Мертва Прем'єр-ліга. Як середняки, відстале керівництво та Динамо з Шахтарем вбили український чемпіонат

25 лютого 18:10 21565
Мертва Прем'єр-ліга. Як середняки, відстале керівництво та Динамо з Шахтарем вбили український чемпіонат
Мертва Прем'єр ліга. Як середняки, відстале керівництво та Динамо з Шахтерем вбили український чемпіонат?

Михайло Юхименко аналізує крах українського чемпіонату, причини катастрофи та сумні перспективи його воскресіння.

Перший лонгрід у новому році дуже хотілося присвятити реаліям і перспективам вітчизняного чемпіонату, однак тижні минали, а в голову нічого об’ємного не лізло. У пошуках причини творчого ступору я поставив запитання: а чи можна взагалі написати про нього щось концептуальне у 2020 році? Аналізуючи ситуацію, довелося зробити дуже суб’єктивний висновок – український чемпіонат вмер. Давно.

"Легіонери хотіли бойкотувати ще наприкінці першого кола": Карпати зсередини – 4-місячні борги, шок і туманне майбутнє

Принаймні, як великий та гідний всебічної уваги проект. У ньому нічого дивитися, нічому дивуватися і немає про що говорити. Українська футбольна першість і в найкращі часи була потрібна доволі вузькому прошарку спільноти, а зараз вона цікава лише людям з відповідної професії та кільком відданим фанатам. Чому так сталося? Зараз спробуємо пояснити.

У сезоні 2013/2014 УПЛ могла похизуватися топ-п’ятіркою, складеною із пікових Шахтаря, Динамо, Дніпра, Металіста та Чорноморця – клубів з міст-мільйонників, з чемпіонськими традиціями, великими стадіонами, максимальними очікуваннями та фанатською базою, що охоплювала цілі регіони. Середнячки та аутсайдери також виглядали привабливо – в Криму існувало аж два представники еліти, ще залишався живим запорізький Металург, а його тезка доволі успішно бився за аудиторію в Донецьку. Загалом, у кожного клубу була якась родзинка та амбіції.

Нині від цього різноманіття у чемпіонаті не залишилось і сліду. Шахтар і Зоря грають у чужих містах за порожніх трибун, замість Металіста тепер середняк Першої ліги, замість Дніпра – клон у інших кольорах із сумнівною репутацією. Легендарний Чорноморець деградував до рівня ПФЛ, Карпати з Ворсклою ризикують зникнути ще до кінця поточного сезону, а самобутні колективи на кшталт Сталі чи Говерли давно знищені. Вочевидь, будуть і нові жертви. Середня відвідуваність, тим часом, впала до 3-4 тисяч вболівальників, хоча реальна цифра ще менша – клуби займаються нещадними приписками.

Натомість, нинішня УПЛ виставляє на вітрину Олександрію, Десну, Маріуполь, Колос, тощо. У світі гігантів вони мали свій провінційний шарм, але костюмчик лідера на них аж ніяк не сидить – і справа зовсім не у прописці, адже та ж Аталанта грає у не такому вже й великому Бергамо, а Хоффенхайм з Вільяреалом взагалі представляють села та передмістя. Просто один з лідерів чемпіонату, що входить у топ-10 ліг УЄФА, не може виступати на напівпорожньому семитисячнику, закривати центральну трибуну, проводити єврокубки за 1000 км від рідного міста та формувати склад з орендованих чи вільних агентів. З таким розкладом навіть місцевому вболівальнику рідний клуб нецікавий – статистика відвідуваності першого після зими туру слугує яскравим підтвердженням.

"У Динамо – великі проблеми": Десна награла на нічию, або В чому ветеран Шахтаря погодився із Михайличенком

Відсутність клубів з традиціями, з унікальними особливостями, з відповідною інфраструктурою, ресурсами та фанатською базою призвела до страшного обвалу інтересу масового споживача. Проблема навіть не у відвідуваності, а в тому, що ні на роботі, ні в університеті, ні в селі зараз не знайти людину, з якою можна предметно обговорити останній тур УПЛ. Великий футбол в Україні вмер, а замість нього маємо гібрид молодіжної першості з чемпіонатом району.

Звісно, падіння великого футболу в Україні спричинено об’єктивними факторами, але списувати спад популярності УПЛ виключно на війну, долар чи змову золотого мільярда також не варто. Все набагато простіше – керівникам вітчизняних клубів просто не потрібен вболівальник. Достатньо лише послухати їхні заяви у ЗМІ.

