним від гри своїх одноклубників. На матчі Клаусененгена тоді збиралося лише 50-100 глядачів, але в мене були прекрасні партнери, з якими ми разом росли та розвивалися у третьому та четвертому дивізіонах норвезького футболу.

– Наскільки швидко після переходу до Мольде тобі вдалося привернути увагу клубів з інших країн?

– Швидко, тому що в першій грі за Мольде я зробив дубль, а в другій – відзначився хет-триком. Я зустрічався з Феліксом Магатом у Гамбурзі, а Джованні Трапаттоні хотів бачити мене у Кальярі. Була зацікавленість з боку ПСВ та Баварії. Також були чутки й про Ліверпуль, але пропозиції звідти не було. Офіційна пропозиція надійшла лише від Манчестер Юнайтед.

– Чи пам’ятаєш ти якісь деталі свого переходу з Мольде до Манчестер Юнайтед?

– Я забив два непоганих голи за збірну Норвегії у ворота Азербайджану, потім мій агент сказав, що МЮ був вражений моєю грою і зацікавлений у мені. Все відбулося дуже швидко, власники Мольде орендували приватний літак і відправили мене на ньому до Манчестера. Вони бачили, наскільки я хотів поїхати туди. Я дуже ціную те, як тоді до мене поставилися.

Коли я добрався до Олд Траффорд, туристичний гід подумав, що я збираюся піти на екскурсію ареною. Він багато говорив, а наприкінці запитав мене: "То що ти тут робиш?". Я відповів, що приїхав підписати контракт! У нього не знайшлося слів для відповіді, але він дав мені ручку, і саме цією ручкою я й підписав контракт.

– Ти підписав контракт з МЮ у 1996 році, а перед цим "червоні дияволи" програли боротьбу Ньюкаслу за Алана Ширера. На тебе серйозно розраховували?

– Не думаю. Керівництво сказало, що впродовж перших шести місяців я буду грати за "дубль" і звикатиму до англійського футболу, а десь із січня в мене може з’явитися шанс наблизитись до першої команди.

У своїй першій грі за дублюючий склад я двічі забив, згодом травмувався Енді Коул і команді знадобилися форварди. Я вийшов на поле і вже через шість хвилин забив у ворота Блекберна. Я знав, що забиватиму за Юнайтед. Я завжди мав багато моментів для взяття воріт і дуже полюбляв забивати.

– Як це – грати під керівництвом Алекса Фергюсона?

– Це було абсолютне задоволення. Кілька років тому я зустрів Патріса Евра, він тоді виступав за Ювентус і сказав мені, що насолоджується життям у Турині, проте відзначив, що відчуває, наче кожного дня ходить на роботу.

У Юнайтед ми приїжджали на нашу базу в Керрінгтоні та наполегливо працювали, але ніколи не відчували, що перебуваємо на роботі. Сер Алекс створив прекрасну атмосферу в колективі та мотивував нас демонструвати на полі усе найкраще, на що ми здатні. Гіггзі, Паллі [Гаррі Паллістер], Кіно [Рой Кін], Браян Макклейр, Кантона, Шмейхель – ми завжди віддавали себе грі на всі сто відсотків.

"Підкорити Еверест у домашніх тапочках". Правила життя сера Алекса Фергюсона

У 2000-х я почав занотовувати певні моменти з наших тренувань. Я й зараз використовував ці нотатки у Мольде. Я зрозумів, що той досвід окрім мене могли отримати лише мої одноклубники, сер Алекс є унікальною особистістю. Для нього не існувало дрібниць. Він ніколи не говорив годинами, кожне його слово завжди мало велику вагу.

– Пам’ятаю, як ти скосив Роба Лі з Ньюкасла, заробивши червону картку, але той фол "останньої надії" врятував МЮ від пропущеного гола на останніх хвилинах. Чи порадив би ти зараз своїм гравцям вчинити так само?

– Ніколи. Я б порадив їм не робити цього, але в той момент я чітко розумів, що маю наздогнати Роба Лі до того, як він увірветься у штрафний майданчик. Я пробіг ще кілька метрів та подумав: "Встигну зупинити його!". На останніх п’яти метрах зрозумів, що не встигаю.

Публіка аплодувала мені, але не тренер. Сер Алекс тоді сказав: "У Манчестер Юнайтед ми ніколи не перемагаємо таким шляхом, ми маємо грати чесно". Ці слова тоді відкрили мені очі. Деякі менеджери можуть сказати: "Молодець, синку", але такий шлях до перемоги був для сера Алекса неприйнятним і вже цей факт багато чого може пояснити про його особистість.

