Закон плацебо
Блогер "Футбол 24" Микола Решнюк аналізує хитросплетіння резонансного "закону Павелка".
«Корупція в сучасному спорті стала чинником, який становить реальну загрозу динамічному розвитку спорту в Україні, а також іміджу держави.[…]Прийняття цього законопроекту сприятиме більш якісному запобіганню корупційним правопорушенням у сфері спорту...» Це перше і останнє речення із пояснювальної записки до законопроекту, якого так давно чекала спортивна спільнота і який набув чинності на початку грудня.
Уривок із записки вдало демонструє чи не всю суть закону 2243а «Про запобігання впливу на результати офіційних спортивних змагань корупційних правопорушень». Мета його впровадження є більш ніж благородною – стати на заваді корупційному монстру, який от-от поглине український спорт. Саме «стати на заваді», а не побороти. В цьому випадку творці закону, народні депутати Андрій Кожем’якін та Андрій Павелко, виглядають реалістами, які усвідомлюють масштаб проблеми. Та з іншої сторони, «довколазаконний» популізм та погрішності в тексті самого проекту змушують поглянути на ініціаторів по-іншому. Більше це стосується пана Павелка, який окрім роботи у Верховній Раді, є ще президентом Федерації футболу України.
Конкретно українського футболу проблема корупції в спорті стосується найбільше. Андрій Павелко, очоливши головний футбольний орган держави в березні цього року, рішуче пообіцяв з нею боротись. Вже за два місяці депутат заявив, що спеціальний закон по протидії корупції в спорті на завершальній стадії розробки і найближчим часом він буде зареєстрований в Раді. Другого липня так і сталось.
Вже тоді журналісти та вболівальники виявили елементи, які потрібно було виправити або доповнити. До прикладу, в статті 1 приведено визначення основних термінів, що фігурують в законі. Претензії викликало формулювання дефініції «офіційне спортивне змагання». Закон пояснює її як «спортивне змагання, передбачене Єдиним календарним планом фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів України, що проводиться уповноваженим організатором спортивних змагань…». Згідно з цим Єдиним календарним планом чемпіонат України з футболу серед команд першої та другої ліг, а також змагання серед молодіжних колективів та резервних складів клубів прем’єр-ліги не є офіційним спортивним змаганням. Проте, саме в цих турнірах (про що свідчать дані букмекерських контор) найбільша кількість підозрілих матчів, на які футболісти ставлять і виграють суми, в десятки разів більші ніж зазвичай. Історія з виключенням зі складу луганської «Зорі» одинадцятьох гравців саме молодіжного складу ще достатньо свіжа в пам’яті. Причому, керівництво луганчан власноруч провело ретельне розслідування і виявило неспростовні факти, які сміло можна було б передати в руки слідчим. Втім, навіть якби закон діяв уже тоді (зворотної сили у нього, на жаль, не має), він не поширювався би на цю справу, оскільки порушення відбулось не в «офіційному спортивному змаганні».
Незрозумілою є і ситуація з частиною 4 статті 8 цього закону. «Спортсменам, особам допоміжного спортивного персоналу, які беруть участь у спортивному змаганні, посадовим особам у сфері спорту забороняється розміщати ставки на спорт щодо результатів офіційного спортивного змагання, в якому вони (їх команда) беруть участь.» Якщо, наприклад, футболіст клубу А зробить ставку на матч між клубами Б і В, що грають в зовсім іншому змаганні, то чи буде це вважатись порушенням закону? Начебто, ні. Але чи означає це, що спортсмен може робити ставки взагалі?
Футбольний юрист Сергій Коваль з сумнівом ставиться до статті 18: "Спортсмени (спортивні команди) - учасники офіційних спортивних змагань (спортивного поєдинку, турніру), спортивні інтереси яких порушено внаслідок корупційного правопорушення, що вплинуло на результати цих змагань, можуть у порядку, встановленому нормативними актами компетентних спортивних організацій, вимагати скасування результатів або приведення їх в інший спосіб у відповідність із вимогами правил чесної гри". «На рівні УЄФА чи ФІФА не передбачається скасування результатів ігор у зв'язку з такими обставинами, - пояснює Сергій. - Та й взагалі, ці організації не схвально ставляться до втручання держави у спортивну складову футболу, тому реалізація цієї норми мені здається не зовсім реальною».
Присутні помилки та неточності і у формулюваннях пунктів та статей закону. У частині 2 статті 8 йдеться, що "протиправним впливом на результати офіційного спортивного змагання в цьому Законі визнається маніпулювання спортивним змаганням[…] з метою отримання будь-якої неправомірної переваги для себе або для інших". Усе б нічого, та як свідчить висновок Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради поняття «будь-яка неправомірна перевага» немає в чинному законодавстві, а в правозастосовчій практиці відсутнє загальне розуміння цього формулювання.
До слова, головне науково-експертне управління розглянуло законопроект в доволі короткий термін і опублікувало висновок через 13 днів після реєстрації закону у парламенті. В ньому, окрім описаного вище недопрацювання, є ще з десяток подібних. Наприклад, в частині 3 статті 8 говориться: «корупційним правопорушенням, що впливає на результати офіційних спортивних змагань, є вчинення хоча б одного з наступних діянь: 1) підкуп спортсменів, осіб допоміжного спортивного персоналу, які беруть участь у спортивному змаганні, посадових осіб у сфері спорту, примушування або підбурювання їх до таких діянь чи вступання з ними в змову стосовно результату офіційного спортивного змагання («договірного» поєдинку) або стосовно надання ними ексклюзивної спортивної інформації;…». Тут претензії є до розділення понять «підкуп» та «вступ в змову» як двох різних порушень, хоча, насправді, вони обумовлюють одне одного.
