"Ми сховали шампанське у туалеті". Алекс Фергюсон керував пабами і воював з агентами та пресою – як стати чемпіоном

29 січня 16:00 4012 Читать на русском
"Ми сховали шампанське у туалеті". Алекс Фергюсон керував пабами і воював з агентами та пресою – як стати чемпіоном
Сер Алекс Фергюсон

"Футбол 24" розповідає про маловідомі факти із біографії найтитулованішого тренера в історії Манчестер Юнайтед. Поспішайте прочитати, поки його славу не затьмарив Уле Гуннар Сульшер.

З моменту відставки Алекса Фергюсона минуло понад 5 років, але його ім’я досі на вустах. За ним ностальгують, із ним порівнюють. Значною мірою причина в тому, що жоден із трьох його наступників (формально – чотирьох, якщо брати до уваги кілька матчів, які із приставкою "в.о." провів Раян Гіггз) і близько не зумів підібратися до величі САФа.

Навіть зараз, коли Сульшеру вдався найкращий старт серед усіх тренерів в історії клубу, багатьом мерехтить тінь Фергюсона. "З-за спини норвежця стирчать вуха Фергі". На Олд Траффорд досі панує культ найуспішнішого менеджера "червоних дияволів". Це – закономірно.

"Я пропустив лише три гри МЮ із 1500, – не без гордості пригадує період тренерства сам сер Алекс. – Першу – коли був з братом у Глазго після смерті його дружини у 1998 році, другу – через весілля старшого сина в Південній Африці в 2000-му, а третю – щоб відвідати матч за участю потенційного новачка Давіда Де Хеа в 2010-му".

Цей матеріал – короткий літопис життя Александра Чепмена Фергюсона, простого хлопця із робітничого Гована, що у Глазго, Шотландія.

фергюсон

"Він будив мене рівно о шостій…"

Шостого лютого 1958 року сталася одна з найбільших трагедій в історії футболу. Після дозаправки у Мюнхені літак команди Манчестер Юнайтед, яка поверталася із Белграда, зігравши матч Кубка чемпіонів, не зумів піднятися в небо і загорівся на злітній смузі. У полум’ї загинули вісім футболістів, а також троє членів тренерського штабу Мета Басбі, не враховуючи ще 12 жертв – пілотів, журналістів та деяких інших пасажирів.

"Вони ідуть через міст – червоні привиди малюків на зеленій траві "Олд Траффорд". Геній, який зробив МЮ грандом європейського футболу

У той день поріг однієї із бібліотек Глазго переступив 17-річний юнак. Тут він бував уже неодноразово. Полюбляв замовити підшивки Daily Express, Sunday Mail чи Sunday Post і годинами просиджувати за читанням, гортаючи сторінку за сторінкою. Страшна звістка із ФРН заскочила його за улюбленим заняттям – хлопець відклав газету і втупився у стіну, намагаючись осмислити масштаби трагедії. Цим юнаком був Алекс Фергюсон.

"Моя освіта, формально, закінчилася у 16 років, але я завжди любив читати", – зізнається Фергі, коли його слава досягне свого піку. І навіть утаємничить у свої вподобання: "Мене завжди цікавила історія США – і військова, і політична".

фергюсон

Вдома на Алекса очікував батько. Александер Бітон Фергюсон займався важкою працею – суднобудуванням. У школі він не дотягнув до випускного класу – кинув науку і пішов заробляти свої перші гроші. Мовчазний, суворий, впертий і… начитаний. Попри незакінчену освіту, а також щоденну потребу зводити кінці з кінцями, батько майбутнього наставника МЮ знаходив час для регулярного читання. Двох своїх синів Александер виховував у жорсткій дисципліні.

"Перед школою він будив мене рівно о шостій, смикаючи за ногу, – пригадував Алекс Фергюсон. – Сам він виходив з дому о 6:45, бо любив приходити на завод, коли відчинялися ворота".

Згодом між батьком та старшим сином виник серйозний конфлікт – вони не спілкувалися цілих півроку. "Коли мені почали платити за гру у футбол, я інколи ходив розважитись у суботу ввечері, – розповідає Алекс. – Моєму батькові це не подобалось. Він вважав, що я надто добре живу. За це я місяців шість із ним не розмовляв. Ми були дуже схожі".