– Що відчуваєш, коли перемагаєш Бразилію на чемпіонаті світу? Чи є цей спогад найяскравішим з усіх за час твоїх виступів за збірну Норвегії?

– ЧС-1998 був дивним для мене. Мене замінили у перерві матчу 1 туру проти Марокко, я не грав у другій зустрічі, а потім вийшов на поєдинок проти Бразилії. Те, що я був частиною тієї команди – це фантастично, а перемога над бразильцями, мабуть, дійсно є найкращим моментом моєї міжнародної кар’єри.

– У 1998-му ходили чутки про твій перехід до Тоттенхема. Чи знав ти про це?

– Мартін Едвардс та Алан Шугар вже узгодили суму трансферу – 5,5 мільйонів фунтів, здається. Але сер Алекс Фергюсон запросив мене до свого офісу та сказав: "Я дійсно не хочу продавати тебе, адже якщо ти залишишся тут, матимеш достатньо часу на полі". Для мене цього було достатньо. Насправді, я й не хотів нікуди йти, але мій агент був іншої думки. Він сказав тоді, що ніколи не зустрічав таких упертих людей, як я. Але я зробив правильний вибір.

– Що Фергюсон сказав тобі перед виходом на поле у фіналі ЛЧ 1999 року?

– Нічого особливого, але він довго розмовляв із Тедді [Шерінгемом], і це мене розлютило. Я подумав: "Я забив 17 голів цього сезону, переважно виходячи на заміну – і Ви не збираєтеся зі мною поговорити?". Згодом Тедді вийшов на поле.

Алекс Фергюсон і його незабутня історія – озброївшись психологією, феном і 79-ма секундами

Але це мене лише мотивувало, подумав: "Я збираюся довести, що Ви помиляєтеся". Я не пам’ятаю, що тренер казав мені після гри, але чітко пам’ятаю картинку святкування Юнайтед, усіх нас, і я завжди пам’ятатиму свої думки в той момент: "Ви заслуговуєте на це – наскільки ж Ви заслуговуєте на те, щоб виграти Лігу чемпіонів". Ми зробили це для нього, для сера Алекса.

– Що ти відчував, коли забив той гол у фіналі?

– Моя перша думка була про те, чи не опинився я в офсайді. Дуже боявся, що суддя зараз дасть свисток. Але далі був просто повний і цілковитий хаос. Ти навіть не встигаєш думати. Я пошкодив зв’язки колін, святкуючи цей гол, та пропустив кілька матчів збірної Норвегії через це, але воно, безумовно, було того варте.

"Football, bloody hell". Як викрасти у "Баварії" Кубок чемпіонів за 101 секунду

Перемога в Лізі чемпіонів – це найкраща річ, яка може трапитися з футболістом. Я стільки разів уявляв, як забиваю переможний гол у фіналі єврокубка. Я був абсолютно один на дитячому спортивному майданчику, коментуючи: "Він виходить віч-на-віч з голкіпером", і думаючи: "Якщо я зараз заб’ю – ми виграємо, якщо ж ні – програємо". Але все це було в моїй уяві. У реальності ж я ніколи навіть подумати не міг, що це може дійсно трапитися.

Після фіналу я зустрів так багато людей, які казали мені: "Це була найкраща ніч у моєму житті – тільки не кажи про це моїй дружині". Здавалося, що зустріч зі мною була дійсно визначним моментом в їхньому житті. Те ж відчував я сам, коли зустрів Дієго Марадону у 1986-му. Ми приїхали з Крістіансунда в Осло, щоб подивитися, як Норвегія грала проти Аргентини, і після матчу я залишився на стадіоні. Нарешті вийшов Марадона, я лише встиг протягнути свою руку та доторкнутися до нього.

– Чи насолоджувався ти своїм званням "суперзапасного"?

– Я не звертав на це уваги. Очевидно, хотів довести тренеру, що заслуговую грати частіше, але він використовував мене найбільш ефективним, на його думку, чином. Він знав: якщо залишить мене на лаві запасних, це мене розлютить, я вийду на поле і віддам грі усього себе.

Існував такий міф, нібито я забиваю кожного разу, коли виходжу на поле. Але, як на мене, краще вже мати таку роль і впливати на гру та результат, ніж відіграти 200 матчів, але бути посереднім футболістом.

