"Чому футбольну команду назвали на честь страви з курки?" Як шотландець з дитинства вболіває за київське "Динамо"
"Футбол 24" поспілкувався з шотландцем Кларком, який з дитинства уболіває за "Динамо", їздить за збірною Шотландії по всьому світу та якого прикордонники одного разу прийняли за гравця "Карпат".
Чи уявляли ви колись, що справжнім уболівальником українського клубу та футболу може бути… шотландець? Ми знайшли такого чоловіка та поспілкувалися з ним. Його звуть Кларк, йому 33, він з Шотландії, вболіває за "Динамо", але зовсім не тому, що його дружина українка. Отож, йому слово.
"Динамо"
Я завжди цікавився футболом у Східній Європі, і в особливості Україною та "Динамо".
Коли я був дитиною, на початку 90-х, "Рейнджерс" грали з "Динамо" товариський матч у Глазго. Я не фан "Рейнджерс", на відміну від свого діда та братів, які побували на цій грі та принесли мені програмку з гри. Я прочитав її, і мене зацікавила назва "Динамо Київ". Спершу я подумав "Чому футбольну команду назвали на честь страви з курки?" (Англійською котлета по-київськи буде "Chicken Kyiv" - прим.). Хоч мені і було тоді 9-10 років, я завжди вирізнявся тим, що в мене було бажання вивчати і дізнаватись щось нове.
Невдовзі після цього Шотландія обіграла СНД 3:0 на Євро-1992, і я впізнав низку українських гравців з "Динамо" з тієї програмки. Роки потому, коли Лігу чемпіонів показували по телебаченню, я намагався не пропускати жодної гри. І командою, якою я захоплювався найбільше, був не "Манчестер Юнайтед", "Барселона" чи "Мілан", а "Динамо" Київ, велика команда з Шевою та Ребровим, за якою я почав стежити з того часу.
А зараз, оскільки у нас в Шотландії є українське телебачення, я кожної суботи і неділі в прямому ефірі дивлюсь матчі української Прем’єр-ліги. І хоча мої українська та російська все ще погані, я можу без проблем дивитися ігри та намагаюсь втягуватися.
Знайомство з майбутньою дружиною
У 2000 році, коли я закінчив школу, разом зі своїми друзями ми пообіцяли один одному, що будемо їздити на гостьові матчі Шотландії у відборі на Чемпіонат світу-2002. І перша гра була проти Латвії у Ризі (Шотландія перемогла 1:0). Тоді мені було 18, і я вперше поїхав у подорож в таку далечінь. І мені це дійсно сподобалось, тому я захотів побувати в інших країнах Східної Європи. Наступного року Шотландія грала товариський матч з Польщею у Бидгощі, і я дуже хотів поїхати туди, але ніхто з моїх друзів не зголосився. Тому я вирішив, що після цього за першої ж нагоди поїду у Східну Європу.
Усе змінилось у сезоні 2003/2004. Тоді мені було 21, і я разом з другом вирішив поїхати у червні на тиждень у Москву, зустрівши там свій День народження. Але перед тим у квітні я відправився у Каунас, де Шотландія грала проти Литви у кваліфікації на Євро-2004. То була жахлива, дуже жахлива гра. Шотландія програла, а ми ледь встояли на старому радянському стадіоні, який ледь не розпадався під снігом.
Я провів кілька днів у Литві. Якось я зайшов перекусити до ресторану, але не знав жодного слова литовською або російською. Я перебував у справді скрутному становищі, і потім повернувся до дівчини, яка сиділа за сусіднім столиком, спитати, чи вона може перекласти або порекомендувати щось з меню. У нас зав’язалась розмова, я спитав звідки вона, на що вона відповіла: "О, з місця, про яке ти мабуть ніколи не чув, з України". Але я розказав їй про "Динамо" і Шевченка. І ми обмінялися емейл-адресами, щоб тримати зв’язок.
Україна та Київ
У червні 2003-го, як і казав, я планував відвідати Москву з університетським другом, але він змушений був відмовитись. Але я так довго мріяв про цю поїздку, тому все ж вирушив один.
Саме тоді я вперше побував у Києві. Спочатку я думав полетіти з Глазго до Амстердаму, і тоді відразу на Москву. Але я пропустив пересадку в Амстердамі, отож авіакомпанія посадила мене на літак до Києва, звідки я ввечері мав вирушити у Москву. Потім я провів 5 днів у Москві, і зробив усе, що мав би зробити турист, пройшовся по всіх футбольних стадіонах та сходив на гру "Локомотива".
Мені сподобалась Москва, але не так, як я очікував. Через мій незапланований візит до Києва я вже планував подорож в Україну. Тому я зв’язався з дівчиною, яку зустрів у Литві, та спитав, чи не хотіла б вона побачитись. Спочатку ми планували зустрітися у Києві, але у неї була випускна вечірка у Тернополі, і вона запросила мене, як свого гостя. І наполягля, щоб я вдягнув свій кілт. Після цього ми почали зустрічатись, я приїздив до Києві кожні 3-4 місяці. А у 2006 році одружилися. Вікторія переїхала у Шотландію, де ми і мешкаємо зараз.
За останній рік з гаком я двічі був в Україні. У серпні 2015-го я провів кілька днів у Києві перед подорожжю у Вірменію та Грузію, де ми програли грузинам 0:1. У столиці я побував на грі "Динамо-2" – "Полтава" на стадіоні імені славетного Валерія Лобановського.
