"Крик Кварцяного? Було легко, бо я нічого не розумів": словак Ян Масло грає у 38 – сумує за Україною і вірить у своїх
Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із оборонцем-гренадером луцької Волині першої половини 2010-х.
Словацькі футболісти нечасто заїжджали в український елітний дивізіон. За увесь час – лише трохи більше десятка гравців. Найбільший слід по собі залишив захисник Волині Ян Масло, який відіграв у Прем'єр-лізі три сезони. Кремезний оборонець ідеально ілюстрував профайл улюблених футболістів Віталія Кварцяного.
Нині Яну 38 років, однак він все ще грає. І робить це доволі яскраво – у травні Масло з рідним Ружомбероком завоював Кубок Словаччини. Про невичерпну мотивацію, дружину з Луцька та очікування від матчу Словаччина – Україна на Євро-2024 Ян Масло розповів у інтерв'ю Футбол 24.
"Не женуся за рекордами. Найважливіше – отримувати задоволення"
– Яне, це неймовірно, але ви все ще у справі.
– Аякже! Вік – це не перешкода. Насправді я почуваю себе добре і отримую задоволення від футболу. Все, як і раніше.
– Читав, що недавно ви продовжили контракт з клубом ще на сезон.
– Так, я залишаюся у команді. Про плани не говоритиму – у моєму віці з прогнозами слід бути обережним (Усміхається). Відчуваю, що можу бути корисним. Звичайно, з віком ти втрачаєш у швидкості. Однак набуваєш досвіду та знань. Просто треба читати епізод, відчувати його і намагатися випередити суперника завдяки вмінню передбачати момент.
– За Ружомберок ви провели 16 сезонів. Якщо конвертувати цю шалену цифру в кількість матчів, то назбирається майже чотири сотні?
– Ні, 400 ще немає. Здається, зараз я на позначці 360-370 поєдинків. Не женуся за рекордами і не вбачатиму трагедії, якщо не відзначу ювілей. Найважливіше – отримувати задоволення. Зрештою, я вже зіграв найбільше матчів в історії Ружомберока.
– У минулому сезоні ви допомогли команді виграти Кубок країни та вийти у Лігу Європи.
– Перед стартом сезону ми поставили собі за мету завоювати Кубок і здобути путівку в Лігу Європи. Нам це вдалося. Це другий за ліком Кубок Словаччини у моїй колекції. Попереду матчі в єврокубках.
– Для вас це не перший схожий досвід. Наприклад, 2017-го Ружомберок протистояв Евертону з Вейном Руні у складі. Це найсильніший опонент у вашій кар’єрі?
– О, фантастичний момент! Сила, швидкість, непередбачуваність – це все про Руні. Стримати його було дуже важко. Ружомберок програв двічі по 0:1, але Руні не забив. Зате відзначилися інші зірки: Лейтон Бейнс і Домінік Калверт-Льюїн.
"У вас дуже міцна команда"
– Наставник збірної Словаччини Франческо Кальцона не викликав жодного вашого партнера на чемпіонат Європи. Справедливо?
– Чесно кажучи, так. У нашій збірній багато легіонерів, це сильна команда. Потрапити туди з внутрішньої першості – дуже складно. У фінальній заявці лише двоє гравців зі Слована, нашого чемпіона: Юрай Куцка та Давід Стрелец. Ще є 20-річний захисник Себастьян Коша, який представляє Спартак із Трнави. Решта хлопців грають за кордоном.
– Як оціните групу, куди потрапили дві наші збірні?
– Доволі важка. У нас є сильний суперник – Бельгія. Можу тільки похвалити українців. У вас теж дуже міцна команда (розмова відбулася до погрому від Румунії, – Футбол 24). Нам буде непросто. Я бачив ваш спаринг проти Молдови напередодні Євро. У будь-якому разі я вболіватиму за своїх – хочу, щоб Словаччина вийшла з групи. Вважаю, що це реально.
Призабута зірка ПСЖ, банда ветеранів та послідовник Саррі – що собою являє збірна Словаччини?
– Ви народилися у невеликому містечку Дольний Кубін, що за 18 кілометрів від Ружомберока. Мріяли грати у більш статусному сусідському клубі?
– У структуру Ружомберока я потрапив, коли мені виповнилося 15. У моєму місті не було команди з елітного дивізіону, тож я перебрався до сусідів. Пізніше їздив у Волинь та Казахстан, а зараз фактично повернувся додому.
– Який у вас зріст?
– 198 сантиметрів. Я з дитинства був найвищим у класі. Однак при цьому ніколи не любив баскетбол. Скоріше, обирав між футболом і волейболом. Я закохався у футбол завдяки парі центральних захисників із Манчестер Юнайтед – мені дуже подобалися Ріо Фердінанд і Неманья Відіч.