Ось, наприклад, заява генерального директора бронзового призера УПЛ 2016/17.

“Никто болельщикам ничего не должен – ни футболисты, ни президент. Если бы бюджет клуба хотя бы на 20 процентов формировался с продаж билетов, тогда можно о чем-то говорить. А так – какое качество футбола вы можете требовать? Футболистам главное – не болельщикам понравиться, а президенту. Потому что он им платит деньги”

А так звертався до вболівальників Карпат колишній віце-президент клубу:

“Змінюйте президентів, віце-президентів, генеральних директорів і тренерів, але ви завжди будете вівцями, допоки не станете вмирати за вашу віру в зелено-біле серце”.

Рафаїлова та Смалійчука можна зрозуміти, але ж це не змінює того факту, що вони разом з колегами вкрай неефективно займаються підвищенням інтересу публіки до свого бренду. Різноманіття мерчу в магазинах не вражає, цікавих позафутбольних івентів майже не проводять, роботу з селебріті ігнорують, Youtube-канали відверто нудні, а реакція на меми й тренди взагалі відсутня. Вітчизняний футбол живе в інформаційному вакуумі, лише зрідка реагуючи на політоту.

А знаєте, що таке сучасна робота з аудиторією? Це, наприклад, колаборація офіційного Youtube Бундесліги з каналом 442oons, який робить веселі мультики про футбол. Результатом співпраці стали кліп про повернення ґладбаської Борусії в топ, мультик про підготовку РБ Лейпциг до матчу проти Шальке, реп-батл між Вернером і Лєвандовскі, тощо. Крім того, на ютуб-каналі Бундесліги можна переглянути тактичний розбір команд і футболістів, відео перформансів, підбірки голів та асистів та багато інших цікавинок.

Нижче – Youtube-канал познанського Леха. Красива графіка, контент кожного дня, записи прес-конференцій, якісна зйомка, презентація Бутка на стадіоні, великі інтерв’ю… За підходом до роботи з контентом він практично не відрізняється від звичайних розважальних каналів. Його цікаво дивитися, навіть особливо не розбираючись у футболі.

Тим часом, на Youtube Олександрії навіть не придумали власного URL – канал в адресній стрічці називається "UCHDzcbylV7d69hn1BTnJ_qA". Тут можна знайти лише прес-конференції Володимира Шарана, спаринги та матчі молодіжних команд. Це типова картина для вітчизняного чемпіонату, хоча є і набагато кращий, і набагато гірший варіанти.

Взагалі, варто виразити респект прес-службі за стабільне постачання бодай якогось контенту, але для бронзового призера одного з топ-10 ліг УЄФА та учасника групового етапу ЛЄ така жанрова бідність виглядає несолідно. За ту ж зимову паузу цілком можна було змонтувати якесь відео про історичне турне по Європі.

Ну а це – офіційний Youtube Української Прем’єр-ліги. Ганьба.

Крім постачання звичайного контенту, європейські клуби не цураються поведінки, характерної для звичайного вболівальника – зокрема, вони не бояться тролити суперників. Наприклад, дортмундська Борусія у своєму Твіттері підколола Барселону після жеребу в ЛЧ, який звів клуби в одній групі. Дортмундці заявили, що настав час тренувати кутові.

В рамках же минулорічного #10YearChallenge "джмелі" блискуче познущалися над ненависним для німців РБ Лейпциг:

А так Борусія знищила Шальке після перемоги в дербі:

Твіттер Баварії, свою чергу, любить креативити прямо в коментарях. Зокрема, під голосуванням у твіттері Шальке щодо найкращої перемоги в Мюнхені “червоні” зробили реплай: мовляв, ми теж хотіли провести схоже голосування, але обрати чотири варіанти з сімох набагато легше, ніж з 32-х.

А футболіст Баварії Серж Гнабрі після виїзної перемоги Баварії над Тоттенхемом не забув нагадати, якого кольору Північний Лондон (Серж – екс-футболіст Арсенала).

Не грандами єдиними. Миле відео з дербі Борусії М проти Фортуни, на якому зняли реакцію закоханої пари на голи, спровокувало дотепний допис твіттері ґладбахців – офіційний акаунт порекомендував хлопцю кинути свою дівчину, адже вона топить за Дюссельдорф. Твіттер Фортуни моментально парирував: "Можливо, це найкраще, що станеться... з нею!".