Проте часом виникали ситуації, які мене засмучували. Одного разу тренер спілкувався зі мною, Тедді [Шерінгемом], Коулі [Енді Коулом] та Йоркі [Дуайтом Йорком] про те, скільки ігрового часу він надає кожному з нас. Ми з Коулі грали за два дні до цього, а на наступний матч сер Алекс збирався випустити Йоркі та Тедді. Він запитав: "Усі задоволені?". Інші троє були задоволені, але не я: "Я заслуговую грати. Я відзначився у попередній грі і мені не важко грати більше впродовж короткого проміжку часу, я хочу зіграти у цьому поєдинку". Я повинен був піти і сказати: "Тедді, бос хоче, щоб грав ти". Але, зрештою, зіграв я, а не Тедді. Мені вдалося стати повноцінною та невід’ємною частиною тієї команди.

– Чи був Руд ван Ністелрой найкращим нападником, з яким тобі доводилося грати? Чи був хтось, кого ти вважав кращим нападником, ніж ти сам?

– Так, Руд дійсно був найкращим нападником, з яким я коли-небудь грав. Він заслуговував на те, щоб так багато забивати. Це зовсім не було чимось на кшталт "заплющ очі та бий по воротах". Мені не подобаються форварди, які постійно забивають випадкові голи. Я ніколи не святкував такі голи.

Одного разу, у грі проти Іпсвіча, я збирався виконати подачу на Квінтона Форчуна, але м’яч звалився з ноги та залетів у "дев’ятку" воріт суперника. Я був збентежений, адже намагався виконати передачу, а все закінчилося голом. Чи був хто-небудь кращим нападником, ніж я? Ні! Я завжди вважав, що Руд був дуже якісним форвардом, але ніколи не думав про те, що хтось був кращим за мене!

– Манчестер Юнайтед знаменитий гравцями, які грали під номером 7, тобі пощастило виступати з трьома видатними особистостями. Хто був твоїм фаворитом: Ерік Кантона, Девід Бекхем чи Кріштіану Роналду?

– Коли я прийшов до МЮ, Кантона був ідеальним партнером для мене. Коли я закінчив кар’єру, можна було побачити, що Кріштіану стає одним з найкращих гравців світу. Але моїм фаворитом був все ж Девід Бекхем – просто за те, який в нього був удар та як він працював на команду.

– Чи міг ти колись розлютити Роя Кіна?

– Багато разів! Ми з Роєм – хороші друзі, багато спілкуємося. Але раніше між нами були певні "битви", якщо їх так можна назвати. Рой поважав тих людей, які можуть за себе постояти. Якось був один період, коли протягом чотирьох чи п’яти тижнів поспіль ми з ним потрапляли до однієї команди на тренуваннях. Він дуже багато кричав, оскільки вимагав стовідсоткової віддачі від своїх партнерів. Я пішов до Стіва Макларена та сказав: "Чорт забирай, Стіве, я кожного дня у тій самій команді!". Він відповів: "О, ти помітив! Грати в одній команді з Роєм – це певне ментальне випробування для тебе. Я бачу, ти справляєшся, отже, можна сказати, що ти його пройшов".

"Якби я грав з Азаром, то виписував би йому підсрачники на кожному тренуванні". Брутальні правила життя Роя Кіна

– Проти кого із захисників тобі було грати найскладніше?

– Япа Стама на тренуваннях практично неможливо було пройти. Він був найкращим. Франк де Бур виявився набагато кращим гравцем, ніж мені здалося, коли я грав проти голландців – він дуже якісний захисник. Також можу назвати Ріо Фердінанда, який виступав тоді за Лідс. Я ненавидів грати проти сильних, швидких захисників. Такі люди, як Марсель Десаї, [Паоло] Мальдіні, [Фабіо] Каннаваро і Тоні Адамс грали у надзвичайно розумний футбол. Після гри проти них я кожного разу відчував, що провів непоганий матч, але при цьому ніколи не забивав, і все це завдяки тому, що зазначені мною хлопці були справжніми асами. Вони ніколи не робили помилок.

– Чи правда, що улюбленим гравцем твого сина за часів твоїх виступів у Манчестер Юнайтед був не ти, а Вейн Руні?

– Так, ним був Вазза! Ною виповнилося лише шість років, але він вже тоді знав, як образити свого татка!

– Ходили чутки, що ти міг розпочати тренерську кар’єру раніше, коли тобі запропонували роботу в національній збірній Норвегії. Якщо це правда, чому ти відмовився?