Хет-трик у ворота Рейнджерс

Фергюсон-футболіст грав за шість клубів. Усі – шотландські. У 1962-му, коли 21-річний Алекс виступав на вістрі атаки Сент-Джонстона, із ним трапився цікавий епізод, який серйозно вплинув на всю подальшу кар’єру.

"За чотири роки я зіграв лише близько половини матчів за основний склад, – пригадує Фергюсон. – Це мене дуже пригнічувало". Регулярну практику форвард отримував, виступаючи за "дубль", де в одному з матчів жорстке зіткнення закінчилося для нього переломом носа та вилиці і розбитою бровою.

Поки Фергі зализував рани, Сент-Джонстон програвав матч за матчем. Ситуація здавалася безнадійною. Алекс психонув – вирішив забити на футбол і емігрувати в Канаду, де мешкала рідня його батька. А щоб відкосити від наступного поєдинку – на легендарному Айброкс проти Рейнджерс – молодик продумав план.

фергюсон

Отож, дівчина його брата зателефонувала головному тренеру "святих" Боббі Брауну і, представившись матір’ю Алекса, попередила: "Син із вами не поїде. Він занедужав – грип". Боббі одразу запідозрив обман, а тому надіслав Фергюсонам телеграму: "Алексе, чекаю твого дзвінка".

"Я пішов до телефонної будки, набрав його номер, і Браун дав мені прочухана. Він сказав: "Це ганьба. Думаєш, ти надурив мене. Змусив когось прикинутися своєю матір’ю. У мене вся команда злягла зі справжнім грипом, тож завтра ти гратимеш. О дванадцятій маєш бути в готелі".

Фергі підкорився. У тому матчі він оформив хет-трик, ставши першим в історії футболістом, якому вдалося тричі засмутити Рейнджерс на стадіоні Айброкс. А через п’ять років і сам приміряв футболку найтитулованішого клубу Шотландії.

Два паби

У його тренерській кар’єрі було лише п’ять команд. Перша з них – скромний шотландський Іст Стерлінгшир, куди Фергюсон прийшов у 1974-му. Того ж року він очолив більш відомий клуб – Сент-Міррен. Молодому менеджеру було лише 33, тож довелося боротись за свій авторитет і встановлювати власні правила гри. "Дисципліна стала моєю основною вимогою з першого дня", – пояснює сер Алекс.

Перший млинець – глевкий. Місцева газета Paisley Daily відрядила у табір Сент-Міррена свого фотокора, аби той зробив світлину нового наставника із командою. Наступного дня Фергюсон розгорнув свіжий номер видання і обімлів: на фото капітан Єн Рід, який стояв позаду, пальцями наставив тренеру "ріжки". Який сором! Після поразки від Ковденбіта Алекс запросив Ріда до себе і тицьнув йому газету.

– Що ти хотів цим показати?

– Це був жарт, тренере…

– Мені не подобаються такі жарти.

– Це більше не повториться, бос.

До чорного списку Фергюсона потрапили ще двоє підопічних. Один із них регулярно огризався на підказки тренера під час матчів. Інший – проміняв тренування на похід із коханою на концерт. "Якщо хочеш іти на концерт, іди, але тоді вже не повертайся", – попередив Алекс.

"Я просто хотів показати гравцям, що зі мною такі коники не пройдуть, – пояснює він. – Вони мене зрозуміли".

фергюсон

У той час діяльність молодого тренера не обмежувалася Сент-Мірреном. Паралельно він керував… двома пабами, розташованими за кілька кілометрів один від одного. "За ресторанний бізнес я взявся лише тому, що тренуючи Іст Стерлінгшир, я заробляв недостатньо грошей для молодої родини", – зізнався Алекс Фергюсон у книзі "Менеджмент у стилі Манчестер Юнайтед. Як стати чемпіоном", написаній у співавторстві з підприємцем Майклом Моріцом (українською мовою вийшла у видавництві "Наш формат").

Паби довелося продати у 1978-му, коли Фергі очолив Абердін – "я хотів зосередитись лише на футболі".