В Італії на останні тренди дуже тонко реагує Рома. Зокрема, соцмережі "вовків" познущалися над вимогою "шпор" до FA переписати гол Еріксена у ворота Стока на Харрі Кейна:

В Україні також був сміливий медіагравець – першоліговий Миколаїв. Тамтешній твіттер запрошував у клуб Зідана, пропонував роботу Євгену Левченку, монтував промо до матчів в стилі АПЛ і питав у читачів, який “фільмчик” можна подивитися. Також твіттер Миколаєва не розумів, з Вересом він грає, чи таки зі Львовом, а Чорноморець був затролений за недбало закриті шматком газону фото потенційних новачків. Одесити, до речі, обурилися.

Зенітом слави став флешмоб – 150 лайків за фото Павла Зіброва на футболці Миколаєва. Лайки зібрали, футболки випустили, а з СММ-відділом припинили співпрацю під кінець сезону. Тепер там взагалі нічого не постять, а клуб став фігурантом справи по договірних матчах.

Не соцмережами єдиними. Так, Манчестер Юнайтед разом з Adidas у 2016 році залучив до промо нової форми відомого грайм-репера Stormzy. Вийшло настільки переконливо, що газета The Irish Herald сплутала його з Ромелу Лукаку.

Взагалі, Британія славиться тим, що практично у кожної відомої людини існує свій улюблений клуб – найбільш яскравою є взаємна любов братів Галлахерів та Манчестер Сіті. Вест Хем же пішов далі, почавши співпрацювати з колишньою порноакторкою Міа Халіфою. Свою прив’язаність до “хаммерс” вона пояснила тим, що їй “подобаються команди, які смокчуть”.

Також Міа прекрасно змогла в іронію і трешток. Так, після матчу з Арсеналом вона була обурена постійними падіннями хавбека "канонірів" Матео Гендузі: порноакторка назвала футболіста дівчиськом і заявила, що він розкладався частіше, ніж вона в 2014 році.

В Україні подібним займаються лише Шахтар та Динамо, за яких офіційно саппортять Андрій Бєдняков, Олег Вєрняєв, репер Ярмак, Потап, Квартал і навіть Олег Ляшко. Звісно, знайти такого ж відомого персонажа у Ковалівці чи Олександрії нереально, але можна було б залучати загальновідомих медійних персон до рекламних кампаній та організації певних івентів – як та ж Десна зі Стоїчковим чи Сашею Лободою. Зрештою, необов’язково шукати когось суперзіркового – дуже крутим кроком для УПЛ стала б співпраця з відеоблогерами. Наприклад, у колаборації з умовним Чотким Пацою цілком реально було б запустити шоу у форматі "поганих жартів".

Втім, робота з публікою включає в себе не тільки соцмережі. Так, лондонський Арсенал випустив серію в 19 передматчевих програмок – але не простих, а стилізованих під програмки матчів минулого століття, ще й з використанням спеціального шершавого паперу. Ідея "зайшла" і молоді, яка отримала щось незвичне, і старшому поколінню, яке почало хизуватися старими програмками у соцмережах. А ще вони коштували по 3,50 фунтів стерлінгів – ось тобі й дохід.

Лестер, свою чергу, проводить різноманітні шоу перед топ-матчами, а на поєдинок Boxing Day клуб взяв за традицію роздавати дрібні подарунки – пиріжки, безкоштовне пиво для дорослих та воду в брендованих пляшках для дітей.

Не хотілось би чіпляти тему Росії, але у місцевих клубів дійсно цікавий підхід до популяризації бренду. Так, Зеніт влаштовував реп-батли на новому стадіоні, а Локомотив домовився з найбільш хайповим художником-каліграфістом Покрасом Лампасом – він розмалював територію навколо арени москвичів. Найкраще ж працюють у тамтешньому хокеї – чого лише коштує історія фото вболівальника з листочком і написом АК Барс.

А ось Адмірал із Владивостока осідлав святу для інтернета тему – котів. Так, талісманом хокейного клубу довгий час була кішка Матроска, яка в свій час пролізла у вітрину рибного магазину в аеропорті Владивостока й з’їла делікатесів на 63 тисячі рублів. У 2019-му ж році Адмірал влаштував тренування з котом Віктором, якого Аерофлот не пускав у салон літака через зайву вагу (10 кілограмів). Керівництву ці акції практично нічого не коштували.

