"Починаєш думати про містику": кіпер Вереса про дивного аргентинця в Карпатах, міні-армію вдома і кохану з Верес TV
Інтерв'ю Любомира Кузьмяка з Вадимом Ющишиним, який вже оговтався від неприємної травми, отриманої у матчі проти Олександрії (2:2).
Вадиму Ющишину лише 24 роки, але він вже є одним зі старожилів Вереса. Серед наявних у рівненській команді футболістів раніше за голкіпера контракт із клубом підписали тільки Михайло Шестаков та Валерій Кучеров. Ющишин подолав із Вересом довгий шлях з Другої ліги в УПЛ, проте дебютував у чемпіонаті лише минулого року.
Доля випробовує молодого воротаря не лише в контексті конкуренції з іншими кіперами. Тільки-но Вадим вперше зіграв у Прем’єр-лізі, як зазнав важкої травми і пропустив цілий рік. Тепер він знову повернувся в основу, але вдруге серйозно травмувався. Про фатальний збіг обставин, батькову дисципліну та ключові матчі сезону з Епіцентром – в інтерв’ю Вадима Ющишина для Футбол 24.
"Через те, що опинився у нокдауні, багато деталей стерлося"
– Вадиме, ваша травма у матчі з Олександрією виглядала моторошно. На щастя, ви вже потрапили у заявку на наступний матч. Як почуваєтеся?
– Так, мені вже набагато краще. Довелося пропустити кілька днів – мені накладали шви. Якщо відверто, то загальний стан був не дуже добрим, однак найгірше позаду.
– На чолі у вас помітний слід. Це наслідок того зіткнення з Хуаном Безеррою чи щось нове?
– Ні, я встиг повторно розсікти голову. Це трапилося на тренуванні. На жаль, постраждало проблемне місце – шви розійшлися, тож довелося знову все це проходити. Сподіваюся, що на перший матч з Епіцентром вже буду у заявці.
Епіцентр – Верес: анонс матчу плей-офф за УПЛ
– Вам не здається, що цих подій забагато: розрив хрестоподібної зв'язки, а тепер важкі травми голови одна за одною?
– Як би це трагічно та дивно не звучало, але все це трапляється у травні. Коліно я також травмував у травні, щоправда, минулого року. Коли потрапляєш у такі ситуації, то починаєш задумуватися про якусь містику.
– Швидше б той травень закінчився?
– Сто відсотків. Теж про це думав (Усміхається).
– Повернімося до тієї травми у матчі з Олександрією. Внаслідок зіткнення ви втратили свідомість.
– Через це деталей небагато залишилося у пам'яті. Чіткіше картина зберіглася після того, як мене вивели за межі поля. Після перегляду відео деякі фрагменти відновилися. Утім через те, що я опинився у нокдауні, багато деталей стерлося. Та й після матчу почував себе погано.
– Хоч рефері і призначив пенальті, фактично визнавши ваш фол, та Безерра з вами намагався поспілкуватися?
– Ні, жодних діалогів. Якщо чесно, то це мене трохи здивувало. Навіть не підійшов, не поцікавився. Так, формально я сфолив. Та по-людськи він міг би підійти та перепитати, який у мене стан чи просто підтримати. Особливо зважаючи на те, що я втратив свідомість. Плюс розсічення серйозне… Зрештою, це його рішення. Можливо, він не помітив того, що трапилося.
– Попри складність травми, ви навіть повернулися на поле, зіграли трохи, але попросили заміну ще до кінця тайму. Що вас остаточно переконало у тому, що не варто ризикувати?
– Я відіграв у такому стані 20 хвилин. Остаточно вирішив просити заміну, коли взявся розігрувати штрафний біля наших воріт. Поглянув праворуч і побачив там Василя Курка – мав віддати йому пас. Однак тієї миті я взагалі не розумів, як маю це зробити. Просто перестав розуміти, що відбувається. Повністю втратив концентрацію. До того ж ми вигравали 2:1, я вирішив не ризикувати і подумав, що так буде краще для команди.
"Взимку шукав команду. Міг покинути Верес"
– Після попередньої травми коліна ви пропустили дуже багато часу. Півроку взагалі не тренувалися?
– Протягом чотирьох з половиною місяців я займався у Львові в тренажерному залі. Коли повернувся у розташування команди, мене не допускали до роботи у загальній групі, адже минуло зовсім мало часу. Тоді я нервувався через це, проте зараз розумію рішення тренерського штабу. Я дуже сумував за футболом, злився, але батьки та дівчина мене заспокоювали. Протягом наступного місяця працював індивідуально, бігав по колу. Потім здав тести і отримав дозвіл долучитися до загальної групи.
– Однак пізніше ви опинилися поза заявкою Вереса. Якби не травма Євгена Паста, то могли б і не повернутися у команду?