Також у серпні вже цього року у нас з дружиною була 10 річниця весілля. Тому я прилетів у Краків, звідти потягом добрався до Львова (де я провів чудовий день), і нарешті приїхав у Тернопіль (тоді грав ФК "Тернопіль", але я завжди стежив саме за "Нивою" навіть попри те, що зараз вони грають у найнижчій лізі), де і відсвяткував 10-річчя подружнього життя з дружиною та її родиною.
Команди
У Шотландії футбол завжди займав велику частину життя. Коли я був дитиною, "Рейнджерс" грали слабко, тому я не став їхнім уболівальником, як мій батько. У той час "Абердін" на чолі з сером Алексом Фергюсоном вважався топ-командою в Шотландії (у 1983 році виграли Кубок володарів кубків, обігравши "Реал" у фіналі). Він і став моєю улюбленою командою на Батьківщині.
В Україні, крім того, що я вболіваю за "Динамо", слідкую за виступами тернопільської "Ниви", тому що Вікторія з цього міста. Я навіть був на кількох їхніх іграх.
Також я цікавлюсь іншими східноєвропейськими команди. Я слідкую за результатами та становищем "Партизана", празької "Дукли" та берлінського "Динамо".
Також я підтримую "Вімблдон". Я маю родичів у Лондоні. Але вони всі вболівальники "Арсенала". Колись я гостював у них в дитинстві, і ми збиралися піти на матч "Арсенал" – МЮ, але не змогли дістати квитки. Єдиний матч, на який ми змогли піти був "Вімблдон" – "Ковентрі". Це була жахлива нудна гра. Але мені сподобався той день, і я почав слідкувати за "Вімблдоном" з того часу.
Збірна Шотландії
Збірна Шотландії завжди була моєю пристрастю. Я ходив на домашні матчі з 1989-го, і почав відвідувати виїзні матчі з 2000-го. З того часу я побував на 48 гостьових іграх. Ось кілька днів тому повернувся після матчів у Мальті та Словаччині.
Я був на "Вемблі" на Євро-96 на матчі Англія – Шотландія (просто подумайте про фільм "Хоробре серце" або гру Україна – Росія, щоб зрозуміти скільки там було ненависті та пристрасті). Мені тоді було 16, у Лондоні ми були з моїм батьком і його другом. Увесь день ми насолоджувалися атмосферою, а на гру відправились на метро, в якому і зустріли двох англійців. Вони виявились двома поліцейськими під прикриттям, які були роздратовані, що пропускають таку "вечірку", тому намагались непомітно зникнути, щоб піти на пиво у паб. Ми пішли з ними у бар. Ну а там сам поліцейський вручив мені подвійний шот (стопку – прим.) горілки.
А у 98-му я зі своїм 75-річним дідусем поїхав на перший матч Шотландії проти Бразилії на тому Чемпіонаті світу, але ми програли 1:2.
Маю хороші спогади про матч нашої збірної у Молдові у 2004-му. На той момент ми кілька місяців зустрічались з Вікторією, і я запропонував їй приїхати до Молдови, щоб познайомити її з усіма моїми друзями. Вона погодилась. Отож, я приїхав до Києва, потягом добрався до Тернополя. А потім ми разом на автобусі вирушили зі Львова у Кишинів.
О 3-й ночі ми добрались до україно-молдовського кордону. Я дав свій паспорт і знову заснув. Через 5 хвилин прикордонник повернувся і попросив мене пройти з ним. Він не говорив англійською, тому Вікторія спілкувалася та сперечалася з ним. Раптом вона замовкла, а на її обличчі був подив. Вона повернулася до мене і сказала: "Він хоче дізнатись, чому ти подорожуєш не зі своєю командою?". Виявилось, що він подумав, що я шотландський гравець львівських "Карпат" чи щось таке. Він просто не міг повірити, що хоча б якийсь шотландський уболівальник приїде у Молдову. Тим паче на автобусі з України о 3-й ночі.
Ще один пам’ятний випадок був у 2006-му, коли Шотландія грала в Києві. Я був у барі разом з друзями. Було пізно, і ми вирішили взяти таксі, щоб добратись до готелю. Ми їхали всього 5 хвилин. Але коли спитали ціну у водія, він сказав, що з нас 100 доларів! В одну мить Вікторія вибухнула і 10 хвилин кричала та лаялась на цього водія українською. Вона говорила, що ми – ВІПи, що я працюю у Британському посольстві, що його звільнять і таке інше. Це був перший випадок, коли мої друзі бачили Вікторію такою сердитою. Вони були шоковані. А водій просто поїхав, не взявши з нас ні копійки. Я люблю розповідати цю історію, і ми з Вікторією досі з усмішкою згадуємо її.
Ще тоді вночі після гри групу шотландців атакували на Майдані Незалежності. Ми з Вікторією були поруч у барі, коли почули цю новину, яка особливо засмутила її.
Благодійність
Також за останній рік я приєднався до групи шотландських вболівальників ("The Tartan Army Sunshine Appeal"), яка займається благодійністю для дітей, які потребують допомоги. У Словаччині ми провели уже 61-шу благодійну акцію. Загалом за весь час (з 1999-го – прим.) організація назбирала та надала допомогу на понад 100 тисяч фунтів. У Києві у 2006-му наша організація також допомогла Школі мистецтв для дітей з порушенням зору. Тоді було зібрано приблизно 6 тисяч фунтів, які пішли на полагодження аварійних виходів, металопластикові вікна, нову медичну кімнату, ліки та канцелярські товари.
Шкода, що зараз в Україні війна, важко дивитись на це. Але також я нервую через те, що Захід робить дуже мало. Я намагаюсь не говорити про політику, але я дійсно сподіваюсь, що найгірше позаду і Україна поверне свої землі.
показати приховати