Пригоди Down Under: Природний добір
Дмитро Джулай розповідає про шість збірних, які вже попрощалися із Кубком Азії.
У більшості випадків прощання команд з Кубком Азії після групового турніру є досить логічним і вкрай рідко можна поспівчувати невдахам.
Найменше хочеться говорити про команду рекрутів з різних країн, що виступає під прапором Катару. Колись спроби катарців купувати для своєї «збірної» відомих бразильських ветеранів шокували навіть такого майстра з купівлі-продажу, як Зепп Блаттер. Тож зараз усе робиться тихіше, а з допомогою академії Aspire взагалі можна виглядати благодійниками.
Збірна Кувейту отримала саме те, на що її налаштував тренер. Набіль Маалуль залишав у запасі Бадера Аль-Мутаву й вирішив, що з корейцями та австралійцями можна витримати «від оборонки». Швидкий гол у стартовому матчі турніру вочевидь додав ваги цій ілюзії. Хочь якісь проблиски футболу з’явилися аж у другому таймі матчі з Республікою Корея. До того ж часу команда понуро ремиґала жуйку «практичного» футболу. Чимало пройдисвітів стали популярними й навіть успішними проголосивши, що не слід наполягати на контролі м’яча, на відпрацюванні атакувальних маневрів та інших «непотрібних» речах. Вони, щоправда, забували додати, що ігрову убогість їм простіше прикривати фіговим листячком «титулів» хіба що у клубах-мільярдерах. Варто ж опуститися на кілька рівнів нижче, хоч би до рівня збірної Кувейту, й така «гра» є тим чим була завжди — суцільною порожнечею.
Збірна Оману трохи менше за кувейтців була налаштована просто дочекатися роздратування та помилок суперника, але все ж загалом не надто відрізнялася від неї своїми ігровими концепціями. Зрозуміти, що суперник сильніший, що у нього кращий кадровий потенціал це одне. Зовсім інше — особливо не прагнути розробити чіткі плани як нейтралізації цього потенціалу, так і власних дій попереду. Оман зробив на крок-два більше у цьому напрямку, аніж Кувейт. Для подолання навіть такої короткої відстані, як три тури групового турніру цього було замало.
Торсида з Оману
Команда КНДР вкотре переконала, що за футболістами цієї країни цікавіше стежити десь до молодіжної збірної. Поки йде розвиток гравця, поки колективна гра формується у протистоянні з суперниками приблизного того самого рівня є результати, й досить успішні. У першій збірній опонентів вже не здивувати дисципліною, витримкою, швидкими контратаками. Тоді й дається взнаки брак серйозного змагального досвіду. Під час кваліфікації, коли матчі відбуваються з інтервалом у кілька місяців, ще якось можна назбирати необхідні очки. На коротшій дистанції, у турнірі більш інтенсивному, більш вимогливому стає важче. Якщо суперник додає, не виходить у відповідь зробити те саме. Бо немає належної практики. У КНДР ніби починають потроху це розуміти, і дедалі більше тамтешніх футболістів відправляють закордон. Але результатів цієї політики ще треба почекати. Поки що перша збірна цілком може конкурувати у кваліфікаційних змаганнях. Спроби ж серйозніше зазіхнути бодай на чвертьфінал доведеться відкласти на наступні континентальні чемпіонати.
Палестина потрапила на Кубок Азії завдяки перемозі у Challenge Cup. Це спеціальний турнір для «країн, що розвиваються». Іншими словами, для тих, хто не пройшов би традиційний відбір. У Азії вирішили, що бодай одного місця у фінальній частині не шкода для тріумфатора такого змагання. У Європі навряд чи б виділили окреме місце для переможця турніру за участю Люксембурга, Ліхтенштейна, Сан-Марино та Мальти. Азійські ж «маленькі», часто за рівнем гри, а не розміром країни, збірні упродовж останніх років розіграли п’ять Challenge Cup. Зрозуміло, що ніхто не очікував від Палестини, як і чотири роки тому від Індії, самих лише перемог та виходу до плей-оф. Участь у Кубку Азії була у таких випадках і премією, і мотивацією водночас.
Палестинський пролісок
Оскільки надалі у Кубку Азії братиме участь 24 команди, «Челлендж Кап» 2014 року був останнім. У всіх його колишніх учасників буде можливість продемонструвати наскільки вони тепер готові посперечатися за додаткові місця у фінальному турнірі.
По-справжньому поспівчувати можна за підсумками групового турніру збірній Бахрейну. У обох програних матчах команда боролася досить гідно. Темповий перший тайм поєдинку з Іраном взагалі вийшов одним з найкращих у груповому турнірі. На відміну від кувейтців та оманців, бахрейнці значно збалансованіше вели боротьбу, різноманітніше атакували й цілком могли розраховувати на інший результат. Так само, як і потім у матчі зі збірною ОАЕ. Динаміка у ньому була дещо іншою, та все одно свої моменти збірна Бахрейну створювала.
Долю її матчів вирішували деталі. Помилка голкіпера на виході, коли Іран відкрив рахунок, переможний для суперника автогол у другому турі. За класом виконавців бахрейнці поступаються збірній Ірану, за рівнем командної взаємодії — збірній ОАЕ. І все ж щоразу вони вперто шукали свої аргументи, а не просто чекали чужих помилок.
Результати цього етапу можна порівняти з природним добором. Припинили виступи саме ті, хто був недостатьно підготовленим до вимог турніру. Хтось у різний спосіб намагався видурити собі місце у чвертьфіналі, але вийшло не надто якісно, хтось не мав достатньо ресурсів та досвіду, щоб скласти серйознішу конкуренцію. Від того якими будуть висновки залежатиме де саме опиниться кожна з цих команд упродовж наступного чотирирічного циклу.
Дмитро Джулай
До теми: Пригоди Down Under: квітка пустелі
показати приховати