– Взимку виникла невизначеність і я шукав собі нову команду. Міг навіть покинути Верес. Зрештою, ми порозумілися, я залишився в Рівному, а інший воротар Арсеній Коркодим поїхав у оренду. Клуб не міг мене заявити через відсутність місця у заявці – Верес досягнув дозволеного ліміту. Тільки прикра травма Євгена Паста фактично повернула мене у заявку.
– Між вашими матчами "до" та "після" практично минув рік. Більше того, повернення на поле відбулося у матчі з Динамо.
– Кожен футболіст скаже, що повертатися у гру після року відсутності – дуже складно. А тут ще й проти Динамо – відчував сильний мандраж. Додаткового підтексту додавало і місце проведення матчу. На стадіоні імені Лобановського я грав востаннє перед травмою коліна – тоді в поєдинку проти Зорі мене вилучили з поля, а далі був рік без футболу. Та як тільки матч почався, хвилювання зникло.
– Місце у стартовому складі вам довірив Олег Шандрук. Які враження від роботи з цим тренером?
– Олег Миколайович – молодий фахівець з цікавими та сучасними поглядами на футбол. У нього сильний тренерський штаб. Взагалі кожен тренер дає щось нове – так було і з Юрієм Віртом, і з Сергієм Лавриненком. Намагаюся почерпнути знання у кожного з наставників.
– Ви пам'ятаєте ще ті часи у Вересі, коли Дмитро Поворознюк знімав серіал "Футболіст". Буває, що хочеться повернутися у минуле і знову потрапити в цю атмосферу?
– З моменту виходу останньої серії минув рік. Це був цікавий досвід, особливі емоції. Як на мене, це дуже успішний проект, який був корисним і для Вереса, і для Дмитра Поворознюка. Завдяки цьому серіалу гравці стали популярнішими. Можливо, зараз інколи цього нам не вистачає, та кінцівка останньої серії – логічний хеппі-енд, який підвів риску під цією історією.
– Ви довго чекали свого шансу. За роки у Вересі доводилося боротися зі зневірою?
– Якби я не вірив, то грав би вже в іншій команді. У Вересі я п'ять років і пережив тут різні часи: коронавірус, початок повномасштабного вторгнення, оренда в Ужгороді, травма коліна. У Першій лізі я не міг отримувати ігрову практику, адже мій напарник Богдан Когут був найкращим воротарем чемпіонату. Шансів дебютувати у мене не було – своєю грою Богдан не давав нагоди тренерському штабу застосувати ротацію.
"Федецький міг похвалити і водночас нормально напхати"
– Колись ви схожим чином пробиралися щаблями у структурі Карпат, але за основу так і не дебютували. Не вважаєте той час змарнованим?
– Тато відвів мене у карпатівську секцію 7-річним хлопчиком. Я подолав усі можливі етапи аж до першої команди. Я грав за основу в контрольних матчах. Якби дебютував офіційно, то міг би сказати, що на той момент свою місію виконав. Оглядаючись назад, не можу сказати, що пересидів, адже у Верес переходив, коли мені було 18 років. Я ні про що не шкодую.
– Карпати тих часів привчили до частої зміни тренерів. На збори з основою вас брав Олег Бойчишин.
– Мабуть, справедливо буде вести мову, скоріше, про тандем Бойчишина з Даріо Друді. Саме Друді ухвалював кінцеві кадрові рішення. Довіра? Так, вони добре до мене ставилися. Я провів зимові та літні збори в Туреччині та Польщі, зіграв у 5-6 спарингах. Якби деякі обставини склалися по-іншому, то міг зіграти й в офіційному матчі.
– Друді – суперечлива постать в українському футболі. Які у вас спогади про аргентинця?
– Він дуже тепло до мене ставився. Постійно запитував, як я почуваюся, як у мене справи. Від Друді я дійсно відчував велику підтримку.
– У тому колективі були справжні леви: Ігор Худоб'як та Артем Федецький. Від старших хлопців теж отримували підтримку?
– На жаль, з Ігорем я довго не тренувався разом, оскільки він невдовзі поїхав на Кіпр. Проте все одно можу сказати виключно хороші слова про Худоб'яка. Це справжній капітан і чудова людина. Взагалі тоді у Карпатах підібралася дуже сильна команда. Мене також підтримував Дмитро Кльоц, з якими ми зараз у Вересі граємо. Діма теж підказував та підтримував мене. Артем Федецький міг похвалити і водночас нормально напхати – вдячний йому за все. Приятельські стосунки у мене склалися з грузинським захисником Нікою Сандохадзе та нападником Романом Дебелком. Словом, колектив у Карпатах зібрався хороший.
– Як щодо латиносів? На зіркового Хорхе Карраскаля припадали кілька випадкових футболістів?