Українські ж гендиректори та президенти продовжують повторювати: "людей на трибуни поверне тільки футбол!". Не якісна стрічка у соцмережах, не дотепна реакція на веселі новини, не красивий одяг у магазині, не цікаві подкасти та відеоблоги, не імениті вболівальники і навіть не кіт Віктор. І це кажуть ті ж люди, які навіть у 2013-му році мали напівпорожні стадіони.

Відвідуваність у сезоні 2012/13 / таблиця проекту allplayers.in.ua

Насправді, в останні роки ситуація повільно повзе в бік покращення – той же Колос, Рух і СК Дніпро-1 працюють з медіа на рівні європейських клубів, Десна запустила спеціальний додаток на смартфон і дружила зі Стоїчковим, Карпати організовували роздачу квитків Федецьким і мають красиву форму, а у Чорноморця навіть кіберкоманда є. Помітно, що в клубах з’явилися люди, які розуміють, куди потрібно рухатись, але на систематичну роботу не вистачає ні рук, ні бажання керівництва. Попри всі старання окремих працівників, в Україні навіть оперативного фотозвіту по матчах немає – в Європі ж він ведеться прямо по ходу гри в купу акаунтів у соцмережах.

Показовим прикладом проблеми на верхах виступає Олімпік. В коментарях на одному з провідних футбольних сайтів довелося мати розмову з колишнім прес-аташе клубу Олегом Барковим щодо фотографій – донеччани давали їх з плашкою на півекрану і написом з адресою сайту, хоча можна було поставити прозорий вотермарк. На моє зауваження Барков відповів, що бився за їхнє видалення, однак проти цього виступав асистент тренера, який також ліз у роботу прес-служби й був людиною гендиректора Олексія Антонова.

До речі, у пості все того ж Олега Баркова в блогах на Tribuna.com говориться, що безграмотні хамські коментарі на сайті писалися з акаунту, записаного на пошту Антонова. Втім, тут залишається лише вірити або не вірити колишньому прес-аташе – та й немає жодного доказу, шо коментував саме Олексій Георгієвич.

Восени ж 2019-го Олімпік оскандалився у своєму твіттері, який підписувався на пабліки т.з. "ДНР", репостив Раша Тудей і ставив лайки під постами зі скорботою по Олексію Захарченку. Виправдовуватись у коментарі зайшов новий прес-аташе. Рівень його професіоналізму говорить сам за себе:

Втім, ще кілька років тому Олімпік приємно дивував роботою у соцмережах, графічним оформленням, роботою з блогами, популяризацією співробітників – було помітно, що люди стараються. Таких працівників в Україні немало, однак відсутність систематичної роботи клубів призводить до того, що середня відвідуваність першого туру після поновлення чемпіонату становить 4279 глядачів, а активність у медіа залишається непоміченою.

Динамо і Шахтар, на відміну від більшості клубів УПЛ, можуть похизуватися і шикарною роботою з медіа, і хорошим мерчем, і цікавими акціями, однак вони також причетні до смерті великого футболу в Україні. В першу чергу, потрібно відзначити руйнівний вплив їхнього керівництва на організаційну систему внутрішніх змагань.

Якщо взяти до уваги Шахтар, то першою претензією виступатиме Маріуполь. Ми ніколи не зможемо довести, що клуб, яким керують колишні працівники "помаранчево-чорних", і команда, складена з орендованих або екс-футболістів “гірників”, зливає очки донеччанам, однак донеччани ніколи не доведуть протилежного. Особливо в чесність змагань не повірять вболівальники Динамо та Дніпра, які програвали чемпіонство з мінімальним відривом – "синьо-біло-блакитним", наприклад, не вистачило рівно стільки очок, скільки Шахтар набирав у матчах проти Маріуполя.

Це погано не тільки тому, що в чемпіонаті існує атмосфера недовіри, а й тому, що маріупольського фаната звели до статусу стада, змушеного їсти те, що подадуть. Звісно, такий клуб нікому не буде потрібним – на перший після зими матч проти Зорі прийшло півтори тисячі вболівальників, а середня відвідуваність без поєдинків проти Шахтаря та Динамо тримається на рівні 2572 чоловік. По телебаченню матчі такого колективу також ніхто не увімкне.

Іншою претензією до Шахтаря виступає робота з молоддю. Одна з найкращих академій готує для своїх вихованців стабільне майбутнє – один-два збори з основою та оренда в Маріуполь без права переходу в інший клуб. Звісно, існують виключення на кшталт Петряка та Маліновського, але той же Ігнатенко вже повернувся з Ференцвароша на берег Азовського моря. Питання два: як так виходить, що академія з такими фінансовими вливаннями не може підготувати жодного виконавця під першу команду, і чому фарм-клуб не грає у стилістиці та по методиці Шахтаря? "Гірники" просто плодять із перспективних футболістів табуни сіромах, які, як ті блохи в банці, вже ніколи не стрибнуть вище рівня Маріуполя.