– Перед трансфером у Волинь преса сватала вас у більш імениті Динамо із Загреба та Айнтрахт. Чому ви обрали Україну?
– Я не впевнений, що інтерес з Європи був настільки предметним. Принаймні, від цих клубів серйозних запрошень не було. Виключно розмови. Зате Волинь була конкретною. Пригадую свої перші враження від Луцька – мені сподобалося. Красиве місто, сильна команда, чудові люди – в Україні я провів прекрасний період.
"Майкон завжди жартував, сміявся, любив життя"
– Що пригадуєте про Віталія Кварцяного?
– (Сміється) Строгий, емоційний, любить покричати. Проте Віталій Володимирович – легенда. Його в Україні знають усі.
– Як ви сприймали крик тренера?
– Спочатку було легко. Я не особливо розумів, про що він каже. Кричить та й усе. З часом зміст слів тренера ставав більш зрозумілим. Скажу відверто, не завжди було приємно таке чути.
– Доводилося дискутувати з Віталієм Володимировичем?
– Ні, я не з тих хлопців – не збираюся перечити у відповідь та сваритися. Частіше я мовчав і слухав.
– Якщо вести мову виключно про футбольні знання – чого вас навчив Кварцяний?
– Дисципліни, відданості футболу, а ще passion – пристрасті…
– Ви яскраво дебютували в УПЛ – Волинь перемогла на виїзді Дніпро Хуанде Рамоса.
– Це було незабутньо: великий стадіон, тисяч 15 вболівальників, хороший суперник… Ми виграли у кінцівці завдяки дублю Майкона. Приємно згадати цього хлопця, чудового друга. Майкон завжди жартував, сміявся, любив життя. Прикро, що він так рано пішов від нас.
– Хтось у Волині міг наблизитися за своїм рівнем гри до Майкона?
– Рамон Лопес, Ерік Бікфалві, можливо, Флорентін Матей. Але Майкон був унікальним.
– У центрі захисту Волині діяв Ванче Шиков – футболіст, схожий на вас своєю стилістикою. Ви одразу знайшли спільну мову?
– Так, це сталося дуже швидко. Ми прийшли у Волинь одночасно, багато спілкувалися за межами поля. Прикро, що зараз ми втратили контакт. Та й не лише з Ванче я не спілкуюся – ні з ким із тієї Волині не перебуваю на зв'язку. Максимум – стежу за змінами у житті кожного з екс-партнерів завдяки Facebook.
– Ви згадували про смерть Майкона. Нещодавно передчасно відійшли у засвіти ще два ваші партнери: Богдан Шершун та Роман Годований.
– Богдан був веселуном і дуже сильним футболістом. Чудовий хлопець, котрий любив усміхатися. Романа Годованого, який загинув на війні, я теж добре пам'ятаю і можу сказати тільки найтепліші слова. Щоправда, він був трохи молодшим за мене, тож ми менше проводили часу разом.
"Діти розмовляють з дідусем та бабусею українською"
– Ваша дружина Анна – родом із Луцька. Як ви дізналися про повномасштабне російське вторгнення в Україну?
– 24 лютого ми побачили новини про війну в телевізорі. Відтоді стежимо за подіями в Україні щоденно, постійно намагаємося бути в курсі. Родичі дружини приїжджали до нас, однак вже повернулися в Україну.
– Ваші двоє дітей зберігають ідентичність з Україною?
– Вони розмовляють з дідусем та бабусею українською мовою. Принаймні, намагаються нею спілкуватися. Ми дуже сподіваємося, що в Україні якнайшвидше запанує мир. Донедавна ми гостювали у родичів двічі на рік: влітку та взимку. Сумую за тим часом. Я люблю Луцьк, мені подобаються Львів та Київ.
– За Волинь ви відзначилися двома голами. М'яч у ворота Маріуполя в Кубку України – особливий через його красу. Пишуть, що вам вдався удар із 40 метрів.
– Це трохи перебільшення. Можливо, відстань становила 25-30 метрів, але не 40. Насправді я сам цього не чекав. Звик більше головою забивати. А такий красивий дальній удар – скоріше, випадок і навіть сюрприз для мене (Усміхається).
– У Луцьку ви застали ще одного тренера – Анатолія Дем'яненка. Як вам працювалося?
– Це теж легенда! До речі, він у нас в Словаччині тренував Нітру кілька років тому. Дем'яненко – спокійніший за Кварцяного, проте також якісний і сильний фахівець. Найкращі спогади про нього.
– У майбутньому бачите себе в тренерській діяльності?
– Я хочу залишитися у футболі. Не знаю, чи працюватиму тренером, чи реалізуюся в іншій діяльності, але прагну й надалі розвиватися у футболі. Це моє життя.
показать скрыть