Тим не менш, всі ці зауваження та пропозиції (в тому числі, від вболівальників та журналістів) не були враховані і профільний комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (очолюваний саме депутатом Андрієм Кожем’якіним) другого вересня зробив висновок про готовність закону до розгляду Верховною Радою. В цьому місці ми повертаємось до «довколазаконного» популізму Андрія Павелка. Президенту ФФУ дійсно варто подякувати за ініціативу щодо закону, але склалось враження, що цією затією пан Павелко намагається видати себе за рятівника усього українського спорту, хоч і не зовсім переймається планом порятунку. Увесь час, від реєстрації закону до його прийняття, Андрій Васильович всіляко намагався запевнити громадськість, що рішення необхідно приймати негайно і не зважати на погрішності – мовляв, потім поправимо. Інтриги додав коментар Павелка про нібито ймовірне блокування закону. «Зараз на будь-якому етапі можливе гальмування. Можуть активізуватись критики - «давайте допрацюємо», «не зовсім хороший», «давайте обговоримо». Це на руку тим людям, які хочуть, щоб не було покарання за незрозумілі матчі» - говорив депутат після реєстрації закону. І тут же закликав громадськість та журналістів до спільного обговорення закону. Для чого?
Президент України першого грудня таки узаконив спільний проект Кожем’якіна та Павелка. Безумовно, він є потрібним. Найбільш дієвим в ньому виглядає частина 3 статті 17: «Суб’єктами відповідальності за порушення законодавства про запобігання корупційному впливу на результати офіційних спортивних змагань є посадові та службові особи спортивних організацій та органів, вказаних у статті 9 цього Закону, які не вжили заходів до запобігання корупційним правопорушенням, або не забезпечили належного контролю за дотриманням законодавства у цій сфері, або не вжили санкцій до суб’єктів відповідальності». Це означає, що, зокрема, такі спортивні організації як те ж ФФУ, Національний олімпійський комітет, Спортивний комітет України, профільне міністерство повинні виступити рушіями процесу, за який виступає закон по протидії корупції в спорті. Хоча конкретно ці ж установи, зазвичай, і є найбільшим осередком корупції в спорті.
Частково підтверджує це і Сергій Коваль: «Дієвість закону залежить від бажання всіх функціонерів і інших причетних людей викорінювати цю проблему. Громадські [спортивні] організації (федерації) повинні активно боротися з явищем корупції з допомогою тих інструментів, які у них є, адже правоохоронним органам не так просто розібратися у специфіці спорту».
Голова юридичного відділу НОК Дмитро Задорожний на днях в коментарі повідомив, що в організації ще не вивчали закон і, взагалі, він більше стосується Федерації футболу України. Очевидно, що недуга договірних матчів, незаконних ставок спортсменів і їхніх підставних осіб та корупції в чиновницьких кабінетах футбол вразила найбільше. Та чи все так добре з іншими видами спорту?
Підкуп суддів, договірні матчі між клубами – це ті явища, які наповняють наш спорт і тягнуться ще з радянських часів. А от гра спортсменів, найчастіше футболістів, на тоталізаторі і ставки на матчі, в якому гравець бере участь, то вже віяння з заходу. От тільки підхопили ці віяння футболісти лише тоді, коли власники клубів перестали платити їм великі і невиправдані зарплати. Закон по протидії корупції в спорті – це, в першу чергу, закон, що має перешкоджати грі футболістів у букмекерських конторах та впливу спекулянтів на цих горе-гравців.
Футбольні журналісти Артем Франков та Олександр Ткач погоджуються, що законопроект, навіть в такому сирому вигляді, потрібний. Його можна використати як каркас, на який поступово будуть доставлятись конкретні інструменти по протидії корупції. «Обійти завжди можна будь-який закон, тим більше, способи вчинення корупційних дій у спорті досягли "професійного" рівня, але загроза розплати зупинить великий відсоток бажаючих» - додає юрист Сергій Коваль.
Іншу думку має футболіст полтавської «Ворскли» Артем Громов. «Я не вірю в дієвість цього закону. У нас в країні багато законів не працює, і цей не стане виключенням. Хіба що сюди прилетять марсіяни». Так, це іронія, але іронія до певної міри зрозуміла і виправдана. Проблема, з якою зіткнувся український футбол, стала повсякденною і загрозливою у своїх масштабах.
Раніше футбольні чиновники нарікали, що у них зв’язані руки і вони не мають повноважень покарати тих, хто грає в конторах букмекерів. Восьмого грудня віце-президент ФФУ Ігор Кочетов повідомив, що працівники федерації виявили три групи людей, які працюють над вербуванням футболістів і залучанням їх до ставок на матчі власних команд. Більше того, ФФУ відомі також імена, адреси та номери телефонів фігурантів корупційних схем. Залишилось останнє – передати всі матеріали правоохоронцям, які тепер за законом повинні розслідувати ці справи, чого не могли робити раніше. Питання тільки чи зможе найбільш корумпований елемент державного механізму боротись із корупцією в спорті.