– Карраскаль – номер один, поза конкуренцією. Це зовсім інший рівень, якщо говорити про футбольні показники. Дуже непогано виглядав Франціско Ді Франко. Якщо він прикривав м'яч корпусом, то забрати його неможливо. Цікава історія з Пічі Ербесом. Як тільки аргентинець приїхав, ми не могли зрозуміти, хто це. Усі дивувалися – кого ви нам привезли? Потім глянули його статистику в інтернеті – а там понад 100 матчів за Бока Хуніорс.
– З часом ставлення змінилося?
– Коли ми дізналися, що це за футболіст, у нас виникло інше запитання – як він погодився до нас приїхати? Ербес відновлювався після травми, а потім вийшов на пристойний рівень. Згодом аргентинець втягнувся і показував хороший футбол.
– Для вас, як корінного львів'янина, Карпати – особлива команда?
– Завжди мріяв грати за Карпати. Матчі у Лізі Європи – пам'ять на все життя. Не лише через сам статус ігор, а й завдяки тому, що я брав певну участь у них. Я не подавав м’ячі, але був серед тих хлопців, які тримають величезне полотно з логотипом Ліги Європи у центрі поля. А взагалі ті поєдинки – це щось неймовірне!
– Ви згадували про тривалий процес розвитку у структурі Карпат. Хто мав найбільший вплив на вас, якщо пригадувати часи виступів на рівні ДЮФЛ?
– Мені довелося працювати з багатьма тренерами. Набирав і формував наш клас Роман Деркач. Потім до нас приєднався Віталій Шумський. Протягом певного періоду Деркачу допомагав Василь Леськів, а тоді – Іван Шуга. Звичайно, що найбільший вплив на мене мав саме Роман Степанович Деркач. Кожен тренер вдосконалював нашу команду 1999 року народження. Крім того, за воротарів відповідав Андрій Гайдук, котрий давав нам якісну базу.
"Не мав видатного таланту. Це робота, робота і ще раз робота"
– Свого тренера ви мали вдома. Ваш батько Євген Ющишин – відомий у минулому воротар, який колись виступав за ФК Львів.
– Роль батька – ключова і найважливіша. Якби не він, то я б не став професійним футболістом. Наведу лише один факт – за увесь час моїх виступів у Карпатах на дитячому та юнацькому рівнях тато пропустив, мабуть, тільки три мої матчі. Та й то через те, що паралельно у нього були свої поєдинки, де він працював тренером. Якби не це, то тато був би присутнім на усіх моїх іграх. До того ж батько відвідував усі мої тренування. А ще возив на заняття з боксу, плавання, акробатики.
– Батько давав вам цінні воротарські підказки?
– Насамперед у нашій сім’ї панувала дуже серйозна дисципліна. Усі мої друзі про це добре знають. Я виховувався у жорстких умовах. Тато знав, де я перебуваю, з ким проводжу час і чим займаюся. У нас існувало правило – до певної години я мав повертатися додому. Іншими словами, в мене була міні-армія.
– Можна припустити, у юності ви не завжди сприймали це з розумінням?
– Так, було таке. Однак я тренувався двічі на день, тож часу на нічні прогулянки не мав. Згодом я усвідомив, що без жорсткої дисципліни не зможу досягнути хороших результатів. Я не мав якогось видатного футбольного таланту. За мною стоять виключно робота, робота і ще раз робота. Якби не тато, то я не досягнув би того, що маю зараз.
– Інша рідна для вас людина – дівчина Катерина, яка є обличчям Верес TV. Спочатку відбулося ваше знайомство, а тоді стартувала робота Катерини у клубі?
– Ми вже півтора роки разом. У нас цікаве переплетення – Катерина родом з Рівного, але навчалася у Львові. А я – львів’янин, але граю у Рівному. Тож спершу зустрітися нам не судилося (Усміхається). Коли Катя закінчила навчання і повернулася додому, ми зустрілися. У Вересі вона майже рік.
– Для вас її присутність на стадіоні – це додаткова мотивація чи елемент відволікання?
– Це мені навпаки допомагає і я відчуваю додаткову підтримку від коханої. Навіть під час матчів інстинктивно шукаю її поглядом. Коли вона поруч, то прагну показувати ще кращу гру у воротах.
– Попереду на Верес чекають два матчі з Епіцентром за збереження місця в УПЛ. Який настрій у команді?
– У колективі максимальна концентрація. По-іншому не можна. Суперник захоче проявити себе на фоні команди УПЛ. Епіцентру немає чого втрачати, вони можуть лише здобути. Верес в іншому становищі. Ці ігри – найважливіші у сезоні, тому зробимо все, щоб зберегти для Рівного місце у Прем’єр-лізі.
показати приховати