Macallan для Ді Стефано

Якби трапилось непоправне і Селтік напару з Рейнджерс поповнили список учасників англійської Прем’єр-ліги (про що іноді люблять помріяти), Абердін став би першим хлопцем на селі. Цей клуб може похизуватися не лише кількома чемпіонськими титулами та національними Кубками, але й двома трофеями, здобутими на міжнародній арені. Мова йде про Кубок володарів Кубків та Суперкубок УЄФА. Своїми європейськими тріумфами-1983 Абердін повністю завдячує Алексу Фергюсону.

На шляху до фіналу Кубка Кубків шотландці розправилися із швейцарським Сьйоном (7:0, 4:1), албанським Динамо (1:0, 0:0), польським Лехом (2:0, 1:0), бельгійським Генком (5:1, 0:1) і навіть самою Баварією (0:0, 3:2). Паралельним курсом до вирішальної битви рухався Реал – із зірковими Сантільяною, Камачо, Штіліке, Хуаніто. Очолював Королівський клуб Альфредо Ді Стефано.

"Обрав Реал, а не Барселону, бо я – переможець, а не невдаха". Як стати найкращим гравцем в історії Королівського клубу і потрапити в полон – майже детективна історія

Воістину, матч у Гетеборгу був протистоянням Давида та Голіафа. Проте у Фергюсона було кілька козирів, якими його забезпечив Джок Стін, тодішній наставник збірної Шотландії і щирий приятель Фергі.

"Джок сказав дві речі, які я запам’ятав назавжди, – пригадує сер Алекс. – Спершу він промовив: "Нехай ваша команда другою виходить на тренування на стадіоні напередодні гри, інакше суперник думатиме, що ви підглядаєте за його роботою". Також він порадив узяти із собою пляшку віскі Macallan для тренера Реала, видатного Альфредо Ді Стефано".

абердін

Хитрий трюк спрацював безвідмовно. Дон Альфредо прийняв подарунок і, вочевидь, зробив висновок, що це – данина його величі від шотландських "ноунеймів", які ще до матчу готові капітулювати. Реал вийшов на поле розслабленим і… пропустив вже на 7-ій хвилині від Еріка Блека. Щоправда, через 8 хвилин Хуаніто зрівняв рахунок, реалізувавши пенальті, але розвинути успіх Мадриду не вдалося. Гра докотилася до овертайму. Врешті на 112-ій хвилині Джон Х’юїтт забив переможний гол у ворота іспанського гранда – 2:1. Нечувана сенсація!

Невеличке портове місто стояло "на вухах", очікуючи повернення своєї команди із престижним трофеєм. Помпезний парад закінчувався на домашній арені Абердіна – Піттодрі, заповненій вщент. Команда збиралася пронести Кубок Кубків по всьому периметру трибун. Форвард Марк Макгі взяв трофей у руки і зробив перший крок, проте Фергюсон наче з ланцюга зірвався.

"Я вирішив, що він надто захопився святкуванням, тож накричав на нього і заборонив йому нести кубок, – пояснює тренер. – Після цього в роздягальню прийшла його мати і змусила мене відчути огиду до себе".

Сер Алекс настільки розкаювався у своєму вчинку, що наступного дня зателефонував Макгі, вибачився і запросив підопічного на пристань – щоб показати трофей фанатам, які поверталися із Гетеборга морем. "Повторювати такої помилки я більше не хотів", – запевняє Фергі.

фергюсон

Надзвичайні успіхи молодого Алекса з Абердіном стають ще особливішими, якщо враховувати, із яким специфічним босом йому довелося мати справу. Власник клубу Дік Доналд виявився класичним скнарою, який контролює кожен цент. Звісно, його прагнення зробити з провінційного Абердіна невеликий, проте успішний і прибутковий клуб, заслуговує на респект. Але частенько режим економії Діка доходив до абсурду. Приміром, він одягав одну і ту ж краватку, відмовлявся купувати нові шнурки для черевиків. Якщо шнурок рвався, Доналд зв’язував дві частини докупи.