Щонайгірше, Шахтар не залишає своїм футболістам вибору ще на етапі приходу в клуб, примусово нав’язуючи контракт Вадимом Шаблієм – принаймні, в цьому впевнений Андрій Сеньків, який готував масштабне дослідження персони одіозного агента. Якщо його інформація достовірна, ми маємо клуб, який за фасадом “європейського підходу” поводить себе, як рабовласник, сприяючи деградації футболу в Україні.

Матвієнко в Арсеналі: чому трансфер, який не відбувся, – це мінус для усіх сторін

До Динамо претензій не менше. В першу чергу, кияни страшно деградують у спортивному сенсі – і проблема не в тренерах і не у гравцях, а у відсутності системної послідовної роботи клубу. Хороша форма футболіста – це не тільки заслуга коуча, а і тактичних аналітиків, медичної та наукової лабораторії, роботи з технологіями та постійного покращення інфраструктури. Великий клуб починається саме з цих речей – речей, які потребують постійних інвестицій і оновлення.

Так, у Динамо є вся потрібна інфраструктура для розвитку хорошого футболу, однак клуб страшно відстає. Поки кияни будують вишку і вчаться пілотувати дрон, Шахтар одягає стробоскопічні окуляри на голкіперів, а Хоффенхайм виробляє ось такі штуки.

Зрештою, хороший футбол є також результатом системної роботи в одному напрямі від наймолодших команд до основи – цим у клубі займався Сергій Ребров, продавлюючи ідею іспанських тренерів академії. Динамо ж згодом не тільки розігнало іспанців, а й кілька разів змінювало вектор розвитку першої команди – спочатку була ставка на молодь, потім набрали купу посередніх легіонерів, далі накупили й одразу ж всадили на банку бразильців, а тепер стали співпрацювати з Селюком.

Як же це вбиває український футбол? Динамо, перебуваючи у статусі флагмана українського футболу, плодить тактично обмежених футболістів, не може розвинути потенційних зірок і при цьому не працює на їхній продаж. Того ж Ярмоленка віддали аж в 27, коли він вже не міг переналаштуватись на європейський ритм роботи й мав дуже мало часу на розкачку (одна травма вбила всю кар'єру) – схоже, це чекає і на Циганкова з Миколенком. При цьому команда не виходить у ЛЧ та плей-офф Ліги Європи, а медики попрацювали з Бєсєдіним на рік дискваліфікації. Про відвідуваність годі й говорити.

Врятувати рядового Цітаішвілі: чотири клуби для вінгера Динамо, який страждає від недовіри тренерського штабу

Динамо платить гравцям жалюгідну зарплатню та використовує офшори – ЗМІ оприлюднив документи київського клубу

Якби тільки в цьому була проблема... Головним мінусом і Динамо, і Шахтаря є паталогічна відсутність бажання йти на компроміси заради порятунку футболу. Ба більше: керівництво обох грандів займається поділом сфер впливу – у кожного з президентів є свої люди в структурах УПЛ та УАФ, власні союзники, покровителі та широка сітка ЗМІ. Наслідком цього є відсутність єдиного пулу, реєстрація Дніпра-1 в ПФЛ в обхід регламенту, блокування проходу Десни в еліту та голосування за Верес, який потім перефарбувався у Львів.

Туди ж можна записати і наявність ручних агентів, фарм-клубів, кіпрських власників, сірих зарплат, мутної історії з Мораєсом та Люксембургом, тощо – спроба вирішення бодай однієї з цих проблем тоне у страшному політичному скандалі, зірваних голосуваннях, блокуваннях та взаємних образах. Обидва гранди небезпідставно звинувачують УАФ у руйнівній діяльності, однак вони ж у ній беруть найактивнішу участь.

В українському чемпіонаті мало персонажів

Достатньо просто зайти на будь-який український футбольний відеоблог чи паблік, щоб зрозуміти, наскільки все нудно. Одні й ті ж обличчя, одні й ті ж байки, одні й ті ж ідеї – Кополовця хвалять за простоту й тролять про церкву, Мілевському пригадують буремну молодість і халат, Суркіса питають про штрафи в Динамо, а з Коноплянки та Зінченка намагаються витягнути якийсь дурний жарт, бо вони ж смішні. Все це ми бачили.