– Так, пропозиція була. Але я тільки-но розпочав роботу із резервним складом Юнайтед. Я багато спілкувався із сером Алексом, який сказав: "Навіщо тобі таке? Ти можеш зробити це, коли тобі буде 50". Він мав 100-відсоткову рацію. Я перебував у найкращому місці для того, щоб навчатися.

– Що найважче при переході від кар’єри гравця до тренерської роботи?

– У Мольде з самого початку моя робота була успішною, тож перехід не був чимось важким. Я є доволі впертою людиною: хотів зробити все по-своєму, а гравці та клуб дуже добре реагували на мої задуми. Клуб жодного разу у своїй історії не ставав чемпіоном країни, ми ж виграли турнір двічі.

Але щодо періоду у Кардіффі – так, це було важко. Мабуть, я був не тією людиною і не в той час. Манчестер Юнайтед та Мольде завжди грали у зовсім інший футбол – атакувальний, домінуючий, видовищний.

– Чи шкодуєш про час, проведений у Кардіффі? Ходили чутки, що до цього тебе запрошувала Астон Вілла – чому ти не пішов туди?

– Я відчував, що Кардіфф був тоді для мене правильним вибором. Зовсім не шкодую про це – завжди притримуйся своїх рішень. Якщо б вони знали тоді, чим все закінчиться, або якщо б це знав я – можливо, ми б цього не зробили. Це виявився цінний досвід для мене, але, на жаль, багато чого не вдалося. Результат був поганим, а відчуття, коли ти розумієш, що твоя команда стоїть на виліт – це досить важко. Проте, якщо зараз озирнутися назад, мушу визнати, що я не був тоді готовий до цього.

– Чи міг би Раян Гіггз стати хорошим тренером для МЮ?

– Однозначно, що так. Раян має в собі ДНК Манчестер Юнайтед. Він не вміє програвати, саме такою має бути людина для того, щоб стати успішною.

– Одного разу ти сказав про те, що розслабляєшся, граючи у Футбольний Менеджер. Чи продовжуєш робити це? Чи багато спільного між грою та реальністю?

– Коли працюю тренером, не граю у такі ігри. Був період, коли я залишався без роботи і ось тоді дійсно грав, адже люблю приймати рішення. Велика різниця в тому, що в грі немає людських відносин. Коли ти ближче знайомишся з гравцями, розумієш, що в кожного свої проблеми: від маленьких дітей, які можуть захворіти, до проблем у стосунках з жінками, наприклад.

Зірка Манчестер Юнайтед і ще кілька культових гравців, для яких Динамо стало трампліном

Ти можеш сказати: "Ми зіграємо у 4-4-2 або 4-3-3", але сказати гравцю, який представляє свою країну в складі національної збірної, що він знову не потрапить до складу – це, відверто кажучи, нелегко. Чи можеш ти довіряти цьому або іншому агенту? Що ти будеш говорити пресі після поразки? Ти маєш лише дві хвилини, щоб подумати про щось. А в грі ти можеш мати п’ять варіантів відповідей!

– Чи матиме твій досвід у Кардіффі негативний вплив на подальше бажання тренувати в АПЛ або Чемпіоншипі?

– Коли я вперше очолив Мольде, моєю метою було продемонструвати все, на що я здатен, але завжди знав, що хочу повернутися до АПЛ. Зараз я не думаю про це. Зараз маю зовсім інший образ мислення – якщо це станеться, то це станеться. З Мольде ми вийшли з групи Ліги Європи: двічі розбили Селтік, перемогли Фенербахче та не програли Аяксу. Це були історичні моменти та неймовірні досягнення для клубу. Грати в таких матчах… Тут не йдеться про неповагу, але коли дивлюся на певні команди із Чемпіоншипу, проти яких грав Кардіфф, то чітко усвідомлюю, що ті матчі Мольде у єврокубках – значно краща опція.

Де б я не тренував, ніколи не зможу відійти від принципів, за якими мої команди мають грати у футбол – з креативністю та фантазією, так, як нас вчив сер Алекс Фергюсон. Чи є робота в Манчестер Юнайтед роботою мрії для мене? Думаю, що кожен гравець Юнайтед, який починає тренерську роботу, має таку кінцеву мрію.

Сульшер в МЮ: чого чекати від тренера, який досяг успіху з резервом "дияволів" і в Норвегії, але провалився в АПЛ

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
12
год
:
10
хв
Манчестер Сіті
21:45
Манчестер Юнайтед
Вгадай результат матчу
Залиште відгук