"Коли Абердін вийшов у фінал Кубка шотландської ліги 1984 року, до мене раптом дійшло, що ніхто не замовив шампанського, – пригадує Фергюсон ще один епічний випадок. – Я зателефонував клубному секретарю Єну Теггерту і сказав, щоб в автобус занесли вісім пакунків (більшість клубів узяли б 20). Теггерт запанікував і відповів: "Я не можу. Пан Доналд оскаженіє".

Справді – бос одразу все пронюхав. Теггерту довелося пообіцяти, що команда отримає лише два пакунки, а решту відкладуть на майбутнє.

"Ми сховали ще трохи шампанського в туалеті автобуса, – сміється Фергі. – А по дорозі додому, коли вже виграли трофей і воно лилось рікою, Дік повернувся до мене і сказав: "Пане Фергюсон, скільки кубків ми сьогодні виграли?"

"Одного ранку Кантона прийшов із татуюванням індіанця на грудях"

"Коли я прокидався посеред ночі, то зазвичай прокрадався у свій кабінет на другому поверсі, щоб подивитись матч. Я не хотів марнувати час, намагаючись знову заснути. А ще я ніколи не брав відпусток, які передбачав мій контракт".

Фанатично відданий своїй справі трудоголік – таким запам’ятався сер Алекс упродовж 27 років перебування у тренерському кріслі Манчестер Юнайтед. Починаючи з сезону 1995/96, він мав законне право відпочивати по 5 тижнів на рік, але вважав це шаленою кількістю змарнованого часу, тож скорочував релакс до 14 днів, які проводив разом із сім’єю здебільшого в Іспанії.

На Олд Траффорд Фергі не лише конструював чемпіонські команди і колекціонував разом із ними трофеї. Він провадив затяжну та запеклу війну із журналістами, деякими норовливими, свавільними підопічними та їхніми агентами. От про це – детальніше.

У суворих 90-х САФ регулярно парафінив своїх футболістів через прикраси, з якими вони виходили на поле, а також пишні зачіски. Дуже показовим став випадок у 1996-му, коли МЮ підписав хавбека празької Славії і збірної Чехії Карела Поборскі.

Золоті 90-ті: Гвардіола – тінь Марадони, 251 гол від напарника легенди Динамо і ще 28 фото "старої школи"

"Він мав такий вигляд, ніби збирався грати в "Лед Зеппелін", а не в МЮ, – пригадує Фергюсон. – Я таки вмовив його трохи підстригтися, хоч, як на мене, його волосся все одно лишилось надто довгим. Інші гравці носили намиста і хрести, що, здається, були більшими за ті, які паломники носять, ідучи шляхом Ісуса в Єрусалимі. Я все це заборонив".

Дратували шотландського джентльмена і татуювання. Проте, як він сам визнає, із модою на наколки боротись було нереально, адже цей тренд у команді започаткував сам Ерік Кантона.

"Одного ранку він прийшов із зображенням голови американського індіанця на грудях, – пише Фергюсон у своїй книзі. – Оскільки Еріка дуже поважали партнери, кілька інших гравців почали його наслідувати. Мене вразило, що Кріштіану Роналду ніколи не псував своє тіло. Це свідчить про його надзвичайну дисциплінованість".

Рівно 24 роки тому "Король Ерік" Кантона атакував фаната в стилі кунгфу – ретро дня

Шанував сер Алекс і Ронового агента – Жорже Мендеша. "Є пристойні агенти, але їх менше, ніж пальців на одній руці, – переконаний тренер. – Я ніколи не мав стільки проблем із Карлосом Тевесом, скільки з його представником Кіа Джурабчіаном. Я постійно підозрював, що той щось замислив, тож не відчував, що Тевес – дійсно повноправний футболіст МЮ. Здавалося, що ми просто орендуємо його, поки Джурабчіан не знайде йому краще місце".

Кіа Джурабчіан – сірий кардинал світу трансферів, який продав Коутінью, Вілліана і Тейшейру

Міно Райола – агент Ібрагімовіча та Поля Погба – також підлягав під категорію "мух цеце". Саме так Фергі охрестив найбільш ненависних агентів. "Я не довіряв йому з моменту нашої зустрічі, – пригадує САФ. – Поль провів у нас три роки, і в його угоді була опція продовження контракту ще на сезон, якою ми хотіли скористатись. Однак, раптом звідкись вигулькнув Райола. Наша перша зустріч була катастрофою. Райола вже втерся у довіру до Поля та його родини і вмовив футболіста перейти у Ювентус".