"Чи прийняв би пропозицію Шахтаря? Ніколи". Артем Мілевський у цитатах

Проблему пошуку цікавого контенту в нинішньому українському футболі демонструє популярність текстових матеріалів та відео з описом недавнього яскравого минулого. Кожен поважаючий себе автор написав бодай одну статтю, присвячену футболу 2010-х, на FootballHub виходить серіал про відомих легіонерів тих часів, ТаТоТаке майже годину розпитує Блохіна про роботу в Динамо, тощо. А про що ще говорити?

В українському футболі немає нових яскравих персонажів. Найголовніші теми ЗМІ останніх тижнів, присвячені конкретному футболісту – це пости Тайсона в інстаграмі, де він роками скиглить про бажання покинути клуб, та допінг-скандал з Бєсєдіним. Також виникають саги про невдалий продаж чергової “зірки”, в яких, по факту, нічого цікавого не відбувається – чутки були, сторони не дійшли згоди, працюємо далі із повагою до всіх. А тепер згадайте, як продавали Ярмоленка.

Подивіться на український футбол з точки зору вболівальника, який просто вмикає футбол по вихідних, а не рахує ТТД Русина на зборах і не знається на тонкощах підрахунків Instat та Opta. Що ви побачите? Два клуби, 5-10 цікавих гравців і табуни безликої молоді без цікавої історії та спортивних перспектив – і хоча про кожного пишуть, що в нього магічна ліва, хороша школа та рекорди на молодіжному рівні, для більшості фанатів Ігнатенки з Бухалами залишаться ноунеймами, які бігають по одних і тих же клубах, не демонструючи чогось крутого. Краще переглянути якусь Ередивізі, ніж витрачати час на це.

Навіть дотепних інтерв’ю ніхто не дає, хоча 10 років тому футболісти випалювали перли ледь не кожного туру. “Я не футболист” від Ярмоленка, “Цьомікі” Коноплянки, “Хачериди – дятел” від Алієва, “церква” від Кополовця та інші легендарні фразочки лунали прямо в мікст-зонах після гри – зараз же ми маємо півторагодинну сповідь Сидорчука у Вацко Light, в якій капітану Динамо взагалі нічого розказати. Не дивно, що Рафаїлов і Смалійчук зі своїми хейтерськими та частково навіть хамськими постами у Фейсбук створюють шалений резонанс.

Висновок

Український чемпіонат – сірий, нудний, відсталий від життя й далекий від бізнесу мотлох. Тут прийнято скаржитись на те, що ми все втратили через Майдан, Порошенка, Путіна, Ахметова, Суркіса, Коломойського, масонів та курс долара, але насправді його керівники навіть у ситі роки нічого не створили, щоб було що втрачати. Комерційна діяльність, робота з вболівальниками, ЗМІ, соцмережами, з іншими клубами, з медициною – все це залишилось на тому ж рівні, що і в 2013-му році. Більше того – нинішні керівники цілеспрямовано блокують будь-які спроби покращення стану справ.

Великий футбол в Україні вмер. Чи можна його воскресити? В теорії – так. Існує дуже багато людей, які готові прямо зараз налагодити якісну роботу спортивного проекту за зовсім невеликі гроші, але все впирається у відсутність мотивації у керівництва та тотальний застій. Про який прогрес можна говорити, коли на всі твої ідеї постає одна й та ж відповідь: “ну кому це треба?”.

Про який прогрес можна говорити при банкрутствах клубів? Який порятунок футболу при затримках зарплатні та шалених навантаженнях? Талановитих людей або не сприймають, або виштовхують, а потім вони знаходять собі роботу в сусідніх країнах. Так сталося з багатьма, хто випробував свої сили у владних структурах – так все проходить і у вітчизняному ногом'ячі.

Втім, історія циклічна, тож можна прогнозувати воскресіння великого футболу в Україні. Вірогідно, він постане під час чергового золотого дощу, накупить десяток топ-легіонерів, збудує кілька стадіонів на окраїні міста, візьме єврокубок – і розвалиться років через вісім, так і не освоївши правил сучасного спортивного менеджменту. Такий у нас особливий шлях.

УПЛ – найбільш грубий європейський чемпіонат, Львів у топ-10 світового рейтингу

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
5
дн
:
18
год
:
18
хв
Рух
00:00
МФК Металург

Ми використовуємо Куки ! Що це таке ?

Залиште відгук