Третім бичем, який допікав Фергюсона і перешкоджав його роботі, стали журналісти. Шотландець звинувачував їх у тісних зв’язках із агентами. Мовляв, агенти, прагнучи підігріти інтерес до того чи іншого свого клієнта, просили журналістів про послугу – озвучити на прес-конференції запитання: "Подейкують, сере Алексе, що ви цікавитеся ось таким гравцем. Це правда?"

"Було кілька журналістів, які просто бісили мене, – зізнається Фергі. – За свою кар’єру я заборонив спілкуватися зі мною приблизно 20 репортерам, які вигадували різні нісенітниці. (…) Іноді мене дратував навіть власний телеканал МЮ і я пару тижнів не давав йому інтерв’ю".

Складно контролювати свої емоції, особливо якщо ти – головний тренер одного з найкращих клубів світу, а на прес-конференції доводиться пояснювати дошкульну поразку або ж скандал, який просочився у ЗМІ.

"Пол Догерті, головний спортивний редактор телекомпанії Granada Television, запропонував мені перед прес-конференцією трохи терти обличчя, щоб здаватись рум’яним і бадьорим, а не пригніченим, – розкриває секрет сер Алекс. – Він сказав, що на прес-конференціях я виглядаю надто стурбовано, тож порадив "Заходити в приміщення без жодних емоцій на обличчі. Коли ти абсолютно спокійний, це їх убиває. Вони хочуть бачити твою слабкість".

Навіть важко уявити, як працювалося б легендарному тренеру зараз, коли окрім класичних ЗМІ на ринку інформації величезну роль відіграють Instagram, Facebook і Twitter. Він практично не застав цієї епохи, але у своїй автобіографічній книзі припускає, що невдовзі тренери взагалі уникатимуть прес-конференцій і напряму спілкуватимуться із вболівальниками у своїх мікроблогах.

Глибокі нокаути

"Поразки рідко розкривали мою кращу сторону", – чесно визнає сер Алекс. Після деяких особливо принизливих ляпасів йому так і не вдавалося заснути до ранку. Такий випадок, зокрема, трапився у вересні 1989-го, коли МЮ розгромно поступився сусідам із Манчестер Сіті (1:5). Минуло 22 роки, ситуація повторилася: цього разу "містяни" розтрощили команду Фергюсона ще переконливіше (6:1), завдавши їй найбільшої домашньої поразки з 1955 року.

"Іронія в тому, що більшу частину матчу ми вели гру, – бідкався Фергюсон. – "Містяни" забили перед самісінькою перервою і одразу після неї. Потім ми зробили рахунок 3:1, але за останні 13 хвилин пропустили ще тричі. Зараз я думаю, що нам варто було закритись в обороні, не пропустити ті останні три голи й уникнути жахливого приниження".

Ман Сіті у тому сезоні взяв чемпіонський титул, випередивши МЮ завдяки… кращій різниці забитих та пропущених м’ячів – ще один привід для Фергі перейматися щойно згаданим фіаско на Олд Траффорд.

У біографії сера Алекса не бракувало таких деньків, коли його щоки паленіли від сорому – приміром, після поразок від Ньюкасла і Челсі з однаковим рахунком 0:5. Проте найнестерпнішими для себе Фергюсон вважає дві єврокубкові невдачі. Перша спіткала МЮ у 1997-му, коли манкуніанці двічі поступилися дортмундській Борусії (0:1, 0:1) у півфіналі Ліги чемпіонів. Друга – в 1/8 фіналу ЛЧ-2013 – виліт від Реала (1:1, 1:2).

"Починаючи з 2008-го року, ми тричі за чотири сезони виходили у фінал Ліги чемпіонів, але виграли лише раз", – констатує Фергі. – У футболі не бракує болісних моментів, але немає сенсу себе жаліти".

"Настав час прощатись"

"Мені ніколи не ставили питання, яке часто ставлять генеральним директорам компаній: "Якщо вас зіб’є автобус, кого слід взяти на ваше місце?" – усміхається сер Алекс. Проте він сам, задовго до відставки у 2013-му, запитував себе про це, намагаючись знайти відповідь. І двічі поривався на пенсію.

Вперше САФ відчув себе повністю спустошеним напередодні 60-річного ювілею. Тренера бісило керівництво клубу, яке не гарантувало йому адміністративної посади після ймовірної відставки. А посаду цю він прагнув усім серцем, панічно остерігаючись долі легендарних Джока Стіна та Біла Шенклі, які після прощання із Селтіком та Ліверпулем відповідно опинилися за бортом великого футболу і швидко зів’янули.

"Настав час прощатись", – зопалу випалив Фергі на зборах команди перед стартом сезону 2001/02. І тут же усвідомив свою помилку – атмосфера у колективі погіршилася. Юнайтед посипався, заледве вийшовши із групи у Лізі чемпіонів і розгубивши важливі очки у чемпіонаті на користь Арсенала та Ліверпуля. Ситуацію вдалося розрулити у період Різдва, коли дружина Фергюсона – Кеті, а також лідери команди переконали тренера залишитись на своєму посту.

Він ще виграє для червоного Манчестера 6 чемпіонських титулів, Кубок чемпіонів, Кубок Англії та безліч менш значущих трофеїв. А паралельним курсом ретельно обдумував кандидатуру свого спадкоємця.

"У 2012 році я вечеряв з Пепом Гвардіолою у Нью-Йорку, але не міг зробити йому конкретну пропозицію, адже тоді ще не планував іти на пенсію, – пригадує САФ у своїй книзі "Менеджмент у стилі Манчестер Юнайтед. Як стати чемпіоном". – Він уже виграв безліч трофеїв з Барселоною і я дуже його поважав. Я попросив Пепа зателефонувати мені, якщо він матиме пропозиції від інших клубів, але він цього не зробив і в липні 2013 року очолив Баварію".

Фергі завжди симпатизував тренерам, які були видатними гравцями, або хоча б виходили на поле у складі посередніх команд. "У них більше досвіду та, як правило, кращі стосунки з підопічними", – переконаний шотландець. Окрім Гвардіоли, він придивлявся до Жозе Моурінью та Карло Анчелотті, але португалець пообіцяв Абрамовичу повернутися в Челсі, натомість італієць збирався зайняти його місце у Реалі. Також не було реальних шансів переманити Юргена Клоппа – німця на той момент влаштовувало у Дортмунді абсолютно все. Ну а Луї ван Гаал націлився зі збірною Нідерландів на ЧС-2014.

"За всю мою кар’єру в МЮ єдиним реальним кандидатом з клубної структури був Карлуш Кейруш. На жаль, він втратив свій шанс, двічі кинувши команду – спершу заради Реала, а потім заради збірної Португалії", – стверджує Фергюсон.

Він так і не встиг знайти ідеального спадкоємця для передачі повноважень. У жовтні 2012-го померла Бріджит Робертсон, сестра його дружини. "Бріджит була не лише сестрою Кеті, а ще й найкращою подругою. Я замислився про те, що всі ми смертні, – відверто пише сер Алекс. – Я відчув, що після стількох років, коли Кеті ставила мене на перше місце, настав час мені подбати про її потреби".

Після 39 років безперервної тренерської діяльності (із них 27 – в МЮ) Александра Чепмена Фергюсона із почестями відправили на відпочинок, зберігши за ним почесний статус члена ради директорів Манчестер Юнайтед. Усе – як він хотів.

"Я провів непогану кар’єру в МЮ, за яку встиг назбирати чимало трофеїв. Але коли я дивлюсь на своє ім’я на трибуні, розташованій навпроти мого крісла, я іноді сумніваюсь, чи заслужив на таке визнання. Це не фальшива скромність. Просто я думаю, що з командами та гравцями, які були в моєму розпорядженні, можна було досягти більшого".

Сторінка автора у Facebook

"Підкорити Еверест у домашніх тапочках". Правила життя сера Алекса Фергюсона

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
1
год
:
21
хв
Львів
14:00
Олімпік
Вгадай результат матчу
Залиште відгук